163294 (Вплив податкоавої політики на діяльність підприємства), страница 7

Податкова реформа як складова стратегії інноваційного розвитку

На жаль, Програма діяльності Кабінету Міністрів України, затверджена Верховною Радою в квітні 2003 р., лише перелічує заходи щодо реформування податкового законодавства, проте жодним чином не вказує на цілі податкової політики, орієнтири, за якими впроваджуватиметься реформа, податкові стимули, що застосовуватимуться з метою структурного регулювання, розвитку визначених проектом пріоритетних видів економічної діяльності. Програма також цілком ігнорує проблему узгодження податкової реформи з необхідністю забезпечення належних податкових надходжень.

На нашу думку, впровадження елементів реформування податку на прибуток підприємств та прибуткового податку, які буде запроваджено з 2004 року, не приведе до істотних позитивних результатів. Запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, натомість відразу негативно позначиться на обсязі податкових надходжень. Скорочення пільг через спричинене ним погіршення фінансового стану підприємств може не компенсувати зниження бюджетних доходів, що на тлі піку платежів за державним боргом у 2004 році призведе до бюджетної кризи, недофінансування соціальної сфери. Останнє зведе нанівець ефект зниження оподаткування доходів громадян, що особливо небезпечно напередодні президентських виборів.

Як відомо, зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внесені у грудні 2002 р., не містять практично жодних стимулів інвестиційного спрямування прибутку. Відтак суттєве скорочення оподаткування доходів фізичних осіб призведе лише до певної легалізації великих доходів без відповідного збільшення інвестицій, що наочно засвідчив російський досвід аналогічного реформування. Натомість зросте попит суб’єктів з високими доходами на імпортовану продукцію. Податкові пропозиції Уряду здебільшого не ґрунтуються на вичерпних економічних розрахунках, є традиційним механічним запозиченням досвіду інших країн, а отже, їх реалізація може мати непередбачувані наслідки.

Реформування податкової системи України повинне мати форму цілісної стратегії та враховувати соціально-економічне становище в країні, завдання національної економіки і бути інструментом економічної політики, а не її метою. Податкова реформа має розглядатися не як достатня умова, але як необхідна складова загальної скоординованої політики економічної трансформації і забезпечення прискореного економічного зростання.

Цілями податкової політики, а відтак — орієнтирами податкової реформи в Україні мають стати:

• підвищення добробуту населення та розвиток людського капіталу;

• стимулювання динамічного розвитку економіки;

• структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

• стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її стимулюючого впливу на економіку і насамперед на формування повноцінних суб’єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Податкова система має бути звернутою до виробництва, стимулюючи його зростання. Визначальним у податковій реформі має бути розуміння необхідності стабілізації фінансів мікрорівня та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку. До речі, ще у Посланні Президента України Верховній Раді «Європейський вибір» було визначено, що «основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств» ¹⁷.

Одним з актуальних завдань реформування податкової системи у напрямі стимулювання сталості економічного зростання є внесення змін, які б мінімізували «вимивання» оборотних коштів підприємств у зв’язку зі сплатою податків. Особливе місце в стратегії розвитку економічних суб’єктів посідають інвестиції, пов’язані з формуванням матеріально-технічної бази виробництва на більш прогресивних технологічних засадах. Але сьогодні існуюча податкова система стимулює «проїдання» основного капіталу та де-факто фінансово «карає» підприємства, які здійснюють вкладення у довгостроковий розвиток.

При формуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу як таких, підвищуючи рівень оподаткування для засобів, що виводяться з виробничого обороту¹⁸. Зокрема, цікавою видається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого та нерозподіленого капіталу деяких європейських країн, що заохочує інвестування в розвиток виробництва. Так само й в індивідуальних доходах в ідеалі має оподатковуватися лише той їхній обсяг, що перевищує вартість простого відтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі).

Таким чином, реформування податкової системи для реалізації її стимулюючої функції має ґрунтуватися на засадах:

• спрощення податкової системи у спосіб оптимального скорочення кількості податків та перенесення їх на більш прозору та зручну для платника податкову базу, скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

• звільнення від оподаткування прибутку, який інвестується в межах України;

• обґрунтованого зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування;

• трансформації механізму «транзитного» ПДВ;

• збереження економічно обґрунтованих пільг для стимулювання обмеженого кола пріоритетних галузей та видів діяльності.

