112344 (Гармонізація фізичного і розумового розвитку молодших школярів в процесі фізичного виховання), страница 2

Як наголошувалося раніше, реформа загальноосвітньої школи визначила пріоритет цілісного розвитку особи, і тим самим поставила під сумнів колишні установки на виховання лише окремо взятих якісних властивостей і особливостей школярів.

Лубишева Л.І. [22], І.А. Рибакова [34] та інші відзначають, що традиційно процес фізичного виховання в школі зводився до фізичної підготовки через формування фізичних якостей, рухових умінь і навичок учнів, тобто акцент робився на біологічному, руховому аспекті розвитку індивіда. В той же час ряд істотних компонентів фізичного виховання не враховувався або враховувався в незначному ступені. До них можна віднести знання в області теорії і методики фізичного виховання, особистої гігієни, психології і фізіології рухової діяльності, формування мотивації до занять фізкультурою, індивідуальні показники особистості учнів. У ряді індивідуальних показників особливе місце займають особові характеристики у взаємодії з біологічними схильностями і особливостями формуючого середовища. Розвиток фізичної культури як соціального феномена пов'язаний з проблемою формування фізичної культури особистості. У свою чергу проблема формування особистості у сфері фізичної культури, як рахують А.П. Матвєєв [25], О.Г. Качеров [16], є проблема вдосконалення фізкультурної освіти.

Лубишева Л.І. [22] стверджує, що особовий рівень освоєння цінностей фізичної культури визначається знаннями людини в області фізичного вдосконалення, руховими уміннями і навичками, здібністю до самоорганізації здорового стилю життя, соціально-психологічними установками, орієнтацією на заняття фізкультурно-спортивною діяльністю.

В роботах багатьох авторів [34] йде мова про необхідність розробки нового змісту фізичного виховання, зокрема, його переорієнтація на освітню спрямованість.

На необхідність здійснення взаємозв'язку розумового і фізичного розвитку вказує В.К. Бальсевич [18]. Однією з основних задач він бачить формування усвідомленої потреби в освоєнні цінностей здоров'я, фізичної культури і спорту; освоєння ними інтелектуальних, технологічних, етичних, етичних і естетичних цінностей фізичної культури. Тобто усвідомлення життєвої важливості регулярних занять фізичними вправами забезпечується успішністю розвитку інтелектуального компоненту фізичної культури і спорту.

Основним засобом досягнення мети фізичного виховання в школі є формування всебічно розвиненої особистості, автори бачать в оволодінні школярами основами особистої фізичної культури: в єдності знань, потреб і мотивів, оптимальному рівні здоров'я, фізичному розвитку, різносторонньому розвитку рухових здібностей. А, суть перебудови фізичного виховання, на їх думку, полягає в орієнтації учня не тільки на засвоєння готових знань і умінь, але і на оволодіння способами фізкультурно-оздоровчої діяльності, на розвиток пізнавальних сил і творчого потенціалу дитини.

На необхідність використовування діяльнісного підходу в процесі фізичного виховання указує І. А. Рибакова [34], пропонуючи посилити освітню спрямованість уроків фізичної культури з виділенням освітніх компонентів.

Погадаєв Г.І. [31], провівши аналіз існуючих концепцій з фізичного виховання, прийшов до висновку, що всі вони, так чи інакше, орієнтують дитину на майбутню професійну діяльність.

Проте, Л.І. Лубишева [22] і Ю.М. Ніколаєв [28] вважають, що фізкультурне виховання переслідує більш широкі цілі – виховання особистості через культуру, за допомогою освоєння ціннісного потенціалу фізичної культури. Таким чином, фізкультурне виховання – це, перш за все педагогічний процес формування фізкультурної особистості.

Основоположним принципом фізичного виховання, вважають автори, є єдність інтелектуального, світоглядного і рухового компонентів.

Зміст фізкультурного виховання повинен включати три основні напрями: соціально-психологічне, інтелектуальне і рухове (тілесне) виховання.

