114008 (Розвиток у молодших школярів уявлень про портретний жанр на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах), страница 8

Ми повідомляли дітям, що навчитись розуміти портретний живопис — це означає пройти «курс людинознавства», збагатитися знанням людських почуттів, прагнень, характерів, інтересів. Портрет — живописне зображення певної людини, в якому не лише передається зовнішній вигляд людини, а й розкриваються психологічні особливості, характерні риси, що підкреслюють належність її до певного класу, національності, соціальної групи.

Цілком зрозуміло, що кожній людині все це треба знати. Проведення бесід, індивідуальна робота з учнями 2 класу дали змогу встановити, що портретний живопис також справляє на них естетичне враження, але дещо меншою мірою, ніж пейзаж або тематична картина. Це підтверджувалось біднішим змістом суджень про портрет, меншою їх кількістю.

Дані аналізу естетичних суджень учнів 2 класу про портретний жанр наведено у табл. 1.

Таблиця 1 Змістові особливості естетичних суджень учнів 2 класу про портретний жанр

Як видно з таблиці, серед другокласників є такі, які обмежуються лише твердженням, що їм портрет подобається або не подобається і жодного пояснення дати не можуть. Учні охоче вибирали портрети з аксесуарами, причому ці аксесуари розуміють по-різному. Одні перелічують усе підряд, що їм подобається: «Подобається, як намальовано дівчинку, меблі, персики, зелень за вікном». Отже, у цій характеристиці портрета все рівнозначне, все однакове. Інші звертали увагу на аксесуари, як на предмети, що пояснюють образ дівчинки: «Видно, що дівчинка з багатої сім'ї, бо багате оздоблення кімнати, одяг» («Дівчинка з персиками» В.Сєрова).

Зрозуміти деталі портрета допомагали особистий досвід, знання, спостереження: «Це кінець літа або початок осені, бо на столі лежать дозрілі персики, а за вікном — вже бурувата зелень». «Косе проміння сонця падає на стіл, тому видно, що ранок свіжий, сонячний». Учні так багато говорили про все інше, що часом зовсім забували про портрет; їх більше цікавили персики; у декого виникало навіть бажання їх з'їсти. Таким чином, одні учні описували усі деталі портрета підряд, а інші за їх допомогою намагалися пояснити умови, в яких живе зображена людина.

Серед другокласників є такі, які в естетичних судженнях намагалися дати характеристику настрою зображеної людини: «Дівчинка ніби сувора, але на щось дивиться з цікавістю, навіть забула про персик, який хотіла різати». «Подобається вираз обличчя хлопчика — він на щось із захопленням дивиться, може, на цікаву іграшку» («Міка Морозов» В.Сєрова). Але про характер людини, про вираз її обличчя учні не висловлювали ніяких суджень, тоді як у тематичних картинах ці самі учні звертали увагу на вираз обличчя людей, бо на це наштовхував їх сюжет картини. Деякі учні звертали увагу на одяг або на якусь його частину, прикрасу, реагували на щось яскраве, що кидається у вічі.

Під час навчально-експериментальної роботи вдалося виявити естетичне ставлення учнів до творів портретного жанру і пробудити до них інтерес. Попередні наші припущення про те, що в учнів виникають естетичні враження від портрета, хоч спочатку вони добровільно їх і не вибирали, виявилися правильними. Бідність і нечисельність естетичних суджень другокласників про портрет пояснюється тим, що їм ще мало доступна психологія людини, мало доступний аналіз рис її обличчя, міміки: вони бачать тільки найпростіше — настрій (це — веселе, це — сердите, це — добре). Їх приваблює зовнішня краса людини, якій вони переважно дають загальну оцінку: «Подобається обличчя, бо воно красиве».

Для третьокласників портретний жанр також виявився важким для сприймання. Лише та група учнів, яка в тематичних картинах звертала увагу на психологію зображених персонажів, охоче вибирала портретний жанр.

З естетичних суджень, висловлюваних учнями про портретні твори, можна зробити певний висновок про характер їх естетичного ставлення до них. Результати аналізу наведено в табл. 2.

Таблиця 2 Змістові особливості естетичних суджень учнів 3 класу про портретний жанр

Як видно з таблиці, третьокласники, як і учні 2 класу, значну кількість естетичних суджень висловлювали про красиві риси обличчя людини: «Красиві карі очі в дівчинки», «Подобається кучеряве волосся хлопчика» («Міка Морозов» В.Сєрова). «У дівчинки красивий колір обличчя: воно коричневе, засмагле», «У дівчинки красиве обличчя, воно мені подобається» («Дівчинка з персиками» В. Сєрова).

Учні 3 класу звертали увагу на аксесуари. Але вони виділяли лише ті предмети оточення, які, на їх думку, пояснюють образ зображеного. Ці пояснення в учнів ще не зовсім точні: «Дівчинка в руках тримає персик, вона, мабуть, хотіла його з їсти». «Дівчинка не бідна, бо в кімнаті гарна обстановка». «Мабуть, дівчинка живе на півдні, бо обличчя в неї засмагле і персики дозрілі». Характерним для цих суджень є те, що естетичне враження від сприйнятого твору посилюється завдяки асоціативним образам уяви, яких вони набули на основі власних спостережень і з літератури.

