73203 (Новелістика Проспера Меріме), страница 7
Описание файла
Документ из архива "Новелістика Проспера Меріме", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "зарубежная литература" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "литература : зарубежная" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "73203"
Текст 7 страницы из документа "73203"
"Кармен" - одне з найскладніших і в той же час надзвичайно чітких за своєю композицією творів П. Меріме. Ця велика новела складається з трьох різко відмежованих частин: перша частина - скупа і нарочито об'єктивна розповідь археолога, що випадково зіткнувся із знаменитим бандитом Хосе Наварро і його подругою, циганкою Кармен; друга частина - сповнена глибокого драматизму і пристрасності сумна історія дона Хосе, розказана ним самим; третя, завершальна частина, - етнографічна довідка про вдачі іспанських циганів і невелике філологічне дослідження про корені і граматичні форми мови цигана. Цей висновок, перегукуючись зі вступним вченим міркуванням про місцезнаходження поля битви при Мунде, відтіняє напружену схвильованість і глибокий, але стриманий ліризм центральної частини новели.
Мотив жорстокої чарівності дістав свій подальший розвиток у новелі "Кармен". "Кармен" - успішне завершення боротьби П. Меріме з романтичною екзотикою. "Ніколи ще романтику не було втілено в літературі з такою безперечною реалістичністю", - писав про новелу "Кармен" К. Локс: "Справді, побут і звичаї Іспанії подано в новелі не очима стороннього, нехай навіть добре обізнаного, спостерігача, а, сказати б, зсередини: основні картини і психологічні колізії передані одним з головних персонажів новели - Хосе, тобто тим, для кого іспанська екзотика не є, власне, екзотикою. Більш того, розповідь Хосе постійно контролюється тверезими спостереженнями вченого-етнографа, археолога, лінгвіста, нарешті" [12: 34].
Форма "оповідання в оповіданні" дозволила авторові не лише зберегти особливості національного самовиразу, не лише "зняти з себе відповідальність" за гадану неймовірність вчинків героїв і довільність їх пристрастей, але й надала творові певну документальну вірогідність. Реалістичний опис чужого побуту і чужих звичаїв у "Кармен" виявився особливо наочно Лровела стала неначе художнім підтвердженням того, про що Меріме писав з Іспанії 4 вересня 1830 року своєму другові журналісту Альберу Стапферу: "Іспанській черні властиві розум, дотепність, багата уява, але привілейований прошарок, по-моєму, нижчий від завсідників паризьких шинків і рулетки. Можливо, через те, що воно малоосвічене, йому властиві забобони й дурощі так званих "порядних" людей. Мені здається, що іспанський швець міг би зайняти найвищу посаду, а гранд в кращому разі міг би стати хорошим тореадором" [12: 40]. Милування автора "Кармен" чужим національним укладом, його гострий інтерес до психології "нецивілізованих" людей зовсім не має на собі нальоту романтичної екзальтації або сентиментально-повчальної поблажливості. Художня стихія "Кармен" неначе підкоряється відчуттям реалістичної тверезості й витриманості сюжетна структура новели Меріме - трагічне сплетіння кількох людських доль, зокрема циганки Кармен й іспанця Хосе. Вони належать до народів з культурою, що дуже відрізняє їх одне від одного: Хосе - баск, а Кармен - циганка. Тут зіткнулися дві народності і, відповідно, два погляди на світ. Моральні критерії людської поведінки, з яких виходить Меріме, оцінюючи своїх героїв, не нав'язуються апріорно, а встановлюються ними самими. Письменник не розв'язує в своєму творі питання про те, як поставився б до вчинків його персонажів представник цивілізованого світу, - він, письменник, як ніколи раніше, стриманий і безсторонній, - його цікавить, як узгоджуються ці вчинки з їх власними переконаннями і уявленнями.
В образі Кармен є щось і Венери Ілльської. Для них характерне поєднання протилежностей: чарівності і жорстокості.