Суть соціально-психологічного виховання зводиться до процесу формування життєвої філософії, переконаності, потребнісно-діяльнісного відношення до освоєння цінностей фізичної культури. Зміст інтелектуального виховання припускає можливість формування у людини комплексу теоретичних знань, що охоплюють широкий спектр філософських, медичних та ін. аспектів, тісно пов'язаних з фізкультурними знаннями, відзначає Д.К. Ендрюс [42]. Специфічна частина фізкультурного виховання містить вирішення рухових задач: формування фізичних якостей, умінь і навиків управління, а також можливостей раціонального використовування фізичного потенціалу.

Отже, фізкультурна діяльність не повинна обмежуватися тільки розвитком і формуванням тілесних характеристик людини, а повинна визначатися і знаходитися в тісному взаємозв'язку з його інтелектуальною діяльністю. Тим більше що, останнім часом встановлений виразний взаємозв'язок між порушеннями в стані здоров'я дітей з їх розумовим і фізичним розвитком. Є дані про те, що зміцнення здоров'я може бути пов'язано з оптимізацією рівнів розумового і фізичного розвитку.

Таким чином, видно, що необхідність пошуку нових підходів, що заявляється в опублікованих концепціях, до рішення проблеми гармонізації розвитку учнів в процесі фізкультурної освіти, здійснюється лише на теоретичному рівні. Разом з тим, відсутні науково-обґрунтовані підходи по практичній реалізації комплексу заходів, спрямованих на вирішення даної проблеми.

1.1.3 Технологічні підходи співвідношення фізичного і розумового розвитку школярів

Побудова і реалізація цілісного учбового процесу на основі гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку неможлива без здійснення функції управління цим процесом.

Процес управління – це безперервна послідовність дій, здійснюваних суб'єктом управління, в результаті яких формується і змінюється образ керованого об'єкту, встановлюються цілі спільної діяльності, визначаються способи їх досягнення, розділяються роботи між її учасниками, та інтегруються їх зусилля [39].

Основними функціями управління викладача фізичної культури є: планування, організація, регулювання і контролю. Будь-яка педагогічна діяльність, як відомо, здійснюється в педагогічній системі. Внутрішньою якістю педагогічної системи є технологічність, яка визначає її можливості і підпорядковує строгій організаційній і управлінській логіці. Головне призначення технології – одержати гарантований результат, тобто так організувати педагогічний процес, щоб в результаті досягти поставленої мети.

Проблемою гармонізації фізичного і розумового компонентів в процесі фізичного виховання школярів займаються багато вітчизняних і зарубіжних суспільних діячів, педагогів і вчених. Як один з дієвих засобів, сприяючих усесторонньому розвитку людини і зміцненню здоров'я, вони пропонують використовувати рухливі ігри в системі навчання і виховання. Виховне значення рухливих ігор не зводиться до розвитку тільки фізичних якостей, таких як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість. Розвиваються також інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення і кмітливість. Ігри мають сюжетну форму, є простір для уяви і артистизму, елементів танцю, співу і так далі, що формує естетичне світосприймання [21].

Соловйов B.H. [35] вказує на необхідність пошуку оптимального варіанту рухового режиму, як засобу профілактики порушень здоров'я і підтримки на належному рівні розумової і фізичної працездатності школярів в умовах загальноосвітньої школи. Він пропонує використовувати регулярні заняття в спортивних секціях при оптимальному фізичному навантаженні, відповідно до статі і віку, як засобу, який сприяє підвищенню фізичного розвитку, розумової працездатності і успішності дітей і молоді.

Берулава М.Н. [4] пропонує впровадити в систему утворення інтегральної моделі навчання, спрямованої на створення таких форм, змісту і методів навчання і виховання, які забезпечать ефективне розкриття індивідуальності дитини – її пізнавальних процесів, особових якостей, створення таких умов, при яких вона схоче вчитися, буде особисто зацікавлена в тому, щоб сприймати, а не відштовхувати виховні дії.

У дитини, у міру її розвитку, підвищуються здібності до довільної психічної саморегуляції і самоконтролю. Овчарова Р.В. [29] вказує на необхідність розвитку довільності, у тому числі і в руховій сфері, що виражається в умінні довільно направляти свою увагу на м'язи, що беруть участь в русі; умінні розрізняти і порівнювати м'язові відчуття; уміння визначати відповідний характер відчуттів (напруга – розслаблення, тяжкість – легкість та ін.), характер рухів які супроводжують ці відчуття (сила – слабкість, різкість – плавність, темп, ритм); уміння змінювати характер рухів, спираючись на контроль своїх відчуттів.

