113646 (Професійне самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного профілю), страница 5

13) використання для дослідження працівника різних тренажерів, де не тільки спрацьовуються трудові навички, але вивчається й прогнозується сама готовність освоювати нові професійні дії.

Поняття самовизначення припускає самостійність людини, тому важливо розібратися, яка природа такої самостійності, природа внутрішньої активності, що самовизначається особистості. Відповідаючи на запитання, як взагалі співвідносяться активність і діяльність, К. А. Абульханова - Славська пише: …активність - це потреба в діяльності [1, c. 77]. Pазом з тим потреби людини, - відзначає С.Л.Рубінштейн, - є вихідними спонуканнями його до діяльності завдяки їм і в них він виступає як активна істота [25, c. 108].

Поділ активності на зовнішню й внутрішню носить умовний характер, але цей поділ дозволяє розглянути питання про активність, яка по-різному може проявлятися в тих або інших людей, що самовизначаються.

У сучаснім розумінні активності не робиться відмінності між активністю й простою зайнятістю. Однак між цими двома поняттями існує фундаментальна відмінність, відповідне до термінів "отчужденный" і "неотчужденный" стосовно до різних видів активності.

Активізуюча методика – багато в чому близька до ігрової методики, але має й свої особливості.

Активізація спрямована на формування суб'єкта професійного самовизначення й припускає не тільки формування в консультуємого підлітка інтересу (мотивації) до розгляду своїх проблем, але й озброєння його доступним і зрозумілим засобом для планування, коректування й реалізації своїх професійних перспектив [26, c. 125].

Важливо розуміти те, що майже будь-яка методика й форма роботи мають певний потенціал, що активізує. Проблема лише в тому, щоб визначити й використовувати цей потенціал. Наприклад, навіть така традиційно "неактивна" форма роботи, як лекція, може виявитися більш активізуючою, ніж інша психотерапевтична група (якщо лекція проводиться із умілою комбінацією вербальних і невербальних засобів, при вміло вибудуваній і зрозумілій логіці викладу, а також при розрахунках на підготовлену аудиторію).

Інший приклад - бесіда. При вмілій організації, а також при внутрішній готовності учасників бесіди (уже створеної мотивації й т.п.) бесіда дозволяє моделювати в уяві такі проблеми, які неможливо програти в традиційних ігрових процедурах. Саме в бесіді вдається добитися максимального рівня умовності, видуманості уявлюваного дії. Зокрема, бесіда дозволяє програвати в уяві різні варіанти побудови життя клієнта й виходити на досить високий рівень інтуїції й прогнозування. На жаль, до такої роботи готові далеко не всі клієнти (учні) й профконсультанти, часто орієнтуючись лише на "конкретну допомогу" у конкретній (однозначній) ситуації.

Існують ще деякі групи, методів активізації професійного й особистісного самовизначення, які зазначає Пряжніков:

1. Профорієнтаційні гри із класом - розраховані на реальні умови роботи в школі: багато ігор проводяться в рамках уроку; припускають роботу із цілим класом; проводяться одним ведучим; припускають високу динаміку роботи; мають більш "скромний" ефект, чому більш тривалі "терапевтичні" групи й консультації.

2. Ігрові профорієнтаційні вправи (за процедурою близькі до терапевтичних вправ і розраховані на роботу з підгрупою).

3. Карткові профконсультаційні методики. Виділяються дві основні групи карткових методик:

а) інформаційно-пошукові системи - ІПС ("профес’янси", що зовні нагадують розклад "пас’янсів", коли зі спеціальних карток на столі вибудовуються образи найбільш привабливих професій);

б) ігрові карткові методики, призначені не для вибору професії, а для моделювання життєвого шляху, де клієнт, долаючи за спеціальними правилами різні ігрові "труднощі", що часто моделюють реальні труднощі життя, повинен досягатися своїх життєвих і професійних цілей.

Але при практичному впровадженні карткових консультаційних технологій можна зіштовхнутися із цілим рядом труднощів: труднощі виготовлення карток; труднощі навчання (навчання достатнє непросте й розраховане на невелику групу майбутніх консультантів в 3-6 людей, що в умовах "ринку" виявилося "нерентабельно"); карткові методики звичайно займають багато часу, від 40 хвилин до 2,5-3 годин (хоча в психотерапії й особистіснім консультуванні часу на розгляд важливих життєвих проблем не жалують, але в профорієнтації ще сильні стереотипи швидкої й легкої допомоги).

