72976 (Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської), страница 6

Стиль починається там, де є вибір. Стосовно до мови вибір – це синонімія. Коли б у мовах не було синонімів, то не було б ні стилістичних значень, ні стилю. “Багатство синонімів – одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами тобто вміння поставити саме то слово і саме на тому місці – невід`ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра” (М.Рильський).

Синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Для стилістики важлива не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична (любий, милий), а й синтаксична (радіти з чого, радіти від чого), морфологічна (на блакитному небі, на блакитнім небі), слово твірна (походив, попоходив), фразеологічна (бере, бере вовк, та й вовка візьмуть; і на жалку кропиву мороз буває). І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов`язана з мовою.

Лексичні синоніми бувають ідеографічні та стилістичні. Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати найточніше найпідхожіше слово з синонімічного ряду, щоб якомога кращє передати ту чи іншу думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно – експресивно – оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні де що умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності супроводжуються і деякими значеннєвими варіаціями.

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних – широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно – діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: “Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю” (Конценція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації.

Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше ніж в офіційно – діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення.

Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття.

Однією з центральних проблем сучасної мови для спеціальних цілей є проблема термінології, і це зрозуміло, оскільки термінологія є семантичним ядром наукового і будь-якого спеціального пакету. “Отже, розвиток українського наукового стилю мовлення нерозривно пов`язан з розвитком у термінології”, - вважає Ф.Циткіна [52,69].

Більшість дослідників термінологічної лексики додержується традиційної класифікації термінологічних синонімів, запозиченої з із загальновживаної мови, згідно з якою виділяються такі види синонімів: абсолютні, відносні, ідеографічні, стилістичні, різноплановість яких цілком природна і закономірна, тому що терміни та варіанти термінів виражають певні поняття, які перебувають у постійному розвитку, русі.

У своєму дослідженні про питання термінологічної синонімії С.Худолєєва пише: “... під синонімічними термінами ми розуміємо такі терміни, потенційні значення яких виявляють тотожний (єдиний) чи близький (відносно близький) предметно логічний зміст. Під потенційним значенням терміна ми розуміємо значення, замовлення двоїстою природою термінологічної одиниці. З одного боку, термін може мати одне значення (однозначність), з другого – термін може мати кілька значень (багатозначність). Саме це протиставлення термінів за значенням – однозначність/багатозначність, яке ми кваліфікуємо як ступінь багатозначності терміна і є однією з основних диференційних ознак термінологічних синонімів [71,60-61].

Семантика багатозначних термінів відрізняється від семантики однозначних термінів, і зв`язки, що виникають між термінами які виявляють тенденцію до багатозначності, відрізняються від зв`язків, існуючих між однозначними термінами. Основу цих зв`язків становлять не структурні особливості терміна, а функціональні, внаслідок чого виникає ситуація, за якої постає необхідність контексту. Ступінь багатозначності, таким чином, зумовлює появу одні неї з диференційних ознак – особливості функціонування.

Оскільки однозначність не викликає якихось суттєвих змін у змістовій структурі терміна, то при синонімічних відношеннях, де переважає ця ознака, можлива вільна взаємозаміна та варіювання синонімічних термінів без будь-яких контекстуальних обмежень. Взаємозаміна синонімічних термінів відрізняється від взаємозаміни слів загально вживаної мови, де, на думку деяких лінгвістів (Агаєва, Софронова), це можливо лише при наявності більш або менш повних синонімів.

Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а за позичений термін, як і будь-яка не термінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з`являється однозначне слово – шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий – запозичений: бібліофіл – книголюб, біографія – життєпис, пентагон – п`ятикутник, гігант – велетень, монах – чернець. Особливо багато таких утворень серед астрономічних назв. Оріон - Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди – Волосожар, Велика Ведмедиця – Великий Віз, Молочний Шлях - Чумацький Шлях (Чумацька дорога).