Слід враховувати потенційний ефект взаємодії податкової та інших складових державної політики. Зокрема, збільшення неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку, навіть без зміни прогресивної шкали, дозволяє очікувати збільшення обсягів споживання. Це, в свою чергу, сприятиме зростанню надходжень від ПДВ та акцизу, що дає змогу здійснювати їхнє реформування у другу чергу. Між тим без внесення необхідних змін до оподаткування прибутку підприємств зростання споживчого попиту не сприятиме модернізації вітчизняного виробництва та, зрештою, слугуватиме зростанню імпорту. Відтак довгостроковий стимулюючий ефект зниження податкових ставок матиме згасаючий характер. Отже, зміни податків на прибуток та доходи громадян мають запроваджуватися одночасно.

Слід зазначити, що наростання податкової заборгованості значною мірою було обумовлене використанням цього боргу підприємствами як альтернативи залученню кредитних ресурсів, вартість яких надмірно висока. Зниження величини кредитної ставки комерційних банків може зменшити цю зацікавленість, що сприятиме поліпшенню становища з виконання плану податкових надходжень. Тому податкова реформа має бути пов’язана і з перебудовою фінансово-банківської системи. Підвищення доступності кредитних ресурсів, зменшення дефіциту ліквідних коштів (збільшення частки грошових коштів в оборотних коштах підприємств та переведення принаймні частини дебіторської заборгованості в ліквідну форму) сприятимуть полегшенню пресу з боку ПДВ, спростять для підприємств процедуру сплати прямих податків.

Пом’якшенню монетарних обмежень податкової системи сприяло б «цивілізоване» використання залікових схем, спрямоване на мінімізацію відволікання оборотних коштів на податкові потреби та запобігання зустрічному руху коштів. Наприклад, підприємство, що здійснює фінансування місцевих потреб, може звільнятися від сплати прибуткового податку чи певних місцевих податків та зборів. Доцільно також вивчити можливість скасування прямого оподаткування підприємств, які фінансуються з бюджету, в обсягах цього фінансування (йдеться, наприклад, про оподаткування прибутковим податком заробітної плати працівників бюджетних організацій, сплачуваної з бюджету).

Окремим питанням є вдосконалення нарахувань на фонд оплати праці, зниження яких сьогодні є неможливим з огляду на необхідність здійснення соціальних виплат. Розв’язання цієї проблеми можливе у два етапи: запровадження єдиного соціального збору за зразком російського — на першому, поступове, за розрахованого на багато років графіка скорочення ставок відповідно до розвитку накопичувального сегмента пенсійної системи — на другому.

Необхідність збереження спрощених механізмів оподаткування, спрямованих на підтримку малого бізнесу та самозайнятості населення, не викликає сумніву. Проте діючі спрощені системи оподаткування малих підприємств через оборотний принцип оподаткування, придатні переважно лише для сфери послуг і малопридатні або взагалі не придатні для виробництва та інших галузей з великим оборотом матеріальних ресурсів, тобто для основної частини економіки. Модернізація цієї системи потребує диференціації порогових величин господарських оборотів, що мають бути різними для виробничої, торговельної діяльності та сфери послуг, а також інтелектуального виробництва. Необхідне застосування більш гнучких форм спрощеного оподаткування, які б враховували рівень витрат принаймні на малих промислових та сільськогосподарських підприємствах. Слід удосконалити механізм розподілу єдиного податку між державним бюджетом, місцевими бюджетами та позабюджетними цільовими фондами, що повинен мати регіональну диференціацію. Вельми важливою є розробка механізму, який впорядковуватиме відносини між підприємствами-платниками ПДВ та суб’єктами малого підприємництва — платниками єдиного податку.

До пільгового оподаткування малого бізнесу слід підходити виважено, не допускаючи його використання з метою ухиляння від сплати податків. Цій меті може слугувати запровадження презумптивного податку в окремих сферах діяльності малого бізнесу, що добре зарекомендував себе в Росії.