4. Настільні карткові ігри (вони розробляються з урахуванням інтересу підлітків до настільних ігор).

Спочатку ці методики замислювалися як "домашній засіб", хоча вони ефективні й при використанні їх профконсультантом (наприклад, у позаурочній роботі, на базі психологічного центру, у дитячому таборі).

5. Бланкові карткові методики: ідея - самостійне виготовлення учасниками карток і ігрових бланків, з наступною грою в карти й відбиттям результатів гри у своїх бланках. Ці методики дозволяють менше залежати при виготовленні методик від "спонсорів-добродійників" і від "розумників-редакторів" різних "солідних" видавництв.

6. Активізуючі профорієнтаційні опитувачі. Це скоріше "гра в тести", тому що головна мета - змусити задуматися про ті питання, які під час обговорення їх у режимі дискусії або у звичайній бесіді видадуться "нудними", а в опитувачі, що активізує, ці складні питання просто включені в діяльність по заповненню бланка.

Дані методики мають і деякий діагностичний ефект (помітимо, що частина таких методик навіть постачені приблизними нормами, що є рідкістю для традиційних профорієнтаційних опитувачів).

7. Бланкові ігри із класом. Основна ідея таких методик - відіграти з усім класом і з кожним окремо (психолог відіграє на дошці, а кожний присутній - на своєму бланку). Дані методики дозволяють моделювати деякі моральні аспекти таких "престижних" на сьогоднішній день професій, як бізнесмен, юрист і т.п.

8. Ціннісно-значеневі опитувачі (головний акцент - на моральні аспекти професійного й особистісного самовизначення). Ці опитувачі містять деякі ігрові елементи, що дозволяють у формі, що інтригує, торкатися тих питань, про які на сьогоднішній день, в епоху орієнтації значної частини молоді на цінності масового суспільства й споживчого примітивізму, у відкриту обговорювати просто ризиковано, тому що сам факт відкритого розмови про те, що для багатьох "свято", може бути сприйнятий як "моралізування".

Висновок:

Підсумовуючи вище зазначене можна сказати, що процес професійного самовизначення учнів є серйозною і кропіткою роботою. У процесі забезпечення професійного самовизначення учнів профільного класу важливо вчителю забезпечити розвиток їхніх здібностей, поінформованість і розвиток схильностей. У даному випадку вчителю необхідно дбати про розвиток здібностей або талантів учнів старших класів не тільки в навчанні, але й в усіх видах їхньої суспільно-корисної активності.

Головна мета професійного самовизначення полягає у поступовому формуванні в учнів готовності розглядати себе розвинутим, постійно розширювати свої можливості та максимально їх реалізовувати.

Поінформованість є важливим фактором у виборі професії. Тому вона повинна бути неспотвореною, мати всі плюси та мінуси при самовизначенні учнів. Розвиваючи схильності, учні включаються в різні види діяльності, у деяких випадках змінюють свої захоплення, а це є також важливо для старшокласників.

При цьому, в процесі навчання використовують наступні групи задач: інформаційно-довідкові, діагностичні, морально-емоційної підтримки, допомоги у виборі професії, прийнятті рішення.

Поінформованість ґрунтується на декількох етапах:

• учню надається інформація;

• надана інформація аналізується учнем;

• з’ясовується, як учень може отримати необхідну інформацію про майбутню професію;

• діагностика і корегування отриманого;

• моральна підтримка від початкових кроків до своїх цілей та контроль за успіхом цих кроків.

2. Розробка методики дослідження професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею

Під методами професійної орієнтації учнів розуміють способи сумісної діяльності вчителя та учнів, які забезпечують підготовку школярів до свідомого професійного самовизначення. Від застосованих методів у значній степені залежить ефективність професійної орієнтації [9, c.132].

Для визначення рівня професійного самовизначення учнів існує низка методик, за допомогою яких учні зможуть знайти себе у світі професій. Це такі методики:

- диференційно-діагностичний опитувач (ДДО);

- анкета "Орієнтація"

- карта інтересів.

