91301 (Екстракти в промисловій технології ліків), страница 9

У результаті збільшений вихід олії шипшини на 10—15 %. Отримана одним із наведених способів готова олія шипшини — рідина бурого кольору із зеленуватим відтінком, гіркуватим смаком і специфічним запахом.

Кислотне число — не більше 5,5; вміст суми каротиноїдів — не менше 0,5 г/л, вміст а- і Р-токоферолів — не менше 0,4 г/л.

Застосовують як зовнішній засіб при неглибоких тріщинах і саднах сосків у жінок-годувальниць, пролежнях, трофічних виразках, дерматозах у вигляді масляних пов'язок. Використовують усередину для лікування виразкового коліту і дерматозу.

Олію обліпихи одержують двома способами:

екстрагуванням сухого жому соняшниковою оліею;

екстрагуванням м'якоті плодів або окремо насіння органічними роз-чинниками.

За першим способом використовують жом плодів обліпихи після видалення з них соку. Жом висушують у вакуум-вальцьовій сушарці та у вигляді «пелюстка» подають на екстрагування, яке проводять протитечійним методом в батареї екстракторів-перколяторів, обладнаних паровими оболонками. В оболонку подають гарячу воду. Висушений жом у мішках із фільтрувальної тканини завантажують у попередньо нагріті екстрактори. У першому екстракторі сировину настоюють із соняшниковою оліею 1,5 год при температурі 60—65 °С. Отримана витяжка з першого екстрактора подається на сировину в другому екстракторі, а в перший — подають свіжу олію. 3 другого екстрактора витяжку передають у третій екстрактор, із третього в четвертий і т. д. Свіжа олія завжди подається в перший екстрактор. Коли з останнього перко-лятора одержують масляний екстракт, який відповідає вимогам за вмістом каротиноїдів і токоферолів, то перший екстрактор відключають. 3 нього зливають відпрацьовану соняшникову олію, названу «кінцевою», і вивантажують шрот. У перший екстрактор завантажують свіжу сировину (він стає головним), на який подають витяжку з останнього екстрактора, а свіжу олію подають на сировину в другому перколяторі, що тепер стає «хвостовим». Наступну порцію готового продукту одержують із першого «головного» перколятора. Усі подальші зливання готового продукту проводять із «головного» перколятора, яким стає завантажений свіжою сировиною, а свіжий екстрагент подають у «хвостовий» екстрактор, що містить найбільш виснажену сировину. Щораз кількість готового продукту, названу «дифузійною» оліею, повинна бути рівна масі сировини в екстракторі. Масляні витяжки об’єднують і проводять стандартизацію за вмістом каротину і каротиноїдів, яких має бути не менше 0,13—0,18 %; токоферолів — не менше 0,11 %; хлорофілових сполук — не більше 0,1 %. Кислотне число має становити не більше 14,5. Якщо олія містить більше діючих речовин, то до неї добавляють «кінцеві олії», тобто проводять купаж. Після цього олію фільтрують.

За другим способом як сировину використовують м'якоть плодів без насіння або окремо насіння. Для цього сухий жом подають у дробарку, із якої здрібнений матеріал передають у сепаратор, де продуванням повітря відокремлюють насіння від м'якоті і проводять їх переробку окремо.

Обробку м'якоті і насіння здійснюють із застосуванням методу циркуляційного екстрагування в апараті типу Сокслета (аналогічно схемі, наведеній на рис. 23). Екстракцію ведуть 4-, 5-крат-ною кількістю метиленхлориду при температурі близько 40 °С. Залишки розчинника з екстрактора видаляють у вакуум-апараті в присутності невеликої кількості води, що сприяє видаленню екстрагента при більш низькій температурі, тому що відганяється суміш взаємно нерозчинних рідин (метиленхлорид і вода). Для запобігання процесу окиснення упарювання ведуть у вакуум-випарному апараті в середовищі вуглекислого газу. Метод дозволяє збільшити вихід олії з підвищеним вмістом каротиноїдів і меншою кількістю вільних жирних кислот. Одержання олії обліпихи може бути проведене екстрагуванням зрідженим хладоном-12. Із сухого жому з вологістю до 7 %, здрібненого до пелюстка товщи-ною 0,25 мм, одержують препарат, який відповідає вимогам НТД. При цьому вихід готового продукту збільшений на 10—15 %.

