106987 (Еволюція музичної культури Західної Європи ХІ–ХІV століть)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Музична теорія у середні віки

1.1 Музична естетика середньовіччя

1.2 Церковна музика

Розділ 2. Театральні форми

2.1 Церковні театральні форми

2.2 Світські театральні форми

Розділ 3. Музикальні розваги середньовіччя: засоби та виконавці

3.1 Трубадури, трувери, мінезингери

3.2 Музичні інструменти

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Музика займає значне місце у житті. Вона супроводжує нас повсюди: вдома, на роботі, у повсякденному житті. Без музики неможливо уявити сучасну людину.

Актуальність теми. Фольклорні мотиви західного середньовіччя стають усе більше популярні в музичній культурі по усьому світі. В Україні та Росії налічуються десятки колективів, що розробляють музичні традиції Європи починаючи з XII і до XVII ст. Групи, що намагаються відбити у своїх творах особливу специфіку культури середньовіччя, як в Україні, так і в усьому світі, діляться на два принципово різних табори. Одні ставлять своїм завданням як можна більш точно відтворити звучання й стилістику музики Європи того часу, інші ж намагаються додати своїм добуткам відтінок сучасності й сполучити у своїй творчості середньовічні традиції із сучасним звучанням. У тієї музики багато прихильників серед молоді, середньовіччя стає модним та актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами університету. Магістерське дослідження базується на курсовій роботі за 4 рік навчання, воно виконувалося протягом двох років у відповідності з плановою науковою темою кафедри всесвітньої історії «Інноваційні методології історичних досліджень».

Характеризуючи стан дослідження даної теми треба зазначити, що проблема народної культури середніх віків традиційно розглядалася у радянській науці з позицій марксистської формаційної теорії, згідно з якою культура була надбудовою суспільства та завжди залежала від стану розвитку економічних відносин. Яскравою ілюстрацією такого підходу можуть служити праці В.Г. Іванова «История этики средних веков» [18] та С.Д. Сказкіна «Из истории социально-политической и духовной жизни Западной Европы в средние века» [35]. Лише окремі праці радянських дослідників містили аналіз середньовічної культури без тісного зв’язку її з економічним базисом. Такими працями були роботи А. Я. Гуревича, які були присвячені культури середньовічної «безмовної більшості» [10-13]. Також окремі параметри середньовічного світогляду розглядалися у працях Ю. Л. Безсмертного [20], О. А. Добіаш-Рождественської [16], В. І. Рутенбурга [31, 32], А. Л. Ястребицької [38]. Декілька окремо у цій черзі праць стоїть лише одинока робота М. М. Бахтіна, присвячена народній культури середньовіччя, особливо її карнавальному елементу [1].

Перебудова у радянській та пострадянській науці створила умови для подальшого розвитку цих студій. З’явились спеціальні праці В. П. Даркевича [14], К. А. Іванова [17], А. Сванідзе [33], С. Смирнова [34], збірки наукових статей вчених-істориків [20]. Також вийшли відомі старі та нові праці закордонних фахівців з цієї проблематики, таких як Е. Віолле-ле-Дюка [24], Р. Виппера [6], Ж. Ле Гоффа [23]. Окремої уваги серед видань останніх років заслуговує спеціальна серія «Повсякденне життя» видавництва «Молода гвардія». В цій серії були видані та використані при роботі над магістерським дослідженням праці Ж. Бордонова «Повседневная жизнь тамплиеров в ХІІІ веке» [3], Ж. Брюнель-Лобришона та К. Дюамель-Амадо К. «Повседневная жизнь во времена трубадуров ХІІ – ХІІІ веков» [4], Л. Мулена «Повседневная жизнь средневековых монахов западной Европы Х – ХV веков» [26].

Для роботи над нашою темою були також використані старі класичні праці С. К. Боянуса «Средневековый театр» [2], А. К. Дживілегова «Средневековые города в Западной Европе» [15], Л. П. Карсавіна «Культура средних веков» [22] та П. Обрі «Трубадуры и труверы» [27].

Окремим спеціальним блоком треба виділити загальні праці з історії музичного мистецтва, серед яких особливе місце займає «Всеобщая история музики» Р.І. Грубера [9]. Додаткову допомогу зіграли також праці Т. Ліванової «История западноевропейской музыки до 1789 года» [25] та К. Розеншильда «История зарубежной музыки» [30].

Переважна кількість відомостей про матеріальний вигляд музичних інструментів середньовіччя були нами запозичені у класичній енциклопедії Г. Вейса «История цивилизации» [5].

Мета магістерської роботи - дослідити розвиток та зміни європейського музичного мистецтва у період середньовіччя.

