73375 (Поетична творчість Юрія Клена), страница 4

И вспоминает час он незабвенный,

Когда, вечерним светом залита

(Казалось ей, то сон или мечта),

Предстала женщина в красе нетленной [с. 304]

У сонеті є згадка про весілля в Кані Галілейській та вино:

Он вспоминает, как давно –

На шумной свадьбе в Кане Галилейской

В сосудах пело белое вино [с. 364]

Мотив перетворення води у вино присутній і у сонеті "Голгофа":

Все это не было лишь тяжким сном,

И уксус, десна кислым омывая,

Не стал, как в Кане влага ключевая,

Во рту его запекшимся вином [с. 366]

У сумну хвилину свого земного життя у спогадах Христа виникають дивні і, здавалося б, недоречні картини веселощів, весілля, на якому було створено перше чудо Ісуса – перетворення води у вино. І. Дмитрів інтерпретує цей аспект таким чином: "Розповідь євангеліста Івана про присутність Христа на весіллі в Кані Галілейській своїм простим стилем представляє глибокий богословський зміст, оскільки окреслює програму спасительного завдання Ісуса Христа: воно в Кані починається, а на Голгофі – сягає вершин. Отож, подія в Кані має глибоке христологічне значення. Христос дає вино, яке є символом месіанського дару – вічне життя. Коли Христос каже: "Ще не прийшла моя година", то тим вказує, що та година сповниться під час страждань. Тому ми можемо казати про антиномії у наведених сонетах Юрія Клена: Кана Галілейська – Голгофа, весілля – похорон, початок – кінець (проповіді). [30:75]

У сонеті "Голгофа" Юрій Клен поетично відтворює сцену розп’яття Ісуса Христа. Ця трагедія в інтерпретації поета набуває масштабів космічної катастрофи:

Когда ж на миг Он возникал крестом,

От проходящих солнце закрывая,

Он там, где даль текла, вся золотая,

Казался только выцветшим пятном

Когда же тьма дохнула вдруг ветрами,

И даже занавесу в пыльном храме

Передался неровный ритм земли [с. 366]

Така інтерпретація пов’язана з усвідомленням трагічних подій в Україні 20-х років саме як космічної катастрофи. Голгофа у Юрія Клена, як і інших неокласиків, не має чітко визначеної, конкретної просторової "прописки" – вона всюди. Отже, у Клена образ Голгофи має українську інтерпретацію. Порівняймо, як у вірші М. Рильського "Крізь бурю і сніг" біблійний образ має співзвучне потрактування:

Кому і що твоя скорбота

І сніг твоєї самоти?

Хіба твій біль дрібний – Голгота?

Хіба слова твої – хрести? [56:228]

Драматичний образ Голгофи звучить трагічною нашою вірші М. Драй-Хмари "Я полюбив тебе на п’яту":

І знов горбатіла Голгота

Там, де всміхалися лани,

Вилазив ворог на ворота,

Кричав: розпни її, розпни. [31:46]

Вірш написаний у 1924 році коли більшовики уже не приховували геноцид проти українського народу. З трагічними картинами пост революційного буття країни пов’язані біблійні символи та образи поезії "Потоп" Юрія Клена. Диптих створює своєрідну паралель – біблійний потоп – сучасність. Перший вірш – переспів легенди про всесвітній потоп:

Коли Господнім гнівом вщерть налита,

Перекипала чаша, яку мав

Пролити ангел крови, наказав

Бог Ноєві ковчега спорудити [с. 380]

Поетичні рядки, наповненні біблійними образами і символами, створюють почуття тривоги і неминучості вселенської трагедії: Господній гнів, чаша, ангел кари. Ноїв ковчег – символ спасіння, надії на нове життя:

А корабель у тріскоті грішниць

Спокійно плив, зберігши від негоди

В осмоленім нутрі звірів і птиць,

Що мали, стрівши в дні нової вроди

Відродження благословенну мить,

Життям безсмертним землю запліднить. [с. 360]

Друга частина диптиху – картини реального життя, які асоціюються у свідомості поета із всесвітнім потопом і також сповнені трагічних тривожних барв:

Так ми над мертвими просторами років

Пливем. Затоплені міста під нами

Із замками, воротами, церквами,

Багряний вечір їхній догорів. [с. 360]

"Спадщину віків", "скарби забуті" у ковчезі буде збережено і принесено нащадкам "крізь добу страшних, великих кар". Диптих закінчується утвердженням філософії пан естетизму: все підпорядковано ідеї краси, яка осмислюється як вічна сила творення:

Дар невмирущої краси: всі чуті

І нами бачені дива століть,

Щоб людську думку вдруге запліднить. [с. 360]

Подібно до Кленової інтерпретації всесвітнього потопу як символу революційних і післяреволюційних подій давню біблійну легенду осмислює інший поет-неокласик М. Драй-Хмара.