Подібно до того, як мстиву натуру Коломби П. Меріме виправдав її фатальною вірністю звичаям, він виправдує і тяжкі злочини Хосе, але лише в тому разі, якщо вони не суперечать моралі його середовища. Тому такою болісною стала для Хосе необхідність в ім'я любові до Кармен зректися звичного життєвого укладу. І якщо розрив зі своїм укладом сам по собі ще не приніс Хосе безнадії й розпачу, то причиною цього стало його всепоглинаюче почуття до Кармен.
Кармен - один з найцікавіших жіночих образів не лише в творчості Меріме, але, мабуть, і в усій світовій літературі. Горда й волелюбна циганка давно вже зійшла зі сторінок твору Меріме й зажила самостійним життям. На відміну від Коломби, Кармен розлючено метиться не одному-двом своїм кривдникам, а цілому світові. Вона не виправдує тих, для кого цей світ прийнятний її ставлення до оточення показане як у прекрасних, так і в ницих, одразливих проявах. І навіть ставлення до свого ненависного чоловіка Гарсіа Кривого відбиває обидві, високу й низьку, натури Кармен. Вона прекрасна, коли прагне допомогти Гарсіа звільнитися з тюрми, вона підла, коли хоче підвести його під кулі англійців. В Кармен ціла гама пристрастей і емоцій, добрих і гидких, високих і ганебних, героїчних і жалюгідних. Але кожній з цих пристрастей вона віддається в ім’я свободи - належати собі. Це неодноразове нагадування про її національність нею і Хосе, а також ІV частина новели "Для людей її племені воля - це все", - говорить Хосе. В уста Кармен письменник вкладає такі фразу: "Калі вона народилась, калі вона й помре" (23: 69). Вона нездатна на міцну дружбу - про це свідчить її ставлення до товаришів. Вона нездатна по-справжньому любити, в цьому переконують її слова, звернені до Хосе перед трагічною розв'язкою: "Так, я його кохала, як і тебе, лише мить, може, менше, ніж тебе. Тепер я нікого більше не кохаю і ненавиджу себе за те, що кохала тебе (23: 73). Жадоба свободи - свободи бурхливої, розбещеної, неконтрольованої - надає характерові Кармен тієї внутрішньої краси, тієї дикої чарівності, що і вабить до неї, і відштовхує від неї. В образі Кармен є щось від Венери Ілльської. Згадаймо про злу красу бронзової статуї - і придивімося до намальованого автором портрета Кармен: "То була дика і дивна краса, обличчя, яке з першого погляду дивувало але яке не можна було забути. Особливо в її очах був якийсь чуттєвий і водночас жорстокий вираз, що його я не зустрічав у жодному людському погляді" (23: 73).
Поєднання протилежностей, що залишає враження якоїсь демонічної цільності, дуже характерне для екзотичних новел Меріме. Ці ознаки можна було спостерігати вже в новелах "Мозаїки", але в "Кармен" вони досягають віртуозної досконалості. Всі ті негативні якості Кармен, що умовно протиставляються позитивним, зовсім не заперечуються автором новели, бо її привабливі риси втратили б без них своє значення. Прагнення бути вільною тим-то в даному разі і примітне, що йому підвладна істота - "жінка-диявол", лицемірка, злодійка. Вирізняючи в Кармен хороше і погане, не забувати, що таке вирізнення можливе лише в умовному аналітичному розгляді образу. В живій же Кармен одне без одного втрачає смисл.
Право Кармен розпоряджатись собою не лише не виключає, але й передбачає її фаталізм. Вона не озлоблюється на Хосе, чекаючи смерті від його руки, і ніяк не збирається йому перешкоджати. "Як мій ром, ти маєш право вбити свою ромі; але Кармен буде завжди вільною" (23: 99), - говорить вона йому. І ще: "Ти хочеш мене вбити, я це знаю, - сказала вона. - Така моя доля, але я не поступлюся" (23: 100). І водночас цей фаталізм не робить її імпульсивною особою. Вірячи в невідворотність фатуму, вона (як і Хосе) живе не вибухами пристрастей, а твердими переконаннями. Усвідомлення визначеності (запрограмованості, як сказав би наш сучасник) своєї долі не штовхає її на бездумні вчинки, а лише зміцнює в ній віру у непорушності її життєвої позиції.
