114822 (Формування у молодших школярів навичок естетичного сприймання у процесі використання творів живопису), страница 8

Це не просто бажання задовольнити якусь біологічну потребу, а прагнення «прилучитись до прекрасного» в природі, у дійсності. Твір мистецтва допоміг дітям відчути це прекрасне в дійсності, і в них виникає природне бажання сприймати його безпосередньо всіма органами чуття, «почути шелест листя і трави», «відчути ласкаве доторкання теплого вітерцю, тепла сонячних променів і прохолоди в затінку дерев».

Частина учнів цієї групи у своїх естетичних судженнях вводять себе в картину, ніби стають спостерігачами в тому пейзажі і говорять про нього так, наче вони це сприймають безпосередньо: «Неначе стоїш і дивишся; дерева високі, небо дуже високо і повітря прозоре» («Блакитна весна»). У цих судженнях значну роль відіграє уява учнів. Вони не лише сприймають
те, що бачать, а й продовжують уявляти, що може бути за межами
картини.

Окрему групу серед третьокласників становлять учні, в естетичних судженнях яких особливо яскраво проглядає залежність естетичної оцінки від власного досвіду. У таких дітей естетичні переживання зумовлюються подібністю зображеного до життя. «Подобається картина, бо природа на ній зображена правдиво, як у житті». «У «Березовому гаю» берізки стоять як живі, дуже правдиво все намальовано, і мені це подобається». «Промені сонця падають так, як буває в природі», «Красиво намальоване небо, природно, бо восени воно сіре» («Золота осінь» І. Левітана).

У цих висловлюваннях правдивість зображеного стає ніби головним критерієм естетичної оцінки. Одні учні вбачають цю правдивість у колориті картини. Так, розглядаючи репродукції таких картин пейзажного жанру, як «Золота осінь», «Березовий гай», «Блакитна весна» та ін., учні звертали увагу на ті їх об'єкти, які яскравіше забарвлені: «Які ніжні білі берізки, я бачив такі, коли бував у лісі», «Яскраво-зелена трава в лісі; це тому, що на картині зображено початок літа і в лісі багато тіні – трава така свіжа, як буває в дійсності». «Яскраво-білий сніг на картині дуже нагадує сніг на сонці взимку або навесні, коли аж боляче на нього дивитися, такий він білий і блискучий».

Критерії правдивості в учнів різні, у деяких оцінка правдивості базується на власних спостереженнях природи. «В голубому просторі» – лебеді відлітають на південь, вода в морі темна, мабуть, холодна, з усього видно, що осінь». «Лебеді якісь дуже великі, хоч і близько від нас, я такого ніколи не бачила, це неправдиво». «Вода в річці темна, холодна, я бачив восени річку – в неї справді така вода, це тому, що в ній відбивається осіннє небо, яке вже не таке яскраве, як літом. Зелень на деревах вже темно-бура або жовтувата – це все робить колір води в річках і озерах восени темним, сірим. Художник Левітан правильно підібрав фарби, і тому картина «Золота осінь» дуже правдива». «Зелений колір трави неоднаковий-то яскравий, то темний. Це тому, що від беріз падають тіні – я це бачив у лісі».

У цих учнів естетичні судження відзначаються розгорнутістю форми. Такі учні люблять природу і відзначаються добре розвиненою спостережливістю. Це ми встановили в процесі індивідуальних бесід, спостережень за ними і з характеристики учителів. Здебільшого такі учні спостережливі, особливо щодо явищ природи. Вони оцінюють зображене не лише короткими словами «так буває», а й обов'язково пояснюють, чому і коли так буває, бо вони це бачили, переживали, запам'ятали, зберегли у власному досвіді.

Інші учні критерій правдивості знаходять у своїх знаннях з живопису, читання та інших навчальних предметів. Так, оцінюючи «Золоту осінь», правдивість її колориту, учні наводили описи осені з поезії О. С. Пушкіна: «Люблю розкішне я природи зав'ядання, В багрець та золото одягнуті ліси…».

Навіть характеризуючи картину, вони вживають літературні вирази («Гуси-лебеді летять над морем»), часто порівнюють новий живописний твір з відомим: «Небо на цій картині («В голубому просторі») не подобається, воно якесь неправдиве, ось у «Золотій осені» воно таке, як буває восени, і воно мені подобається, а це ні. Не розбереш по ньому, яка пора року».

