73375 (Поетична творчість Юрія Клена), страница 2

Власне поетична спадщина Юрія Клена порівняно невелика. До зустрічі з М. Зеровим українська література здавалась йому провінційною і неперспективною. Саме Зеров допоміг позбутися "комплексу неповноцінності" і заохотив до збагачення української літератури перекладами, до власної творчості.

Поетичній творчості Юрія Клена як неокласика властиві такі риси:

1) антична філософія життєствердження

2) інтелектуалізм давніх літератур у поєднанні із сучасними темами

3) класична досконалість [13:6].

Поезія Юрія Клена містить багато "вічних" образів, але під оболонкою досконалих віршів, заглиблених в античне, старокиївське чи західноєвропейське минуле, не зникають болючі теми сучасності. За джерелом походження вічні образи культури поділяють на міфологічні, фольклорні, біблійні, історичні, літературні. (А. Волков).

Специфіка змістової характеристики образів літератури полягає в тому, що більшість із них є "своєрідними психологічними типами або поведінковими моделями, які відображали сутність сторони індивідуального або колективного буття" [53:24]. Володіючи надзвичайною семантичною гнучкістю, вони можуть виступати у рецепції автора або читача у різних художніх формах (символ, система, порівняння тощо). Очевидно, що це зумовлено авторською установкою, світоглядом митця, художнім контекстом, почасти духовними запитами епохи – реципієнта. Особливості трансформації образів літератури в поезії неокласиків зумовлені, передусім, їх філософією панестетизму: все підпорядковано ідеї Краси, яка осмислюється поетами як вічна сила творення. Таким ідеалом краси для неокласиків була Античність, духовний потенціал якої був повсякчас затребуваний національною літературою. "Незалежно від естетичних уподобань тих чи інших діячів національної культури та їх ставлення до літературно-художньої спадщини греків і римлян на різних етапах розвитку української літератури, - підкреслює Б. Баглай, - антична художня спадщина завжди була складовою та органічно невід’ємною частиною українського літературного процесу [7:117] У розкодуванні образів античності Юрій Клен бух схильний до їх осучаснення, національно історичної конкретизації. Захоплення Юрія Клена досконалістю античної поезії, художньою спадщиною французьких парнасців та російською поезією "срібного віку" природно поєднувалась з інтересом до революційних процесів. Алюзії і ремінісценції у творах із сучасною проблематикою формували поле підтекстів, поглиблювали ідейне звучання. Рецепція мотиву, "свідома майстерна стилізація"[39:62] не відмежовували поезію від життя, а, навпаки, створювали відчуття спадкоємності і часової тяглості духовних надбань людства. Відгомін традиції й живого літературного процесу був органічною часткою "неокласичної" поетичної стихії, культурологічного пафосу Юрія Клена, зосередженого у збірці "Каравели". Збірка "Каравели" – результат п’ятнадцятирічної діяльності (1928-1943) – укладена не за хронологічним принципом. Основою для композиції є ідея духовної еволюції особистості, пошуку нею власного місця у світі. "Особливість книги поезій Клена – наявність єдиного ліричного героя, який постає в кількох іпостасях: лицаря ("Услід конкістадорам"), філософа ("Серед озер ясних"), патріота ("У Первозданного на горах"). У цьому зв’язку Н. Генкен-Русова у статті "Дві стихії у творчості Юрія Клена" зауважує: "Перша частина "Услід конкістадорам" уся просякнута духом нордійця-номада, тривожним духом мандрівника, моряка, завойовника, лицаря і поета, що відбивається в її тематиці, образах і мотивах. Друга частина "Серед озер ясних" – це ліричне звено, що поєднує першу частину героїчної романтики, середньовічної лицарськости і авантюри з третьою частиною збірки, що носить назву "У Первозданного на горах", ... – сплавом духовости і обітницею мудрости".[24:476]

Справді, збірка "Каравели" є прикладом духовного єднання традицій світової й української літератури: її перша частина пов’язана з Біблією ("Лот", "Предтеча"), античністю ("Антоній і Клеопатра", "Шляхами Одіссея"), середньовіччям ("Прованс", "Вікінги"), новою Європою ("Кортес", "Конкістадори", "Жанна Д’Арк"). Друга частина збірки включає у світове (Січневий Діоніс, Лесбія, Беатріче, Франкфурт-на-Майні) рідне українське ("Сковорода", вірші про красу рідного краю) Третій розділ повністю посвячено Україні.

