162090 (Реформування податкового законодавства України до європейських стандартів: організаційно-правові засади), страница 7

Чинна податкова система України відзначається також нерівномірністю і несправедливістю розподілу податкового навантаження. По-перше, податкові платежі становлять значно більшу питому вагу у доходах малозабезпечених сімей, ніж у доходах високооплачуваних працівників. Хто заробляє менше, задовольняє в основному лише першочергові матеріальні потреби і обмежує себе у послугах культури, освіти, лікування, оздоровлення, купівлі книг, газет тощо. Крім того, високі непрямі податки, що включені до цін на товари і послуги населенню, лягаючи більшим тягарем на бідних, змушують їх вдаватися до неорганізованих ринків і контрабанди та купувати неякісні товари.

По-друге, податкові зобов’язання нерівномірно розподіляються між видами господарської діяльності і окремими підприємствами через надання легальних і нелегальних пільг (звільнень, відстрочок, знижок тощо) в оподаткуванні, а також внаслідок встановлення надмірних вимог для окремих секторів економіки (газо- і нафтотранспортних підприємств і деяких інших), а також для підприємств державної власності. Якщо у першому випадку сукупні податкові зобов’язання підприємств падають до 0-5%, то у другому – сягають 60-70% створеної додаткової вартості.

Ці причини є додатковим поштовхом до тінізації економіки і штучних структурно-галузевих викривлень у виробництві та інвестиціях.

Звичним явищем стало використання податків, які законодавчо неврегульовані. По-перше, поза прийняттям спеціальних законів вводяться додаткові або змінені податки при затвердженні чергового державного бюджету. Так, у 2005 р. були введені обов’язкові відрахування 50% чистого прибутки державних підприємств тощо. Вони є несподіванкою для платників і впроваджується фактично усередині податкового р. без дотримання обов’язкового піврічного часового лагу, що передбачено чинним законодавством. По-друге, поза парламентським прийняттям застосовуються різного типу надбавки до цін і тарифів, що встановлюються локальними нормативними актами органів влади і регулювання цін (наприклад, нацкомісії з енергетики і зв’язку). Відповідні надходження й використовуються незаконно, поза бюджетом. По-третє, окремі види платежів і зборів встановлюються відомствами чи місцевими органами влади, надходять до державного бюджету і місцевих бюджетів, але законних прав на застосування не мають. По-четверте, діють сумнівні щодо правомірності збори, такі як збори з продажі корпоративних прав, квартир, автомобілів тощо.

Діючій податковій системі властива глибока недосконалість і внутрішня суперечливість норм податкового законодавства. Не забезпечується рівність прав суб’єктів податкових відносин, захист інтересів сторін, допускається нав’язування бізнесу владними органами незаконних платежів і зборів до державного бюджету, надаються можливості довільного тлумачення норм законодавства представниками податкових та митних органів і т.ін.

Система збору і розподілу податків відзначається надвисокою централізацією. У 2005 році централізовано розподіляється 76% усіх митно-податкових надходжень. Така гіперцентралізація не заохочує місцеві органи влади до максимізації зборів та спрямовує їх зусилля, по-перше, на збільшення своєї частки у розподілі державного “пирогу” і, по-друге, на лобіювання звільнень від сплати загальнодержавних податків суб’єктів господарювання, що працюють на відповідній території.

Системі ставлення податківців до платників властивий звинувачувальний крен при одночасній безконтрольності й апріорі безгрішності податкових органів. Це дозволило створити в Україні у минулі роки адміністративно-каральну за методами впливу організацію державної податково-митної служби. Наслідками є: по-перше, негативний інвестиційно-бізнесовий клімат; по-друге, неефективна система збору податків з вузькою податковою базою, приховуванням доходів від оподаткування, надмірними витратами, дублюванням одних і тих же функцій різними органами, безвідповідальністю за невиконання обов’язків і зобов’язань; по-третє, неофіційна система злочинних зловживань у перерозподілі податкових надходжень, здирництва та кримінальних змов з платниками щодо заниження податкових зобов’язань.

Порівняння української податкової системи з її аналогами в країнах-членах ЄС потрібно для визначення конкурентоспроможності нашої країни на світовому ринку товарів та інвестицій та вибору головних векторів реформування податкових відносин. Порівняння необхідне у деяких напрямах:

1. рівня загального податкового навантаження;

2. його розподілу між основними видами податків та групами платників;

3. фіскальної ефективності податкової системи;

4. ефективності регулюючої дії останньої; достовірності розрахунків податкових зобов'язань та інших.

