113958 (591537), страница 11
Текст из файла (страница 11)
Духовність «Віри і Світло» та «Ляршу» - це духовність любові. Хартія «Ляршу» стверджує, що покликання цих спільнот – творити спільноти любові, а також об’являти суспільству, що цінність кожної живої особи базується на здатності любити, а не на спроможності працювати. Ці спільноти є школами любові, які мають вести людину до особистої зустрічі з Богом, вчать радіти присутності кожної людини. Важливим аспектом духовності цих спільнот є також те, що ці спільноти є місцем переображення не тільки для осіб розумово неповносправних , але й для всіх їхніх членів через взаємну дружбу та любов. Жан Ваньє стверджував, що ця духовність є глибоко людською і глибоко Божественною.
Ділення і щирість також є елементами духовності. Спілкування є безперервним рухом і обміном, де кожний член одночасно вчиться сам і вчить інших.
Особливістю духовності спільнот «Віри і Світло» та «Ляршу» є співчуття – найцінніший дар любові криється у слабкості. В осерді спільноти завжди знаходяться непомітні, слабкі та вбогі люди, які зазнали багато болю, зранень і відкинення. Саме через такі внутрішні переживання часто розумово неповносправні особи закриваються у своїм болі і непевності. Щоб дитина з особливими потребами відкрилась, щоб всі бар’єри зникли, необхідна вірність і довіра у стосунках.
Розумово неповносправні особи багаті на відкритість, щирі на простоту, в них немає лицемірства, фальшу та масок, «і це стає свого роду парадоксом, коли люди з фізичною чи інтелектуальною відсталістю виявляють незвичайні здібності серця – любові, співчуття, безпосередності – і тоді нам «нормальним», доводиться відчувати свою неповносправність перед ними». Такі спільноти є свідченням того, що любов може існувати навіть в матеріалістичному суспільстві, де люди часто ігнорують і конкурують одні з одними. Духовність «Віри і Світло» та «Ляршу» відкриває для світу новий погляд, у якому любов, доброта і співчуття є найважливішими. Це сприяє зміні не тільки осіб розумово відсталих, але і тих, хто дружить з ними.
Отже, досвід роботи з дітьми з особливими потребами є значним як в Україні, так і за кордоном. Багато навчально-реабілітаційних центрів допомагають дітям з особливими потребами, щоб вони себе відчували потрібними в цьому світі, адже саме завдяки їм ми вчимося як правильно жити, саме вони дарують нам свою любов, усмішку, не потребуючи нічого взамін.
Традиційні технології, форми і методи роботи, за якими реалізуються зазначені напрями діяльності добре відомі в практиці роботи ЦССМ. Але, загалом, дотримуючись типового технологічного алгоритму соціальної допомоги, який складається з трьох етапів (підготовчого, реалізації та підсумкового), важливо розуміти специфічні особливості кожного з них, враховуючи специфіку даної категорії клієнтів.
Так, на першому етапі основним завданням соціального працівника, яке вирішується за допомогою вивчення сімейної ситуації, соціально-психологічного стану дитини та соціально-педагогічного дослідження особливостей їх соціалізації, стає визначення того, до якої групи клієнтів доцільно віднести:
1) до тієї, члени якої можуть (залежно від віку) навчатися у звичайному дитячому садку, загальноосвітній школі, відвідувати школу в ролі пасивного користувача або активного учасника заходів загального призначення, що влаштовують ЦССМ для здорових дітей і молоді, працювати в умовах звичайного виробничого середовища;
2) до групи, члени якої змушені (залежно від віку) навчатися у спеціальному дитячому садку, спеціальній школі, школі-інтернаті для дітей з певними порушеннями (часто за умови проживання вдома);
3) до групи, члени якої постійно перебувають в умовах батьківського догляду, навчаються вдома за індивідуальним графіком, не можуть брати участі в заходах загального призначення, можуть працювати лише в надомній формі;
4) до групи, члени якої постійно перебувають в умовах батьківського догляду, визнані ненавчуваними, непрацездатними в будь-яких формах, позбавлені будь-яких можливостей соціалізації.
Залежно від приналежності клієнта до тієї чи іншої групи розробляється план допомоги, який реалізується на другому етапі.
