162090 (Реформування податкового законодавства України до європейських стандартів: організаційно-правові засади), страница 6

Разом з тим, встановлено, що виробництво, обробка та збереження підакцизних товарів, якщо акцизний збір не було сплачено, відбувається на податковому складі.

2) Директива Ради 92/79/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо зближення податків на сигарети .

Відповідно до вимог Директиви кожна держава - член ЄС повинна застосовувати сукупний мінімальний акцизний збір (специфічний плюс пропорційний (адвалорний), крім ПДВ), розмір якого повинен бути встановлений на рівні 57 відсотків роздрібної ціни на сигарети (включаючи всі податки) і який повинен становити не менше 60 євро за 1000 сигарет найбільш уживаної цінової категорії. З 1 липня 2006 р. 60 євро має бути збільшено до 64 євро¹⁷.

Державам - членам ЄС, які встановлюють сукупний мінімальний акцизний збір у розмірі 95 євро за 1000 сигарет найбільш уживаної цінової категорії не потрібно дотримуватися вимоги щодо мінімального акцизного збору у розмірі 57 відсотків роздрібної ціни на сигарети. З 1 липня 2006 р. 95 євро має бути збільшено до 101 євро.

3) Директива Ради 92/80/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо зближення податків на тютюнові вироби інші, ніж сигарети.

Згідно із положеннями Директиви мінімальний акцизний збір встановлюється на такі групи тютюнових виробів, що вироблені у Європейському Союзі або імпортовані з країн - нечленів ЄС¹⁸:

сигари і сигарили;

високоякісний подрібнений тютюн для скручування сигарет;

інший тютюн для паління.

Держави - члени ЄС повинні запроваджувати акцизний збір, який може бути встановлений:

або у відсотковому відношенні до максимальної роздрібної ціни кожного виробу, що вільно визначається виробником та імпортерами з країн, що не є членами Співтовариства (адвалорний збір);

або як специфічний збір, виражений у грошовій сумі за кілограм, або, у випадку сигар та сигарил, - за кількість штук;

або як поєднання обох видів.

4) Директива Ради 92/81/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо гармонізації структур акцизних зборів з нафтопродуктів .

Для цілей даної Директиви нафтопродукти визначаються відповідно до Об'єднаної номенклатури ЄС. Відповідно до цієї Директиви держави-члени встановлюють гармонізований акцизний збір з нафтопродуктів. Мінімальні ставки акцизного збору на нафтопродукти встановлюються державами-членами відповідно до Директиви 92/82/ЄЕС щодо зближення ставок акцизних зборів з нафтопродуктів.

Дія Директиви поширюється на нафтопродукти, а саме: етилований бензин, неетилований бензин, газолін, промислові масла, рідкий нафтовий газ, метан та керосин.

Для вказаних нафтопродуктів передбачені мінімальні ставки акцизного збору ¹⁹

на етилований бензин 337 євро за 1000 літрів;

на неетилований бензин 287 євро за 1000 літрів;

на промислові масла 13 євро за 1000 літрів;

на рідкий нафтовий газ та метан 100 євро за 1000 літрів;

на метан за 1000 літрів 36 євро;

керосин 245 євро за 1000 літрів;

та інші ставки акцизного збору для конкретних держав - членів ЄС та терміни їх запровадження.

6) Директива Ради 92/83/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо гармонізації структур акцизних зборів на спирт та алкогольні напої.

Держави - члени ЄС повинні встановлювати акцизні збори на наступні продукти: 1). Пиво або будь-які продукти, що містять суміш пива та безалкогольних напоїв.2). Вино (ігристе та звичайне). 3). Інші алкогольні напої (ігристі та звичайні). 4). Напівфабрикати. 5). Етиловий спирт.

