174801 (596021), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В Угоді про підтримку розвитку малого підприємництва в державах – учасницях СНД, яка підписана 17.01.1997 та ратифікована Україною 08.04.1999, визначено, що «суб’єктами малого підприємництва визначаються юридичні і фізичні особи, які отримали цей статус відповідно до законодавства держави, яка здійснює їх реєстрацію. Суб’єктами малого підприємництва як особливого сектору господарювання є фізичні особи – підприємці та юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та відповідають вимогам і критеріям, передбаченим законодавством».

Варналій З. виділяє три етапи становлення підприємства як економічного суб’єкта на Україні. Початковий етап відбувся у 1987 – 1990 рр.

Перші кроки по впровадженню у життя сектору малого підприємництва були зроблені ще наприкінці існування Радянського Союзу. Першим офіційним документом, який регулював діяльність малих підприємств, стало «Положення про організацію діяльності малих підприємств», прийняте Комісією по вдосконаленню господарського механізму при Раді Міністрів СРСР 6 червня 1989 року. Наступним кроком була Постанова УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств» давала перше легальне визначення поняття «мале підприємство».

Другий етап формування політики підтримки підприємництва та його розвитку тривав з 1991 по 1995 рік. Розпочався він 27 березня 1991 року зі вступу в силу Закону України «Про підприємства в Україні». [19, с. 20] Цього ж 1991 року було створено Державний комітет України по сприянню малим підприємствам і підприємництву. У 1993 році Кабінетом Міністрів України була схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва України.

Третій етап розпочався у 1996 році. У квітні цього року Кабінет Міністрів України прийняв Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва. 28 червня 1996 року свобода підприємництва була закріплена конституційно. Державний комітет України з питань розвитку підприємництва був створений у липні 1997 року. Цей етап триває і по наш час. Він знаменується покращенням розвитку підприємств, особливо малих. [4, с. 154]

У наші часи підтримку малих підприємств серед державних та громадських організацій здійснюють:

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Міністерство економіки України;

Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції;

Український союз промисловців та підприємців;

Спілка малих та середніх приватизованих підприємств;

Асоціація сприяння розвитку приватного Підприємництва в Україні «Єднання».

До міжнародних організацій сприяння розвитку малих підприємств належать:

Група світового банку, до якої входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародний центр вирішення спірних питань у сфері інвестицій, Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій;

Європейський банк реконструкції та розвитку;

Агентство США з міжнародного розвитку;

Програма Тасі, розроблена ЄС для країн СНД та Монголії.

Розвитку МП в Україні також сприяють донорські організації:

Фонд Євразія;

Фонд НОУ – ХАУ;

Міжнародний фонд «Відродження». [14, с. 41-45]

В Україні на рівні закону до «малих» віднесено фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб. Згідно з таким визначенням кількість фізичних осіб переважна серед суб’єктів малого бізнесу. Це створює індивідуалістичні характеристики малих підприємств, а захист прав зводиться до захисту прав значної групи конкретних громадян. [13, с. 5]

На питання, які повинні бути критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, до сих пір у світі не знайдено однозначної відповіді. Полеміка ведеться навколо двох підходів: якісного і кількісного. В деяких країнах вони поєднані. Так у Великобританії поряд з кількісним визначенням розмірів малих підприємств кредитування цього сектору економіки базується на якісних критеріях. [22, с. 9]

Побережна Г. Вважає, що віднести підприємство до групи малих можна за допомогою трьох підходів: кількісного, якісного та комбінованого. Розглянемо їх по черзі.

Перший підхід віднесення підприємств до групи малих – кількісний. Він зазвичай характеризується співвідношенням таких показників підприємства: кількість зайнятих, обсяг продажу продукції чи послуг та балансова вартість активів. Як приклад такого підходу автор наводить визначення ЄС.

У таблиці 1 відображена методологія ЄС з граничними показниками чисельності зайнятих, річного обороту та балансу, за якими у 1995 році підприємства відносились до груп малих чи середніх. [19, с. 19]

Таблиця 1.1 – Визначення малих та середніх підприємств за методикою ЄС (1995 та 2004 рр.).

