9377-1 (Аналіз діяльності комерційних банків), страница 9

Слід зазначити, що депозитні операції є складовою зобов’язань банку, серед яких відокремлюють дешеві й дорогі ресурси. До дешевих належать:

— залишки на рахунках клієнтів;

— депозити до запитання;

— кредиторська заборгованість.

Дорогі ресурси складають:

— строкові депозити;

— міжбанківські кредити і депозити.

Чим більша питома вага строкових депозитів, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитивно позначається на його ліквідності і зменшує залежність від міжбанківських кредитів (таблиця 3.7).

Таблиця 3.7 Аналіз структури зобов’язань банку

Таким чином, зобов’язання банку на 76,3 % сформовані за рахунок депозитних коштів; частка вкладів до запитання (дешевих ресурсів) — 55,6 %, тобто даний банк не несе значних витрат при сплаті процентів; частка строкових депозитів становить 20,7 %.

Хотілося б зауважити, що принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичних осіб [14].

Доцільним було б проаналізувати структуру та обсяг вкладів до запитання за секторами економіки, що дасть можливість визначити сегменти, найпривабливіші на ринку вкладів, тобто такі, які динамічно розвиваються і на яких банки потенційно зможуть збільшити величину мобілізованих ресурсів (таблиця 3.8).

Таблиця 3.8 Обсяг і структура вкладів до запитання за секторами

Аналізований період характеризується поступовим зменшенням частки комерційного нефінансового сектора економіки у загальній структурі вкладів. Щодо вкладів до запитання населення, тобто спостерігається їх зростання на 1 % у загальній структурі. Такий аналіз може застосовуватися банками для координації своєї роботи із залучення вкладів з урахуванням загальних тенденцій розвитку секторів економіки.

Строкові депозити характеризуються основною класифікаційною ознакою — тривалістю залучення. Тому їх аналіз доцільно здійснювати у відповідності з термінами залучення (таблиця 3.9).

Таблиця 3.9 Обсяг і структура строкових депозитів

За даними таблиці 3.9 питома частка депозитів на термін до одного року становить 86 %, а депозитів понад один рік — лише 14 %. Депозити з терміном погашення понад один рік належать до ринку капіталів, а депозити з терміном повернення до одного року формують ринок грошових ресурсів. Отже, незначна питома вага депозитів з терміном понад один рік свідчить про нестабільну економічну ситуацію, коли клієнти, налякані певним знеціненням гривні, втрачають довіру до банку щодо довгострокових вкладень своїх коштів.

Вивчаючи залучення банком коштів на вклади чи днпозити, важливо виявити роль дрібних, середніх та великих вкладів у залучених коштах. Таке аналітичне обстеження за розмірами вкладів дає змогу розкрити, які суми грошей мають вкладники. Аналіз проведемо на основі даних таблиці 3.10 за листопад 1999 року.

Таблиця 3.10 Аналіз вкладів за розмірами

Отже, банк залучив 43,56 % дрібних вкладів; 25,29 % — середніх; 31,15 % — великих вкладів. Тому залишки вкладів збільшувалися за рахунок додаткового залучення вкладників із дрібними сумами.

Враховуючи обмежені можливості вкладників, перспективним напрямком стимулювання залучення вкладів і депозитів може стати розширення кола депозитних рахунків клієнтів із різноманітним режимом функціонування, що надаватиме вкладникам банку ряд додаткових можливостей по використанню своїх коштів із прийнятим рівнем доходів.

Ефективним методом розвитку депозитних послуг може стати застосування комплексного обслуговування клієнтури банком при залученні коштів на депозити, тобто задоволення потреб клієнтів у різноманітних послугах на додаток до традиційних кредитно-розрахункового та касового обслуговування.

