72976 (Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської), страница 3

Особливості дієслівної семантики характеризують не лише семантичну структуру лексеми, а й окремі значення слова, відбиваючись на процесах синонімізації. Однією з помітних досить яскраво виражених диференційних рис у галузі дієслівної синоніміки східно слов”янських мов є розбіжності за ознакою абстрактності (конкретності значень корелятивних одиниць).

Визнається, що дієслова мають абстрактну семантику, передаючи ідею процесу, і відображають ознаки властивості динамічного характеру, абстраговані від реального об`акта й оформлені як дискретні одиниці мовної семантики.

“Разом з тим абстрактність і конкретність семантики співвідносних слів, - часто пов`язується з характеристиками поняттєвої основи значень, її широти а бо в вузькості, з наявністю різних типів семантичних ознак – абстрактних широких або, навпаки, конкретизуючи, які звужують семантичний обсяг” [4,40]. Дослідники дієслів відзначають у цій частині мови різні ступені вираження семантичної властивості – абстрактності значення.

Таким чином, у семантиці дієслів специфічно відображається діалектика абстрактного, загального і конкретного, індивідуального, окремого.

Багатозначність у розумінні семантичного варіювання, при якому лексико-семантичні варіанти лексеми виступають як варіанти, а лексема-інваріант, тісно пов`язаний з сінонімією-лексичним варіюванням (лексико-семантичний варіант сприймається як інваріант, а лексеми, що його вирожають, - як варіанти).

У семантичній структурі полісемантичних слів представлені не основні значення, що перетинаються і не перетенаються. Ділянка не основних (вторинних) значень багатозначного слова, що перетинаються, е в той же час особливим видом синонімії – вториної. Розглядаючи явища багатозначності та синонімії як взаємозв`зані і взаємозумовлені, універсальні для мови форми варіантних відношень, можно дійти висновків не тільки щодо закономірносткей організацієй парадигм багатозначних слів і синонімічних угруповань, а й щодо особливостей структурування всієї лексико-семантичної системи природної мови в цілому.

“Результати дослідження дозволяють припустити, що семантика лексичного рівня має щонайменьше п`ять типів підрівневої системної градації, причому у кожного з них визначається свій ступінь у загальнення”, - робить висновки І.О.Голубовська [7,63]. Далі, за її визначенням, ідуть такі ступіні узагальнення:

1. семантика окремої лексичної одиниці;

2. загальна семантика значеннєвого ряду, що об`єднує кілька лексичних одиниць;

3. об`єднана семантика двох або кількох значеннєвих рядів, яка характеризується зниттям їх загальних семантик;

4. об`єднана семантика групи значеннєвих рядів, що базується на об`єднаних семантиках двох або кількох значенннєвих рядів;

5. семантика поля що утворюється об`єднаною семантикою груп, які його складають.

При формалізованому підході до вивчення лексичної семантики багатозначного дієслова стає можливим виявлення і визначення так званого загального значення слова, яке характеризує семантику всьго лексико – синонімічного поля багатозначного дієслова. “Крім того, - вважає І.Голубовська, - матеріалізоване представленя синонімічних зв`язків у полі через відстань між словами свідчать про те, що вони отожнюються: при цьому найвищий ступін синонімічної спорідненості характеризує слова, які в полі розташовані поряд. Послаблення синонімічних зв`язків відбувається із зростанням відстані між словамі структурованого семантічного простору” [7,64].

Українська мова, як загалом і всі слов`янські мови, відзначається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення небо з землею: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, гругозір, гругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

Мовці користуються синонімами для того, щоб найточніше і найчіткіше виразити свою думку, уникнути словесних чи морфемних словотворень, бути цілком зрозумілими для співрозмовників.

У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Станіслав Семчінський серед синонімів виокремлює абсолютні та відносні синоніми [58]. Останні відрізняються один від одного певними відтінками значеня або же своїм експресивно – емоційними відтінками значення або ж своїм експресивно-емоційним забарвленням, наприклад: сильний – міцний – могутній – потужний або говорити – ректи – балакати – патякати і т.ін.