У 1921 році Микола Зеров переклав сонет Ередія "Завойовники". У збірці "Камена" він був надрукований під назвою "Конкістадори". У пуанті сонета згадано каравели:

Із білих каравел дивилися вони,

Як від незнаних вод незнані сходять зорі.

Ця пуанта й назва підказали Ю. Кленові назву першої частини. А пуанта править за епіграф до збірки.

Перший вірш, сонетний диптих "Кортес", навіяний поезією Ж. М. де Ередіа "Конкістадори". У ньому в тому ж, що і у вірші Ередіа, пафосному ключі романтичної опоетизації постає образ одного із відомих іспанських конкістадорів Е. Кортеса. Зближують поезію Клена з віршем Ередіа екзотичні мотиви, деякі образи (пальми, агави, далеч морів, легкі вітрила кораблів). Екзотичні мотиви манили поета у те "зелене царство Монтесуми", де живуть "золотошкурі і сумні ацтеки і вабить:

Те Мехіко з дахами золотими,

Що, як сурма, в легендах прогримить. [с. 27]

Лише окремі автентичні деталі – "жадоба золота, пригод і слави" (с. 27), "злото сліз" (с. 27), "прадавній страх" (с. 24) – узагальнюють образ варварства колонізаторів, відкривають підтекст зображеного, що в другому сонеті сконцентровується в останньому риторичному запитанні:

Що спопеліє й щезне димом чорним,

і тільки диким цвітом неповторним

Цвістиме в спогадах прийдешніх літ? [с. 28]

Аналогічне спостерігається і у вірші "Конкістадори", що будується на протиставленні: задуха буденності, туга, "дрімота мрійного дозвілля" [с. 28]– "радісний простір", вітер, що "манить у безкрає" [с. 28]. В обох віршах наголошена мета походу конкістадорів:

Тебе помчала далеччю морів

Жадоба золота, пригод і слави [с. 27]

"О золото глибоких надр,

що хвилями усе золотить!" [с. 29]

Але в епіцентрі сюжету не завойовництво, а теж властиве конкістадорам прагнення волі, що у фіналі вірша "Конкістадори" перенесено на ліричного героя, зашифрованого займенником "ми". При цьому образ "безмірності морів" набуває символічного значення, стає уособленням волі .

Крім впливу французького поета Ередіа, дослідники творчості Юрія Клена вказують на спільність і своєрідність потрактування образів завойовників у Клена і Гумільова. "Такий вплив був закономірним, - зауважує О. Мациборська, - акмеїсти і неокласики услід "парнасцям" утверджували в модерністській літературі неокласицизм – співзвучність естетичних поглядів пояснює перегуки в системі образів" [48:291].

Л. Борецький зауважує: "Росіянин Микола Гумільов був близький Юрієві Кленові романтичною екзотикою та образами героїчно-піднесеними, у ніцшеанських ідеалах інтерпретованих ліричних героїв, які часто абстрагуються до рівня образів – символів неповторно самобутнього авторського колориту та глибокого філософського змісту" [15:482].

У творчості обох поетів наскрізним мотивом є романтика далеких подорожей, радість першопрохідця-мандрівника, екзотика південних морів, далекі сніжні гори. Образи конкістадорів, норманів, вікінгів у віршах Юрія Клена перегукуються з подібними образами М. Гумільова. Це не тільки образна подібність, але й типологічна: у ліриці утверджується образ мандрівника, "який любить не сталість, а змінність, вічні мандри, a troverso il monolo …" [23:482]

У вірші "Вікінги" Юрій Клен самобутньо осмислює тему вірша М.Гумільова "Варвари". Подібно до М. Гумільова український поет мандрує зі своїми героями "шляхами радісно-чужими". У обох поетів оспівується мужність вікінгів і варварів, які не прагнуть спокою. Але у М. Гумільова вождь варварів

... сдержал огненную лошадь,

с надменной усмешкой войска повернул он на север. [27:127]

Вікінги Юрія Клена віддають перевагу "правічному простору океану", негоді "нездоланних днів".

Типологічну схожість вічного образу мужнього мандрівника спостерігаємо у віршах М. Гумільова "Повернення Одіссея" і Ю. Клена "Шляхами Одіссея". На створення творів обох поетів надихнув античний образ Одіссея.

