113958 (Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації), страница 12

В основі християнської антропології – як її центральна ідея – лежить учення про образ Бога в людині. Саме завдяки тому, що людина образом і подобою Божа, вона здатна усвідомлювати вічне, нескінченне, неминуче, духовне й ототожнювати себе з ним.

У своєму наявному, емпіричному бутті – у житті конкретної земної особистості людина виявляє себе як така, що не відповідає своєму Прототипові. Він виявляється нерозривно поєднаним із природним, тілесним, обмеженим, тимчасовим, смертним; образ Божий у людині відсунуто у тінь несправжнього земного буття. Це затьмарення справжньої природи людини називають у християнстві гріховністю. Гріх – це викривлення справжньої природи людини, духовна хвороба, властива всьому людському роду після гріхопадіння.

Християнсько орієнтований підхід має особливе значення у соціально-педагогічній та психологічній роботі з дітьми з особливими потребами, оскільки педагоги та психологи повинні бути гуманними, емпатійними, доброзичливими і вони повинні вміти любити і віддавати цю любов дітям з розумовими вадами.

Соціально-педагогічна робота із підлітками з особливими потребами сприяє підвищенню рівня соціальної адаптації індивіда або групи, профілактиці явищ дезадаптації, соціокультурній реабілітації та розвитку людини.

Про функцію соціальної адаптації можна говорити як про “швидку допомогу”, яка в ідеалі співпадає з розвитком несприятливих подій, які загрожують кризою дезадаптації. Профілактика спрямована на протидію можливим, прогнозованим негативним факторам і наслідкам впливу несприятливих ситуацій. Функція реабілітації здійснюється тоді, коли певні порушення уже відбулися і призвели до деяких “ускладнень” в житті людини. Саме ці різноманітні наслідки певної несприятливої події і прагне змінити клієнт при підтримці соціального педагога. В реальній практиці одна і та ж дія соціального педагога може мати адаптаційне, профілактичне і реабілітаційне значення. Але, працюючи з конкретною категорією клієнтів, можна виявити домінуючу функцію в змісті соціально-педагогічної діяльності. Так, скажімо, у роботі з сім’єю, яка виховує дитину з особливими потребами, провідною функцією є реабілітація. Це пов’язане з тим, що дитина з розумовою неповносправністю досить часто стає причиною глибокої й тривалої соціальної дезадаптації всієї сім’ї, для розуміння причин якої необхідно звернутися до аналізу проблеми розумової відсталості.

Зміст соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами, які мають розумове обмеження, як правило, включає такі напрями:

• вивчення соціально-психологічного стану клієнта;

• соціально-педагогічне дослідження особливостей соціалізації дитини;

• побутова реалізація (навчання елементам самообслуговування та дотриманню найпростіших норм поведінки в різних мікросоціумах);

• психологічне консультування дітей;

• консультування членів сімей, де виховуються діти-інваліди, з правових та психолого-педагогічних питань;

• розвиток потенційних творчих можливостей дітей;

• формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

• організація культурно-розважальної діяльності дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

• організація дозвілля дітей через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

• професійна орієнтація підлітків з вадами здоров’я;

• лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо поліпшення роботи з підлітками з вадами здоров’я; координація діяльності різних соціальних інститутів, що опікуються проблемами дітей з особливими потребами.

Основна роль у корекції розумової відсталості належить психолого-педагогічному процесу. Дитина своєчасно повинна отримати освіту за програмою, доступній його рівню інтелекту. Велике значення має виявлення і розвиток у дітей з розумовою відсталістю підлягаючих зберіганню здібностей: у одних – фізичної спритності, у інших – музичності, у третіх – схильність до малювання. Вибір терапії обумовлюється у відповідності зі структурою психопатологічного синдрому, віком, соматичним станом.

Індивідуальне консультування

Фармакотерапія

Музикотерапія

Арт-терапія

Рис. 3.2 Основні психокорекційні методи роботи з розумово відсталими дітьми

Одним із ефективних шляхів психологічної і педагогічної підтримки дітей розумово неповносправних метод арт-терапії. В.Певна, Н.Цикан звернули увагу на ефективність цього є методу, що ґрунтується на розумінні людини як творчої особистості, котра з певних причин обмежена фізичними і психічними вадами. Це один із гуманних і природних методів психотерапевтичного впливу на людину.