Мінімальна ставка акцизного збору повинна встановлюватися у розмірі:

на напівфабрикати - 45 євро за гектолітр продукту;

на вина (звичайні та ігристі) - 0 євро за гектолітр продукту;

на пиво - 0,784 євро за гектолітр/градус Плато, або 1,87 євро за гектолітр/градус алкоголю кінцевого продукту.

Мінімальна ставка акцизного збору на спирт та інші алкогольні напої повинна встановлюватися у розмірі 550 євро за гектолітр чистого спирту.

Європейське співтовариство розглядає мікропідприємства, малі та середні підприємства (далі - ММСП), як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринку, також як фактор забезпечення зайнятості населення.

З метою регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва у ЄС розроблені та діють програми підтримки та розвитку ММСП.

Покращення податкового середовища для ММСП є одним із ключових аспектів ініціатив, які здійснюються у цьому напрямку.

З метою забезпечення відповідності положень розроблюваних проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування до законодавства Європейського Союзу необхідно керуватись такими рекомендаціями Європейського Союзу:

1) “Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 р. стосовно оподаткування малих та середніх підприємств” .

За загальним правилом спільна діяльність без створення юридичної особи (партнерство) у державах - членах ЄС оподатковується так само, як доходи фізичних осіб - за прогресивною ставкою прибуткового податку з фізичних осіб.

При невеликих доходах таких суб'єктів господарювання, коли ставка податку є відносно невисокою, податковий тягар не є надто обтяжливим для суб'єктів малого підприємництва, і більш вигідною у порівнянні зі сплатою податку на прибуток підприємств є сплата прибуткового податку з фізичних осіб²⁰.

Однак із розширенням діяльності застосування вищої граничної ставки прибуткового податку з фізичних осіб значним чином обмежує фінансові можливості цього суб'єкта, зокрема, щодо самофінансування та здійснення інвестицій. Тому доцільно надати суб'єктам малого підприємництва можливість вибору більш сприятливого для них режиму оподаткування, оскільки вони становлять переважну більшість учасників ринку, забезпечують нові робочі місця, сприяють пожвавленню економіки країни.

Відповідно до ст. 1 Рекомендації 94/390/ЄЕС держави-члени закликаються до вжиття таких податкових заходів, які є необхідними для виправлення негативних наслідків прогресивного прибуткового податку, сплачуваного одноособовими володіннями та партнерствами в частині, що стосується прибутків, які використовуються для цілей реінвестування. Зокрема, повинна бути розглянута можливість надання цим підприємствам та партнерствам права надавати перевагу сплаті податку на прибуток юридичних осіб та/або обмеження розміру податку, яким обкладаються прибутки, що використовуються для цілей реінвестування, до ставки, співрозмірної із ставкою податку на прибуток юридичних осіб.

2) “Рекомендація Комісії 94/1069/ЄЕС від 7 грудня 1994 р. щодо переведення малих та середніх підприємств”.

Згідно зі ст. 1 зазначеної Рекомендації державам-членам пропонується вжити найбільш прийнятних заходів щодо їхніх правових, податкових та адміністративних систем з метою:

ознайомлення власників з проблемами здійснення переведення і, таким чином, заохочення їх до ефективної підготовки проведення успадкування протягом свого життя;

забезпечення фінансового середовища, сприятливого для здійснення успішного переведення;

надання підприємцю можливості ефективно підготуватись до здійснення переведення за допомогою використання відповідних процедур;

забезпечення збереження партнерства та одноособового володіння на випадок смерті партнера чи одноособового власника;

гарантування успішного переведення членам сім'ї, враховуючи те, що податок зі спадщини та дарування не становить загрози для продовження існування суб'єкта господарювання;

заохочення власника за допомогою податкових заходів до передачі свого бізнесу шляхом продажу або передачі працівникам і, зокрема, у випадку відсутності спадкоємця, в межах сім'ї.

Оскільки податкові процедури не повинні заважати вибору суб'єктом господарювання найбільш прийнятної для здійснення переведення організацій-но-правової форми, ст. 3 Рекомендації закликає держави-члени забезпечити сприятливе для цього фінансове середовище.

