114814 (Формування системи композиційних закономірностей у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва), страница 5

2) невміння перебороти пласкість аркуша при передаванні предметів - ближчих і дальших від глядача;

3) порушення пропорцій, невідповідність розмірів, наприклад: людина або квітка більші за будинок [27, 62].

Пояснюємо учням, що насамперед треба знайти головне (предмет чи група предметів), яке розташовується так, щоб воно перше привертало увагу глядача. Це і буде та вихідна точка, від якої будується все дальше розроблення композиції. Головне не обов'язково повинно бути найбільшим або розташовуватись в центрі аркуша.

Щоб навчити дітей виділяти на малюнку головне, беремо спочатку найпростіші сюжети, наприклад, на тему "В лісі", малюємо пень, який заріс мохом і травою, і кілька грибів або стовбур дерева, біля його основи трава, квіти, ягоди тощо [63, 75].

При ілюструванні казок у молодших класах беремо найпростіші для зображення моменти. Наприклад, в казці "Колобок" пропонуємо намалювати вікно з колобком. Ілюстрування в казці "Колобок" інших моментів, як зустріч колобка із зайцем, лисицею, ведмедем, важкі для дітей, через те пропонуємо їх лише 4-му класі. Щоб полегшити учням виконання цього завдання, для спостереження виставляємо в класі опудала тварин.

Проте труднощі зображення залишаються, бо звичайно тварин діти бачать не в тому положенні, яке їм потрібне для зображення на малюнку. Часто як навчальними посібниками вчитель користується іграшками. Особливо зручні і виразні м'які іграшки. Їх застосування можна рекомендувати для зображення таких тварин, як ведмідь, тигр, слон та ін.

Нечітко дані завдання завжди призводять до помилок. Наприклад, дається тема "Свято на вулиці", "Зимові розваги". Діти нагромаджують стільки дійових осіб і предметів, що не спроможні привести все це до єдиного задуму. Та сама тема розв'язується легше, якщо даємо конкретне завдання: "Ліплення снігової баби", "Катання на лижах", "Продавець повітряних куль" тощо.

Різні теми вимагають передачі низького або високого горизонту. Показуємо репродукції пейзажів і пояснюємо, як визначити лінію горизонту на готовому малюнку і чому іноді потрібний високий, іноді низький горизонт, що таке перший і другий план на картині [55, 84].

При тематичному малюванні такі поняття, як "ближче", "далі" не можна було пояснити не врахувавши точки зору. Пояснення "те, що до нас ближче, малюємо внизу аркуша, а далекі предмети малюємо уверху - вони далі від нас" не можна вважати вичерпними. Такі теми, як "Летять журавлі" або "Приліт птахів" та інші можна розв'язати по-різному. Якщо птахи злітають із землі, то вони перебувають нижче горизонту, тоді таке пояснення буде правильне, але якщо вони перебуватимуть вище горизонту, то найближчі до нас птахи будуть зображені в самому верху аркуша (в небі), а далекі птахи опускатимуться вниз до горизонту.

Ось чому не можна казати: "те, що близько, малюємо внизу". В міру приближення до горизонту предмети, віддаляючись від нас, стають меншими незалежно від точки зору. Спочатку на тематичних малюнках учнів зображається один план - перший, пізніше розробляється тема вже з двома і з трьома планами [44, 35].

Дуже корисно показати учням ескіз пейзажу, на якому зображення побудоване на двох планах, увага акцентується на першому і останньому планах, а проміжний виключається. Такий прийом вчить учнів передавати на малюнку глибину, розвиває відчування простору.

Помилки в передаванні розмірів предметів на різних планах порушують композицію малюнка. Виразність теми, однак, не завжди залежить від передачі глибини простору на малюнку, можна і при одному плані досягти максимальної виразності сюжету.

Підготовча робота до тематичного малювання проводиться як при тривалому малюванні з натури, так і при короткочасному малюванні з натури і за пам'яттю [17, 67].

Найважчим в малюванні є зображення постаті людини. Не можна навчатись правильно малювати людину без начерків з натури, без вивчення основних пропорцій тіла людини, без знання скелета, який є основою постаті і допомагає уникнути помилок під час побудови. Найчастіше помилки в малюнках учнів полягають в неправильному передаванні пропорцій тіла: ноги короткі, а руки надто довгі, майже завжди дуже велика голова [30, 245].

У вступній бесіді, використовуючи таблицю, розповідаємо учням про будову постаті людини, про пропорції тіла. Розглядаємо, з яких частин складається постать людини, як вони називаються. Спочатку малюємо з натури людину, що вільно стоїть. Пояснюємо, що зображення повинно бути великого розміру і добре скомпоноване на аркуші. Взявши аркуш меншою стороною вниз, проводимо посередині лінію і обмежуємо її з обох кінців, відступивши на деяку відстань від країв аркуша. Так визначаємо загальну висоту постаті. Далі намічаємо розташування голови, плечей, торса, ніг, рук.