3.3 Оцінка операцій банку з розрахунково-касового обслуговування клієнтів

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження відносно перерахування грошових коштів з рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування включає наступні банківські операції:

— відкриття і ведення рахунків клієнтів;

— безготівкові розрахунки;

— міжбанківські розрахунки;

— готівкові грошові розрахунки ( касові операції).

Аналіз розрахункових операцій проводиться в кожній ланці кредитної системи з урахуванням потреб в економічній інформації фахівців банку або інших органів. Одержані результати аналізу використовуються для оцінки результатів діяльності банківських установ і прийняття рішень для поліпшення структури платіжного обігу, прискорення строків документообігу іногородніх розрахунків, поліпшення платіжної дисципліни, зміцнення договірної і розрахункової дисципліни, скорочення працемісткості розрахункових операцій, тобто для виконання завдань, які стоять перед кредитними установами в галузі організації й здійснення розрахунків в народному господарстві.

Визначальне місце в розрахунковому обслуговуванні клієнтів займають безготівкові розрахунки, тому почнемо аналіз саме з цих операцій. В установах банку для аналізу стану і динаміки розвитку безготівкових розрахунків застосовуються прийоми групування. Вибір групувальної ознаки визначається метою аналізу, який наводить роботу банків на максимальне зближення моменту одержання товарів і здійснення платежу, запобігання необгрунтованій кредиторській і дебіторській заборгованості.

Розрахунки групуються на одногородні та іногородні. Іногородні розрахунки проводяться переважно в акредитивній формі, одногородні — платіжними дорученнями, розрахунковими чеками і чеками з лімітованих і нелімітованих чекових книжок.

Для визначення структури безготівкового платіжного обігу за формою розрахунків платіжні документи групуються за їх належністю до відповідної форми розрахунків. Для характеристик залишку несплачених в строк розрахункових документів широке застосування знаходять групування платежів за підвідомчою належністю госпорганів, що дозволяє виявити конкретні організації, з якими потрібно розглядати питання про причини неплатежів і заходи для поліпшення розрахунків.

Для аналізу безготівкових розрахунків використовують ряд показників. Методику аналізу основних показників безготівкових розрахунків покажемо на таких прикладах.

Обсяг безготівкового платіжного обігу визначається на підставі звіту про результати одноразового обліку платіжного обігу за жовтень і експертно встановленої частини платіжного обігу за жовтень в річному платіжному обігу.

Наприклад, за даними жовтневого обліку обсяг платіжного безготівкового обороту складав 310 млн. грн, а експерти виявили, що обіг за жовтень складає 8,5 % річного обігу. Відповідно, обсяг безготівкового платіжного обігу за рік становитиме 3 647 млн. грн.(310 : 8,5 х 100).

Для аналізу динаміки показників беруть кілька років. За базовий показник приймають рік, що закінчується числами 0 або 5. При аналізі враховують:

1) зміну (приріст, зменшення) показника за роками;

2) відносний темп росту (приросту) показника за взяті роки;

3) середній темп росту (приросту) показника. Абсолютний приріст показників визначають як різницю між даними за відповідні суміжні роки. Середньорічний приріст будь-якого показника визначають шляхом ділення загальної суми приросту за ряд років на кількість років, які увійшли до розрахунку.

Для аналізу складемо таблицю 3.11.

Таблиця 3.11. Динаміка безготівкових розрахунків комерційного банку

Динаміка таблиці 3.11 показує, що порівняно з базовим роком загальний обсяг безготівкових розрахунків зріс на 271 млн. грн., а їх питома вага у загальній сумі грошового обігу збільшилась на 3 %. Це свідчить про зміцнення економіки України. Відносні темпи росту і приросту показника свідчать про інтенсивність його динамічної зміни. Темпи росту вираховують у відсотках відношенням показника відповідно періоду до базисного року (базисний темп) або відсотках показника наступного року до попереднього (ланцюговий темп). Темп приросту у відсотках являє собою різницю між величиною темпу росту і 100 %. Темп приросту показника може бути позитивним або негативним.