З метою заохочення підприємців розглянути можливість здійснення передачі бізнесу третім особам, якщо це не можна зробити в межах сім'ї, згідно із ст. 7 Рекомендації держави-члени закликаються:

утримуватись від оподаткування, принаймні щодо частини доходу від доданої вартості чи приросту капіталу з активів бізнесу у випадку продажу і, зокрема, у випадку досягнення підприємцем 55-річного віку;

передбачати податкові заохочення у відношенні реінвестування в інший суб'єкт господарювання прибутку, отриманого від продажу бізнесу, що не котирується на фондовій біржі і залучений у виробництві чи продажу товарів та послуг;

сприяти передачі суб'єкта господарювання на користь працівників за допомогою зменшення оподаткування приросту капіталу, отриманого від передачі акцій працівникам, утримання від реєстраційних зборів, або за допомогою податкових пільг з метою надання можливості працівникам до смерті придбати суб'єкт господарювання, або відстрочення сплати податку до продажу працівником його частки участі. Такі заходи застосовуються однаково як до суб'єктів господарювання, так і до кооперативів працівників.

3) “Рекомендація Комісії 96/280/ЄЕС від 3 квітня 1996 р. щодо визначення малих та середніх підприємств”.

Згідно із ст. 1 Рекомендації держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд рекомендовано:

дотримуватися положень, встановлених у ст. 1 Додатка до Рекомендації стосовно граничних величин річного обороту, суми балансу та чисельності працівників для малих, середніх та мікропідприємств;

дотримуватись максимальних величин річного обороту та суми балансу, якщо вони змінені Комісією відповідно до ст. 2 Додатку до Рекомендації;

вживати необхідних заходів для статистичних даних з огляду на кількісні групи, встановлені у п. 2 ст. 3 Додатка до Рекомендації, особливо там, де це стосується моніторингу фінансових інструментів Співтовариства.

При цьому, ст. 2 Рекомендації встановлено, що граничні величини річного обороту, суми балансу та чисельності працівників, визначені в ст. 1 Додатка, повинні розглядатися як максимальні величини. Держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд можуть у певних випадках обирати встановлення нижчих величин. У застосуванні певних політик вони також можуть обирати застосування тільки критерію кількості працівників, окрім сфер, в яких застосовуються норми щодо державної допомоги.

Відповідно до ст. 1 Додатка до Рекомендації малими та середніми суб'єктами господарювання є такі, що визначаються як підприємства, які:

а) мають менш ніж 250 найманих працівників та/або їх річний оборот не перевищує 40 млн. євро, або баланс не перевищує 27 млн. євро;

б) відповідають критерію незалежності, який полягає у тому, що не більше, як 25 відсотків капіталу чи прав голосу перебувають у власності одного чи у спільній власності декількох суб'єктів господарювання, які не є малими та середніми суб'єктами господарювання за цим визначенням.

Якщо необхідно визначитись між малими та середніми підприємствами, то відповідно до п. 2 ст. 1 Додатка до Рекомендації "мале підприємство" визначається як підприємство, яке відповідає таким критеріям:

1) кількість працюючих є менша ніж 50 осіб;

2) річний оборот не перевищує 7 млн. євро або річний баланс не перевищує 5 млн. євро;

3) підприємство відповідає критерію незалежності, тобто 25 відсотків або більше капіталу чи прав голосу не перебувають у володінні одного підприємства або у спільному володінні декількох підприємств.

Крім того, для відповідних випадків передбачено розмежування "мікро", "малих" та "середніх" суб'єктів господарювання.

Якщо необхідно відрізнити мікропідприємства від "малих" та "середніх" суб'єктів господарювання, то мікропіднриємства визначаються як підприємства, що мають менше 10 працівників.