У 3 класі вже більше учнів, які в своїх естетичних судженнях намагаються дати характеристику настрою зображеної людини. В естетичних судженнях про портрет у третьокласників з'явилася нова особливість — прагнення на основі розуміння виразу обличчя людини схарактеризувати її внутрішній стан, риси її характеру і її спрямованість: «Мені подобається обличчя, воно замріяне, задумливе, горде». «Дівчинка життєрадісна, ранок свіжий, сонячний; їй дуже приємно так сидіти». «Дівчинка на щось з цікавістю задивилася».

Емоційність естетичних суджень учнів 3 класу про портретні твори визначається, як і в другокласників, їх ставленням до зовнішньої краси обличчя людини. Проте емоційність цих суджень третьокласників значною мірою залежить від розуміння ними психології зображеної людини. Однак слід зазначити, що внутрішню красу людини вони часто вбачають у зовні привабливому обличчі. Емоційно-оцінне ставлення до зображеної людини зумовлюється в них тим, що вони дуже виразно бачать. У цьому їм часто допомагає назва картини, оточення, певні знання про саму людину. Тому подобаються їм насамперед портрети улюблених письменників, художни-ків, учених, артистів.

Найголовнішим і найзначнішим у мистецтві є зображення людини. Але з усіх жанрів живопису портретний жанр найважчий як для виконання, так і для сприймання. І.Рєпін говорив, що портрет повинен бути картиною і водночас характеристикою людини.

Художник, зображаючи людину, створює не лише соціальний тип, а й психологічний стан людини. У зв'язку з тим, що учні 2-4-х класів основну увагу звертають на зовнішні риси людини, треба вчити їх розуміти основне, тобто психологію, настрій. Багато для цього дає розповідь про те, як виникав у художника творчий задум, як він відтворив його, що переживав при цьому, яким був його настрій, як він втілював правду життя і як саме її розумів.

Оцінність естетичних суджень про портрет у третьокласників залежить від моральних оцінок, які виникають у них під час сприймання зображеного образу. Учні 3 класу ще не можуть піднестись до розуміння типових загальних рис, втілених у художній образ, але, естетично оцінюючи конкретні риси зображеної людини, вони спираються на наявні в них загальні уявлення про мужність, життєрадісність, привабливість.

В естетичних судженнях про портрет третьокласники майже зовсім не користуються такими спеціальними термінами, як композиція, колорит та ін. Немає ще в них і такого критерію естетичної оцінки, як правдивість. У них значно зменшилась кількість суджень, в яких вони просто констатують, що портрет їм подобається, але обґрунтувати своєї естетичної оцінки також ще не можуть.

Отже, аналіз естетичних суджень з приводу портретних творів свідчить про те, що учні мають естетичні враження від їх сприймання. Ці враження слабкіші за враження від сприймання пейзажних і тематичних творів. Цим і пояснюється, чому під час вільного вибору репродукцій учні обминають портретний жанр.

Як показали результати аналізу, учні 3 класу висловлюють більше естетичних суджень про портретний жанр, ніж учні 2 класу. Судження шестикласників про портрет свідчать, що в них є вже певне розуміння психології зображеної людини, її внутрішнього світу, хоч перша емоційна реакція на портрет у них така сама, як і в другокласників: подобається насамперед зовні красиве обличчя людини. Емоційність естетичних суджень учнів 3 класу залежить від розуміння ними образотворчих засобів і насамперед колориту картини.

Майже всім учням сподобався портрет Віри Мамонтової — «Дівчинки з персиками». Цей портрет дивує своїм святковим, світлим настроєм, бадьорістю, красою, безпосередністю і щирістю. В. Сєров побачив Віру за столом і попросив її посидіти. Дівчинка сидить спокійно, але скільки в ній чарівності, радості життя, свіжості. Це один з найкращих образів, створених російськими художниками. Смугляве обличчя дівчинки з проступаючим крізь загар рум'янцем, живий погляд її карих очей, відкинуте з лоба непокірне темне волосся, спокійні і водночас рухливі руки лежать на столі, накритому білою скатертиною; поряд лежать ніж, персики. За вікном — сад у пізню пору літа. Сєров надзвичайно виразно передає чистоту тонів, сріблястий потік світла, яке крізь вікно наповнює кімнату. Це світло сяє на стіні, на фарфоровій тарілці, бліками відображається на стінках стільців, м'яко лягає на скатертину і обгортає фігуру дівчинки. Створення цього світлового середовища і стало найвищим досягненням живопису Сєрова.

Створюючи «Дівчинку з персиками», Сєров намагався передати враження від чарівної правди натури. Це було повне захоплення художника сонячним світлом, прозорими рефлексами літнього дня на обличчі, в очах чудової дівчинки. Точність тонів і їх співвідношень створює таку саму музику живопису, яка є в природі. Діти надзвичайно чутливі до сприймання експресії зображеного, і саме тому їм подобається дівчинка, яка ніби ось-ось схопиться і, сміючись, побіжить у сад.

Видатний педагог П.П. Чистяков, підкреслюючи головну ознаку досконалості портрета, говорив, що він «дивиться». Художник-портретист, крім володіння малюнком, формою, колоритом, повинен мати обдарованість відчувати внутрішній світ людини. Він повинен ніби підгледіти момент, коли людина забуває, що вона позує, тобто коли вона просто замислюється, споглядає, не думаючи, що на неї дивляться. І ось тоді в неї з'являється той справжній вираз, який передає її сутність.