73375 (Поетична творчість Юрія Клена)

Дипломна робота

"Поетична творчість Юрія Клена"

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Образи світової літератури в ліриці Юрія Клена

Розділ ІІ. Функції літературних образів та ремінісценцій в поемі Юрія Клена "Попіл імперій"

2.1 Мотиви "Божественної комедії" та образ Данте в поемі Юрія Клена

2.2 Образ Енея в поемі Юрія Клена "Попіл Імперій" як втілення рис українського національного характеру

2.3 Фаустівські мотиви і ремінісценції у художній структурі поеми Юрія Клена "Попіл імперій"

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

Процес освоєння духовних надбань людства національною культурою є одним із важливих чинників її збагачення, самоутвердження, самопізнання. Особливого значення він набуває в часи внутрішнього вибору нацією майбутнього шляху свого розвитку. Українська культура, література зокрема, впродовж своєї історії повсякчас ідентифікувала власну самобутність, колорит у прозаїці світової культури. Цьому сприяв і постійний інтерес українських митців до духовної спадщини людської цивілізації, її джерел: від біблійних вартостей і античності до духовного досвіду Нової Європи – від Григорія Сковороди до сучасних митців. Остання чверть ХІХ – перша половина ХХст. – період національного відродження, в якому культурне піднесення, відзначає Г. Вервес, "є квінтесенцією, певним підсумком духовних змагань тривалого часу в історичному бутті нації, і тому в них найоб’ємніше виявляються особливості входження культури у регіональний та світовий контекст зі своїм прологом, змістом і епілогом, зі своїми культуротворчими можливостями та здобутками, характером плекання традицій і світового художнього синтезу, пошуками нових доріг духовного самоутвердження нації" [18:9]. Знаковою у цьому контексті виступає творчість поетів-неокласиків М. Зерова, М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Филиповича і Юрія Клена, культурологічний світогляд якого досліджуємо у дипломній роботі. Поезія, літературознавчі студії, переклади Юрія Клена засвідчили невід’ємну спорідненість українського Слова з Мовою світової культури. У складних умовах постреволюційної дійсності, культурного хаосу Юрій Клен, як і інші неокласики, повсякчас утверджував у літературі істинні мистецькі ідеали, викристалізовані духовною історією людства.

Проблема міжлітературних взаємовпливів, трансформації світового образно-сюжетного матеріалу національною літературою у вітчизняному літературознавстві у нинішній час набуває якісно нового змісту, полишеного ідеологічної, ортодоксальної корекції. Віховими явищами в історії дослідження цієї проблеми стали праці Ю. Микитенка "Антична спадщина і становлення нової української літератури", Д. Наливайка "Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі ХІ-XVIIIст.", В. Сулими "Біблія і українська література", О. Турчан "Античність в українській літературі кінця XIX – початку ХХст. Шляхи рецепції".

Вагомий внесок у дослідження закономірності, шляхів рецепції національною літературною духовного досвіду світової культури, з’ясування внеску свого національного в міжкультурний діалог здійснили чернівецькі літературознавці – Вояков А. Р., Антафійчук В. І., Рихло П.В., Бойченко О. В. Праці А. Волкова заклали теоретичну основу для дослідження різних аспектів функціонування традиційних структур, що зумовило появу наукової школи в національному літературознавстві з проблем функціонування традиційних образів і сюжетів, очолювану вченим. А. Нямцу розглядає тенденції, своєрідність еволюції традиційного матеріалу в діахронному і синхронному аспектах у світовій літературі, специфіку переосмислення традиційних образів і сюжетів у контексті сучасної епохи, простежує "життя" класичних образів і сюжетів у національних літературах. Зокрема, літературознавець вказує на поліфункціональність традиційних структур у художньому творі, їх "активну гносеологічну та аксіологічну функції" [53:205], дієвість у творенні глибинного підтексту твору, символізації його тканини. В. Антафійчук зосереджує увагу у своїх дослідженнях на сфері "побутування" традиційного образно-сюжетного матеріалу в українській літературі, на виявленні самобутності його рецепцій.