Термін арт-терапія в перекладі з англійської означає “лікування, засноване на заняттях художньою творчістю”, хоча як засіб лікування душі пластичні мистецтва були відомі задовго до виникнення поняття про терапевтичні методи. У змісті арт-терапії знаходять свій розвиток поведінкові, психоаналітичні концепції. Арт-терапія дає змогу побачити всю людину в цілому, а не тільки якусь її систему, тому що у творчому процесі беруть участь виключно всі відчуття людини. При цьому ураженим відчуттям (психологічним, сенсорним, зоровим, кінестетичним) допомагають розвинені.

Один із видатних засновників гуманістичної психології К.Роджерс вважав, що вся психотерапія повинна ґрунтуватися на науці і мистецтві, які здатні проникати у внутрішній світ людини, бути особистісно орієнтованими.

Музика, театр, танок, живопис, екранні мистецтва сприяють самовираженню самоекспертними засобами рухів, звуків, письма. Особливо велике значення має мистецтво і художня творчість у житті людини з функціональними обмеженнями, зокрема з порушеннями опорно-рухового апарату і ДЦП. Про це свідчать численні приклади малювання ротом, гри на фортепіано пальцями ніг, вишивання зубами тощо. Конкурси і фестивалі художньої творчості людей із функціональними обмеження демонструють їхній великий потяг до мистецтва, бажання поділитися результатами своєї праці, відчути, що вони спроможні щось зробити самостійно. Досить копіткої роботи, концентрації уваги і пам’яті вимагають заняття з вишивання й аплікації із соломки.

Творча діяльність стимулює бажання дитини з особливими потребами спілкуватися, розширювати міжособистісні стосунки. Це один із способів пом’якшити стан відмежованості від інших і запевнити себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної групи, а й суспільства в цілому.

Відомо, що деструктивні стани з’являються як наслідок відсутності задоволення позитивних потреб або їх викривлення, особливо це спостерігається, коли дитина з особливими потребами втрачає внутрішню енергію для саморозвитку. Посилюється дискомфорт, що призводить до негативних почуттів і емоцій, а також неконструктивних механізмів психологічного захисту.

Сьогодні все більше звертається увага на роль екранного мистецтва (кіно, відео, телебачення) у формуванні емоційної сфери людини, її емоційно-естетичного ставлення до навколишньої дійсності і до самої себе, до культури відчуттів і сприймання. Структура екранної реальності, крім свого прямого призначення, активізує досвід спілкування між людьми і спілкування з іншими видами мистецтва – літературою (форма оповідання), музикою (час, темп, ритм), образотворчим мистецтвом, фотографією (композиція кадру, світло, колір), театром (простір, час).

Для профілактичної і терапевтичної допомоги дітям з розумовою відсталістю можна продуктивно використовувати образотворче мистецтво. Малювання – це творчий акт, що дозволяє клієнту відчути і зрозуміти самого себе, виявити думки і почуття, звільнитися від конфліктів, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати свої мрії і сподівання.

У психотерапії застосовується метод холдінга (холдінг-терапія), розроблений Мартою Велш з Материнського центру в Нью-Йорку. Процедура складається з того, що мати притискає до себе дитину, міцно обіймає її (обличчям до обличчя), намагаючись встановити контакт очима. Бажано, щоб у цьому брали участь усі члени сім'ї. При цьому мати притискує до себе дитину, а батько (бабуся, дідусь) підтримують матір. Батько може тримати на руках інших дітей (братів, сестер). Практика доктора Велш підтвердила, що в багатьох випадках, особливо коли холдінг-терапія застосовувалася при ранньому аутизмі, вона давала позитивні результати (за виключенням тих випадків, коли батьки переривали терапію або відмовлялися від неї).

У розвитку дитини з порушеннями опорно-рухового апарату, ДЦП велику роль відіграє мати, і особливо в перші роки життя. За Пето, кондуктивна педагогіка - це спосіб життя, заснований на інтенсивній кооперації між дитиною і матір'ю (чи іншою людиною, близькою до дитини), у якому центральне місце відводиться мотивації. Мати в своїй діяльності керується потребами дитини і робить все для того, щоб вона розвивалася. Більшість лікарів вважають ДЦП хворобою, яку не можна вилікувати і тому не застосовують систему Пето. А педагоги не приділяють їй належної уваги «через те, що вона одночасно й медична». Дослідження, які були проведені угорськими лікарями, а також подружжям Акошів, свідчать про те, що кондуктивна педагогіка має вирішальне значення для розвитку здібностей людини до адаптації за таких порушень у дітей як ДЦП, спинально-моторна дисфункція, периферична моторна дисфункція. За допомогою матері функціональні порушення, причиною яких є порушення мозку, можуть бути компенсовані за умови нормального співробітництва між матір'ю і дитиною (перша фаза антропогенного кооперування). Розвиток дитини забезпечується завдяки здібності матері запобігати тому, що неприємно їй, і не робити те, що дитині не подобається. Отримуючи спеціальні рекомендації, мати повинна навчити дитину тих самих навичок, що й мати здорової дитини. Це позитивно впливає на дитину, вона вчиться компенсувати свої недоліки, її поведінка з часом нормалізується, тільки для цього необхідно більше часу, фізичних і моральних зусиль.