В умовах духовного дискомфорту його ліричний герой почуває себе самотнім і, немов біблійний Ной, очікує закінчення цього "червоного потопу":

Вітер, вітер з хмарних кубків...

Став ковчег посеред гір,

І, як Ной, я жду голубки:

Хочу вийти на простір! [31:42]

Біблійні образи не тільки моделюють ситуацію дійсності, але й драматизують її, емоційно насичують, передаючи тривогу й відчай ліричного героя у вирі життєвих катаклізмів в умовах тоталітарного режиму. Образ України в поезії Юрія Клена невіддільний від "образів Бога, Ісуса Христа, Матері Божої, святих християнської і перш за все української церкви та від християнства взагалі"[16:157] упродовж усього творчого шляху поета. Вірш "Божа Матір" оспівує образ Богоматері, яка шукає по дорогах України свого "синьоокого Христа":

Чи не стрівся вам десь по дорогах

Синьоокий Христос?

Волосся у Нього

Золоте, як осінній покос...

На усіх перехрестях Його розп'яли

І помер твій веселий Ісус... [с. 85]

У примітках до книги Юрій Клен. Вибране (1991р.), де використано авторські коментарі, вказується, що образ Божої Матері "навіяний ранніми віршами Тичини про Мадонну".

Твір Клена пронизаний глибоким болем і невимовною розпукою і тугою матері за втраченим сином, які наштовхуються на байдужість, а, можливо, страх людей:

Люди мовчки сахалися вбік

(Лиш поважно дивилися в слід ті корови,

Пес безхатній за нею до царини біг). [с. 85]

Трагедія Божої Матері співзвучна до трагедії земних матерів, які втратили своїх дітей у безжалісних лещатах тоталітарного режиму. Тому зрозумілим є страх людей, їх сахання від чужого горя, адже саме страх народної маси став символом цілої епохи режиму. Показовим є те, що ніхто не говорить Матері про долю її сина, і тільки корявий дідусь відкриває їй правду. Одразу на думку приходять асоціації з долею багатьох матерів, які навіть не могли довго взнати, де "розіп’яли" і як померли їх діти.

Саме тому заключна частина першого вірша і другий вірш диптиха сповнені мотиву віддалення Богоматері від цього жорстокого і кривавого світу. Проте на землі залишилося багато слідів "скорботної Матері": "синя птаха лісів", "синій пояс", що "річкою в’ється", "колосся" землі, над яким "курличуть журавлі". Образ Богоматері в останньому вірші диптиха є символом безсмертя:

Заставши останній вогонь,

Так тихесенько б’ється

В ніжнім теплі твоїх долонь

Під дощами твого волосся

Бідне серце землі.

І росте з нього буйне колосся.

І курличуть над ним журавлі. [с. 86]

Образ "буйного колосся" асоціюється з біблійним мотивом зерна, з якого проростають плоди.

Вітальність людського життя на землі символізує образ журавлів у небі, які, згідно язичницького світогляду, на своїх крилах приносять на землю оновлені в небесному чистилищі душі для немовлят. Хоча поезії Клена "Божа Матір" і П. Тичини "Скорбна мати" схожі за темою- пошук страченого (розп’ятого сина), проте у Тичини немає відтінку єднання Богоматері з природою у своїй тузі й своєму болі.

