113985 (Розвивальний потенціал бесіди як методу навчання у сучасній початковій школі)

Магістерська робота:

«Розвивальний потенціал бесіди як методу навчання у сучасній початковій школі»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Наукові основи проблеми розвивального потенціалу методів навчання

1.1 Дидактична сутність словесних методів навчання як педагогічна проблема

1.2 Психолого-педагогічні особливості формування та використання розвивального потенціалу словесних методів навчання

1.3 Бесіда як метод навчання молодших школярів

РОЗДІЛ 2. Забезпечення розвивального потенціалу бесіди у навчальному процесі початкової школи

2.1 Загальна характеристика передового досвіду використання розвивального потенціалу бесіди

2.2 Пошук шляхів вдосконалення бесіда як метод навчання молодших школярів: актуальні проблеми і знахідки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність та доцільність дослідження. В епоху державного і духовного відродження України пріоритетна роль належить високоосвіченим людям. Відповідно до Закону України „Про освіту”, метою освіти є „...всебічний розвиток людини, як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями” [30, с. 2]. Досягнення цієї мети можливе лише за умов оптимального вибору методів навчання. Оскільки основною діяльністю школяра є навчання, то лише за допомогою використання раціональних методів навчання та їх якісної реалізації, відбувається засвоєння учнями знань, умінь й навичок, а також формування світогляду, розвиток здібностей, реалізація освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. Від методів навчання значною мірою залежить розвиток учнів і якість засвоєння ними знань, і набуття навичок самостійної роботи.

У Законі України „Про освіту” (ст.55) зазначено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на вільний вибір методів, виявлення педагогічної ініціативи [30]. Отже, питання оптимального вибору методів навчання та їх високоякісної реалізації є одним із найактуальніших у педагогічній науці та у практиці роботи шкіл.

Впродовж розвитку теорії навчання були зроблені спроби уніфіковано класифікувати методи навчання. У сучасній дидактиці відомі класифікації методів навчання І. Лернера, М. Скаткіна, М. Данилова, Б. Єсипова, С. Петровського, В. Паламарчука, М. Махмутова, А. Алексюка, Г. Ващенка, Ю. Бабанського, І. Харламова та інших.

Опрацюванню науково-обгрунтованої технології вибору методів навчання завдячуємо ученим-дидактам Ю. Бабанському і В. Онищуку. Їх технології створені на основі ґрунтовного аналізу навчального процесу загалом і потенціалу окремих методів навчання дають змогу вчителеві зорієнтуватися за яких умов ефективніше використовувати кожний з них [11; 12; 25].

Важливим орієнтиром у виборі методів навчання є слова видатного педагога В. Сухомлинського: „Не можна ефективність способів, методів навчання оцінювати лише на основі того, яким обсягом знань оволоділи учні. Мета навчання полягає у тому, щоб процес опанування знань забезпечував оптимальний рівень загального розвитку, а загальний розвиток, якого досягають у процесі навчання, сприяв успішному оволодінню знаннями. Ми в нашій школі оцінюємо ефективність методів навчання на основі того, наскільки вони сприяють процесу загального розумового розвитку дитини, якою мірою процес навчання є водночас процесом розумового, морального, ідеологічного, естетичного виховання” [71, с. 7].

За Ю. Бабанським, самі словесні методи і прийоми стають все більш різноманітними. У дидактиці прийнято виділяти 3 види словесних методів: розповідь вчителя, бесіду, шкільну лекцію [11; 12]. Проте існують і інші словесні методи, а саме: дискусія, пояснення, робота з книжкою, словникова робота, драматизація і інші.

Як показують спостереження, разом з іншими методами навчання, в практиці шкільної роботи важливе місце посідають словесні методи навчання, зокрема бесіда як метод навчання.

Бесіда - метод навчання за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Бесіда має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активною участю кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формулюванні висновків, узагальнень. Значною є і виховна її роль: бесіда вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня, розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати. Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість. Він практикується на уроках з усіх предметів і може застосовуватися для розв'язування будь-якого дидактичного завдання.

Проблемою розвивального потенціалу бесіди займалися: О. Текучов, Ю. Бабанський, В. Онищук, А. Алексюк, І. Лернер, Я. Бурлака тощо.

