113958 (Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації), страница 9

Спілкування як взаємодія розумово неповносправніх підлітків можна розглядати і як діяльність, оскільки при цьому вони завжди мають якусь мету (передати інформацію, домогтися визнання, змінити чиюсь поведінку тощо), керуючись тими чи іншими мотивами, використовуючи засоби і, залежно від їх адекватності, ми отримуємо певні результат.

Спілкування розумово неповносправних підлітків можна поділити на 3 групи:

1. спілкування в сім’ї;

2. спілкування з вчителями, учнями;

3. неофіційне спілкування.

Спілкування в сім’ї відбувається з самого дитинства і посідає важливе значення в житті дитини з розумовою відсталістю. З самого народження всі діти потребують спілкування, а особливо цього потребують розумово відсталі діти. В них можуть бути наявні порушення мови, порушення в координації рухів та в поведінці. Батьки найкраще розуміють своїх дітей, адже вони найбільше спілкуються з ними. Існують такі сім’ї, де спілкування батьків з дітьми посідає останнє місце. Вони не бажають спілкуватися, навіть знаходитися з ними в одному приміщенні. Тобто, батьки як йдуть зранку з дому, так повертаються пізно ввечері тільки для того, щоб не бачити свою дитину. Це більше відноситься до батька. Він або залишає свою сім’ю, або уникає будь якого контакту з своєю розумово неповносправною дитиною.

Спілкування має велике виховне значення, оскільки воно розширює загальний світогляд людини, сприяє розвиткові нових психічних утворень, є обов'язковою умовою формування загального інтелекту, мислення, пам'яті, сприймання, уваги.

Є такі різновиди діяльності, де спілкування займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у категорію функціональну. Це насамперед педагогічне спілкування, яке в навчанні та вихованні є інструментом впливу на особистість учня. Педагогічне спілкування - це система методів і прийомів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань педагогічної діяльності, а також організують, спрямовують соціально психологічну взаємодію педагога та вихованців.

Розумово неповносправні підлітки, спілкуючись з вчителями та учнями, відчувають теплоту, турботу, підтримку. Ми зауважили, що вчителі інколи самі не знають як почати розмову з підлітками з особливими потребами. Підліткам їм в цьому допомагають: вони перші ідуть на контакт, перші починають розмову, а також вони своєю усмішкою можуть допомогти будь, якій людині забути про свої труднощі.

Перебуваючи в навчально-реабілітаційному закладі розумово неповносправні підлітки активно, ввічливо спілкуються з ровесниками та з вчителями. Вони є емпатійними, дружніми між собою, допомагають один одному. До незнайомих людей вони є ввічливими, привітними і завжди усміхненими.

Неофіційне спілкування відбувається переважно на природі, під час прогулянки та під час подорожей. Ці неофіційні спілкування зближують підлітків з вчителями.

Спілкування як міжособистісна взаємодія є сукупністю зв'язків між людьми і взаємовпливів, які виникають і закріплюються в процесі їх спільної життєдіяльності. Регулятором цих зв'язків є суспільні соціальні норми, порушення яких приводить в дію механізми соціального контролю (несхвалення, осуд, покарання).

Вербальні компоненти в особистісному спілкуванні не відіграють істотної ролі. Про внутрішній світ людини не сповіщають, він не «транслюється» в особистісному спілкуванні, а існує. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція в житті людини — забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В особистісному спілкуванні не завжди важливо, про що говорять партнери. Зовнішній світ та його події включаються в особистісне спілкування тією мірою, якою у зв'язку з ними, з їх оцінкою, осмисленням, переживанням реально проявляється особистість індивідів, тобто тією мірою, якою зовнішні події стають змістом внутрішнього світу партнерів і можуть бути репрезентовані як такі в спілкуванні.