У багатьох творах Клена біблійні образи виконують емоційно-оцінну функцію, генерують всю його тональність. За Храпченком, "... художній образ не тільки має на собі відбиток домінуючого тону твору, але так чи інакше включений у систему реалізованих у ньому тональності. Саме він, втілюючи життєву, психологічну правду, виражає також і сприйняття її в конкретному емоційному втіленні" [64:72]

У поезії "Предтеча" образ Христа не є центральним, він виконує функцію емоційного фону, символічного тла твору. Тут розповідається про Йоана Хрестителя – останнього із пророків, який розчищає дорогу для Спасителя прикладом свого аскетичного життя:

Круг чересел верблюжа шерсть,

І прості з дерева сандалі.

Яку Тропу в далекі далі

Тобі вказав невхильний перст? [с. 40]

Наступні строфи є ремінісценцією Книги Йова про грім і блискавку: "Її гуркіт звіщає про неї, і прихід її відчуває й худоба" [Йов: 36:33].

Це ознаки Бога. " Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, - його Він пускає попід усім небом, а світло Своє – аж на кінці землі. За ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величності, і його Він не стримує, почувається голос Його.

Бог предивного гримить своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми" [Йов: 37:1-5]

Дух Божий і подуві вітрів.

Акриди, дикий мед, брусниці,

Вода з скелястої криниці

І ложе з моху й камінців. [с. 40]

Предтеча виконує роль рупора Божої волі:

Майбутнього страшний сурмач,

Ти трубиш іншому дорогу,

Яка вже стелиться під ноги

Тому, хто йде крізь бурю й плач [с. 40]

У Біблії сурма символізує не лише інструмент, який сповіщає про прихід Бога, не лише будить і сповіщає волю Всевишнього, але може бути зброєю у боротьбі з ворогами: " Зроби собі дві срібні сурми, куттям зроби їх, і будуть вони тоді на скликання громади та на рушання таборів. І засурмлять у них, - і збереться до тебе громада при вході скиній зборів.

А якщо засурмлять в одну, то зберуться до тебе начальники, голови Ізраїлевим тисяч. А засурмлять на сполох, то рушать табори, що таборують на сході.(...) А коли підете війною в вашому краю на ворога, що гнобить вас, і засурмите на сполох, то ви будете згадані перед лицем Господа Бога вашого, - і будете спасенні від ваших ворогів". [Мав.:10:1-10]

У вірші стикаються дві хвилі у двобої – потужний гул сурмача, який трубить "іншому дорогу", тому, хто

... перетворить у вино

З твоїх криниць зачерпну воду

Сп’яняючи жагою вроди,

В віках співатиме воно

Він обдарує щедро світ

Царською ласкою своєю

І нас одягне, як лілей,

У кольори барвистих літ. [с. 41]

Тут знову поет послуговується євангельською розповіддю про перетворення води у вино, що опосередковано незримо створює ефект присутності Христа, або очікування його близького з’явлення.

Його прихід поет поєднує з символами білого прапору, білим цвітом вишень і яблунь (згадаймо, що в традиції української поетики білі пелюстки вишень є символом згадки про Україну, наприклад, у І. Франка у поемі "Іван Вишенський").

Христос принесе під білим прапором добро, мир і радість людям, зламавши тим самим "жорстокий заповіт":

Він твій жорстокий заповіт,

Мов дерево сухе, зламає.

І білим прапором зламає

Вишень і яблунь білий цвіт. [с. 41]

У вірші Клена є рядки, сповнені ще одним біблійним мотивом – "шлях, накреслений мечем":

Та тільки клич, який вогнем

Вже перескакує по хмизу,

Благословенний дзвін заліза

І шлях, накреслений мечем . [с. 41]

Слова викликають асоціації їх свідченням євангеліста Матвія про Ісуса Христа, який сказав: "не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, - Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов "порізнити чоловіка з батьком його, а дочку з матір’ю, а невістку з свекрухою її" і: "вороги чоловікові – домашні його! Хто більш, як мене, любить батька чи матір, той мене недостойний. І хто більш, як мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний" [Мт.:10:34-37]. Двосічний меч виокремлює тих, котрі обрали дорогу повернення до Отця – дорогу, прокладену жертвою на Голгофі, від тих, хто вибрав залишитися з гріхом. Ще одна хвиля, що стискається у двобої – хвиля гріха, що звучить у поезії. У Клена Предтеча відкидає від себе земні спокуси задля виконання своєї великої місії. Гріх втілено в образі Іродіяди:

Хай кличе ревом розкіш міст,