Серед проблем, які потребують особливої уваги з боку сучасної педагогічної науки та практики винятково важливе місце займають питання організації навчального процесу в початкових класах. Відтак питання оптимального вибору методів навчання та їх високоякісної реалізації є одним з найактуальніших у педагогічній науці та у практиці роботи шкіл і зумовило вибір теми магістерської роботи: „Розвивальний потенціал бесіди як методу навчання у сучасній початковій школі”.

Метою магістерської роботи є розробка і обґрунтування технології використання бесіди на уроках у початковій школі.

Об'єкт дослідження - використання бесіди на уроках у початкових класах.

Предмет дослідження – дидактичні умови забезпечення розвивального потенціалу бесіди як методу навчання.

Гіпотеза дослідження - ефективність використання у початковій школі бесіди як методу навчання підвищиться за таких дидактичних умов: оптимальне використання бесіди у структурі уроку; доцільне формулювання запитань у змісті бесіди; поступове наростання складності запитань; забезпечення емоційно-позитивного фону бесіди як методу навчання.

Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати такі завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми.

2. Виявити і з’ясувати сутність бесіди як методу навчання, вимоги до неї із урахуванням специфіки початкової школи.

3. Розробити основи та охарактеризувати дидактичні умови використання бесіди у початковій школі.

4. Експериментально перевірити результативність запропонованої методики.

Для реалізації поставлених завдань на всіх етапах дослідження було застосовано такі методи:

теоретичні (аналіз психологічної та педагогічної літератури з проблеми, синтез, порівняння, систематизація, моделювання, узагальнення, класифікація) з метою встановлення сутності досліджуваної проблеми та готовності вчителів, студентів до застосування словесних методів, зокрема бесіди на уроках у початкових класах, контент-аналіз;

емпіричні (анкетування, тестування, інтерв'ювання, педагогічне спостереження, бесіди, опитування, дискусії) для вивчення та діагностики стану готовності майбутніх вчителів до використання словесних методів, вивчення документації, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось протягом 2006-2008рр. на базі шкіл м. Тернополя, Кобиловолоцької школі (с. Кобиловолоки Тернопільської області), Бродівського державного педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

На констатувальному етапі (2006 – 2007 рр.) дослідження з метою вивчення динаміки використання словесних методів навчання у структурі уроку в 3-4 класах початкової школи, нами було проведено систему спостережень за уроками вчителів масової початкової школи та відвідано 68 уроків в 3-4 класах у школах м. Тернополя та Кобиловолоцькій школі (с. Кобиловолоки Тернопільської області).

На формувальному етапі (2007 – 2008 рр.) дослідження була запропонована технологія та апробовано систему уроків, на яких бесіда використовується із врахуванням педагогічних умов, виділених нами.

На підсумковому етапі (2007 – 2008 рр.) дослідження шляхом проведення системи діагностичних самостійних робіт нами було виявлено ефективність запропонованої експериментальної системи. Дослідження було проведено на базі експериментальних шкіл м. Тернополя і області, виконувало роботу 90 учнів.

Теоретичне значення дослідження: здійснено теоретичний аналіз проблеми, що дало можливість визначити підходи до оптимального використання бесіди з метою забезпечення її розвивального потенціалу.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та впровадженні у практику сучасної початкової школи технології доцільного використання бесіди як методу навчання.

Апробація дослідження здійснювалася під час активної та магістерської практики, у виступах на студентських науково-практичних конференціях у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (2006 – 2008 рр.), на засіданнях кафедри педагогіки та методики початкового навчання.

Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. Наукові основи проблеми розвивального потенціалу методів навчання

1.1 Дидактична сутність словесних методів навчання як педагогічна проблема

Сучасна дидактика надає великого значення словесним методом навчання, одночасно відзначаючи неприпустимість їх ізоляції від інших методів і гіперболізування їх значення. Слово мудрого і поважаного наставника, що відповідає найважливішим педагогічним вимогам, не тільки грає роль справжнього світоча знань для учнів, але і має незгладиму емоційну дію на них, величезний виховний ефект, є важливим засобом формування наукового світогляду, поведінки, позитивних якостей всебічно розвиненої людини. Краса слова - це іскра, яка запалює вогник думки.

