174801 (Экономико–статистический анализ развития малых предприятий Днепропетровской области), страница 3

Таблиця 1.4 - Методологія Болтонського комітету для визначення малих підприємств у 1971 році.

Недоліки визначень малих підприємств існують в обох підходах. Для «економічного» (якісного) це недостатність інформації про внутрішнє становище фірми та складність оцінки таких показників, як «тип менеджменту», «система мотивації продуктивності персоналу» та інші. Недоліки «статистичного» (кількісного) підходу криються не лише у нечітко обґрунтованих числових межах, а також у неможливості зіставити вартість грошових одиниць у часі та нерівності показників національного продукту на людину за галузями і часом. [20, с. 32]

На нашу думку якісний підхід дає найліпшу інформацію для віднесення підприємств до малих. При його застосуванні не виникає питань щодо зіставлення показників у розрахунку на одну людину за галузями або у часі, як це буває при кількісному підході. Але складність вимірювання якісних показників унеможливлює його застосування.

Можливо було б тоді використовувати комбінований підхід, але ми вважаємо, що тоді виникне інша проблема – через неможливість виділення загального якісної ознаки для галузей виникла б мішанина сукупностей кількісних та якісних критеріїв за видами діяльності. Це тільки ускладнить процес відбору підприємств до групи малих. Також не ясно, хто саме, який орган буде здійснювати оцінку розміру підприємства та на якому етапі роботи фірми це робити. Адже якісні характеристики підприємства з’являються після деякого часу його функціонування на ринку.

Тому серед наведених трьох підходів віднесення підприємств до групи малих ми обираємо кількісний.

Існують також інші способи виявлення малих підприємств. Розмір підприємства оцінює поширена у західних країнах «теорія етапів зростання фірми». Ця теорія виділяє початковий етап, етап вживання та зростання. Їх використовує Швеція для визначення малих підприємств.

За думкою Гордієнко О. [6, с. 8], у правовому полі статус малого підприємства визначається на основі трьох основних критеріїв: трудового, фінансового та корпоративного. Перші два критерії є найбільш популярними у практиці розподілу підприємств на малі, середні та великі серед країн світу. Корпоративний критерій – спеціалізований. Він застосовується для визначення впливу на суб’єкти малого підприємництва з боку держави, середніх і великих підприємств. Розглянемо означені три критерії більш детально.

За трудовим критерієм приналежність підприємства до групи малих визначається з огляду на кількість працюючих. Це основний критерій у світовій практиці. За даними Міжнародної Фінансової корпорації у різних країнах встановлені різні граничні величини кількості працюючих у середньому за тиждень, чол.: Велика Британія – до 50; Франція – від 10 до 500; Німеччина – 3-49 (дрібні підприємства – 1-2 працюючих); Італія – до 300; Греція – до 50.

Трудовий критерій також застосовується і у нашій державі. Відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 до суб’єктів малого підприємництва відносяться «юридичні особи, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб». Також уточнюється, що «середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також представників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів».

За «Круглим столом» Російської академії розвитку малого підприємництва (РАРМП) та газети «Бизнес для всех» у 2004 році обговорення критеріїв віднесення підприємств до малих велося з урахуванням міжнародного досвіду.

Таблиця 1.5 відображає критерії віднесення підприємств до категорії малих та середніх по країнах світу. З огляду на ці критерії помітно, що основним є саме трудовий. [22, с. 9]

Таблиця 1.5 – Критерії віднесення підприємств до категорії малих та середніх в країнах світу.

Другий критерій – фінансовий. Він є не таким розповсюдженим у більшості країн, як трудовий. При його застосуванні використовуються такі показники, як обсяг реалізації продукції, річного валового доходу, розмір чистого інвестованого капіталу, вартість активів, річний, середній оборот та оборот за кілька років.

В Україні з введенням в дію Закону «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 відбувся перехід від одних фінансових характеристик суб’єкт малого підприємництва до інших. Зокрема, на відміну від обсягу виручки від реалізації продукції за рік новим критерієм став обсяг річного валового доходу. У кількісному виразі від 1 млн. грн. перейшли до суми, еквівалентної 500 тис євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. В редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22.05.1997 валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду. Ця категорія включає дохід від реалізації, пасивні доходи, суми безповоротної фінансової допомоги, вартість товарів, отриманих безоплатно, суми штрафних санкцій.

