На мал. 15 ми бачимо малюнок учня другого класу, він намалював пейзаж із річкою.

Щ о характерно для цієї роботи? Насамперед ріка. Так водойми зображують на географічних картах

Мал.15. Пейзажний малюнок учня 2класу

Дитина ототожнила площину землі з картинною площиною - - листом папера. У малюнку немає верха й низу. Подивитеся, як намальовані дерева. Вони розкладені по обох сторони ріки, так само, як чагарники та квіти. А от праворуч людина, зображена не перевернутою, саме так ми бачимо людей, коли стоїмо на землі і дивимося на них. У малюнку немає єдиної точки зору, про яку ми говорили, розглядаючи основні закони лінійної перспективи. Коли людина стоїть на землі (предметної площини), то завжди правильно визначить, де верх, де низ у предметів, що від неї далі, а що ближче. На цьому малюнку немає ні верха, ні низу, немає поняття далі і ближче. Усі ці поняття мають сенс тільки тоді коли є фіксована точка зору спостерігача.

Дитина малює так тому, що не може зображувати видимий простір, як ми його бачимо, і намагається малювати не те, що бачить, а те, що знає.

Наявність фіксованої точки зору вимагає визначеного рівня осмислення зорового сприйняття. Стадії цього тривалого процесу зараз вивчаються віковою й історичною психологією, теорією образотворчого мистецтва й інших наук. Пам'ятники образотворчого мистецтва свідчать про те, що передача простору на площині до додавання основ лінійної перспективи була дуже різноманітна. Однієї з найбільш розповсюджених схем у древньому (до перспективному) мистецтві була передача загального простору в плані, із зображенням окремих предметів в анфас чи у профіль.[38, с.137]

Розташування предметів у просторі на площині можна передавати за допомогою перекривання близьким предметом далекого, чи, уживаючи термінологію методистів образотворчого мистецтва, через загородження. Однак, діти молодшого шкільного віку намагаються уникати загородження одного предмета іншим, і малювати всі предмети повними . Відбувається це тому, що загородження, на думку дитини, порушує цілісність форми предмета і заважає його розпізнаванню, Таке ж негативне відношення до загородження ми зустрічаємо у творах образотворчого мистецтва, створених до додавання лінійної перспективи. Психологи, що вивчають закони зорового сприйняття, прийшли до висновку, що при розпізнаванні предметів на зображеннях велике значення має контур. Причому, якщо око недостатньо треноване і не має досвіду, усяке часткове перекриття контуру сприймається як «зоровий шум» і утрудняє розпізнавання образа.

М ал. 16. «Пальми коло ставка».

У процесі розвитку образотворчого мистецтва поступово засвоювалися можливості заслонений одного предмета іншим і використовувалися для передачі простору на площині. Дуже цікавим прикладом до перспективної передачі розташування предметів у просторі є давньоєгипетське зображення

З його схеми (мал. 16) зрозуміло, що ставок обсаджений з двох сторін пальмами, можна визначити ближні дерева. Зроблено усе це за допомогою «загородження» ставком вилучених пальм.

У картинах, гравюрах, книжкових ілюстраціях багато сучасних художників передають простір у плані, розміщують в одній композиції предмет, побачений з різних точок зору (зверху, збоку, попереду і т.д.). Усе це робиться аж ніяк не тому, що вони не знають перспективи, але, тому що перспектива не є єдиним способом зображення простору на площині. Художник, вільний використовувати будь-який спосіб зображення, щоб повніше втілити ідейний задум витвору, створити образ, що максимально впливає на розум і емоції глядачів. Деякі ілюстратори школярчих книг застосовують до перспективні прийоми, щоб створити більш зрозумілі дітям зображення.