Розумово неповносправні підлітки користуються як вербальними, так і невербальними засобами спілкування. Але найбільше переважає вербальний стиль спілкування. Якщо хтось не розуміє, що вони говорять, тоді вони декілька разів можуть повторити це речення. Вони потребують, щоб їх розуміли, підтримували, щоб з ними спілкувались, але не жаліли.

Отже, зв'язки одного індивіда з іншими здійснюються на двох рівнях: на рівні зовнішньої комунікації та у вигляді "присутності" інших у суб'єктивному світі особистості. Це вказує на те, що основним і природним способом існування особистості є її зв'язки з іншими людьми, спілкування з ними. Спілкуючись із людьми, котрі замкнулись у своєму внутрішньому світі, ми відчуваємо деякий дискомфорт.

Вчителю необхідно знайти золоту середину, яка б забезпечувала взаємодію, взаємоприйняття, взаєморозуміння без виділення когось із партнерів як домінуючого. Така позиція, безумовно, вимагатиме значної роботи не лише з боку вчителя, але й з боку розумово відсталих дітей, до чого обидві сторони спілкування мають бути готові. Діалогічне спілкування в педагогічній діяльності стане правилом тільки за умови формування гуманістичного за своїм характером комунікативного ядра особистості, як у педагога, так і у школяра.

Отже, міжособистісна взаємодія розумово неповносправних підлітків з друзями, вчителями, батьками та оточуючими людьми є життєво важлива для них, оскільки завдяки їм вони здобувають знання, вміння і навички. Вчителеві у своїй роботі слід використовувати діалогічне спілкування, щоб діти могли вільно висловлювати свою думку з даного питання, а також задавати запитання.

Висновки з другого розділу

Розвиток будь-якої особистості залежить від того, наскільки умови навчання та виховання відповідають її можливостям. Не випадково у нашій країні створено різні типи навчальних закладів спеціальних шкіл та навчально-реабілітаційних закладів для дітей, що мають відхилення в психічному розвитку. Це школи, дошкільні та навчально-реабілітаційні заклади для дітей, що мають сенсорні порушення, мовні недоліки, дитячий церебральний параліч, нервові захворювання, затримку психічного розвитку, розумову відсталість. У всіх дітей, що навчаються у названих спеціальних школах, відхилення у розвитку пов'язанні з органічною поразкою центральної нервової системи або з недоліками функціонування органів відчуття - зору, слуху.

Провівши експериментальне дослідження в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» м. Львів ми отримали наступні результати з яких бачимо, що розумово неповносправні підлітки розрізняють кольори, предмети і форми. Увага в них мимовільна, нестійка та малопродуктивна. Це виявляється через те, що вони гіперактивні, не можуть довго займатись однією справою дуже довго. Вони є дуже активними, енергійними і тому нестійкими у навчанні. Водночас розумово відсталі підлітки здебільшого добре орієнтуються в просторі, що дозволяє їм самостійно пересуватися по вулицях міста.

Вчителі задоволені своєю роботою і допомагають підліткам в навчанні, в елементарному самообслуговуванні. Допомагають їм здобути знання, вміння і навички.

Спілкування посідає важливе місце у житті розумово неповносправного підлітка. У спілкуванні розумово відсталі підлітки є щирими, відкритими. Вони вміють довіряти людям і любити їх такими, якими вони є, простими, засмученими та недовірливими. Вони спілкуються з усіма: як із знайомими так і з малознайомими. До незнайомих людей вони відносяться ввічливо, привітно. Вони до всіх посміхаються, легко ідуть на контакт і цим самим показують нам, що не потрібно всього в житті остерігатись, а потрібно довіряти іншим, любити їх і поважати.

Вчитель під час навчання повинен використовувати діалогічне спілкування з учнями. Щоб розумово відсталі підлітки брали активну участь у викладенні матеріалу і щоб вони відчували, що вони також багато знають і дізнаються ще більше.

РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В РАМКАХ РЕЛІГІЙНОГО ВИХОВАНН

3.1 Особливості українського закону про свободу совісті та релігійні організації

Вітчизняна психологічна допомога перебуває в процесі активного становлення й розвитку. Водночас розумово відстала дитина має свої відмінності й потребує специфічної допомоги. Назріла необхідність у розробці такого напряму психологічної допомоги, який би спирався на духовні, філософські, культурні традиції. Їх підґрунтя — християнське вчення.

Нині ми спостерігаємо пробудження інтересу до екзистенційних, релігійних, християнських питань життя. Усе частіше в запитах людей звучить традиційна для нашої культури проблематика: розуміння людини і світу; ставлення до себе, до світу, до іншого, до Бога, до абсолютних цінностей — життя і смерті, свободи і відповідальності, добра і зла, духовності і бездуховності. Необхідну душевну й духовну підтримку людині, «духовну ортопедію» (за П.Флоренським) може надати віра в Бога. Витоки такої допомоги ми бачимо в релігійних ученнях, зокрема в текстах Священного Писання, у яких — увесь спектр емоційно-смислової, духовної підтримки людини.

Релігійість - характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільностей. Ознаки релігійності – це віра в Бога, в безсмертя душі тощо, ототожнення себе з віруючими певної конфесії, позитивне відношення до релігійних цінностей і норм. Нарівні з цими ознаками в сфері свідомості враховуються ознаки в сфері поведінки: участь в колективних культових діях, в діяльності релігійних організацій, індивідуальні культові дії в домашній обстановці (молитви тощо). За допомогою релігійних ознак підліток з особливими потребами відчувається повноцінним членом суспільства. Відношення віруючих християн до них є доброзичливим та альтруїстичним.

Відокремлення церкви від держави не означає того, що закони, де втілено загальнодержавну волю і волю інших політичних суб'єктів, взагалі не регулюють відносини між церковними організаціями і державними органами. Як церковні організації так і державні заклади допомагають підліткам з особливими потребами, але в релігійних організаціях підлітки почуваються більш порібними та люблячими, вони відчувають турботу з боку працівників.

Релігія є складовою частиною суспільства. Релігійні відносини виступають змістовним елементом неполітичних стосунків громадянського суспільства, тому держава зобов'язана захищати і надійно регулювати такі відносини. Але суспільство складається з релігійних і нерелігійних груп населення, тому держава через законодавство також регулює відносини між цими категоріями громадян.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.

2. Ідеологічні — в доступності масам освіти, науки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

Глава Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" розглядає характер взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави.

Релігія визнається особистою справою у тому разі й у тій мірі, якщо вона не завдає шкоди інтересам держави і суспільства. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони додержуються чинного законодавства, відправлення культів не приводить до порушення громадського порядку і не супроводжується посяганням на права віруючих.

В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

Надзвичайно вагомий блок проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Відповідно до нового закону переглянуто програми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти, налагоджується на приватних засадах мережа релігійних закладів навчання і освіти обраною мовою, індивідуально або спільно, дітей і дорослих, з використанням для цього церковних приміщень або тих, що надаються їм у користування. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні заклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі і проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

У другому розділі закону констатується, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Релігійними організаціями є релігійні громади, релігійні братства, релігійні управління і центри, монастирі, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Саме ці релігійні організації («Лярш», «Віра і світло», а також навчально-реабілітаційний заклад «Джерело», «Каріта» та інші) найбільше допомагають дітям та молоді з особливими потребами стати повноцінними членами нашого суспільства, відчути себе порібними та всезагально прийнятими людьми.

Релігійні організації приймають свої статути (основні положення), які відповідно до цивільного законодавства визначають їхню правоздатність, підлягають реєстрації.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити такі відомості: вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; майновий стан релігійної організації; права релігійної організації на заснування підприємства, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Релігійна організація має право приймати на роботу громадян. Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі. Релігійна організація зобов'язана в установленому порядку зареєструвати трудовий договір.

У такому самому порядку реєструються документи, що визначають умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійній організації на виборних посадах.