Мотиви естетичних оцінок з точки зору правдивості йдуть від особистих спостережень – бачив, чув, сприймав; від знань з тих або інших навчальних предметів, особливо літератури; від сприймань творів мистецтва порівнянням. Деякі учні, вибираючи якусь картину, говорять, що вона подобається, але на запитання «Чим саме? Що в ній красивого?» вони перелічують усе, що бачили, не даючи жодного пояснення: «Художник намалював природу, ліс, поляну». «Дерева з жовтим листям, річка тече темна, трава пожовкла, на небі темні хмари».

Ці учні дуже старанно називають усі кольори, які бачать на репродукції, але жодним словом не пояснюють, чому або для чого художник використав той або інший колір, який настрій породжує або відбиває колорит картини. «Художник вибирає кольори: зелений, голубий, синій, білий, рожевий, чорний». Естетичний характер цих суджень сумнівний. Сприйманню дітей були доступні всі підібрані картини; вважалося, що вони доступні і для естетичного сприймання. Але з наведених суджень видно, що в них немає ознак естетичних суджень, зокрема їх емоційності і оцінності. Характерно, що такі діти охоче вибирають картини і охоче говорять про те, що бачать; вони навіть слова «подобається» і «бачу» на картині підмінюють одне одним. Коли для уточнення в них запитували – подобається, чи бачиш? – відповідали: «Так, подобається все, що бачу».

Отже, серед третьокласників слід виділити невелику групу учнів, які не мають естетичних суджень. Психолог Рибо називає цей тип сприймання перелічуючим [59, 167]. Справді, у судженнях цих учнів помітна схильність до звичайного перелічування предметів зображення.

Наведені судження учнів 3-х класів свідчать про те, що їм доступні естетичні властивості природи, зображені на картині. У них учні стверджують або заперечують наявність певного стану природи, характеризують свою чутливу реакцію на колорит картини, свій власний настрій. Серед них не знайшлося жодного, хто, сприймаючи пейзажний твір, не звернув би увагу на колорит. Колорит, як засіб зображення, зрозумілий для переважної більшості учнів 3 класу; серед них частина просто реагує на певні кольори, не порівнюючи зображеного з дійсністю, а частина підкреслює їх правдивість. Останні реагують на колір як на засіб відображення певного значення, певного емоційного стану явищ природи. Якщо в судженнях учнів виявляється певний настрій від спостереження явищ природи, то ці судження є естетичним ставленням їх до дійсності.

Як показали дослідження, усі третьокласники реагують на кольорову гаму картини, але всі по-різному виявляють у судженнях своє естетичне ставлення до колориту. Одні вбачають у ньому стан природи, інші говорять про свої почуття, які виникають від сприймання твору. Естетичне ставлення учнів до пейзажних творів виникає переважно в результаті реакції учнів на конкретно-чуттєві ознаки явищ природи. Естетичні почуття, які виникають внаслідок цього, у переважної більшості учнів мають безпосередній характер. Дослідження підтвердили відоме положення про те, що в дітей відчуття кольору є одним з найсильніших естетичних відчуттів, що воно значною мірою визначає естетичне ставлення їх до явищ дійсності.

Естетичні судження четвертокласників про твори пейзажного живопису, свідчать про те, що учні переживають естетичне задоволення під час сприймання формально красивих властивостей зображеної природи. Як і учні 3 класу, вони реагують насамперед на колір, форму і розмір зображених предметів.

Серед зображальних засобів картини, на які естетично реагують учні, колір займає особливе місце. Реакція на колір дуже виразна, зовсім мало суджень, в яких просто перелічуються кольори, що подобаються учням. У судженнях шестикласників яскраво проступає нова важлива ознака – реагування на колір, як носія світла:

«Мені дуже подобається галявина: світла, ледве зелена, трава з жовтим відтінком, серед тіні – світлі плями. Під яскравими променями сонця галявина виглядає дуже світлою». «Художник зобразив сонячний день, промені сонця пронизують листя високих дерев і оселюють ліс» («Березовий гай» І. Левітана). У цих судженнях учні прямо не називають кольору, а говорять про «світлу галявину», «освітлену сонцем траву». У цьому випадку колір допомагає їм відчути освітленість зображених предметів.

Окремі зображені предмети подобаються четвертокласникам кольорово-світловими ознаками. Спочатку учні називають світлові:ознаки предметів, наприклад, «прозорість» неба, і вже потім його кольорові ознаки – «блакитність». Це свідчить про розуміння учнями складніших виражальних засобів картини, бо прозорість відчути важче, ніж блакитність, хоч власне учні в «блакитності» також відчувають «прозорість», бо вкрите темними хмарами небо вони ніколи не називали «прозорим» або «світлим».