Шкільна програма вимагає вивчення тільки лінійної перспективи. Це, безсумнівно, позитивно: дитина учиться спостерігати й усвідомлювати зорову інформацію, тренує око. Навчальні малюнки з натури в початкових класах потрібно виконувати з урахуванням закономірностей перспективи, але при створенні творчих композицій за уявою, чи уяві при ілюструванні літературних творів, здається, цілком можливе застосування різних прийомів передачі простору на площині, особливо тоді, коли вони сприяють більшої виразності роботи. Утім, проблема ця досить складна, потребує спеціального вивчення, а можливо й експериментальної перевірки. Однак ми точно знаємо, що перспектива склалася в струнку систему тільки до початку XVI століття, але і до неї широко використовувалися спеціальні прийоми передачі простору, що володіють найвищою виразністю і величезною художньою цінністю.[26, с.208]

Отже, перспектива історично обмежений спосіб передачі просторової інформації на площині, вона не мертва схема, а лише спроба осмислення наших зорових вражень. Подальша робота з удосконалення й розвитку цієї науки продовжується. Тому, викладаючи основи перспективи, вчитель повинен допомогти дитині осмислювати побачене, передавати третій вимір на площині, маючи на увазі, що перспектива — жива область знань, що розвивається.[25,с.207]

2.5 Виразно-образотворчі засоби в малюнках молодших школярів

З дитинства, навчившись розуміти природу, цінувати її, школяр, будучи дорослим, зможе випробувати на собі її благотворний вплив. Мистецтво і образотворча діяльність самих дітей, допоможе їм закріпити і поглибити поки елементарні, але потрібні знання про рідну природу, про місце і роль людини, що живе з нею в єдності.

В. Г. Белінський писав: «ландшафт, створений на полотні талановитим живописцем, краще за всякі живописні види природи. у нім немає нічого випадкового і зайвого, всі частки підпорядковані цілому, все направлено до однієї мети, все утворює собою одне прекрасне, цілісне і індивідуальне. Дійсність прекрасна сама по собі, але прекрасна по своїй суті, по своїх елементах, за своїм змістом, а не формою. В цьому відношенні дійсність є чисте золото, але не очищене, в купі руді і землі: наука і мистецтво очищають золото дійсності, перетопляют його у витончені форми».

Школярчі малюнки переконують нас в тому, що школяр здатне виразити в них своє світовідчування, вони викликають нашу емоційну реакцію і саме тому їх можна назвати виразними. Виразність - це головна істотна ознака художнього образу. Виразність школярчого малюнка - це посильне розкриття дітьми деяких характерних сторін відбиваного предмету або явища дійсності і передача активного емоційного відношення до нього .

Потрібно сказати, що виразність в малюнку - якість нестабільна. Те, що ми вважаємо за виразний в малюнку маляти, в малюнку старшого таким не є. Наприклад, школяр п'яти років намалювало кішку і від надміру почуттів розфарбував її в клітинку. На відміну від п'ятирічного старший дошкільник розуміє, що для улюбленого котеняти клітинка - не прикраса.

Виразність малюнків молодших і старших дітей нерівноцінна. Чим старше школяр, тим більшою мірою образотворчі уміння стають засобом задуму, тому в цьому розділі будуть висвітлені ті виразні засоби, які характерні для дітей саме старшого дошкільного віку.

Одним з найдоступніших для школярти засобів виразності є колір. До старшого дошкільного віку, школяр тонше і різноманітно використовує колір, створюючи виразні образи. Проте тяга до яскравості, барвистості зберігається у кого в більшій, у кого у меншій мірі. Інколи школяр, здавалося б, віддає перевагу какому- те певному кольору: все малює зеленим або блакитним. У чому причина? Що это- перевага або байдужість до кольору?

Школяр-дошкільник може використовувати улюблений колір інколи неадекватно, в явній суперечності з реальністю, і робить це спеціально. В цьому випадку він, як правило, сильно захоплений зображенням, швидше його змістом, і робить своєрідний “дарунок” образу, як би прикрашає його. Нерідко таким дарунком-прикрасою, є застосування декількох яскравих кольорів відразу.

Наприклад, яскравий осінній колорит сонячного дня контрастує з темно-сірим фоном похмурого дня, з листям, що летить за вітром.