Для Хосе кохання - це щось постійне, незмінне, на все життя. Заради кохання він пішов дорогою Кармен, став контрабандистом - тільки б завжди бути з нею. Кармен інакше ставилась до кохання. Прояви волелюбної натури і вільного духу позначилась не тільки на її повсякденному поводженні, на характері її дій, взагалі на способі життя, а й на її уявленні про кохання.
З-поміж двох головних героїв новели, Кармен і Хосе, у однієї (Кармен) підкреслено нема біографії, у другого (Хосе) вона підкреслено є. І перше, і друге мусить щось означати.
Значення найпростіше виводиться з хронотопу. У Кармен є лише теперішнє, тільки "тут і тепер": минуле не те щоб було відсутнє, але воно "провалюється", "зникає", щойно з теперішнього стає минулим. Навіть історію їхнього знайомства і напівкохання напівшлюбу розповідає (хоче і здатний розповісти) лише Хосе - не Кармен. Навпаки, всі подробиці її життя (аж до такої "подробиці", як те, що вона виявляється! - заміжня) Хосе дізнається від інших. І це не тому, що Кармен потайна. По суті, вона нічого не приховує: ні своєї участі в справах контрабандистів, ні чоловіка, ні нового захоплення тореадором, ані свого ставлення до Хосе: просто вона не розповідає нічого зайвого. Кармен просто живе "в цю хвилину" (за висловом пушкінської Лаури з "Кам'яного гостя") і в цьому ось місці. Її минуле - лише "архетип Кармен", карма Кармен: її природа, як її доля. Всі зумовлені обставинами і персонажні реалізації цієї природи-долі ("де, як і з ким, за що і скільки", цитуючи рядки Расула Гамзатова, написані з іншого приводу), - всі вони знайомі, миттєві, подібні до стрімких змін подоби у магічних героїнь фольклору і міфу. "Вони не брехливі й не істинні; вони не "факт", але й не "ксива", - вони є перевтілення-іноформи, за єдності суті й мети" [38: 67].
Протилежність цьому - Хосе. Ось він - наскрізь біографічний та історичний; недарма автобіографію він починає зі сповіщення про свій стародавній рід. (А баски, - про що навряд чи знає Хосе, але міг знати невтомний збирач екзотики, автор, - найдавніше населення Іберійського півострова: самі і бери, що дали півострову його стародавню назву, прийшли туди з Африки близько 2000 років до нашої ери; баски - нащадки аборигенних палеолітичних племен)
Перший міфосюжет - про зустріч "звичайної" людини, чоловіка, з "незвичайною" жінкою, нелюдяною: божеством, феєю, відьмою, "господаркою" лісу, гори, ріки і т.д. - для міфу це все синоніми або "алоформи". Якщо розглянути "макросинтаксис", композицію стосунків Хосе і Кармен, вони майже ідеально вписуються в цю модель.
Зустріч із магічною жінкою. Часто магічність відразу не заявлена; "вона" схожа на "всіх", - крім обов'язкових відзнак іншого світу: у портреті, вбранні, звичаях. Відзнаки, зі свого боку, вкладаються у три варіанти: брак чогось стосовно "людської", звичної для "нього" норми - надлишок (за тією ж мірою) - неузгодженість, поєднання непоєднуваного (ознак, предметів, дій). Такий і перший портрет Кармен.
Обопільне невпізнавання: у нього шире, простодушне; у неї вдаване, двозначне. "Так, Хосе бачить у Кармен "землячку", "сестрицю", "милу", підопічну "горньої Богоматері". А Кармен лише дражнить або прикидається, коли називає Хосе "милим", "земляком", "голкарем".
Показово, що "невпізнанню" (обмаренню) героя може в міфі передувати миттєве первісне впізнавання. Віще серце і віще око випереджають чари іншого світу і встигають повідати "всю правду" [28: 130].