Перевіряємо пропорції тіла методом візування [55, 51]. Пояснюємо, що довжина голови береться за одиницю виміру. Висота постаті людини становить приблизно 7-8 довжин голови, довжина тулуба дорівнює довжині ніг, у людей високого росту ноги довші (перевіряємо на натурі). Ширина плечей приблизно дорівнює двом довжинам голови. Опущені руки разом з пальцями досягають середини стегна. Довжина рук на 1/3 більша за довжину тулуба. Плече до ліктя довше передпліччя, кисть з пальцями найкоротша в руці. Стегно довше за гомілку, гомілка довша за ступню.

Намітивши пропорції і розташування всіх частин тіла, пропонуємо ще раз порівняти малюнок з натурою і даємо такі запитання: чи не надто висока, чи не широка постать на малюнку? Чи на своєму місці намальовані плечі, стегна, руки" ноги, коліна, ступні. Чи не падає постать?

Малюючи з натури постать людини в русі, перевіряємо правильність передачі його, роблячи начерк скелета. У характеристиці рухів неабияку роль відіграють складки на одязі. Треба передавати на малюнку тільки ті з них, які підкреслюють рух або позу людини.

Для начерків постаті людини з натури вибираємо найбільш легкі пози. В постаті людини, що стоїть, найкраще виявляються будова тіла і його пропорції. Вага тіла натурщика рівномірно розподіляється на обидві ноги [43, 79]. Наступними завданнями може бути малювання людини зі спини, збоку, з поворотом "три чверті", потім малювання людини, що сидить.

Малювати людину, що сидить, важче. Звертаємо увагу учнів на те, що на малюнку треба передати два напрями: вертикальний і горизонтальний. Наприклад ноги до колін перебувають у вертикальному положенні, від колін до попереку в горизонтальному, залежно від пози людини. Запобігаючи помилкам при передаванні рухів, звертаємо увагу учнів на те_; що рух постаті визначається насамперед положенням хребта, його нахилом; показуємо, як змінюють своє положення плечі, таз, кінцівки при різних рухах.

Насамперед учні повинні навчитись відшукувати помилки, порівнюючи малюнок з постаттю людини, що позує, знати, які частини постаті визначають її рух і положення. Нагадуємо, що від змінювання положення постаті в русі змінюється взаємне розташування частин тіла. Бувають рухи, коли одна частина тіла перебуває в спокійному стані, а інша в русі. Найбільша динамічність передається тоді, коли вся постать швидко рухається (катання на ковзанах, на лижах, гра в м'яч та інші).

Дуже корисно робити короткочасні начерки з натури. Начерки розвивають вміння швидко схоплювати основні пропорції, вміння не спинятись на дрібницях, бо треба брати найхарактерніше, найголовніше і опускати всі подробиці. Протягом кількох хвилин треба побачити основне: позу людини, пропорції та інші характерні особливості. Цей вид основний в підготовці до тематичного малювання [69, 152].

Розробка теми завжди починається з пошуків композиційного центра. Все інше підкоряється головному на малюнку. Фігури і предмети повинні розташовуватись так, щоб другорядні розкривали і доповнювали собою головне, мали б з ним тісний взаємозв'язок. На малюнку не може бути двох композиційних центрів, бо вони неминуче заважатимуть один одному. Діти найчастіше головне розташовують в центрі, пересування головного вправо або вліво уникають - їх лякає пустота аркуша, яку треба заповнити. Визначивши композиційний розмір головного (предмета, людини), порівнюємо з ним розміри інших об'єктів. Якщо вводиться людина як головна дійова особа, композицію треба починати з постатей людей, показуючи, що робить, чим зайнята людина: йде, біжить, нахилилась, впала.

Для підсилення виразності можна вводити фігури і предмети, які контрастували б з головними, але вони повинні бути менші за головні, бо інакше "сперечатимуться" з ними. Тематичне малювання майже завжди проводиться за пам'яттю і за уявленням. Спершу даємо учням завдання придивитись до тих чи інших рухів людини або тварин, запам'ятати рух.

Можна провести ряд вправ з метою формування в учнів навичок передачі схематично рухи людини. Вправи проводяться з натури; кожному завданню передує пояснювальний малюнок вчителя на дошці. Вчитель малює на дошці схематичні фігури в різних рухах. Учні бачать, що за схемами можна легко визначити рух фігури: сидять, біжать, нахилились. Такі уроки проходять дуже активно, цікаво. Потім можна дати завдання додому: намалювати з натури людину в різних позах, передаючи її схематично [42, 95].

