56515 (Австрійська імперія у першій половині ХІХ сторіччя)

_Лекція

Тема: Австрійська імперія у першій половіні хіх ст.

Вступ

З початку Французької революції і аж до остаточного розгрому Наполеона в 1815 Австрія була послідовним супротивником Франції. Воєнні дії проти Франції почалися в 1792 р. і продовжувалися з перервами до осені 1815 р. Не раз за цей час австрійські армії зазнавали поразки (при Маренго в 1800, Аустерліці 1805, Ваграмі 1809 та інші), двічі гренадери Наполеона штурмували прославлений Відень, який на той час за кількістю населення (прибл.230 тис. осіб) в Європі поступався тільки Лондону і Парижу. Армія Габсбургів зазнавала великих втрат, а страждання жителів великих і малих міст можна порівняти з тяготами, пережитими у світових війнах XX ст. Не раз Наполеон диктував Австрії умови миру - в деякі моменти імперія втрачала більшу частину своїх володінь. Імператор Франц I змушений був видати свою дочку Марію Луїзу заміж за Наполеона (1810), якого раніше називав "французьким авантюристом". Селяни Тіролю на чолі з шинкарем Андреасом Гофером повстали і чинили опір наполеонівським військам. Австрійські війська завдали відчутної поразки французам під Асперном поблизу Відня (1809), але були розгромлені Наполеоном через декілька днів біля Ваграма.

Імперія Габсбургів витримала бурі і потрясіння революційної епохи і наполеонівських воєн. Встояла її феодальна основа, абсолютистська надбудова, строката в етнорелігійному відношенні структура.

1. Економічний розвиток. Промисловий переворот

У першій половині XIX ст. австрійська частина імперії продовжувала залишатися аграрною. У сільському і лісовому господарстві наприкінці XVIII ст. було зайнято 75% населення, а до середини XIX ст. його частка скоротилася лише на 3%. У Чехії і Моравії переважало велике поміщицьке землеволодіння і велося екстенсивне господарство; перехід до інтенсивних методів і зростання врожайності намітився тут лише з середини століття. У Далмації, Галіції і Буковині через дроблення селянських господарств спостерігалося навіть скорочення продуктивності і виникло аграрне перенаселення. Тенденції до модернізації і інтенсифікації виробництва раніше виявилися в австро-німецьких провінціях. Переважання селянських господарств, відміна особистої залежності селян, слабкість поміщицького землеволодіння створили тут сприятливіші передумови для капіталістичної еволюції в селі, ніж в решті всіх земель імперії. Селяни Тіроля були особисто вільні і навіть мали представництво в ландтазі.

Австрійські селяни могли вільно продавати і закладати свої наділи, вибирати собі професію і одружуватися. У 30-40-і роки досить широкого поширення набули викуп повинностей, заміна панщини грошовим чиншем, розшарування селян, виділення заможної верхівки, що використала найману робочу силу.

У землеробстві протягом всього XIX століття в цілому панувало трипілля. Істотні удосконалення в сільськогосподарських знаряддях, застосування нових типів плугів власної австрійської конструкції дозволило підвищити врожайність зернових за півстоліття з 8 ц з одного гектара до 10 ц (це було менше, ніж в Англії і Франції, але на рівні врожайності в Німеччині, Швейцарії, Швеції). Прискорилося розповсюдження кукурудзи і особливо картоплі (насамперед в Тіролі, Штірії, Карінтії), що стала найважливішим продуктом живлення|харчування| бідноти. У гірських провінціях з їх прекрасними альпійськими лугами успішно розвивалося тваринництво, переважно м'ясне.

Все це створило економічні передумови швидкого зростання населення. Його чисельність в австрійській частині імперії збільшилася з 5-6 млн. чоловік в середині XVIII ст. до 18 млн. в 1847-1848 рр.

На початку XIX ст. ще були відсутні економічні, соціальні і технічні передумови промислового перевороту. У 1816 р. була завезена перша парова машина з Англії, встановлена на хусточній фабриці в Брно. Впровадження парового двигуна в промисловість і транспорт відноситься до 30-40 років. Завдяки географічній близькості до Західної Європи і зручних річкових шляхів чеські землі і Нижня Австрія раніше і швидше за інші райони включилися в світовий торговельно-економічний оборот. Руйнування середньовічних форм промислової діяльності тут відбувалося інтенсивніше і швидше, ніж в решті земель. Разом з казенною і поміщицькою мануфактурою частіше почали з'являтися мануфактура і фабрики, засновані підприємцями з буржуазії.