Для клієнтів першої групи переважно застосовується психологічне консультування дітей і батьків, консультування членів сімей з правових та психолого-педагогічних питань, заходи щодо сприяння розвитку потенційних творчих можливостей дітей, формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу, організація культурно-дозвіллєвої діяльності, сприяння продовженню навчання, професійній орієнтації дітей з особливими потребами (якщо реабілітаційні заходи не призвели до покращення здоров’я, до норми у тих випадках, коли патологія може бути усунена).
Для клієнтів другої групи до вищезазначеного додається діяльність щодо сприяння медико-соціальній реабілітації.
Для клієнтів третьої групи до вищезазначеного додається робота щодо побутової адаптації та реабілітації, навчання навичкам самообслуговування, посильної участі у веденні домашнього господарства тощо. Важливим стає ініціювання, лобіювання і координація зусиль різних державних і громадських організацій щодо задоволення особливих індивідуальних потреб цієї групи клієнтів. Особливе значення має зв’язок з навчальними закладами щодо організації навчання вдома за індивідуальним графіком або в інших формах (у багатьох містах і районах ця вимога закону реалізується недостатньо – за даними соціологічних опитувань, виконаних на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді і Київського ЦССМ у 1991-1992 рр., близько 20% респондентів ніде не навчалися), сприяння працевлаштуванню клієнтів у надомній роботі.
На час роботи групи тимчасового перебування батьки можуть залишати дітей у центрі, вирішувати інші проблеми. Це важливо з огляду на те, що майже половина підлітків з особливими потребами виховуються у неповних сім’ях, причому матері здебільшого не працюють, доглядаючи за дитиною. Вони були замкнені в чотирьох стінах наодинці зі своїми проблемами та хворою дитиною, відповідно й перебували в складному психологічному стані. Тому в окремих центрах соціальних служб проводиться робота з батьками, використовуються спеціальні тренінги, працює клуб, відбуваються спільні заходи, відзначаються свята, влаштовуються просвітницько-інформаційні зустрічі з працівниками медичних, педагогічних, соціальних установ. Працює група батьківської взаємодопомоги, тому багато проблем побутового обслуговування (ремонт одягу, взуття, побутової техніки, житла тощо) вирішуються на громадських засадах. Організація подібних центрів під егідою ЦССМ, очевидно, є найбільш перспективним шляхом соціальної допомоги сім’ям, які виховують дітей з особливими потребами зі складними діагнозами, не перекладаючи опіку щодо них на інтернатну систему. При такому підході соціально-педагогічна допомога дітям з особливими потребами визначається як професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг. У структурі соціально-педагогічної допомоги першим виділяється соціальний компонент.
Соціальні послуги є системою соціальних дій, які спрямовані на задоволення потреб людини. У вузькому значені слова – це система соціальних зручностей, що надаються особистості. Зміст соціальних послуг становлять: інформаційно-консультаційна допомога сім'ї із правових питань, соціально-психологічне консультування, допомога у догляді за дитиною, забезпечення ліками і продуктами харчування, організація життєдіяльності і дозвілля особистості.
Один із компонентів соціально-педагогічної допомоги – виховання гармонійної особистості, формування її ціннісних орієнтацій, а також формування у підлітків з особливими потребами духовних цінностей. Об'єктом цієї діяльності є підлітків з особливими потребами, сім'я і найближче соціальне оточення. Методика виховної роботи випливає із загальної теорії виховання як системи наукових знань про закономірності формування особистості. Сенс виховання постає у побудові таких взаємозв'язків особистості із суспільством, які забезпечують соціалізацію особистості, формування цілісного життєвого шляху особистості. Так, залучення підлітків з вадами розумового розвитку до соціально активної діяльності здійснюється шляхом групової і масової роботи через організацію різноманітних занять творчих лабораторій, проведення культурно-дозвіллєвих заходів. Соціалізація особистості спрямована як на засвоєння всього культурного досвіду, що набутий людством протягом історії, так і на розвиток всіх потенційних можливостей особистості. Виховна робота у єдності з іншими факторами формування особистості створює природний педагогічний процес, який випливає із специфіки взаємодії особистості із оточуючим середовищем (люди, природа, мистецтво). Важливими формами соціально-педагогічної допомоги підліткам-інвалідам є індивідуальна і групова робота.