Основні етапи корекційного процесу з використанням методу проективного малювання:

- попередній орієнтаційний етап (ознайомлення з обставинами, образотворчими матеріалами, вивчення обмежень у використанні);

- вибір теми, емоційне залучення до процесу малювання;

- пошук адекватних форм виявлення;

- розвиток форм у напрямку більш повного, глибокого самовиявлення, конкретизації;

- вирішення конфліктів травмуючої ситуації в символічній формі.

Проективне малювання розглядається деякими авторами як допоміжний метод у груповій роботі. Він дозволяє діагностувати і інтерпретувати труднощі у спілкуванні, емоційні проблеми. Теми малюнків підбираються так, щоб учасники могли виразити почуття та думки. Метод дозволяє працювати з почуттями, які суб’єкт не усвідомлює з тих чи інших причин.

У проективному малюванні використовують такі форми роботи:

1. Вільне малювання (кожен малює за бажанням), або за заданою чи вибраною самостійно темою. На малювання відводиться 30 хвилин, потім малюнки обговорюються).

2. Комунікативне малювання (група розбивається на пари, у кожної – свій аркуш паперу, кожна пара спільно малює на невизначену тему, при цьому, як правило, залучаються вербальні контакти, підлітки спілкуються за допомогою образів, ліній, фарб).

3. Спільне малювання: декілька учасників (або вся група) мовчки малюють на одному аркуші (наприклад, групу, її розвиток, настрій, атмосферу в групі). Після закінчення малювання обговорюється участь кожного члена групи, характер його внеску у малюнок, особливості взаємодії з іншими учасниками).

4. Додаткове малювання: малюнок передається по колу – один починає малювати, другий продовжує, щось доповнює.

Обговорення авторського малюнка членами групи починається з розповіді про те, що хотів зобразити автор, як інші розуміють його задум, які почуття виникають від намальованого.

Отже, метод арт-терапії у корекційній роботі важливий тим, що дитина на малюнку передає свої почуття, емоції, настрій, які йому важко висловити. За допомогою арт-терапії можна виявити, що турбує підлітка, яке його ставлення до батьків, родичів, друзів, чи не занижена в нього до себе самооцінка.

Музикотерапія як метод психокорекції дітей з особливими потребами. У практичній діяльності соціального педагога музикотерапія на особливому місці як один із методів підвищення соціальної активності, розвитку комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалізації у суспільстві. Крім того, це метод корекції фунуціональних рухових, психогенних або соціальних відхилень, оскільки за допомогою специфічних форм і засобів впливає на осіб із соціальними, психічними та соматичними відхиленнями; є джерелом активізуючої творчості та соціальної стимуляції, що позитивно впливає на емоційну і вольову сферу людини. Кожний із елементів музикотерапії, яку б форму вираження він не мав (вокальну, інструментальну, мовленнєву, рухову чи образотворчу), вступає у специфічний зв’язок з індивідом. Вплив музики не залежить від віку, освіти, професії, соціальної чи національної приналежності особи.

Виховна сила музики, на думку практиків, полягає у тому, що вона підсилює емоційне сприймання і створює особливе ставлення до певних моментів і ситуацій у житті людини. Душевні імпульси та спонукання, що з’являються при цьому, впливають на її характер. Музика стимулює нервові центри. Від тональності та сили звуків залежить серцевий ритм і робота органів дихання, а також живлення тканин організму. Зарубіжні дослідники виділяють такі механізми лікувальної дії музики: катарсис, емоційний стан, підвищення доступності для свідомого переживання психо- і соціально-динамічних процесів. Призначення музикотерапії – проникнення в глибинні сфери особистості, куди не можна дістатись за допомогою слова.