Інколи синоніми відрізняються додатковим забарвленням, яке виражає належність лексичного елемента до словникового складу мови певної епохи, наприклад: артилерист – пушкар – гармаш. Але треба одразу привернути увагу до того факту, що дея кі мовознавці відмовляються визнавати синонімами слова, які належать до різних історичних епох: і роблять вони це небезпідставно. Бо, й справді, слова, наприклад, тракт і автострада мають щось спільне (це спільне – сема “шлях ополучення”, наявна в обох семантемах), однак вони не належать до одного й того самого синхронного зрізу.

Абсолютні синоніми – це такі слова, які мають однакове значення і не відрізняються навіть відтінками смислу, наприклад: процент і відсоток, майдан і площа, мовознавство і лінгвістика, гасло і лозунг. Проте кількість абсолютних синонімів у мові не дуже велика. Крім того, з часом деякі абсолютні синоніми перестають бути такими, вони диференцюються або стилістично, або семантично, або тільки своєю сполучуваністю. Безперечно, слова голова і глава були в минулому абсолютними синонімами, але нині глава є стилістично маркованим словам (на приклад, глава держави) порівняно з нейтральним голова (наприклад голова уряду чи зборів). У минулі часи слова гість і купець теж були абсолютними синонімами, але в процесі розвидку мови вони вони диференціювалися. Сучасна українська мова чітко розрізнює за сполучіваністю синоніми засмальцьований і замурзаний (наприклад, одяг і ніс) при ширшій сполучуваності їх синоніма брудкий; порівняйте так само сполучуваність синонімів старий і літній зі словами чоловік і собака, - можно сказати старий чоловік і літній чоловік, але не можна сказати літній собака, лише старий собака.

Дехто з мовознавців взагалі поставився дуже скептично до явища синонімії. Російський мовознавець Г.Винокур писав: “Так звана синонімічність засобів мови, якщо мати справу не з лінгвістичною абстракцією, а з живою реальною мовою, з тією мовою, яка фактично існує в історіїЄ є просто напросто фікцією. Снонім є синонімом, але до того часу, поки він знаходиться в словнику. Але в контексті живого мовлення не можна знайти жодного становища, в якому було б все одно, як сказати: кінь чи лошадь, малюк чи дитя і т.д. “ [57,68].

Отже, лексиколог – онамасіолог буде визнавати подібні слова синонімами, тоді як лексиколог - семасіолог намагатиметься підкреслити індівідуальне в значенні кожного окремого слова [53,4].

Класифікація Станіслава Семчінського, що поділяє синоніми на абсолютні і відносні, дуже зручна для шкільної програми, але у зв`язку з її узагальнюючим характером постає цілий ряд запитань що до природи відносних синонімів.

Де які мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є.І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні (про них вже було сказано вище) та синоніми лексичні, тобто такі, які належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні, наприклад: розглядати і аналізувати. Переше слово загальніше за значенням; друге – відзначається насамперед належністю до наукової термінології (не просто розглядати щось, а з якоюсь науковою метою). Серед лексичних синонімів (за класифікацією М.Плюща та ін.) виділяються:

1. стилістичні, наприклад говорити і балакати (друге слово доречне в розмовному стілі);

2. семантичні, наприклад вивчати і штудіювати (у значенні другого слова є відтінок “ретельно вивчати”);

3. семантико – стилістичні, наприклад архітектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості).

Крім лексичних синонімів ці мовознавці виділяють синоніми контекстуальні, тобто такі, які лише в певному контексті мають близьке значення. Такі синоніми властиві художнім текстам.

Майже тотожнє розмежування синонімів подають М.Жовтобрюх та Б.Кулик [13,81]. Синоніми за їх основними ознаками можна поділити на такі групи:

1. синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленям; широко використовуються в мові художньої літератури;

2. синоніми, які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми назхиваються семантичними: або ідеографічними;

3. стилістичні – такі використання яких неоднакове у різних стилях літературної мови. Такі синоніми з одними словами сполучаються, а з іншими – ні, в одному жанрі мови – поширені, а в інших – зовсім не вживаються.

Крім словникових синонімів українська літературна мова знає ще й синоніми контекстуальні, або текстуальні, про які вже раніше було розказано.