Третій критерій – корпоративний. Згідно цьому критерію до малих підприємств відносяться такі, в статутному капіталі яких участь держави, громадських та релігійних організацій, благодійних та інших фондів а також юридичних осіб, що не є суб’єктами малого підприємництва, не перевищує встановленої частки (в Україні ця частка складає 25%). За таким самим принципом визначаються державна та комунальна форми власності підприємств.

Корпоративне підприємство зазвичай утворюється двома або більше засновниками. Їх майно об’єднується, рішення приймаються спільно. Засновники несуть відповідальність спільно та отримують доходи згідно часткам своїх внесків. Кооперативними є підприємства у формі господарського товариства, кооперативного або підприємства з приватною власністю декількох осіб.

Спробу класифікувати малі підприємства за умовами діяльності та мотивацією робить професор Всеросійської академії зовнішньої торгівлі Ходов Л. [32, с. 62] Усього він виділяє 4 види.

Перший вид – традиційний малий бізнес. Його сфери діяльності – мало серійне та індивідуальне виробництво товарів, роздрібна торгівля, готельне господарство та суспільне харчування, будівництво, транспорт, охорона здоров’я. Такі підприємства стали основою ринкової економіки. За думкою автора, цей вид підприємств буде існувати завжди через специфічність наданих послуг та їх локальність. Його визначальні риси – накопичений сімейний капітал, залежність від місцевого ринку, слабке переміщення капіталу в інші сфери.

Другий найбільш розповсюджений вид – постачальники комплектуючих та послуг для великих підприємств. Їх проблеми – нестача власного капіталу, сильна залежність від цінової, кредитної та технічної політики головного партнера.

Третій вид підприємств більш розповсюджений на заході, ніж у пострадянських країнах. Це малі та середні пайові товариства. У скандинавських країнах частка таких кооперативів досягає 9%. Їх характерні риси: фінансова стійкість та орієнтація на місцевий ринок та постачальників.

Останній вид малих підприємств відрізняється існуванням у середовищі з великими податковими пільгами. Мета таких підприємств – економія на податках.

Як окремий підвид виділяється, діяльність фізичних осіб, які масово скуповують за кордоном промислові товари та продають їх у роздріб на батьківщині. Автор наголошує на великій суспільній користі такого малого бізнесу.

Визначення видів підприємств в залежності від внутрішнього устрою та форми власності містяться у Господарському та Цивільному кодексах України. Розглянемо нижче ці визначення.

Згідно з визначенням Господарського кодексу України «суб’єктами господарювання державного або комунального сектору економіки є суб’єкти, що діють на основі лише, відповідно, державної або комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка державної або комунальної власності перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державі або органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів». [6, с. 10]

Господарський кодекс за організаційною формою розрізняє в залежності від способу творення та формування статутного фонду унітарні та корпоративні підприємства.

Підприємство, створене одним засновником, зі сформованим за законом статутним фондом, не поділеним на частки (паї), з формуванням засновником трудового колективу на засадах трудового найму, з прийняттям ним рішень щодо реорганізації або ліквідації підприємства є унітарним. «Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника». [10, с. 225]

Господарський кодекс також встановлює критерії поділу підприємств на малі, середні та великі. Характеристиками малого підприємства будь – якої форми власності є середньооблікова чисельність працюючих за звітний період менше 50 осіб або обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує 500 тис. євро у перерахунку в гривню за середньорічним курсом НБУ. Для великих підприємств середньооблікова чисельність працюючих за звітний період перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції перевищує 5 млн. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Всі інші підприємства за законодавством відносяться до середніх.

Також окремо в Господарському кодексі виділяються підприємства з іноземними інвестиціями (іноземні інвестиції становлять не менше 10% у статутному фонді) та іноземні підприємства (стовідсоткові іноземні інвестиції у статутному фонді).