Перша в імперії фабрика (прядильна) була побудована|спорудити| в Чехії англійським підприємцем. Услід за текстильною промисловістю поступово до машинного виробництва почали переходити металургія і скляне виробництво. Застосування коксу, що почалося з 20-х років, дозволило в 30-40-і роки подвоїти виробництво чавуну, а видобуток вугілля виріс вчетверо. Витіснення деревного вугілля кам'яним як основний вид палива було пов'язано з швидким впровадженням парового двигуна в промисловість і на транспорті, включаючи річковий (на Дунаї) і морський. Число парових машин досягло до середини століття 900 (на початку 30-х років їх було всього 11), причому значна частка цих машин була вітчизняного виробництва.

Перший етап промислового перевороту відрізнявся двома істотними особливостями. По-перше, його розвиток йшов нерівномірно в окремих провінціях: в середині XIX ст. на частку чеських земель припадало 34% промислової продукції, Ломбардо-венеціанського королівства - 27, Нижньої Австрії і останніх спадкових земель - 15, Галіції - 7,5%. По-друге, домінувало текстильне виробництво, що давало близько половини всієї промислової продукції.

Перша невелика залізнична гілка була прокладена в 1828 р., тобто через 3 роки після відкриття першої залізниці в Англії. Будувалися залізничні лінії перш за все від Відня до Чехії - спочатку до Брно, потім до Праги і лише після цього до Грац. Перші локомотиви були куплені в Англії, але|та| вже в 40-х роках удалося налагодити власне виробництво паровозів і вагонів. До середини століття протяжність залізниць склала 1357 км.

Таким чином, до 40-х років XIX ст. виникли нові продуктивні сили, які ламали і руйнували старі феодальні структури. Тим нестерпнішою ставала вся політична система абсолютизму, що обслуговувала інтереси казни, великого землеволодіння, великих банків, що сковувала підприємницьку ініціативу нових соціальних сил суспільства, що піднімалися з розвитком капіталізму: промислової, торгівельної буржуазії і заможних шарів селянства.

Економіка королівства Угорщина розвивалася в умовах менш сприятливих і складніших, ніж в австрійських, чеських і північноіталійських землях. Тут, на відміну від спадкових земель, панування феодалізму і станових установ було міцнішим. Економічна потужність і політичний вплив дворянства, що збереглися майже в незайманому вигляді на початку XIX в. - не в останню чергу завдяки союзу угорської аристократії з чужоземним абсолютизмом, - представляли основну причину відсталості країни і перешкоджали її подоланню.

У тривалому відставанні економіки країн угорського королівства істотно повинна і дискримінаційна в своїй основі митно-тарифна політика віденського двору, яка починаючи з 40-50-х років XVIII ст. свідомо використовувалася для того, щоб стримувати розвиток потенційно конкурентоздатних галузей виробництва в східній частині імперії. Віденський двір обмежував зовнішньоторговельні зв'язки королівства, з тим щоб перетворити його на аграрно-сировинний придаток Австрії і в монопольний ринок збуту її промисловості. Іноземні товари, що імпортувались Угорщиною, обкладалися дуже високими митами (до 30% їх вартості), тоді як з австрійських товарів мита зовсім не стягувалися або складали не більше 5%. Для вивозу угорських товарів за кордон був потрібний особливий дозвіл віденських властей, а мита навіть на продукти угорського сільського господарства, що ввозяться до Австрії, знижувалися лише в тому випадку, якщо ці продукти не конкурували з австрійськими і чеськими. Прямим наслідком такої політики став занепад з кінця XVIII ст. текстильного виробництва в Угорщині, а також слабкий|слабий| розвиток тут мануфактури.

Проте економічний підйом, особливо значний в 30-40-і роки, був помітний і в цій країні, обплутаній безліччю оков феодалізму. Не дивлячись на епідемії, що лютували у вказані десятиліття, забрали півмільйона життів, до 1846 р. населення королівства (включаючи Трансільванію і Хорватію) склало 14,5 млн. чоловік проти 9,3 млн. в 1787 р. Прискорилося зростання міського населення (напередодні революції воно досягало 2 млн.), найбільше місто Пешт налічувало вже 110 тис. жителів. У промисловому виробництві було зайнято всього 5% населення. У 30-40-і роки в Угорщині з'явилися досить великі, оснащені паровими машинами підприємства, головним чином борошномельні і цукроварні. У 1846 р. почали прокладатися перші кілометри залізниць.

Прогрес торкнувся і основної галузі угорської економіки - сільського господарства. Розширилися орні угіддя, головним чином шляхом осушення боліт, скорочення площі пасовищ і лугів. Поліпшення|покращання| агротехніки і землеробських знарядь дозволило підвищити врожайність. Значно збільшилося виробництво технічних культур, зокрема нових - картоплі, тютюну, рису, індиго. В порівнянні з кінцем XVIII ст. збори урожаю подвоїлися, поголів'я худоби збільшилося в п'ять разів. Військова кон'юнктура кінця XVIII - почала XIX ст., а потім розвиток промисловості, що прискорився, в австрійських і чеських землях забезпечили стійкий ринок збуту угорській сільськогосподарській продукції і деяких видів промислових виробів.