Слід зазначити, що з 1 січня 2005 р. чинна Рекомендація була замінена Рекомендацією Єврокомісії щодо визначення мікропідприємства, малого та середнього підприємства (ММСП) від 6 травня 2003 р. 2003/361/ЄЕС. Крім того, усі чинні акти, в яких згадуються ММСП, та програми щодо підтримки ММСП, які змінюються або доповнюються у період до 1 січня 2005 р., мають використовувати визначення ММСП, запропоноване у Рекомендації від 6 травня 2003 р. 2003/361/ЄЕС.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Додатка до Рекомендації від 6 травня 2003 р. 2003/361/ЄЕС під малим підприємством слід розуміти підприємство, яке відповідає наступним критеріям:

1) кількість працюючих є меншою ніж 50 осіб;

2) річний оборот або річний баланс не перевищують 10 мільйонів євро;

3) підприємство є незалежним, а саме: 25 відсотків або більше капіталу чи прав голосу не перебувають у володінні одного підприємства, або у спільному володінні декількох підприємств.

2.2 Порівняльна оцінка ефективності сучасної податкової системи України та податкових систем Європейського Союзу

Сучасна система оподаткування України відзначається надобтяжливим податковим навантаженням на бізнес і споживання ²¹.

Сукупні фактичні податкові надходження досягли у 2005 році 40,5% ВВП України. Однак, значна частина податкових зобов’язань не декларується і сплата зобов’язань не відбувається. За різними оцінками, від 30 до 48,5% доходів, що підлягають оподаткуванню, приховуються і привласнюються платниками нелегально. Якщо врахувати обсяги податків, які могли б надійти державі, але не сплачені через тінізацію доходів, то потенційні податкові надходження і дійсний податковий тягар складають від 65 до 80% ВВП. Окрім того, розподіл податкового навантаження має надмірний крен в сторону оподаткування підприємств та інших суб’єктів господарювання. Для більшості підприємств, що не використовують пільгові або спеціальні системи оподаткування, податкові вимоги коливатимуться у межах від 40 до 62% створюваної ними доданої вартості. В середньому у цій частині національної економіки середні податкові вимоги можна оцінити на рівні 48-49% доданої вартості. Надмірним, враховуючи низький рівень зарплат і пенсій, є й оподаткування людського споживання. Так, сукупне податкове навантаження, включаючи і прямі, і непрямі податки на доходи сімей у 2005 році знаходились у межах від 35 до 50% їх доходів.

Має місце невідповідність податкових надходжень до Пенсійного фонду України та зобов’язань останнього з виплати пенсій. Дефіцит Пенсійного фонду, що у 2005 році склав 13 млрд. грн. або 21,3% від видатків цього фонду (це становить 3,2% ВВП України), у 2006 році зросте до 18 млрд. або 25,9% майбутніх видатків пенсійного фонду (в розрахунку до ВВП – 4,3%)

Дефіцит фонду є наслідком приховування дійсних виплат зарплат працівникам підприємств і відповідних недонарахувань до Пенсійного та інших фондів обов’язкового державного соціального страхування. Соціологічні дослідження вказують, що в середньому на підприємствах реального сектору економіки офіційно виплачується лише 1/3 усіх фактичних виплат зарплатні. Збереження цього стану посилює небезпеку подальшого поглиблення кризи пенсійної системи держави.

Особливу проблему становить діючий механізм нарахування, збору й відшкодування сплаченого ПДВ. Він дає змогу фіскальним органам завищувати обсяги доданої вартості, створеної на підприємстві, і таким чином завищувати вилучення коштів підприємств і населення до бюджету. Заборгованості з погашення податкового кредиту за цим податком та відшкодування сплаченого податку стали хронічними. Його нарахування, що має відбуватися відносно доданої вартості на товари (роботи, послуги), розповсюджується й на інвестиції. Не використовується й право знижувати ставку цього податку на соціально важливі товари, що широко застосовується у країнах Європи.