72976 (589253), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В художньому стилі синоніми використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Їх функція тут, в першу чергу, естетично- зображальна. Таким чином, у художній мові найпоширеніші емоційно-експресивні синоніми. Їх вплив на суттєве сприйняття посилюється за рахунок авторських семантичних неологізмів, тропеїчних вживань, звукопису та інших літературних прийомів.
На нашу думку, важливо й цікаво вивчати синоніміку окремого художнього твору або окремого письменника, а також аналізувати окремі синонімічні ряди.
Наукова новизна цієї роботи полягає у тому, що зібрані матеріали аналізуються глибше із ширшим залучанням кількісного аспекту.
Теоретичне значення полягає у розробці актуальних проблем української лексикології, встановлені закономірностей і особливостей дієслівних синонімів на матеріалі творів Ольги Кобилянської.
Результати дослідження доповнюють і уточнюють уже існуючи знання у цій галузі.
Практичне значення вбачається у тому, що матеріали можуть бути використані на уроках української мови у школі, для укладання словничка синонімів, вживаних у творах Ольги Кобилянської.
Джерелом для дослідження послугували такі твори Ольги Кобилянської: повість “Земля”, оповідання “В неділю рано зілля копала...”, “Жебрачка”, “У св. Івана”, “Аристократка”, “Час”, “Банк русти кальний”, “Мужик”, “Битва”, “Рожі”, “Покора”, “Думи старика”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Юда”; новели “Природа”, “Некультурна”; нариси “ Impromptu phantasie”, “На полях”, “Під голим небом”, нарис із сільського життя “За готар”, воєнний нарис “Сниться...”; фантазія “Поети”; фрагмент “Valse melancolique” і поезія в прозі “Там звізди пробивались”.
Творчість Ольги Кобилянської ще за її життя стала предметом досліджень і дискусій критиків та літературознавців, була живим ферментом літературного процесу. Новаторський характер прози письменниці тонко відчули Іван Франко, О.Маковей, Леся Українка, Г.Хоткевич, М.Коцюбинський та інші критики, які підтримували її на творчому шляху, сприяли розвитку таланту Ольги Кобилянської.
Художня проза письменниці сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. ЇЇ новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. У своїй кращій частині літературна спадщина О.Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню ї взаємо збагаченню народів.
РОЗДІЛ 1
МІСЦЕ ЛЕКСИЧНИХ СИНОНІМІВ У ЛЕКСИКОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.
Використання синонімічних багатств умовній практиці має величезне значення. Синонімами користуються в усіх ділянках мовного життя, усного чи письменного, а особливо стилістично здиференційованого й загостреного.
Мовець весь час стає перед завданням добору потрібних йому слів з численних синонімічних запасів, а в зв’язку з цим і пере необхідністю творчого осмислення їх вжитку. Складність спілкування змушує нас приділяти пильну увагу найбільш витонченим засобам комунікації.
Синоніми – це творчо осмисленні складники мовної цілості. Вони виникли як результат до бору досконалих форм вираження думок і почуттів. Через те й користування ними не автоматизується. Синоніми задовольняють прагнення людини до влучності й краси мовлення. Саме в синонімах приховані найбільш “інтимні” особливості лексичної системи, її комунікативні та виразові можливості. Мудре й виразне слово знайшло свою опору синонімічній формі. Недооцінка чи занедбання синонімічних багатств мови ведуть до неї знебарвлення.
Лексична синонімія (від гр. Cunonumia, sunonumos-однойменність, однойменний) – специфічне явище, прямо протилежне омонімії. Якщо для омонімів характерними є різні значення виражені тотожніми формами, то синонімія означає семантичну тотожність чи близькість двох або кількох різних за звуковим складом слив. Вивчення основних питань в синонімії без посередньо пов’язане з науковим осмисленням семантичних категорій – лексичного значення слова, полісемії – та стилістичних явищ умови.
На й більш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми – це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного: 1) відтінками в лексичному значенні; 2) своїм емоційним забарвленням; 3) належністю до певного стилю; 4) своєю вживаністю; 5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами.