Підприємства	Чисельність зайнятих, осіб	Річний оборот, млн. екю	Баланс, млн. екю
Малі	Менше 50 (менше 50)*	Менше 4, (менше 5,3 млн дол )*	Менше 2 ( - )
Середні	50 – 250 (50 – 250)*	Менше 16, (до 21 млн. дол. )*	Менше 8 ( - )

* - дані для 2004 року. [22, с. 9]

Як видно з таблиці 1.1, в країнах ЄС домінує кількісний підхід до віднесення підприємств до групи малих. З часом граничні числа по кількості зайнятих не змінились.

Комісія ЄС також у 1995 році виділяла мікропідприємства з чисельністю зайнятих до 9 чол. Переважно це сімейні та фермерські господарства, індивідуальні підприємства.

У Великобританії в сфері виробництва чисельність зайнятих малої фірми не перевищує 200 чоловік. В інших секторах економіки основний показник визначення – річний оборот. В цій країні також застосовується виключно кількісний підхід.

В Японії в залежності від чисельності працюючих виділяють 7 груп підприємств: 1-4, 5-9, 10-29, 30-49, 50-59, 100-299, 300-499 робітників.

Міжнародна організація економічного співробітництва та розвитку визначає свої межі чисельності працюючих: до 19 чоловік – «зовсім малі», до 99 чоловік – «малі», 100 – 499 – «середні» та понад 500 чоловік – «великі».

Крім розглянутих, можуть використовуватись й інші кількісні ознаки віднесення підприємств до групи малих. Таблиця 1.2 відображає деякі з них, згруповані за країнами.

Таблиця 1.2 – Класифікаційні кількісні ознаки по країнах, за якими підприємства відносяться до числа малих.

Як показує таблиця 2.1, найбільш популярні кількісні критерії віднесення підприємств до малих є чисельність працівників та величина капіталу. Також застосовуються відносно часто обсяг продажу та річний доход. Також у таблиці 1.2 видно, що найчастіше у країнах застосовується по два кількісні критерії одночасно.

Кількісний аналіз є найбільш чітким а отже і найпростішим, але часто він не має обґрунтованого теоретичного підґрунтя.

Другий підхід, який виділяє Побережна Г., - якісний. Його важко застосувати на практиці через недостатність інформації про внутрішнє середовище фірми. Як приклад, автор наводить визначення малого підприємства за Ван Хорном (Нідерланди, 1979). Цей автор виділяє 5 ознак малих підприємств:

невелика кількість виробленої продукції;

невеликий обсяг залучених ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових);

слабко розвинуті системи управління та контролю на підприємстві;

несистематичність управління;

головні посади та найбільші частки власності підприємства належать його засновникам.

Автором ще однієї класифікації підприємств та віднесенні їх до числа малих на основі якісних критеріїв є Х. Велу (1980 р.). В його класифікації використані внутрішні ознаки фірми поряд з метою діяльності та джерелом ресурсів. [20, с. 28]

Ця класифікація представлена у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 - Класифікація Х. Велу для визначення розміру підприємств.

За даними таблиці 1.3. бачимо, що п’ять якісних ознак віднесення підприємства до суб’єктів малого бізнесу охоплюють все внутрішнє середовище фірми та є дуже складними для вимірювання.

Третій підхід віднесення підприємств до групи малих – комбінований. Він розглядає такі критерії віднесення фірм до малих, як правова незалежність, управління однієї особи та маленький ринок збуту. Його було запропоновано у 1971 році у доповіді Болтонського комітету (Великобританія). [19, с. 20] Це була перша спроба аналізу малих підприємств у світовому масштабі шляхом порівняння показників та напрямів розвитку підприємств по країнах.

Результатом цієї роботи був розподіл визначень малого підприємства на «економічне» та «статистичне». Тобто, комбінований підхід складається з двох підходів: якісного та кількісного. За «економічним» визначенням фірма визначалась малою при: володінні малою часткою ринку, управлінні самим власником та практичній незалежності. Статистичне визначення базується на числових вираженнях низки показників, які детально наведено у таблиці 1.4. [20, с. 30]

Характеристики

Список файлов ВКР