Естетично-філософська доктрина неокласицизму засадничо формувалася на традиціях світової культури: поетиці античності, класицизму, європейської поезії кінця ХІХ – початку ХХст., що й зумовлює насиченість їхньої поезії класичними образами, мотивами і сюжетами. Д. Наливайко відзначає, що неокласики "були поетами культури – не в значенні її співців чи апологетів, а в тому, що культура є джерелом, ґрунтом і матеріалом їхньої творчості, що їхня творчість належить до цієї специфічної сфери, котра, будучи твором людського духу, розміщується над природою" [52:14].

Загальних проблем неокласицизму як поетичної школи торкалися В.Брюховецький, В. Держакін, І. Качуровський, Ю. Ковалів, Г. Кочур, Л.Темченко, Юрій Шерех, однак, самобутність неокласичної рецепції світових образів культури висвітлюється в їх працях лише принагідно.

Своєрідність осмислення митцями "п’ятірного грона" образів, сюжетів, мотивів, їх трансформації у власний художній світ розглядалися і в студіях, окремо присвячених творчій спадщині того чи іншого неокласика. Поетичний світ Юрія Клена, глибоко закорінений у традицію світової і національної культур, привертає увагу багатьох дослідників. Окремим питанням рецепції світових образів присвячено статті О. Астаф’єва ("Вірш Юрія Клена "Сковорода: спроба прочитання", "Поетика вірша Юрія Клена "Беатріче", "Творчість Юрія Клена на тлі українського парнасизму"), В.Плітки ("Джерела міфопоетичної образності сонети-диптиха "Лот" Юрія Клена") та інші. Важливим внеском у дослідження творчого спадку Юрія Клена є матеріали збірника "Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму" кафедри світової літератури теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету ім.. І. Франка, до якого увійшли маловідомі оригінальні твори, переклади Юрія Клена, а також статті науковців, які розглядають різноманітні аспекти його творчості, у тому числі самобутність функціонування образів світової культури та інтертекстуальні зв’язки: образ трубадура (автор О. Бухарова), образи культури (І. Дмитрів, В. Просалова), інтертекстуальні та перекладознавчі аспекти, літературні та історичні контексти (В. Зварич, В. Сарапин, М. Борецький, Л. Кравченко, О.Мациборська) та інші. Як бачимо в дослідженні, проблеми рецепції образів світової культури у поезії Юрія Клена літературознавці висвітлили багато питань функціонування певних образних структур, їхньої ролі в увиразненні індивідуального стилю митця. Дослідження системного, узагальнюючого характеру майже відсутні.

Отже, актуальність теми дипломної роботи зумовлена необхідністю системного, узагальнюючого осмислення своєрідності трансформації образів світової літератури в поетичному світі Юрія Клена.

Мета роботи полягає у висвітлені ролі образів світової літератури, їх стилетворчої функції, визначенні типового і самобутнього в їх трактуванні Юрієм Кленом, систематизації образів різних генетичних груп, що сприяє конкретизації висновків, узагальнень щодо їхньої ролі у формуванні його поетичного світу.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

• висвітлення ролі традиції у формуванні філософсько-естетичної доктрини поета

• проведення класифікації образів світової літератури в поезії Юрія клена

• з’ясування самобутності трактування традиційної образності в поетичному світі Юрія Клена

• висвітлення ролі літературних ремінісценцій та образів в поемі "Попіл імперій".

Об’єктом дослідження є поетична творчість Юрія Клена, літературно-критичні матеріали та наукові дослідження про творчість поета.

Предметом дослідження є образи світової літератури та літературні ремінісценції в поетичних творах Юрія Клена.

З-поміж методів дослідження у роботі застосовано інтертекстуальний підхід до інтерпретації художніх творів, а також методи порівняльного і систематичного аналізу літературних явищ.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше творчість Юрія Клена розглянуто в широкому літературному і культурному контексті.

Практичне значення полягає в тому, що матеріали та результати роботи можуть бути використані в лекційних курсах з історії української літератури при підготовці і проведені спецсемінарів з поетики стилю, а також присвячених проблемі традицій і новаторства в українській літературі, при написанні курсових робіт, при вивченні творчості Юрія Клена в середній школі.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ОБРАЗИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ЛІРИЦІ ЮРІЯ КЛЕНА