Вірш Юрія Клена складається з восьми катренів і композиційно ділиться на дві частини. У першій поет окреслює ситуацію як виразно одіссеївську, хоч ще не називає імені античного героя. Друга частина – це монолог поета, його поради Одіссеєві , образ якого підноситься до стилю патріота. Одіссей уособлює народ, самого автора, для якого батьківщина є найголовнішим у житті. Так, античний міф вростає в сучасність, щоб не просто поетично увиразнити її, а щоб філософськи узагальнити, підкреслити нерозривну єдність часів та культур. Персонажі античних міфів - сирени, Цірцея, лотофаги – перенесені на національний грунт, вони набувають у Клена нового звучання і переосмислення. Сирени – у грецькій міфології демонічні істоти, народженні рікою Алехоєм і однією із муз - Мельпоменою, Терпсихорою, - або дочкою Стерона. Сирени міксатропічні по природі, це напівптахи-напівжінки, що успадкували від батька дику стихійність, а від матері-музи – божественний голос. Вони живуть на скалах острова, усіяного кістками і висохлою шкірою їх жертв, яких сирени заманюють своїм співом. Біля острова сирен пропливав Одіссей, прив’язавши себе до мачти корабля і заліпивши воском вуха своїх товаришів [50;2:438].

Вірш Юрія Клена відтворює античний дух, де сирени – уособлення мистецтва, поезії. Їхній спів чарівний, але загрожує загибеллю:

Десь на морі є острів співучих сирен,

Де не ждуть мандрівця світосяйні оселі,

Де з води гостроверхі підносяться скелі,

Що моряк ще не дав їм і жодних імен. [с. 50]

Світ античного міфу створюється за допомогою образу Цірцеї, що "чаклує в прозорих одежах". Цірцея – міфічна чарівниця, Кірка, що приборкує мандрівників чарівним питвом.

Кірка-Цірцея, у грецькій міфології - чарівниця, дочка Геліоса і Персіди, сестра колхідського царя Еета і жінки Міноса Пасифаї. Живе на острові серед лісів у розкішному палаці. Дикі тварини, що населяють острів, - це люди, які випробували на собі магію Кірки. Супутників Одіссея, напоївши їх чарівним трунком, Кірка перетворює на свиней. Одіссей, вирушаючи на порятунок друзів, отримує від Гермеса чарівне зілля "молі", яке необхідно кинути у напій, приготований Кіркою, і вихопивши меч, розвіяти її злі чари. [50;1:652]

У книзі "Легенди і міфи Давньої Греції" А. Куна розповідається, що Одіссей попросив Кірку повернути його супутникам колишній образ. "Зразу ж вивела з хліва свиней Кірка, помазала їх чарівною маззю, повернувши їм колишній образ, і зробила їх навіть ще кращими й дужчими, ніж вони були раніш "[46:372].

У трактуванні Юрія Клена ця чарівниця уособлювала державотворців радянських часів, які намагались відібрати у людей розум, перетворивши їх на слухняне стадо тварин, однак залишивши їм вигляд людей. Цірцея намагається позбавити спогадів, минулого:

Мов пісок, твої спогади хвиля розмиє,

І полине у лету життя без турбот [с. 50]

Лета – у грецькій міфології - персоніфікація забуття, дочка богині розбрату Еріди. Іменем Лети названо річку в царстві мертвих, випивши воду якої душі померлих забувають своє минуле земне життя [50;2:51].

Мотив забуття, увиразнюється в поезії Юрія Клена образом лотофагів. Лотофаги – у грецькій міфології мирне плем’я, що живиться плодами лотоса [50;2:72]. До землі лотофагів бурею прибило кораблі Одіссея, розвідників Одіссея лотофаги зустріли "привітною ласкою", пригостили їх солодким лотосом, спробувавши якого вони "забули свою батьківщину і не захотіли повертатися до рідної Ітаки, назавжди бажали вони залишитись на острові лотофагів" [46:365]. Одіссею прийшлося силоміць відвести їх на корабель, наказавши "сісти на весла і якнайшвидше покинути острів лотофагів". Одіссей "боявся, що й інші, поївши солодкого лотоса, забудуть вітчизну" [46:365]. В основу цього міфу покладено казковий мотив куштування їжі, що примушує людину забути своє минуле і батьківщину [50;2:72].

Отже, античні образи сирен, Цірцеї, лотофагів символізують в поезії Юрія Клена із одного боку, насолоду, кохання, а з другого – забуття, пустку в душі. Поет, вживаючись в образ гомерівського героя, дає поради, наголошуючи на необхідності зберегти "у душі все минуле, як скарб".

В останньому катрені вірша поет використовує символічний образ старогрецького співця Гомера – образ рідної домівки:

Пам’ятай: в’ється дим кучерявий з-над хат,

Зріє хліб , і червоні хитаються маки

Там, де рідна на тебе чекає Ітака

І занедбаний твій маєстат [с. 51]