Оскільки фізкультурне виховання – це, перш за все, педагогічний процес формування фізкультурної особистості, В.І. Столяров [36] основними показниками фізичної культури як властивості і характеристики окремої людини бачить: в турботі людини про підтримку норми і вдосконалення фізичного стану, різних його параметрів; в різноманітті засобів, що використовуються для цієї мети, умінні ефективно застосовувати їх; в рівні знань про організм, про фізичний стан, про засоби дії на нього і методи їх вживання; в ступені орієнтації на турботу про свій фізичний стан; в готовності надати допомогу іншим людям в їх оздоровленні, фізичному вдосконаленні. Для цього, вважає автор, необхідна наявність відповідних знань, умінь і навиків.

Аналізуючи вищевикладене можна зробити висновок. На практичному рівні, фахівці пропонують використовувати окремі методичні підходи до організації учбового процесу, які, на їх думку, сприятимуть гармонійному розвитку учнів. Всі вони, як правило, зводяться до формування високого рівня інтелекту школярів, до активізації пізнавальної діяльності в процесі занять фізичною культурою, розвитку окремих особових властивостей, що проявляються у фізкультурно-спортивній діяльності. Теоретичні знання служать основою оволодіння свідомими і міцними навиками.

Разом з тим, ми припускаємо, що гармонізації розвитку школярів в навчальному процесі з фізичної культури сприятиме оптимальне співвідношення засобів інтелектуального, рухового і оздоровчого характеру, що зрештою робитиме вплив на процес зміцнення здоров'я учнів.

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА, ОРГАНІЗАЦІЯ І КОНТИНГЕНТ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Мета і завдання дослідження

У зв'язку з існуючими в теорії і практиці фізичного виховання суперечностями між теоретико-методологічними підходами, що є у сфері фізичної культури, і недостатньою розробленістю засобів і методів фізкультурної освіти, що враховують особисті чинники розвитку молодших школярів, перед нами була поставлена МЕТА: розробити методику гармонізації розумового і фізичного компонентів розвитку учнів молодшого шкільного віку, що направлена на досягнення оздоровчого ефекту.

Відповідно до мети дослідження необхідно було вирішити наступні ЗАДАЧІ:

1. Дослідити особливості розвитку особистих властивостей (що проявляються у фізкультурно-спортивній діяльності), фізичній підготовленості, успішності, динаміку показників здоров'я у молодших школярів.

2. Дослідити залежність шкільної успішності, фізичної підготовленості і захворюваності учнів молодшого шкільного віку за роками навчання.

3. Розробити оптимізаційну модель побудови здоров’язберігаючого навчального процесу з фізичної культури.

4. Розробити методику гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку молодших школярів, спрямовану на досягнення оздоровчого ефекту.

2.2 Методи дослідження

Вирішення поставлених задач визначило вибір наступних МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1.Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел.

2.Педагогічне тестування.

3.Анкетування.

4.Методи математичної статистики.

2.2.1 Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел

Вибір літературних джерел визначався вивченням проблеми шкільної фізичної культури.

Вивчення стану викладання фізичної культури в загальноосвітніх школах аналізувалося на основі опублікованих статей в журналах і наукових збірках. Загальний об'єм літературних джерел – 42.

Для визначення успішності досліджуваного контингенту проводився аналіз поточної учбової документації (класних журналів) з метою виведення середнього арифметичного бала успішності кожного школяра, що включає успішність з 4-х предметів: рідна мова, читання, математика, Я і Україна.

Для визначення рівня здоров'я учнів і виявлення характеристики захворюваності аналізувалися медичні картки учнів молодших класів ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 м. Борщева. Показник захворюваності визначався кількістю випадків захворювання грипом і ГРЗ за період спостереження в групах.

Р= кількість випадків х 100;

число спостережених

Де Р – показник захворюваності.

Рівень здоров’я визначався:

– низький (більше 2-х випадків захворювання в рік);

– високий (2 і менше захворювань в рік)

2.2.2 Педагогічне тестування