Фіскальна ефективність системи оподаткування в Україні є нижчою від країн Євросоюзу практично з усіх видів податків. Маючи більш високі ставки в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян, Україна збирала їх у 2004 році у сумі, що дорівнювала лише 3,8% обсягів ВВП. В країнах же ЄС – 25 частка цих податків складала у 2004 р. 8,8% ВВП. Сума ПДВ, зібраного того ж р. в Україні, становила 4,9% ВВП, в той час як у країнах Євросоюзу – 7,7% ВВП (див. табл. А.1 Додатку А). Тільки з податку з прибутку підприємств фіскальна ефективність української системи може бути порівняна з аналогічними європейськими: цей податок дорівнював в Україні 4,7% ВВП, а у країнах ЄС–25 – 3,1%.

Значно гірше виконується українською податковою системою й регулятивна функція. У європейських країнах ПДВ справляється за декількома ставками для різних за соціальною й економічною значимістю груп товарів і послуг, що забезпечує відповідну зацікавленість щодо їх виробництва і споживання. В Україні ж, як відомо, застосовується єдина ставка, що позбавляє цей податок регулюючого впливу.

Відсутня у нашій національній системі й диференціація ставок оподаткування індивідуальних доходів громадян, натомість у країнах ЄС вона широко застосовується. Значно меншими в наших умовах є й можливості звільнення від оподаткування доходів сімей, що спрямовуються на лікування, освіту, оздоровлення і т. ін.

Відсутня у нас й диференціація ставок інших податків – з прибутку підприємств, з оподаткування робочої сили (фондів зарплати підприємств), яка в Європі широко застосовується .

Слабкість регулюючої дії в Україні ще одного податку – з прибутку підприємств - обумовлена незастосуванням таких засобів як, наприклад, інвестиційні податкові знижки чи інвестиційний податковий кредит, що широко Використовуються у європейських країнах (Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Франції та інших). Такі податкові преференції надаються для малого і середнього бізнесу, при здійсненні інновацій, науково-дослідних робіт, запровадженні енергозберігаючих технологій, капітальних інвестиціях і т.п.

Суттєвою відмінністю європейських податкових систем є застосування, по-перше, спеціального екологічного оподаткування, яке стає на сторожі ефективного захисту природи і оточуючого середовища, а по-друге, - спеціальних обмежуючих податків: на нерухомість, за використання об'єктів природи, води й енергетичних джерел (газ, електроенергія, вугілля, мазут, дизельне паливо, якщо вони використовуються не для виробництва електроенергії). Платниками цих податків є як підприємства, так і населення. Ставки податків встановлюються у грошовому виразі в розрахунку на одиницю відходів (викидів) та використаних ресурсів. По енергетичних джерелах ставки знижуються: по-перше, для більших обсягів споживання; по-друге, при використанні альтернативних джерел (вітру, сонця, біомаси, супутнього газу тощо); по-третє, при зменшенні (економії) споживання енергії. При власній переробці відходів платник поддатків отримує відшкодування сплаченого податку на відповідний їх обсяг.

В Україні ж справляються цільові податки до діючих тарифів на електричну та теплову енергію і природний газ, надходження яких використовуються для формування відомчих фінансових фондів суб’єктів, підпорядкованих Мінпаливенерго, а отже, вони не потрапляють до держбюджету і навіть не оподатковуються.

Українська система оподаткування ще значно відстає від своїх аналогів у Європі і з точки зору організації збору податків та регулювання податково-митних відносин. Організація збору податків в нашій країні є неконсолідованою, з дублюванням одних і тих же функцій в різних органах. Вона відзначається безконтрольністю з чисельними системними зловживаннями, з величезними витратами на ведення податкової звітності платниками і на утримання податкової служби. Платники податків є практично залежними від податківців. Останні не забезпечують надання необхідних послуг (інформаційних, юридичних, консультаційних, організаційних) платникам податків, не відповідають перед ними за невиконання своїх функцій чи завдання їм своїми неправомірними діями матеріальних та моральних збитків.

Податкові системи України та ЄС відрізняються також правилами розрахунків і стягнення податкових зобов'язань. Так, у європейських країнах Використовується єдина методологія бухгалтерських і податкових обліків діяльності підприємств і визначення їх фінансових результатів. Відмінності ж між бухгалтерськими і податковими методами обліку, що мають місце в Україні, створюють передумови довільного тлумачення валових витрат і валових доходів, що призводить до чисельних викривлень податкової звітності й приховувань прибутків, які підлягають оподаткуванню.

