9377-1 (Аналіз діяльності комерційних банків), страница 10

Середні темпи росту визначають через корінь n-степеня із базисного темпу росту показника. При цьому число n дорівнює кількості років, за які визначаються темпи приросту. Якщо, наприклад, порівняно з базовим роком темп росту за 3 роки складає 108 %, то середній буде 102,6 % (100 х х 3).

В нашому прикладі середньорічний темп приросту обсягу безготівкових розрахунків складає 2,6 % (102,6 — 100). Це свідчить про позитивні зміни у роботі банку.

Для підвищення дієвості розрахунків банки проводять взаємні розрахунки між клієнтами, що здійснюють між собою операції купівлі-продажу. Це розморожує залишки на рахунках, значно зменшує дебіторську і кредиторську заборгованість.

Взаємні розрахунки — це один із способів безготівкових розрахунків, що полягає в розраховані однакових сум взаємних вимог підприємств та господарських організацій, за товарно-матеріальні цінності та надані послуги. Кожна із сторон сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями. Існують постійно діючі та разові зарахування вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома госпорганами або між групою підприємств і організацій. Розрахунки за сальдо можуть здійснюватися, коли два підприємства перебувають у постійних господарських зв’язках і кожне з них є одночасно і постачальником, і покупцем одне щодо одного. Розрахунки ведуться на основі угоди між учасниками, причому строки і порядок розрахунків вони погоджують з установою банку. Госпоргани, що проводять розрахунки за сальдо, надсилають один одному, минаючи банк, розрахункові документи на відвантажені товарно-матеріальні цінності і надані послуги. Ці рахунки не підлягають негайній оплаті. На одного з учасників розрахунків покладають обов’язок у визначені строки визначити сальдо взаємних вимог за розрахунковий період. Якщо сальдо на користь госпоргану, який веде рахунок взаємних розрахунків, то він складає платіжну вимогу на цю суму і разом з копією витягу з окремого рахунку здає в установу банку на інкасо. Оплату таких вимог проводять з рахунку контрагента у звичайному порядку, встановленому для розрахунків платіжними вимогами. Якщо сальдо на користь іншої сторони, підприємство, яке веде рахунок, дає банкові платіжне доручення про перерахування платіжної суми з його рахунку на користь контрагента.

Залік проводять відкликанням розрахункового документа, котрий підлягає заліку у повній сумі. Неоплачена сума подається до сплати в календарній черговості.

Ефективність розрахунків, що проводяться шляхом заліку взаємних вимог, вимірюється економією в платіжних коштах для здійснення розрахунків, яка визначається відносною величиною — відсотком заліку. Економія визначається розміром взаємно погашених платежів при заліку, яка називається заліковою сумою. Ефективність заліку розраховується , як відношення залікової суми до загальної суми документів, що сплачені при проведенні заліку. Розглянемо дані про ефективність окремих видів заліків (таблиця 3.12).

Таблиця 3.12 Аналіз взаємопогашуваних платежів при заліках

Дані таблиці 3.12 свідчать, що найбільш ефективними були разові, парні й групові заліки, які проводяться за рішенням керівників комерційних банків на основі інформації про склад картотеки документів, що належать до оплати в даній установі банку. Малоефективними були разові міжгалузеві заліки.

Національний банк України постійно контролює структуру безготівкового платіжного обігу за формами розрахунків для того, щоб виявити тенденції в розвитку окремих форм власності розрахунків й приймати відповідні рішення. Така робота проводиться на основі аналізу структури безготівкового платіжного обігу за формами розрахунків по установах банку і в динаміці.

Питома вага розрахунків (структура) визначається за даними рядів розподілу безготівкового платіжного обігу за нормами безготівкових розрахунків. Структура безготівкового платіжного обігу, розрахована за даними обліку такого обігу у вересні за ряд років, подається в наведеній нижче таблиці 3.13.

Таблиця 3.13. Аналіз структури безготівкового обігу за 1995-1998 рр.

Дані таблиці 3.13 показують, що найбільшу питому вагу в безготівковому платіжному обігу займають розрахунки вимогами й платіжними дорученнями. Найменшу питому вагу займає чекова форма розрахунків. Структура безготівкового платіжного обігу в розрахунках за товари й послуги помітно відрізняється від загальної структури платіжного обігу. Це викликано тим, загальний платіжний обіг відрізняється від обігу розрахунків за товари й послуги на суму платежів за нетоварними операціями (платежі до бюджету, перерозподільчі операції, внески коштів на рахунки за капітальними внесками тощо), які проводяться в основному платіжними дорученнями. Тому в структурі платіжного обігу в цілому значно більша частина розрахунків платіжними дорученнями ніж в розрахунках за товари й послуги, де переважають розрахунки платіжними вимогами.

Важливим завданням банку є прискорення розрахункових операцій. Для цього розраховується швидкість документообігу.