Під час виконання тематичних малюнків в кольорі треба ознайомити учнів з явищами повітряної перспективи, оскільки погане виконання малюнка в кольорі псує хороше композиційне втілення. Пояснюємо, що спочатку треба добре продумати кольорове вирішення: як передати кольором головне, що повинно бути світлим і що темним, як добитись глибини. Глибина простору передається не тільки лінійним малюнком (зменшенням величини предметів), але й кольором. Колір предметів на передньому плані завжди повинен бути більш насиченим, ніж на далекому. Це не означає, що на першому плані треба давати найяскравіші кольори, можна і світлою гамою передати простір, досягти враження близькості і далекості від нас предметів.

Починаємо роботу кольором з легкого прокладання основних тонів, потім поступово посилюємо передній план. Закінчуємо малюнок детальним пророблянням кольору предметів на передньому плані, передаванням об'єму. Якщо тематичне завдання виконується графічно, можна рекомендувати дітям обвести кінчиком пензля контур малюнка і деталі предметів. Можна дозволити обвести пером - тушшю. Це легше, цікавіше і захоплює учнів, але треба їх попередити, що після роботи тушшю не можна виправляти колір аквареллю, бо туш розпливається [60, 71].

Щоб запобігти плутанині в кольорі під час роботи фарбами над малюнком, пояснюємо і показуємо послідовність роботи: що розфарбо-вується спочатку, що пізніше. Часто учні починають розфарбовувати з предметів, а земля і небо залишаються на малюнку незафарбованими. Розфарбовуючи небо останнім, вони роблять нові помилки, далеко обминають уже передані кольором предмети, залишаючи білий папір.

Привчаючи дітей знаходити і виправляти помилки в своїй роботі, під час аналізу малюнків даємо їм запитання:

Чи видно на малюнку основне і чи правильно воно виділено кольором і тоном?

Що роблять, чим зайняті люди?

Чи видно, що одні предмети розташовані близько до нас, інші далі від нас - у глибині?

Чисті вийшли тони чи глухі і через що? Чи можна визначити, якого вони кольору?

Чи видно, з якого боку падає світло?

Чи правильно передано об'єм предметів, чи не здаються вони пласкими?

Щоб підвищити інтерес учнів до малювання, урізноманітнюємо техніку виконання малюнків: акварель, гуаш, туш, кольорові олівці; можна змінювати іноді і формат робіт, особливо при роботі фарбами. Наприклад, тему "Зима" можна виконувати аквареллю багатоколірно, одним кольором, гуашшю по кольоровому фону або гуашшю з добавлянням акварелі. Вільний вибір техніки дозволяється тоді, коли учні засвоїли прийоми роботи фарбами, тушшю, пером [57, 62].

Важливим методичним положенням є наступне: не слід нав'язувати дітям своє вирішення, нехай вони самі виберуть, що краще на їх думку. Своєрідність дитячого малюнка доцільно підкорити грамотній побудові, залишивши композиційне вирішення таким, яким його уявляє учень. Треба постійно заохочувати оригінальність і безпосередність дитячого малюнка.

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

Дослідно-експериментальна робота проводилася протягом 2008-2009 років на базі Іванівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Підволочиського району Тернопільської області.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за уроками образотворчого мистецтва у початковій школі нами виявлено, що загальний недолік педагогічної теорії і практики - недостатня спрямованість на використання формування у молодших школярів навичок виконання тематичної композиції. Для усунення цих недоліків ми удосконалили методику роботи над тематичною композицією, організували і провели експериментальне дослідження, де реалізували основні положення цієї методики.

Дослідження здійснювалося у два взаємопов’язані етапи.

На першому етапі - (І семестр 2008-2009 рр.) - проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з обраної проблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання дипломної роботи. Проведено констатуючий експеримент на основі розроблених критеріїв та проведеної педагогічної діагностики рівнів сформованості у молодших школярів навичок композиційно-тематичного малювання; розроблено та обґрунтовано педагогічні умови виконання тематичної композиції на уроках малювання у початкових класах.

На другому етапі - (ІІ семестр 2008-2009 рр.) - проведено формуючий експеримент, опрацьовано його результати експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розроблено рекомендації, які втілено у практику образотворчої діяльності молодших школярів.

У процесі реалізації основних положень експериментальної методики ми враховували, що успішне виконання ескізів сюжетних композицій також залежить від відповідної підготовчої роботи, а саме:

1. Розуміння завдань у роботі над ескізом сюжетної композиції та розкриття теми засобами композиції.