Прагнучи викликати «самозародження істини» у свідомості, учня, Сократ повинен був порвати з догматичним методом подачі відповідного матеріалу. Місце лекції замінила жива невимушена бесіда, причому бесіди Сократ проводив на площах та в інших громадських місцях. Він не давав у вигляді готових тверджень того, що вважав істиною. Він проводив викладання способом запитань і відповідей, спонукаючи слухачів самих з допомогою вчителя, знаходити правильне розв'язання питання.

Якщо на поставлене питання давалася неправильна відповідь, Сократ не виправляв її відразу, а ставив додаткові питання, що випливали з неправильних відповідей, доводячи відповіді співрозмовника до абсурду, або змушуючи його визнати своє незнання. Потім співрозмовники встановлювали причину одержаного абсурду — неправильну відповідь, яка змінювалася і дослідження велось далі вже у правильному руслі.

Цей, так званий сократичний метод, змушував слухачів спільно шукати найправильніших відповідей, розвивав їх самодіяльність. У спільних пошуках істини з своїми учнями Сократ виходив із знаменитого положення: «Я знаю тільки те, що я нічого не знаю». Він поділяв свій метод на дві частини: іронію — заперечну частину спільного дослідження, виявлення суперечностей у міркуваннях учня, переконання в помилці; майєвтику — частину позитивну, відшукання істини. У побудованих за цим методом бесідах Сократ часто починав з конкретних предметів і явищ, добре знайомих співрозмовникові, від яких переходив до висновку. Не випадково Арістотель називає його батьком індукції. З цього сократичного методу розвинувся згодом «метод навідних питань» або «еврістичний метод», за якого учень, відповідаючи на низку поставлених учителем запитань, поступово підводиться вчителем до бажаного висновку, а від нього до іншого і т. д. [41].

В XI столітті з'являються школи грамоти. У процесі навчання широко використовували екзегетичний, художній і науковий методи. Екзегетичний метод ґрунтувався на вірі в існування двох світів(небесного і земного). За допомогою художнього методу давали художньо-образну характеристику видатних осіб, святих, героїв. Сутність наукового методу полягала в поясненні навчального матеріалу.

Основними методами навчання Квінтіліан вважав наслідування, повчання і вправи. Основний критерій якості книг Квінтіліан зводить до вимоги повного розуміння прочитаного тексту, іншими словами, книга має відповідати віку читачів.

З виникненням писемності навчання почало здійснюватись у школах переважно через заучування текстів і точне їх відтворення. Такий спосіб навчання пізніше дістав назву схоластично-догматичного, а метод, яким воно здійснювалося - догматичним. В епоху Відродження гуманістичні ідеали освіти зумовили появу цілей розвитку особистості на основі її активності та самодіяльності, виникнення позитивних емоцій від пізнання. Догматичні методи були непридатні для реалізації нових цілей освіти. Тому філософи-гуманісти Ф. Рабле, М. Монтень, Ф. Бекон вважали, що в навчанні мають застосовуватися практичні методи та спостереження учнів за природними явищами — експеримент, щоб діти не просто засвоювали готові знання, а й вміли самостійно думати. Спираючись на ці ідеї, Я. Коменський різко критикував словесно-догматичні методи навчання і обстоював забезпечення самостійного чуттєвого пізнання як основу активності учня. Він писав: «...усе, що тільки можна, давати для сприймання чуттям, а саме: видиме - для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, те, що підлягає смакові, доступне дотикові - через дотик. Якщо будь-які предмети відразу можна сприйняти кількома чуттями, нехай вони відразу сприймаються кількома чуттями...».

Одним з центральних питань в дидактиці Я. Коменського є питання про методи навчання. «Метод навчання повинен зменшувати важко доступність навчання з тим, щоб воно не викликало в учнів незадоволення і не відвертало їх від подальших занять». З точки зору ґрунтовності навчання важливими є вказівки Я. Коменського про самостійну роботу учня і про виконання необхідних записів. Він цілком справедливо вказував, яке велике значення для міцного оволодіння знаннями має переказування учнями вивченого матеріалу, його передача, взаємний обмін знаннями. Його праця «Видимий світ у малюнках» починається такою «живою азбукою» чи «символічним алфавітом». В історії навчання грамоти ця азбука Я. Коменського відіграла виняткову роль, вона є родоначальницею звукового методу навчання грамоти. Метод навчання за цією книгою полягає в тому, щоб насамперед запропонувати увазі учня малюнок, який більш привабливий і цікавий для учня, ніж слово.