Час 20-х років ХХ століття - чи не найплідніший у всій історії української літератури – позначився приходом багатьох непересічних мистецьких талантів. І чи не найвиразнішою ознакою цієї літературної доби, яку після виходу книги Ю. Лавріненка (1959) почали називати "розстріляним відродженням", є її поліфонічність. Це час, коли поруч з "авангардистськими вибриками" "Нової генерації", "розхристаним неоромантизмом вакпітян", "кострубатим монументальним реалізмом вуспівців", різним у мистецьких шуканнях, але близьких у високій фаховій вправності ланківців-марсіян, поруч із письменниками, що тяжіли до символізму і динамічного конструктивізму, із плужанством органічно існувала високоінтелектуальна, елітарна творчість неокласиків. Як зазначається в "Енциклопедії Українознавства (Париж – Нью-Йорк, 1966), неокласики – літературна течія 1920-х років, основи якої заклав М. Зеров у редагованому ним у Києві журналі "Книгар"(1917-1919). Саме тоді заприятелювали люди високого інтелекту і неабиякого таланту, які визначили і уславили літературну добу – М. Зеров, П. Филипович, Ю. Клен, М. Драй-Хмара і молодший поет М.Рильський. Саме тоді була створена в Україні літературна школа київських неокласиків, головна заслуга якої полягає в тому, що вони слідом за М.Коцюбинським, Лесею Українкою та В. Стефаником ввели українську літературу уже радянського часу в контекст європейської літератури.

Одним із визначних чинників формування поетичного світу неокласиків є їх звернення до джерел світової культури. Вони були переконані, що осмислення духовної спадщини людства допомагає розпізнати "своє" в контексті "чужого", і це "своє", "національне" мислилося неокласикам як органічна складова світової культури, самодостатня і повнокровна, оскільки, як стверджував Іван Франко, традиція – це "загальнолюдський фонд, котрим свобідно користується кожний писатель і кожний народ по мірі своєї спосібності і культурності і до котрого своєю чергою докладає більшу або меншу цеглину свого, власного, оригінального, оп’ять по мірі своєї вродженої спосібності і здобутого попередньою збірною працею рівня культури"[62:74]

Сучасні дослідники неокласицизму (С. Гречанюк, М. Жулинський, М.Ільницький, Ю. Ковалів, Н. Костенко, М. Пасло-Куцюк, Д. Наливайко, Г.Райбедюк, Л. Темченко) у своїх студіях відзначають своєрідність поетики неокласиків як в українському, так і в світовому літературному контексті. Д.Наливайко, зокрема, стверджує, що "український неокласицизм мав специфічну функцію, відсутню або ж слабо виявлену в європейському неокласицизмі – (...) – функцію організації ствердження національного культурного простору, який розбився на скалки й аморфізувався пануючою імперською культурою, піднесення його на рівень вищої культурної реальності й цінності "[52:8]

М. Ільницький розглядає неокласицизм як мистецьке явище перехідного періоду, уроки якого полягали передусім в "утверджені традиції як джерела справжнього мистецтва" [35:44] Ю. Ковалів звертає увагу на те, що "український неокласицизм існував як визначне літературне явище в духовному контексті 20-х років, творчо синтезуючи досвід античної, російської та західноєвропейської літератур, а головне – мистецькі традиції київської культури" [41:9].

Виняткове місце в українській літературі належить Юрію Клену. "Виняткове в тому сенсі, що його поезія – це духовний міст між творчими процесами двадцятих і тридцятих років на Україні та процесами розвитку української поезії на західних землях і за кордоном, які силою обставин вийшли поза територіальні і духовні межі Радянської України і від тридцятих і шістдесятих років були в дійсності головним річищем української поезії" [43:4]. Винятковість і своєрідність творчості поета виявляється ще й у неповторній синтезі, породженій традицією його німецького походження й українського національного відродження першої половини ХХст.

Національна ідея у розумінні Юрія Клена, як і інших неокласиків, полягала в гартуванні "духовного і культурного первня" у свідомості поневоленої надії, в утвердженні рівноправності її культури у світовому просторі. Поет усвідомлював, що деструктивізм модернізму в умовах бездержавності, пошуку шляхів розвитку української літератури може лише поглибити руйнацію духовного остова нації. Європейські літератури могли собі дозволити модерністичну розкіш на всі смаки, оскільки мали довговічний імунітет. Українська література такого імунітету не мала, і зрозуміло, що модернізм для рідної літератури не може бути прийнятим беззастережно, - переконливим доказом того слугує творчість Юрія Клена.