Багатьма дослідниками школярчого малюнка відмічено застосування школярм кольору для передачі відношення до образу: яскравими, чистими, красивими кольорами школяр зазвичай змальовує улюблених героїв, тварин, приємні події і явища, а темними (“брудними”) - не улюблених героїв, об'єктів, явищ і так далі У дослідженнях відомого психолога В. С. Мухіної відмічено, що при зображенні приємних подій діти віддають перевагу теплим тонам, а неприємних - холодним.

Підростаючи, школяр може тонше відчувати і передавати колорит різних пір року, стану погоди і навіть часу доби. Проте тяжіння до яскравого, соковитого кольору зберігається в малюнках старших дошкільників.

Багатьма дослідниками школярчого малюнка відмічено, що інколи діти використовують колір однозначно, земля - завжди чорна (коричнева), небо - синіше, сонце - жовте (червоне), трава - зелена і тому подібне Тобто колір не є вираженням відношення школярти, а лише засобом позначення предмету. Деякі учені пояснюють це недоліками навчання.

Н. П. Сакуліна, Л. А. Раєва в своїх дослідженнях показали, що дуже уважно звертати увагу дітей на колірну різноманітність миру (сніг, як і небо, може бути і блакитним, і сірим, і бузковим). В результаті таких спостережень, а також знайомства з творами відомих художників школяр зачинає використовувати колір різноманітніше, реалістично і виразно. Він може використовувати колір і “наслідувальний”, близький до реальному, і “ненаслідувальний”. У школярти має бути право вибору. Проте необхідно поклопотатися про те, щоб, виконуючи малюнок, школяр не було байдуже, щоб тема хвилювала його, і тоді колір, колорит школярчого малюнка буде виразним.

Інший засіб виразності, використовуваний дошкільником, - лінія.
Исследователи відзначають, що предмети, явища, які близькі школярті, улюблені їм, він малює старанно і акуратно, а погані і непривабливі, на його думку, події змальовує нарочито недбалою лінією.

Так, діти старанно малюють сонце, акуратно виводячи проміннячка, роблячи їх довше і густіше, немов так, сонце гріє краще і світить яскравіше.

Компонентами декоративності, що становлять, є ритм форм або колірних плям, симетрія. Школяр будує малюнок, як би врівноважуючи просторове розташування окремих зображень. (На галявині дерева – справа і зліва. Квіти – з одного боку і з іншою і т. д.)[16,с. 64]

Як і дорослі, дошкільники нерідко використовують прийом гиперболизации
(перебільшення якихось ознак). Вони виділяють в змальовуваному предметі або явищі те, що, на їх погляд, особливо значущо.

Школяр намалювало сірі хмари, які закрили сонце. Хмари за розміром були більше дерев і інших об'єктів, повідомляючи про те, що скоро буде дощ, гроза.

Дівчинка змалювала квіти на галявині, які “виросли” до хмар, були більше будинків і дерев. Для цієї дівчинки поважно було показати красу, яскравість, любов до кольорів, дати зрозуміти, що вони їй дуже подобаються.

Композиція – це спосіб з'єднання образів, спосіб побудови твору. У малюнках дітей зустрічаємося як з сюжетами, що передають розгорнене оповідання, так і з сюжетами, які розраховані на передачу динаміки дії.

Характерним для старших дошкільників є те, що вони розподіляють предмети по всій плоскості листа, дотримуючи, проте, відчуття рівноваги і композиційної заповненої. На горизонтальній плоскості в розгорненому вигляді змальовується, наприклад, вся лісова галявина: на першому плані трава, квіти, дрібні чагарники; вище - дерева, ліс, з боків – удома і споруди. Горизонтальну плоскість школяр мислить в її реальній протяжності. Прагнення до правдоподібності, точність і облиште зображення примушує школярти уникати передачі просторових стосунків, при яких один предмет закриває частка іншого.