Середній строк документообігу за розрахунками характеризує час, який необхідний для проведення розрахункової операції в нормальних умовах документообігу. Швидкість документообігу є середньою величиною, яка вираховується як середньозважена величина із строків документообігу за окремими документами тієї чи іншої форми розрахунків. Наприклад, при акцептній формі розрахунків середній строк документообігу використовується при вирішенні питань про спосіб переказу (авізування) платежу (поштою чи телеграфом), про строки посилання запиту про долю платіжної вимоги до банку, що обслуговує платника. В цьому випадку установи банки або користуються нормами часу поштового пробігу між окремими населеними пунктами, які є в організаціях зв’язку, або визначають строк поштового пробігу самі, користуючись даними поштових авізо по МФО. У зв’язку з тим, що строки поштового пробігу коливаються, то користуються середніми даними за деякими авізо, що отримані з відповідного населеного пункту. Середня величина при цьому розраховується як звичайна середня арифметична зважена (таблиця 3.14)

Таблиця 3.14. Аналіз середньої величини строку поштового пробігу

Дані таблиці 3.14 свідчать, що найбільша кількість авізо мала пробіг 4 дні, незначна кількість авізо здійснювала пробіг за 2 і 3 дні. Ці дані свідчать про наявність резервів прискорення середнього строку документообігу.

Визначення середнього строку пробігу документів безпосередньо за даними грошово-розрахункових документів на практиці використовується рідко. Частіше швидкість документообігу визначається за формулою, що використовується для розрахунку оборотності окремих коштів у розрахунках. Наприклад, оборотність коштів у днях за акредитивами, лімітованими чековими книжками і деякими іншими знаходять, користуючись даними про суму обігів по витрачанню (списанню)коштів з цих рахунків за визначений період.

Методику розрахунків цього показника покажемо на такому прикладі. Середньорічний залишок коштів на рахунку обліку виданих акредитивів складає 812 млн. грн., а обіг за списаними коштами з цього рахунку за рік склав 13900 млн. грн. середній строк перебування коштів в акредитивах у цьому випадку складає 21 день (812 : 13900 х 360). Зменшення величини цього показника означає прискорення обігу коштів у розрахунках за акредитивами, а збільшення є уповільнення швидкості документообігу.

Прискорення середньої швидкості документообігу позитивно характеризує результати здійснюваної комерційним банком роботи по організації розрахунків платіжними вимогами. Уповільнення швидкості документообігу призводить до зниження ефективності розрахунків, недостачі грошових коштів.

Показники, що характеризують джерела коштів (рахунки в банку), за рахунок яких проводиться платіж, визначаються на підставі даних обліку безготівкового платіжного обігу шляхом відповідних групувань звітної інформації. За даними про джерела оплати рахунків за товари й послуги в звітному році визначена структура цих джерел, яка відбита в таблиці 3.15.

Таблиця 3.15 Аналіз структури джерел платежів

Дані таблиці 3.15 свідчать, що більш як 76,5 % усіх платежів за товари і послуги проводиться з власних рахунків. Це підтверджує важливу роль ранку в переведенні підприємців на самофінансування.

Стан платіжної дисципліни характеризується такими показниками: питома вага розрахункових документів, що оплачені з прострочкою платежу; середня тривалість затримки платежів; структура й динаміка платежів (за видами платежів, за галузями, господарствами і відомствами або територіальною ознакою). Для обчислення названих та інших показників використовуються дані звітів установ банку. Загальний обсяг розрахункових документів, не сплачених в строк, складається по основній діяльності та з рахунків по капітальних внесках, визначених за даними доповнень до балансу (в цілому по установі банку).

Питома вага розрахункових документів, сплачених з прострочкою платежу (несвоєчасно), визначається як відношення суми таких документів до суми безготівкового платіжного обігу за рік.

Методику розрахунку цього показника покажемо на такому прикладі. Обіг за приходом збалансованих рахунків, що відкриті для обліку картотеки позабалансового рахунку, за рік склав 3840 млн. грн., а обсяг платіжного обігу за цей рік визначено в 12 млрд. грн. Тоді питома вага розрахункових документів, що сплачені з затримкою платежу, складає 32 % (3840 : 12000000 х 100).

Показник середньої тривалості неплатежів визначається за даними руху документів в картотеці позабалансового рахунку. Для цього середній залишок ділиться на розмір одноденного обігу за витратами у відповідному періоді. Порядок розрахунку покажемо на такому прикладі. Середній залишок документів у картотеці позабалансового рахунку в четвертому кварталі складає 256 млн. грн., обіг за витратами за той же квартал —1910 млн. грн. Середня тривалість неплатежів у цьому кварталі складає 12,06 днів. Це дуже поганий показник. Він свідчить, що у відділенні банку було заморожено і не працювало 256 млн. грн. підприємств.