У термінології так само є парні назви: біном – двочлен, асиміляція – уподібнення, дисперсія – розсіяння, осциляція – коливання, молюски – м`якуни, квалітативний – якісний, квантитативний – кількісний. Крім походження, вони ні чім не відрізняються і певний час співіснують як дублери (слова, що не мають відмінностей ні в значенні, ні в стилістичному забарвлені). А згодом або набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З – поміж переліченних термінологічних пар компоненти іншомовного походження вживаються як правило в суто науковому стилі, а питомі українські – в науково навчальному, науково – популярному та інших різновидах з пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов`янське, загальне) мовознавство, але структурно – математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж.

Дублети у термінологічній лексиці наукової мови створюються не тільки від різних основ, а й через додавання з власно мовних і запозичених формальних елементів до одного кореня, наприклад: одно варіантна система, моноваріантна система, уніваріантна система; векторне і векторіальне поле; секторна і секторіальна швидкість та ін. [20,42].

У діловому та науковому стилях в основному використовується усталене коло слів і словосполучень, нейтральних емоційно і по можливості безекспресивних, які й створюють типовий для цих стилів холодний, сухий колорит (у синонімічних рядах вживані тут лексеми переважна виступають у ролі домінант).

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загально мовні, а й контекстуальні. Пригадаємо, що загально мовні синоніми – це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом, наприклад: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення [56,60]. З синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: “Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російсько мовного населення, які вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків – ім. Не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі” (газ). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення “Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах” (О.Гончар) [56,60].

Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико – стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: “Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба” (Е.Гуцало) [56,60].

Значний стилістичний ефект досягається розчепленням загального поняття на синоніми – складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець” (журн.) [56,61].

Як свідчать наведені приклади при наявності різних емоційно експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо – белетристичному стилі на першому плані функція естетично – зображальна. Таким чином емоційно експресивні синоніми, відзначаючись яскравими супровідними відтінками значень, вживаються обмежено – не в усіх стилях і формах мови; вони найпоширеніші у художній мові.

Розвиток синоніміки являє собою яскраво виражений процес вдосконалення засобів загальнонародної мови. Збагачення синоніміки їде в основному через зближення, сходження значень слів, за рахунок за позичення слів з інших мов, добору їх з діалектів, професійних говірок та ін.

Збагачуються синонімічні ряди і за рахунок фразеологічних одиниць, які виконують у художніх текстах роль виразного мовного еквівалента до слова.

До складу синонімів у художній і, почасти, публіцистичні мові входять також архаїзми.

Ряд стилістичних синонімів – все звичайно, значно вільніший ланцюжок слів, бо він включає до себе, крім власне синонімів, ще й контекстуальні синонімі, авторські семантичні неологізми, тропеїчні вживання.

Так само, як і синоніми ідеографічні, стилістичні синоніми можуть вводитись у текст у вигляді ряду і як по одинокий, довільно вибраний член такого ряду.

Завдання ряду таких синонімів у тексті – показати багатство явища, інтенсивність прояву дії, різноманітність ознак. Ось синонімічний ряд до слова “зоря”:

У час світань погожих - світанкова

І вечорова – вечором. В жнива

Вона зоветься зірниця, житянка,

У темну ніч – стожарниця вона,

Над росами – то росянка, ясиня,

Провісниця, віщунка – у біді,

В людським коханні – вірниця...

(А.Малишко) [20,43].

Добре виконує такий ряд і функцію нагнітання: “Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли...” (Ю.Яновський) [20,43].

Як правило, у поетичних текстах емоційно – експресивний вплив синонімічного ряду посилюється використуванням синтаксичного паралелізму, який увиразнює одиниці ряду, а також за рахунок звукопису, тропів та ін.

У поетичному контексті синонімічному стають слова, які поза цим контекстом належать до дуже віддалених семантичних сфер, сприяє цьому зближенню також інтонаційно – сполучниковий зв`язок їх. Таким засобом з`в’язку може послужити повторюване при кожному члені ряду означення:

Не менш поширений і протилежний за спрямуванням прийом: “розщеплення на синонімічний ряд одного поняття, як що у нього є різні назви.