Такої ж точки зору, незважаючи на невеликі розбіжності, дотримується й колектив учених під керівництвом О.Т.Волоха. В їх сумісній праці [63] подається такий розподіл синонімів:

1. За значенням і функціями розрізняють синоніми ідеографічні і стилістичні.

2. Ідеографічні синоніми виступають як засіб уточнення, виділення, деталізації тієї чи іншої ознаки поняття.

3. Стилістичні синоніми розрізняються за сферою вживання, емоційним забарвленням, образністю тощо.

4. Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті, лише тимчасово виступають як синоніми.

5. До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення – фразеологічні одиниці, наприклад: обманювати – замилювати очі.

Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].

Повним синонімам властивий абсолютний збіг лексичних значень, у зв`язку з чим вони класифікуються також у абсолютні, семантично тотожні: родина – сім`я. Не повні синоніми характеризуються певними відмінностями, які виявляються у так званих відтінках лексичних значень.

На основі протиставлення за повним і не повним збігом лексичних значень мовознавці віділяють два основних типи синонімів:

1. синоніми – тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;

2. квазісиноніми – тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.

Далі ласифікація rрунтується на внутрішній діференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синоніми семантичні, стилістичні, семантико – стилістичні.

О.Д.Пономарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів. Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців – лексикологів, так і мовознавців – стилістів [56].

Отже, морфологічні синоніми – це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє – гуля, співає – співа, літає – літа, питає – пита, стрибає – стриба, лунає – луна. Перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, баче, любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому – діалектні. Форми прикметників на зразок синьому – синім, білому – білім, великому – великім [56,52].

Синттаксичні синоніми – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: для створення (нейтральний варіант з відтінком книжності), щоб створити (нейтральний варіант), з метою створення (книжно – офіційний варіант); замість того, щоб написати (зробити, вивчити) – замість написати (зробити, вивчити).

Наприклад: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. – замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. – Я їду працювати в Одесу – дуже люблю це місто.

Словотвірна синонімія – наявність префіксально – суфіксальних утворень, наділених різними симантико – стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, попописав; темніти – темнішати, біліти – білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунічки.

“В українській мові, як і в російській, - зазначає також В.Г.Петік, -найчастіше виникають синоніми шляхом творення нових слів від здавна існуючих за допомогою різних словотворчих засобів. Так, наприклад, за допомогою префіксації: віяти – повівати, подихати, подувати; відрада, розрада, утіха; за допомогою суфіксації: нишком, тишком; славний, славетний; плескання, хлюпання, плескотіння; за допомогою суфіксально – префіксального твореня: безсумнівний, незаперечний; безталання, бездолля” [64,130].

Л.О.Родніна провела дослідження, яке стосувалось семантичних відповідників словотворчих синонімів. Вона погоджується з І.Коваликом, пояснюючи наявність у слов`янських мовах словотворчих синонімів і тривале співіснування таких утворень наявністю в їх семантиці поряд із спільним основним значеням додаткових самостійних значень чи то їх відтінків або можливістю вживання в різних контекстах (у вужчому або ширшому розумінні) [57,66-67].

Проте є певні лексичні групи, що становлять виняток з цього загального правила. Прикладом можуть бути назви осіб за зовнішньою або внутрішньою характерною ознакою. Переважна більшість іменників цієї групи має яскраво виражений ємоційно – оціночний характер. Більшість таких суфіксальних утворень – це іменники з непродуктивними або малопродуктивними суфіксами, це суфікси – ень (велетень, красень), - ань (головань, червань), - ун (балакун, чистун), - ій (крадій, плаксій) тощо. Сполучуваність перелічених суфіксів з твірними основами досить вільна. Якщо вибрати з кількох основних словників української мови назви осіб з ознаками краси, молодості, старості, сили та подібного, то вони становитимуть ряди утворень з більшістю перелічених вище суфіксів.

Одним з етапів дослідження Родніної Л.О. було зіставленя однокореневих утворень, оформлених, з одного боку, суфіксами, властивими лише даній групі назв, з другого – суфіксами – ник, - ець, що використовуються в інших лексико – семантичних групах іменників. Їх зіставлення показало, що утворення з суфіксами – ник, - ець дають характеристику особи порівняно нейтральну, значною мірою позбавлену емоційного забарвлення.