Школярті дуже важко передавати рух. Але в малюнках старших дошкільників рух переданий інколи дуже виразно: кішка мчиться за мишею, витягується як стріла і розпрямивши кігті; дме сильний вітер, розгойдуючи дерева і зриваючи осінній лист. Малюючи, школяр використовує і такий засіб, як аглютинація, - склеювання, комбінування у фантастичному образі якихось часток, якостей різних предметів (курка з людською особою і головою, сонечко з очима і ротом, квітка з очима і ротом, руками замість листя).

У виразному малюнку форма служить засобом передачі характеру образу. Діти намагаються добитися виразності образу за допомогою зображення певних поз, жестів, певного розташування фігур.
Мальчик побачив в морі дельфінів, і вони так уразили його уяву, що він намалював двох великих дельфінів, ретельно промальовував їх, даючи хвіст, що згинається (“щоб вони плавали”). В даному випадку дельфіни з'явилися центральними “фігурами” малюнка.

Дослідження педагога школярчої творчості Н. Курочкиной показують, що у дітей 6-7 років спостерігається вже свідоме використання кольору, форми, побудова малюнка, виразних засобів для відображення окремого образу або сюжетної композиції. Тому діти старших віків в порівнянні з дітьми молодшого дошкільного віку ширше і вільніше використовують знайдені виразні прийоми, поширюючи їх на велику кількість змальовуваних предметів і явищ. Іншими словами, старші дошкільники міцніше засвоюють ці прийоми, закріплюючи їх в своїй свідомості.

Розділ III. Зміст, форми і методи роботи з дітьми по образотворчій діяльності у взаємозв'язку з ознайомленням їх з природою

Пізнавальну діяльність дітей, направлену на об'єкти природи, слід розглядувати як творчу.

Пізнання школярм-дошкільником навколишньої природи повинне здійснюватися “по законах краси”. Це залежить від педагога, який сам відчуває, розуміє красу природи і може передавати це дітям.

Необхідно розвивати в дітях уміння споглядати природу, насолоджуватися нею, вдивлятися, вслухуватися. У Японії, наприклад, прийнято проводити так звані “уроки споглядання”, що дозволяють розвивати сприйняття дітей.[46, с.112]

У завдання ознайомлення дітей з природою входить знайомство з часом роки, їх специфікою і зміною, з такими явищами, як дощ, сніг, іній та інші, з тваринами і рослинним миром. І пропозиція змалювати картини природи, тварин завжди зустрічає у дітей позитивний відгук. Створювані дітьми зображення на теми природи сприяють закріпленню і уточненню знань дітей про об'єкти природи і збагачують школярчу творчість новими образами, формують інтерес до природи і позитивне відношення до неї. У своїх малюнках діти змальовують рідну природу в різні сезони, в різну погоду: “Золота осінь”, “Пізня осень”, “Белая береза під моїм вікном злегка прикривалася снігом, точно сріблом” (З. Есенин), “Пори року”, “Розцвіли весняні квіти” і ін. Такі сюжети часто зустрічаються в школярчих малюнках, що створюються і за завданням педагогів, і за задумом самих дітей.[42,с.240 ]

Також діти вирізують і наклеюють квіти, складають декоративні композиції з кольорів, листя і віток. Вони ліплять рибок, птиць, звірів. А щоб діти могли змалювати все це, необхідно сформувати у них виразні уявлення про об'єкти природи. У зв'язку з цим цілеспрямовані спостереження з дітьми об'єктів природи, враховуючи і завдання їх подальшого зображення, повинні здійснюватися як єдиний процес природничонаукового і естетичного пізнання. Дітям при ознайомленні з природою слід давати правильні уявлення про життя тварин, рослин, про красу їх зовнішнього вигляду, в цікавій, часто своєрідній формі, звичках (у тварин). Разом з тим слід підкреслити красу явищ природи, тварин. Необхідно звернути увагу дітей на красу і мінливість колориту неба, забарвленого хмарами сонця, що заходить, волшебность укритих інеєм дерев в яскраво-червоних відсвітах заходу, ніжність весняної зелені трави, що тільки-тільки з'явилася, листя дерев, ніжність перших весняних кольорів і тому подібне.[40, с.252]