Зміст індивідуальної роботи з підлітками з особливими потребами становить:
- аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей дитини (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, здібності);
- виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих соціальних факторів, соціальних потреб, соціальних очікувань, культурних і субкультурних цінностей, норм);
- усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам'ять, здібність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій);
- дослідження особливостей соціальної адаптації;
- залучення дитини до соціально-педагогічного процесу (соціалізації).
Групова робота у контексті сімейно-центрованої практики здійснюється через організацію соціально-педагогічного патронажу, груп підтримки і взаємодопомоги.
Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередковано сприяє адаптації підлітків з особливими потребами, є групи взаємодопомоги батьків. На думку американських авторів, ці групи базуються на припущенні, що батьки часто є більшими професіонали, ніж хтось інший. Процес взаємодопомоги - не стихійний процес, а старанно підготовлений соціальним працівником (педагогом). У групу взаємодопомоги приходять батьки, яким необхідно полегшити почуття ізоляції, фрустрації, емоційного виснаження, поділитись своїм горем, знайти надію у покращенні свого становища. Тому для участі у роботі груп взаємодопомоги відбираються у якості лідерів батьки-волонтери, які мають необхідні якості і риси: позитивні цінності і сприйняття дітей-інвалідів; інтерес до спілкування з іншими батьками; готовність взяти участь у всіх навчальних сесіях; обізнаність в реакції батьків на інвалідність дитини; готовність допомогти батькам, у яких дитина має іншу ваду, ніж їхня. Лідер групи повинен мати певний досвід комунікації в такій групі, бути обізнаним з природою і специфікою дитячої інвалідності, мати хороші знання і практичний досвід.
Серед функціональних характеристик сімей, які мають підлітків з особливими потребами, найбільш істотними для соціально-педагогічного дослідження є такі, як: матеріальний стан (забезпечення) сім’ї; психологічний клімат сім’ї; загальна культура сім’ї; реабілітаційна активність сім’ї; ставлення до патології дитини.
Окрім структурних і функціональних характеристик, які відображають стан сім’ї як цілого, для соціально-педагогічної діагностики є також важливими індивідуальні особливості її членів. До них відносяться соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні, патологічні, звички дорослих членів сім’ї, а також характеристики дитини: вік, рівень фізичного, психологічного, мовленнєвого розвитку (відповідно до її віку), інтереси, здібності, освітній заклад, який вона відвідує, успіхи у спілкуванні, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві психологічні порушення.
З метою забезпечення інтеграції в соціум діти з особливими потребами у січні 2001 року на базі громадської організації “Відродження” Одеським обласним центром ССМ був створений “Центр соціальної роботи з дітьми з особливими потребами, та батьками, які їх виховують”. Основною метою Центру є надання комплексної соціально-педагогічної, психологічної чи правової допомоги підліткам та їхнім батькам, опікунам, вихователям. Сприяння соціально-психологічній адаптації дітей з особливими потребами, реалізація корекційно-розвиваючої роботи, психологічна підтримка батьків, які виховують дітей із вадами фізичного, розумового та психічного розвитку, створення оптимальних умов для спілкування, організація відпочинку та дозвілля дітей з особливими потребами та їхніх батьків.
Отже, керуючись ідеями компенсаторного розвитку, гуманістичними та духовними цінностями, володіючи знаннями й уміннями із різних галузей науки (медицини, гігієни, психології, педагогіки, права), сім’я спроможна з успіхом вирішувати різні проблеми, які постають перед нею: психологічні, педагогічні, економічні та інші.
3.3 Соціально-педагогічна та психологічна допомога підліткіа з розумовою неповносправністю в руслі релігійного виховання
Цінності буття людини представлені у всьому комплексі гуманітарного знання, зокрема богословського.
Християнська антропологія – це як граничне одкровення про сутність людини. Психологічна антропологія – це психологічне вивчення про розвиток людини у всіх її духовно-душевно-тілесних іпостасях.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