Суттєвими є відмінності у справлянні й адмініструванні ПДВ, який у країнах Євросоюзу обраховується на кожному підприємстві (у окремого підприємця) методом нарахувань за фактом відвантаження. Розмір податкового зобов’язання обчислюється як сальдо вхідного (відрахованого споживачам) і вихідного (нарахованого на продукцію) податку. В залежності від позитивного або негативного сальдо податок або вноситься до державного бюджету (у першому випадку) або повертається з бюджету підприємству (у другому випадку). В Україні це правило не діє, що спотворює саму сутність оподаткування доданої вартості і незаконно завищує фіскальні зобов'язання підприємств.

Як можна зробити висновок з вищенаведеного порівняльного аналізу,

податкова система України має суттєві вади і є набагато обтяжливішою як для ведення бізнесу, так і для споживчого попиту порівняно з податковими системами країн ЄС. Вона має бути реформована у частині зниження загального податкового навантаження, зміни структури податкових вимог підприємствам, покращення податкового клімату, вдосконалення виконання фіскальної та регулюючої функцій податків, реорганізації самої податково-митної служби і т. ін. Причому підготовка реформаційних змін повинна відбуватися випереджаючими темпами, аби не відновлювати наше відставання від Євросоюзу. І орієнтуватися потрібно на динамічні трансформації, що спостерігаються у країнах – нових членах ЄС, які є одними з головних конкурентів України на світових ринках товарів і капіталів.

2.3 Основні проблеми на шляху адаптації податкового законодавства України до європейського податкового законодавства

За роки незалежності в Україні сформовано податкову систему, що за своїм складом та структурою в цілому є подібною до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони, якими регулюється справляння більшості податків, розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства. Водночас податкова система України будується з урахуванням податкових аспектів ГАТТ/СОТТ та інших міжнародних економічних організацій²².

На відміну від країн ЄС податкова система України не стала інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяла зростанню економічної активності суб’єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів віддзеркалює недосконалість та суперечності перехідної економіки, та сформована в умовах високих соціальних зобов’язань держави і тому має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалось неодноразовими намаганнями удосконалити податкову систему. Як правило, такі спроби обмежувались запровадженням окремих законодавчих актів та були не достатньо адекватними стану економіки, що характеризується структурними диспропорціями, суттєвими обсягами тіньових оборотів, платіжною кризою.

Поряд з цим Україна підтримує стосунки у сфері оподаткування з іншими країнами, які базуються на діючих в усьому світі стандартах, розроблених Організацією економічного співробітництва та розвитку і Організацією Об’єднаних Націй, завдяки чому забезпечується уніфікація законодавства України у сфері міжнародного оподаткування з законодавством інших країн.

Україна уклала міжнародні договори у сфері уникнення подвійного оподаткування практично з усіма країнами СНД, Європи, з багатьма країнами Азії, Північної та Південної Америки та декількома країнами Африки. Вони охоплюють найбільших торговельних та інвестиційних партнерів України.

Загальна кількість зазначених договорів становить 60, з яких 55 укладено безпосередньо Україною, а 5 – успадковані від колишнього СРСР (відповідно до Закону України „Про правонаступництво України”).

Основним напрямом реформування податкової системи України, починаючи з 1995 р., є зниження податкового навантаження на економіку. Внаслідок послідовних кроків, спрямованих на вирішення цього завдання знижено ставки основних податків – ПДВ з 28 до 20% , податку на прибуток підприємств з 30 до 25%, а також запроваджено плоску шкалу оподаткування доходів громадян за ставкою 15% (з 1.01.2004 р. до 31.12.2006 р. – 13%) і зменшено нарахування на фонд заробітної плати до соціальних фондів. У деяких країнах ЄС також здійснено перехід до пропорційного оподаткування доходів громадян, однак за значно вищою ставкою, зокрема, в Естонії – 24%, в Латвії – 25%, Литві – 33%, Словаччині – 19%. В результаті ставка, за якою справляється податок з доходів фізичних осіб в Україні, знаходиться на рівні значно нижчому, ніж у країнах – членах ЄС²³.

Зниження ставок за основними податками стало однією з причин зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через податкову систему держави та державні соціальні фонди від 38% в 1993 – 1994 рр. до 31,6% в 2004 р., тобто до рівня, нижчого не лише порівняно з розвинутими європейськими країнами, а й з новими-країнами членами ЄС (табл.А.5 Додатку А).