Нами були поставлені такі наукові завдання:

- проаналізувати розвиток музичної теорії у середні віки шляхом вивчення музичної світської та церковної естетики;

- охарактеризувати церковні та світські театральні форми;

- дослідити різновиди музичних інструментів середньовіччя та форми їх застосування трубадурами, труверами, мінезингерами.

Об’єктом роботи став розвиток музичного мистецтва Європи у ХІ – ХІV століттях.

Предмет магістерської роботи можна визначити як процес функціонування музичної культури та її впливу на системи цінностей у середньовічному соціумі.

Методологія роботи. Головним методологічним підґрунтям роботи є цивілізаційна теорія, що розуміє цивілізацію як «тотальну» характеристику всіх боків життя людей певного регіону. Під час написання роботи були використані таки методи – збір та обробка інформації стосовно історії музики, методи порівняння, компілятивний метод, метод структурного та порівняльного аналізу, герменевтичного аналізу й синтезу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що історія музичного мистецтва переважно вивчається та викладається лише як складова підготовки музикантів, але майже на входить до кола зору професійних істориків. Саме погляд на розвиток музичного мистецтва з точки зору історика нашого часу несе в собі новизну нашої роботи.

Практичне та навчально-методичне значення роботи. Магістерська робота може бути використана як допоміжний матеріал у вивченні курсу “Історія середніх віків” у шкільному викладанні всесвітньої історії для 7 класу, при викладанні курсів з музики, а також під час підготовки та проведення позакласної та виховної роботи з учнями.

Апробація результатів. Окремі аспекти дослідження були оприлюдненні на третій науковій конференції викладачів, студентів, магістрів, аспірантів та молодих вчених історико-філологічного факультету Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського «Історіосфера», обговорювались на кафедрі всесвітньої історії на попередньому захисті.

Публікації. За матеріалами магістерської роботи була підготовлена доповідь на конференції «Історіосфера» (2008), тези якої «Еволюція середньовічної музичної культури» були надруковані.

Опис структури роботи. Запропонована робота побудована відповідно до завдань дослідження. Вона складається зі вступу, який містить докладний огляд методології та історіографії проблеми, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, ілюстративних додатків.

Розділ 1. Музична теорія у середні віки

1.1 Музична естетика середньовіччя

У розвитку музичної культури Західної Європи період середніх віків важко розглядати як єдиний період, навіть як одну велику епоху з загальними хронологічними рамками.

Перший рубіж середньовіччя – після падіння Західної Римської імперії у 476 році – прийнято позначати VІ століттям. Між тим єдиним прошарком музичного мистецтва, що залишив письменні пам’ятки, була до ХІІ століття лише християнська церква. Весь різноманітний комплекс пов’язаних з нею явищ склався на основі тривалої історичної підготовки, починаючи з ІІ століття, та увібрав в себе далекі джерела, що ідуть за межі Західної Європи на Схід – у Палестину, Сирію, Олександрію. Крім того церковна музична культура середніх віків не минула спадщини Давньої Греції та Давнього Риму; хоча «отці церкви», а в подальшому теоретики, що писали про музику, багато в чому протиставляли мистецтво християнської церкви язичницькому художньому світу античності.

Другий важливіший рубіж, що знаменує перехід від середніх віків до Відродження, у Західній Європі проходить не одночасно: в Італії – у ХV столітті, у Франції – в ХVІ; у інших країнах боротьба середньовічних та ренесансних тенденцій проходить у різні часи [18: 112-117].

До епохи Відродження всі вони наближуються з різним надбанням середньовіччя, з власними висновками з великого історичного досвіду. Цьому в значній мірі сприяв перелом у розвитку художньої культури середньовіччя, що наступив у ХІ – ХІІ століттях та був обумовлений новими соціально-історичними процесами.

Обмеження музичної культури сферою церковного, з одного боку, та народного – з другого, мистецтва залишилося в Західній Європі на протязі приблизно пів-тисячоліття: у ХІІ – ХІІІ століттях вже зародилися нові форми світської музично-поетичної творчості і в значній мірі змінилася церковна музика.

При знайомстві з музичною естетикою середньовіччя необхідно мати на увазі той виключно важливий факт, що середньовічними теоретиками музика сприймалася не як мистецтво, а, передусім, як наука. Саме це обумовлює специфічні особливості музичної естетики середньовіччя на відміну від сучасної.