Дар. Вона його або просить у нього, або пропонує йому, що також є "аломорфним": адже дар - це контакт, а контакт - це перший крок до переманювання героя в інший простір. Кармен двічі робить спробу виманити у Хосе подарунок - і двічі він опирається-відгороджується. Тоді Кармен дарує сама - постріл упритул, межи очі, квіткою касії, яку тримала в роті. Квітка ця обертає Хосе на стовп, він підіймає її і ховає при собі, - усвідомлюючи згодом, якого фатального кроку він тим самим припустився.
Прохання її про допомогу - також різновид випробування, також перетягування його до "свого" простору. Допомогти "чужому" світові, - означає стати йому в чомусь своїм, але саме тому стати в чомусь чужим "своєму" світові. Кармен чудово відчував Хосе, - вона ловить його, прохаючи допомогти, на подвійний гачок: язичницького земляцтва-побратимства і християнського милосердя. "Мила сестриця" - відповідь Хосе обома світовидчими мовами. В архаїці милим є тільки свій. (Порівн.: давньогерманський зв'язок понять "вільного", тобто не-раба, не-чужого, члена свого роду-племені, з поняттям "любленого" - Freid, frei). У християнстві милість Бога (але й людини) - вільний особистий дар; брати й сестри - члени "нового народу": рідних за духом, а не за кров'ю; а ближній - не той, хто ближче до тебе стоїть, а той, хто ревніше, стражденніше до тебе тягнеться: той, хто більше потребує твоєї допомоги та підтримки... По-язичницьки Хосе в цьому епізоді програв іншому світові: не він приводить, а його виводять. По-християнськи Хосе кладе душу свою за сестру свою.
"Сестра", певна річ, миттю зникає; героя, певна річ, карають, беручи у "своєму" світі під підозру; проте головний наслідок полягає не в цьому. Він, Хосе, знову внутрішньо не піддався чарам, і тому у неї, Кармен, залишається останній, найдійовіший спосіб - еротичний двобій-контакт.
Винагорода. З язичницьким іншим світом (як це відомо з міфу та фольклору) краще не розраховуватись: собі дорожче вийде. Якщо дар іншого світу - прихована примана, якщо прохання іншого світу - прихований наказ і замовлення, то нагорода іншого світу - прихована перегорода: стіна, що повинна (після одержання нагороди) вирости між людиною та її світом. У сюжеті "Кармен" прорив іншого світу педалюється мотивом першої шлюбної ночі Хосе. Мотив цей у світовій фольксюжетиці не так радісний, як загрозливий, при тому смертельно. Весь епізод позначений рисами ініціації, язичницької еротичної містерії: перебування посвячуваного юнака в "лісовому домі", де "старша жінка" (неодмінно еротично досвідчена і безплідна) навчає його таїнства кохання, - обов'язковий компонент усіх ініціаційних обрядів язичництва.
Але юнак у звичайному випадку йде з "лісу", тоді як Хосе до лісу (чи то в лапках, чи без лапок) приходить.
Перехід в інший світ. Весь дальший сюжет Хосе - послідовний (і щоразу новими стражданнями і новими, дедалі більшими й гіршими жертвами супроводжуваний) відступ його до її світу. Найстрашніше в цьому відступі - лиховісно-знущальне розмивання меж свого/чужого. Це демонструють убивства Хосе. Першим від його рук гине лейтенант, у якому Хосе не впізнає ні баска, ні горянина. Далі гине Ґарсія - ще більш "чужий", але водночас і ще більш "свій": "спільний чоловік" єдиної Кармен, співучасник лісового контрабандистського братства. Ще далі - напад на англійця, наступного "коханця" Кармен, за простодушним рахунком Хосе. (Автор цієї простодушності не поділяє і коханцями жодного з них не зображує. За циганським законом, циганка могла як завгодно крутити голову чоловікам-нециганам, але не могла ставати їхньою коханкою, не пориваючи зі своїм середовищем)