Готовий продукт стандартизують за тими ж показниками, що зазначені вище, і після фільтрації фасують у склянки із оранжевого скла по 100 мл.

Олія обліпихова — рідина оранжево-червоного кольору з характерним запахом і смаком. Застосовується зовнішньо у вигляді масляних пов'язок, при лікуванні променевих уражень шкіри і слизових оболонок, при кольпітах, ендоцервитах, ерозіях шийки матки; усередину — при виразковій хворобі і при ураженнях стравоходу.

Висновки

Екстракти — це рідкі концентровані або згущені витяжки з лікарської рослинної сировини. Для виготовленні їх беруть рослину й екстрагуючі речовини, або екстрагенти (воду, спирт, ефір, спиртововодний розчин).

За консистенцією розрізняють такі види екстрактів:

а) екстракти рідкі, які готують на спирті 70% і значно рідше — 40—50% (екстракт з калини, деревію, кропиви) або 20—30% (екстракт із чебрецю й бадану);

б) Екстракти густі — досить в'язкі рідини, що нє виливаються з посудини і містять до 25% вологи. Вони бувають спиртові, водні, спиртововодні і ефіри;

в) екстракти сухі — порошки або пориста маса, що містить не більш ніж 5% вологи і легко перетворюється па порошок.

У рідких екстрактах вміст діючих речовин відповідає вмістові їх у сировині. Для виготовлення беруть 1 частину рослинної сировини і 1 частину спирту. Дозують рідкі екстракти краплями, вживають їх через рот. Зберігати рідкі екстракти потрібно закритими при 15—20° С, бо при незначному зниженні температури і частковому випаровуванні спирту з'являється осад.

Густі й сухі екстракти найчастіше виготовляють з рослин, які містять гіркі, гірко-ароматні або солодкі речовини. На повітрі вони легко відволожуються або висихають, Тому застосовуються рідко. Виготовлення густих і сухих екстрактів потребує складнішої апаратури і технології, що під силу тільки підприємствам хіміко-фармацевтичної промисловості.

Список використаної літератури

1. Ажгихин И.С. Технология лекарств. Москва: “Медицина” – 1980, 440 с.

2. Государственная фармакопея СССР, Х издание – под. ред. Машковского М.Д. Москва: “Медицина” – 1968, 1078 с.

3. Дмитриєвський Д.І. Промислова технологія ліків. Вінниця: “Нова книга” – 2008, 277 с.

4. Державна фармакопея України, перше видання – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2001, 531 с.

5. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 1. – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2004, 492 с.

6. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 2. – під. ред. Гризодуба О.І.. Харків: “РІРЕГ” – 2008, 617 с.

7. Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм т.1,2. Москва: “Медицина” – 1991, 1038 с.

8. Краснюк И.И. Технология лекарственных форм. Москва: “Академия” – 2004, 455 с.

9. Милованова Л.Н. Технология изготовления лекарственных форм. Ростов-на-Дону: “Феникс” – 2002, 447 с.

10. Муравьев И.А. Технология лекарств т.1,2. Москва: “Медицина” – 1980, 704 с.

11. Синев Д.Н., Гуревич И.Я. Технология и анализ лекарств. Ленинград: “Медицина” – 1989, 367 с.

12. Тихонов А.И. Биофармация. Харків: “НФАУ” – 2003, 238 с.

13. Чуешов В.И. Промышленная технология лекарств, т.1,2. Харьков: “НФАУ” – 2002, 1272 с.

14. Чуєшов В.І. Технологія ліків. Харків: “Золоті сторінки” – 2003, 719 с.