Серед нових явищ економічного життя одним з особливо важливих було зростання товарності як поміщицького, так і селянського господарства. На базі розширення внутрішнього ринку і пожвавлення торговельно-економічних стосунків між окремими районами в 40-х роках виникли перші кредитні установи: ощадні каси і банки, які, проте, не могли забезпечити зростаючі потреби економіки. Відсутність джерел дешевого кредиту була одним з чинників, що гальмували заміну в господарстві поміщиків непродуктивної, але дармової панщинної праці кріпаків працею найманим, застосування в сільському господарстві машин і механізмів. Більшість поміщиків шукали виходу в екстенсивних методах господарювання, в посиленні феодальної експлуатації (перш за все панщина), в розширенні панського землеволодіння шляхом захоплення селянських земель. Все кінець кінцем упиралося у відсутність буржуазної власності на землю (більше 80% її належало дворянству), в збереження феодально-кріпосницького гніту.

Основна маса земельних володінь не могла служити базою для кредитово-позикових операцій, оскільки селяни не мали права власності навіть на свої наділи, а дворянська власність по традиційному майоратному праву була невідчужувана і не могла, таким чином, служити заставою для кредиту. Проте загальна площа земель, що знаходилися фактично в селянському користуванні, була досить значною - до 72% ріллі і лугів.

2. Зовнішня і внутрішня політика

Міжнародне положення Австрійської імперії, що знов повернула собі під час Віденського конгресу ранг великої держави, ніколи не було таким міцним, як в період 1815-1847 рр. Зовнішніх воєн вона не вела аж до 1859 р. Її вплив розповсюджувався далеко за межами володінь Габсбургів. Спираючись на союз з реакційними монархіями Європи, Австрія переслідувала і пригнічувала визвольні рухи на всьому континенті від Пірінеїв до Балкан. Як впливовий член Німецького союзу і постійна голова союзного сейму вона протидіяла торжеству буржуазних порядків в Німеччині, ставши гарантом роздробленості цієї країни і збереження в ній абсолютизму. Таку ж роль Австрія грала в Італії. Над континентом витав зловісний дух Меттерніха, що розкинув мережі шпигунства, таємних інтриг по всій Європі.

З ім'ям канцлера (з 1821 р.) К. Меттерніха, "великого інквізитора Європи", як його сталі називати в 20-х роках, зв'язано придушення австрійськими військами революцій 1820/21 і 1831 рр. в Італії, організація контрреволюційної інтервенції на Піренейському півострові. У багатьох європейських столицях, особливо в німецьких і італійських, його зусиллями були організовані "чорні кабінети", в яких кращі знавці своєї справи трудилися над дешифровкою дипломатичних донесень і листів, перехоплених агентами Меттерніха. Але з особливою витонченістю меттерніхівська система упроваджувалася в самій Австрії, що стала, по словах Ф. Енгельса, "... країною, яка до березня 1848 р. була майже так само недоступна поглядам іноземців, як Китай до останньої війни з Англією".

Всемогутня цензура наглухо закрила Австрію для книг німецьких класиків - Лессінга, Шіллера, Гете, на театральні підмостки не допускався "Гамлет" і взагалі будь-яка п'єса, яка могла б вселити австрійцям думку про можливість скидання і вбивства монархів. На сцені і в друкарських виданнях шахраями, всякими негативними персонажами могли бути тільки люди рангом нижче за барона. Газети і анонімні брошури, що критикували нетерпимі порядки і свавілля в Австрії, австрійців, що вільнодумствували, публікували в Лейпцігу, а то і в далекій Бельгії.

Імператор Франц і Меттерніх, що пережили бурхливі потрясіння епохи Великої французької революції і наполеонівських воєн, на все життя зберегли непереборний страх перед революцією, і цим страхом визначався кожен їх крок як державних діячів. Такі поняття, як "конституція", "народ", були абсолютно несумісні з меттерніховською системою правління. Конституція - будь-яка, навіть монархічна, - була в очах К. Меттерніха "легалізованою революцією", і коли йому одного дня показали французьку газету, в якій мовилося про бажаність введення в Австрії конституції, князь щиро подивувався: "Жалюгідні порадники, той, хто бажає дати Австрії конституцію, повинен спочатку сотворити австрійський народ!" Імператор був переконаний в тому, що він є намісником Бога на землі і несе перед ним одноосібну відповідальність за "спокій і порядок" в підвладній йому імперії.