Конструктивним елементом прийнятого у другому читанні проекту Податкового кодексу є запровадження податку на майно. Проте, як свідчить російський досвід, на початковому (досить тривалому) етапі надходження цього податку лише компенсуватимуть витрати на його справляння. Для уникнення російських помилок слід справляти податок не з балансової, а з ринкової вартості майна. При цьому необхідно запровадити обґрунтовані пільги, насамперед соціального спрямування, та забезпечити адресність податку, передбачивши, наприклад, прогресивне оподаткування залежно від кількості об’єктів нерухомого майна.

Слід забезпечити збільшення обсягів рентних платежів, плати за користування природними ресурсами (в тому числі плати за землю).

Продуктивною є ідея поступового переходу в прибутковому податку до оподаткування домогосподарства замість особи. Це дає змогу враховувати за оподаткування особистого доходу наявність споживачів — непрацездатних, дітей, пенсіонерів, які перебувають на утриманні працюючого.

Відокремлені податковий та бухгалтерський обліки дають несуттєві розбіжності для доходів бюджету, проте призводять до зростання непродуктивних витрат на їх ведення та, врешті-решт, до ускладнення самого процесу адміністрування податку. Тому важливою складовою податкової реформи є уникнення подвійного оподаткування та максимальне спрощення системи звітності підприємств.

Принципи надання податкових преференцій

Створення рівних умов господарювання для різних галузей за нерозвиненості механізмів ринкового перерозподілу ресурсів та регулювання сприятиме консервації існуючої структури економіки, її уповільненої адаптації до сучасних вимог¹⁹. Широкомасштабне скасування податкових пільг неодмінно призведе до кризового погіршення фінансового стану та неплатоспроможності провідних галузей (що відбулося, наприклад, після закінчення експерименту в гірничо-металургійному комплексі). Завдання стратегії інноваційного розвитку потребують запровадження в Україні селективної податкової політики. Тому невід’ємною складовою податкової стратегії має стати встановлення чітких та прозорих критеріїв та методик надання податкових преференцій.

Надмірний обсяг податкових пільг робить їхнє скорочення безальтернативним питанням. До того ж значна частина пільг не відповідає вимогам міжнародних організацій, до яких входитиме Україна (і насамперед — СОТ) і, отже, скасовуватиметься під зовнішнім тиском. Між тим слід узгодити зменшення обсягів податкових пільг із зниженням загального рівня оподаткування економіки. Потрібно усвідомлювати, що податкові пільги є свого роду «ціною» економічного зростання, а спроба вилучення хоча б частини цієї суми з господарського обігу у фіскальних цілях в будь-якому разі, принаймні — в короткостроковому періоді, вестиме до його уповільнення.

На нашу думку, найбільш адекватним стратегії зростання є функціональний підхід до податкового регулювання. Йдеться про надання податкових пільг не за галузевим принципом (чи й безпосередньо окремому підприємству), як це, переважно, відбувається за існуючої системи, а як «винагороди» за виконання суб’єктами господарювання певних суспільно важливих функцій відповідно до завдань державної економічної стратегії. Пільги не завжди мають бути незмінними протягом тривалого часу. Варто лишати можливість із часом коригувати або встановлювати регресивні (змінні) пільги.

З огляду на першочергові завдання економічної стратегії, найважливішим завданням бюджетно-податкової політики є запровадження податкового стимулювання інвестиційних процесів за спрощення доступу до цих стимуляторів за рахунок забезпечення прозорості процесів надання останніх та надання допомоги в одержанні належних пільг та відстрочок. Слід повністю або частково звільнити від податків прибуток, що реінвестується, та запровадити «податкові канікули» на повернення підприємством інвестиційного кредиту (прибутки, що використовуються на повернення кредиту, не повинні обкладатися податком). Поряд з іншим, це сприятиме скороченню терміну повернення кредитів, більш швидкій окупності інвестиційних проектів та, відповідно, можливості більш точно планувати інвестиційну діяльність, що дозволить банкам знизити кредитні ставки у відповідь на зменшення ризику кредитування. Потрібно запровадити суворий контроль за обсягом та результатами використання інвестиційних податкових пільг.