Якщо звернутися до традиційних середньовічних визначень музики, то майже усюди побачимо переконання, що музика – це наука про правильну модуляцію, тобто правильний спів. У цьому відобразилося дійсне положення музики у системі середньовічних теоретичних знань та практичних занять. Відомо, що музика входила у склад семи «вільних мистецтв», що поділялися на «trivium» (граматика, риторика, логіка) та «quadrivium» (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Характерно, що музика відносилася саме до сфери математичних знань, і як таку її розуміли саме як науку про числа [14: 267-268].

Одним з перших числову природу музики обґрунтував Августин, у трактаті якого «Про музику» можна знайти зародки традиційного для середньовічної музичної теорії математизму та числової символіки. Переконання у тому, що число складає суть та природу музики, співпадає з основними положеннями естетики Августина, з його поглядами на суть та природу краси. Згідно Августина, число є основою краси, яку ми сприймаємо через слух та зір. Адже краса є змістом пропорції та симетрії.

Цю числову основу музичного мистецтва Августин докладно розробляє у трактаті «Про музику». Він класифікує числа на п’ять типів: 1) ті, що звучать (sonantes), що знаходяться у самих звуках, незалежно від того, чують їх чи ні; 2) числа, що сприймаються слухачами (occursores); 3) числа, що рухаються (progressores), що відтворюються в уяві тоді, коли немає ані реальних звуків, ані слухових вражень; 4) числа, що зберігаються у пам’яті і тоді, коли ми про них не згадуємо (numeri recordabiles); 5) числа, що судять (judiciales) – той естетичний критерій, за допомогою якого ми несвідомо оцінюємо усі інші числа, називаючи їх приємними чи неприємними. Усі ці п’ять типів чисел складають основу музичного мистецтва та музичного сприйняття. Музична теорія середньовіччя міцно засвоює розпочате Августином математичне визначення суті музики.

З розвитком середньовічної естетики вплив Августина значно слабшає. Разом з тим змінюються й уявлення музичних теоретиків щодо числової основи музики. Щоправда, у Х, ХІ та у ХІІ століттях ще багато говорять про числову символіку та виділяють числові відношення, що полягають в основі тонів.

Однак числова естетика Августина мала значний вплив на загальний характер середньовічних поглядів на суть музики. Це відобразилося, зокрема, на концепції музичної творчості, яка розвивалася авторами музичних трактатів. Якщо суть музики складають числа та їх відносини, отже, музикант, композитор у своїй творчості нічого не створює, нічого не винаходить. Він лише комбінує ті елементи, які вже існують у світі, створюючи з них музичні мелодії та наспіви. Сутність музики пізнається чисто раціональним шляхом.

Для усієї середньовічної естетики характерним є переконання у моральному значенні музики. Міркування щодо морального впливу музики – традиційний елемент більшості музичних трактатів того часу. У них можна знайти постійні ствердження щодо того, що музика здатна виховувати норов, пом’якшувати вдачу, зціляти. Головне призначення музики, згідно трактатів середньовічних авторів, - очищення від пристрасті, за допомогою якого досягається зцілення духа та благість душі.

Для обґрунтування положення щодо морального значення музики широко використовуються аргументи з античних джерел. Так, у середньовічних трактатах популярна легенда про Піфагора, який налаштувавши інструмент на певний лад, заспокоїв юнака, що збожеволів. Разом з тим середньовічні теоретики постійно посилаються на різноманітні біблейські легенди. Особливо часті посилання на біблейську легенду про Давида та Саула, у якій розповідається, як своєю грою на гуслах Давид вигонив з царя Саула злого духа. Це нехитра легенда стала традиційним аргументом на користь музики, до якого постійно зверталися середньовічні автори [37].

Алегоричну інтерпретацію отримують і різноманітні легенди та міфи про музику, що запозичені з Біблії або з античної міфології. У дидактичну алегорію перетворюється популярний у музичній літературі міф про Орфея. У трактаті Реґіно з Прюму Орфей трактується як алегоричне відображення ідеальної музики, а його дружина Еврідіка – як світова гармонія. Смертна людина не здатна досягнути Еврідіки, вона зникає у неї в руках. Щоправда, Орфей зміг добути її з глибин підземного царства, але загубив при денному світлі. Смисл алегорії: людині ніколи не вдасться осягнути тайни світової гармонії.

У анонімному трактаті ХІІ – ХІІІ століть є градація естетичних оцінок можливостей, якими володіє голос людини. «Спів є приємною зміною голосу. Голоси в людей бувають дев’яти родів: приємний, ніжний, сочний, різкий, грубий, нерівний, глухий, сильний та досконалий. Досконалий голос високий, приємний та ясний; високий, щоб міг бути подібний небесам, ясний, щоб заповнювати вуха слухачів, та приємний, щоб пестити їм слух, якщо чогось цього не вистачає, голос не є досконалим» [37].