Диференційно-діагностичний опитувач (ДДО) - дана методика призначена для відбору на різні типи професій у відповідності до класифікації типів професії Е.А.Климова:

- людина-знак;

- людина-техніка;

- людина-художній образ;

- людина-людина;

- людина-природа [14, c 106].

Цю методику можна використовувати при профорієнтації підлітків та дорослих. Тому вона нам підходить. Зміст методики полягає в наступному: випробуваний учень повинен в кожній з 20 пар запропонованих видів діяльності обрати тільки один вид та у відповідній клітинці аркушу відповідей зробити помітку "+".

Аркуш відповідей зроблено таким чином, щоб можна було підрахувати кількість значків "+" у кожному з 5-ти стовпчиків. Кожен з 5-ти стовпчиків відповідає певному типу професії. Випробуваному учню рекомендовано обрати той тип професії, який отримав максимальну кількість значків "+".

Назви типів професій за стовпчиками:

1. "Людина-природа" - всі професії, які пов’язані з рослинництвом, тваринництвом та лісним господарством.

2. "Людина-техніка" - всі технічні професії.

3. "Людина-людина" - всі професії, які пов’язані з обслуговуванням людей, зі спілкуванням.

4. "Людина-знак" - всі професії, які пов’язані з розрахунками, цифровими та літерними знаками, в тому числі й музикальні спеціальності.

5. "Людина-художній образ" - всі творчі професії.

Час виконання не обмежується. Хоча учнів необхідно попереджувати про те, що над питаннями не слід довго затримуватися та зазвичай на виконання завдання потребується 20-30 хвилин. Можливо використання методики індивідуальне та у групі. Експериментатор може зачитувати питання групі випробуваних учнів, як це робили ми під час проведення опитування, але в цьому випадку обмежується час відповіді. Такий спосіб застосовується, коли експериментатор повинен працювати в обмеженому інтервалі часу.

Ще однією складовою для визначення професійного самовизначення учнів технологічного класу була анкета "Орієнтація" - для визначення самооцінки учнівських інтересів і здібностей. Згідно цієї анкети подані вислови і навпроти кожного вислову необхідно закреслити цифру, яка відповідає степені здібності учня до цього виду діяльності:

1. зовсім ні;

2. мабуть, так;

3. правильно, вірно;

4. цілком правильно.

При обробці результатів судження, які характеризують різні види професійної діяльності, об’єднані у сім груп, по п’ять суджень у кожному. У кожній групі з п’ять суджень необхідно підрахувати сумарну кількість балів, які обрав учень та записати цю суму у рамці праворуч від відповідної групи суджень. Сумарна оцінка у кожній групі може складати від 0 до 15 балів. У залежності від того, в якій групі учень набрав максимальний сумарний бал, визначається найбільша схильність або здібність до відповідного типу або класу професії.

Перші п’ять груп суджень, які позначені цифрами від 1 до 5, характеризують п’ять типів професій, які розділені за ознакою "предмету праці":

1. людина-людина;

2. людина-техніка;

3. людина-знак;

4. людина-художній образ;

5. людина-природа.

Останні дві групи суджень, позначені буквами А та Б, відповідають двом класам професій, які розділені за ознакою "характер праці":

А – виконавчі;

Б – творчі.

Дізнавшись координати професійних переваг, можна знайти найбільш підходящу для учня професійну групу. З початку визначається:

1) до якого з п’яти типів професій (1,2,3,4 або 5) учень у найбільшій степені схильний чи здатний;

2) визначається перевага схильності чи здібності до одного з двох класів професій (А чи Б).

Якщо схильності містяться в тій же групі професій, що і здібності, то це свідчить про те, що подобається цьому учню робити саме те, що він уміє робити.

3) у випадку коли найбільш привабливим для учня тип професії не співпадає з характером діяльності, яку учень може робити краще за все, тоді необхідно обрати, чому слід віддати перевагу у процесі вибору професії – схильностям (Хочу) або здібностям (Можу);

4) якщо учню подобається якийсь вид діяльності, тоді він займається ним протягом великого проміжку часу, витрачаючи на нього більше зусиль, тому відповідні здібності можуть розвиватися та вдосконалюватися. Але можливо і навпаки. Якщо учень має виражені здібності до будь-якого виду діяльності, тоді він краще з ними справляється та має більше задоволення, коли ним займається. Саме тому, даний вид діяльності стає для нього більш привабливим.