В естетичних судженнях учнів вже яскраво виявляються складні асоціативні зв'язки образів безпосереднього сприймання пейзажних творів з наявними образами уяви, а цьому сприяли власні спостереження учнів, їх знання з літератури. Так, розуміння краси прозорого, ясного неба базується на образах безпосереднього сприймання його учнями. Блакитне небо в сонячну погоду не раз вони сприймали і відчували його прозорість, височінь. При сприйманні картини в них за асоціацією виникають образи (уяви); це збагачує їх безпосереднє сприймання, робить його глибшим, естетично насиченим: «Картина подобається теплотою і світлістю фарб. Такі фарби характерні лише для хорошої погоди».

Ця особливість естетичних суджень четвертокласників свідчить про вищий рівень їх розвитку порівняно з судженнями третьокласників. Образи, які виникають в учнів під час безпосереднього сприймання картини, базуються на складних асоціативних зв'язках із зоровими, слуховими, нюховими і дотиковими образами уяви. Завдяки цьому зображений образ сприймається повніше, багатогранніше. Ці зв'язки допомагають учням зрозуміти емоційне ставлення художника до зображеного. Створюючи картину, художник розраховує на асоціативні зв'язки зорових та інших видів уявлень, які повинні виникати під час сприймання. Це знаходить своє відображення навіть у назвах картин: «Свіжий вітер», «Вечірній дзвін» (І. Левітана), які ніби підкреслюють важливість слухових, дотикових та інших образів уяви для сприймання картини (адже дзвін і вітер зором сприйняти неможливо).

Твори живопису ми сприймаємо за допомогою зору. Тому можливості живопису дуже великі, бо він може відображати все, що доступне нашому оку, а за допомогою зору людина дістає велику кількість вражень з навколишнього світу. Сила великого мистецтва полягає в тому, що воно діє на всі наші відчуття. Звичайно, не всі твори живопису спроможні збудити різні супутні відчуття, асоціації. Але є картини, які повинні їх збуджувати. Якщо цього не трапляється, то це свідчить про недосконалість художнього аналізу цих картин з боку вчителя.

Аналіз емоційності естетичних суджень свідчить про те, що четвертокласники вибирають ті репродукції, що збуджують у них позитивне почуття, насамперед почуття приємного. Сприймаючи репродукції творів живопису, говорять про власні почуття, які в них виникають. В естетичних судженнях спостерігається дальший розвиток диференційованого пояснення власних почуттів. «На картині зображена чудова природа, сонячний, радісний день, наче облиті золотом, стоять дерева – все це збуджує радісне почуття» («Золота осінь» І. Левітана). «Картина С. В. Герасимова «Знову весна» збуджує в мене приємні почуття. Весняне високе небо, пробуджуються пригріті сонцем дерева. Вони такі ніжні, прозорі».

Диференціювання учнями власних почуттів особливо яскраво проявилося в завданні назвати улюблену картину і ту, яка найбільше подобається. Вісімнадцять учнів назвали ту саму картину як улюблену і ту, що найбільше подобається; інші учні називали різні картини. Вони пояснювали це так: «Подобається та, що красиво намальована, на яку приємно дивитись. Таку я й хотів показати іншим; їх може бути кілька». «А улюблена – це та, яка не просто подобається, а яку я люблю; вона нагадує мені щось близьке, хороше в моєму житті. Вона в мене одна (у декого – дві). На неї хочеться часто дивитися, її не завжди хочеться показувати іншим, бо їм вона може не сподобатись, а для мене це буде неприємно».

Це дуже цікавий момент у характеристиці естетичної оцінки учнів шостих класів, якого не спостерігалось у третьокласників. Естетичні почуття, які виникають під час сприймання улюбленої картини, – це складні почуття насолоди, радості, милування, захоплення. Для виникнення цього виду естетичних почуттів характерна наявність складних асоціативних зв'язків з дорогим, близьким в особистому досвіді учнів.

Емоційність естетичних суджень четвертокласників багато в чому залежить від сприймання ними колориту картини. У цьому їх спорідненість з емоційністю естетичних суджень третьокласників. «Кольори для зображення природи підібрані красиво, і тому картина збуджує веселий настрій». «Художник для зображення весни підбирає різні відтінки блакитного кольору – це збуджує радісне почуття» («Блакитна весна» В. Бакшеєва). Разом з тим у шестикласників залежність емоційності естетичних суджень від колориту картини значно ускладнюється. Вони емоційно реагують не взагалі на колорит, а на його «правдивість», на подібність зображеного в кольорі до життя. «Мені подобається «Березовий гай» красивим і правдиво підібраним колоритом. Дуже природно все виглядає, і тому збуджує веселий настрій».