Виходячи с того, що в мові основна частина лексики складається з багато значних слів, синонімами слід вважати не слова в загалі з їх повним об’ємом смислової структури, а слова лише в тих окремих значеннях, які є для них спільними. Наприклад, слово друг в українській мові не однозначне, і тому в доборі з ним слів потрібно враховувати якесь одне його значення: 1) Ти мені друг і товариш! 2) Співай, поете будь завжди хорошим другом правди. У першому реченні слова друг і товариш – синоніми, вони виражають одне поняття, називаючи особу зв’язану з автором (з іншою особою) близькими стосунками, відданістю, дружбою, довір’ям; у другому ж – слово друг ужито в іншому значенні, не синонімічному і значенням “товариш” синонімами до нього можуть бути слова поборник, захисник.
Оскільки лексичне значення слів може бути встановленим лише в певних контекстах, для правильного розуміння явищ синонімії важливо враховувати не тільки предметне значення слів – синонімів, а й особливості їх уживання та граматичні умови сполучуваності їх з іншими лексичними одиницями.
За спільністю лексичного значення і загальними граматичними ознаками слова-синоніми об’єднуються в синонімічні ряди, причому члени синонімічного ряду належать до однієї частини мови. Наприклад: шлях дорога, путь, гостинець. Усі ці слова – іменники.
У синонімічному ряді виділяється стрижневе слово, або домінанта (від лат. Dominans-панівний). У цьому слові найчіткіше і найясніше виражається основне загальне значення, властиве всьому ряду, і воно є найуживанішим серед усіх слів. Стрижневим словом виступає в основному синонім без виразного стилістичного замовлення, тобто нейтральний синонім.
Якщо увесь синонімічний ряд складається з емоційно експресивних слів, то домінантою в ньому є слово найменш емоційно забарвлене, наприклад: ходити, блукати, бродити, вештатися, блудити, тинятися, сновигати, швендяти. Тут дієслово ходити – стрижневе, воно виражає основні значення: процес дії, який властивий всьому синонімічному ряду.
У синонімічному ряді синонімі розташуються за принципом градації, з урахуванням семантичної і стилістичної близькості синонімів ряду до стрижневого слова, а також сфери вживання слів.
Синонімічні ряди можуть поповнюватися новими словами і втрачати застарілі. Так, у 19 ст. Поряд і словом працювати, трудитися вживався синонім робити. У наш час ці синонімічні зв’язки майже втрачені. Слово звичайний раніше належало до синонімічного ряду чемний, вихований, ввічливий. На сьогодні це значення вже застаріло і основними значеннями цього слова є звичний , простий, повсякденний.
Одне і те саме слово може входити в кілька синонімічних рядів. Це зв’язано з багатозначністю слів української мови, наприклад: тихо (йде)-повільно, помалу, спокійно; тихо (говорить) – неголосно, нечутно, глухо.
Чим багатша і розвиненіша лексична синоніміка тим багатша, розвиненіша й досконаліша сама мова бо лексичні синоніми є одним із найважливіших засобів, що забезпечують вираження думки в усіх її найтонших відтінках. М.П.Муравицька зазначає, що “однією важливих проблем синхронного аналізу лексичного складу мови є дослідження його як системи синонімічних рядів. Від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв’язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов’язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, на сам перед, наукових, а також публіцистичних” [43,31]. Вивчення лексичного складу як системи синонімічних рядів передбачає аналіз їх структури, який вимагає попереднього визначення елементів синонімічного раду або з’ясування того, що являють собою синонімічні одиниці. Він потребує також формулювання правил віднесення одиниці до того чи іншого синонімічного ряду, встановлення кількості і порядку їх розташування стосовно домінантної одиниці ряду.
Семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак зумовлює-з позицій діалектики форми і змісту – розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-семантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння не тільки не заперечує відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова лексичній системі мови (як не заперечує їх розгляд слова як єдності його різних семантичних варіантів), а, навпаки, виходить з цієї самостійності і цілісності. Аналіз синонімічного ряду як послідовності значень слів, а не самих слів враховує семіотичні закономірності суспільного функціонування і розвідку історично сформовано полісемічного слова, а саме: використання мовцями значень слів у процесі спілкування. По замовна ситуація і мовленнєвий контекст сприяють, по-перше, реалізації того чи іншого значення слова і на цій основі синонімізації значень слів; по-друге, - виникненню у межах нових значень, здатних до синонімізації. Полісемія у процесах синхронної реалізації і в результаті діахронічного розвідку збагачує синонімічні можливості мовної системи. Кожний синонімічний ряд є рядом значень різних слів: полісемічне слово входить у різні синонімічні ряди саме завдяки своїй багатозначності, наявності у нього лексико-семантичних варіантів. Семантичні відмінності між цими варіантами пов’язані відмінностями у синтаксичних умовах їх мовленнєвої реалізації. Синтаксичні відмінності служать засобом відносного розчленування, відокремлення різних лексичних значень.
Полісемія і синонімія є різними проявами співвідношення дискретного (перервного) і континуального (неперервного) в лексичній системи мови.
Лексичні значення виникають у результаті розчленування носіями мови семантичного континуума за допомогою одиниць мови як дискретних формальних сутностей. При цьому межі, що пролягають між різними значеннями, нечіткі, розмиті, відносні. Цей забезпечує блізкість відмінних значень, їх єдність в одному слові – в одній дискретній одиниці – і можливість синонімізації (зближення) значень, що належать до різних слів – до різних дискретних одиниць. Полісемічне слово підкреслює гру відмінностей у значеннях саме на фоні семантичної – асоціативної – спільності значень, підсиленої втіленістю в одному звуковому комплексі – в одній дискретній одиниці. Синонімічне зближення значень різних слів полягає в комунікативній актуалізації спільних частин значень, що належать до різних дискретних одиниць. Ряд синонімічних значень слів на фоні відмінностей між значеннями, підсилених формальними відмінностями дискретних одиниць демонструє різного ступеня семантичну спільність значень. Синонімія підкреслює відсутність чітких меж між виділеними із семантичного континуума значеннями, навіть як що вони втілені у різні дискретні форми – різні слова. Слова, значення яких синонімізуються, не тільки мають відмінні звукові комплекси, а характеризуються насамперед відмінностями в історично сформованих семантичних структурах. Синонімічні значення зберігають в собі ці відмінності. Саме тому ряд синонімічних значень, як і полісемічне слово, являє собою єдність семантичного спільного з семантично відмінним. При цьому полісемічне слово виділяє семантично відмінне у семантично спільному; ряд синонімічних значень, навпаки, підкреслює семантичне спільне у семантично відмінному.
Отже, аналіз синтаксичних властивостей тексту в поєднанні з лінгвістичним експериментом і з результатами психолінгвістичного дослідження, які зробила М.П.Муравицька [43], дає можливість вивчити спільне і відмінне у різного ступеня синонімічних замінах: 1) до одного значення полісемічного слова, вжитого у різних контекстах у одній синтаксичній конструкції, а також у різних конструкціях, проте таких що є варіантами однієї інваріантної конструкції; 2) до різних значень одного слова у межах синтаксичної групи лексико-семантичних варіантів, що вживаються у конструкціях які є варіантами таких різних інваріантних конструкцій, які близькі за структурними, формальними ознаками; 3) до різних значень одного слова які належать до різних синтаксичних груп. Синтаксис служить надійною основою лексико семантичних класифікацій. Відносно сталі синтаксичні відмінності втілюють у собі, закріплюють більш рухливі, менш чітко окреслені семантичні відмінності. При цьому синтаксичні конструкції і їх групи перебувають не в однозначному відношені з лексико-семантичними варіантами і їх групами диференційованими стосовно спільного й відмінного у синонімічних рядах, встановлених психолінгвістичним методом. Тому для різних значень кожного слова потрібен конкретний аналіз, який пояснював би закономірності співвідношення синтаксичних і семантичних властивостей у структурі слова. Зам М.П.Муравицькою, психолінгвістичні методи при аналізі синонімічних властивостей значень поліси нічного слова, по-перше, уточнюють на основі колективної інтуїції носіїв мови формальні (синтаксичні) класифікації, по-друге розкривають відносність цих класифікацій, яка виявляється й у відсутності чітких значеннєвих меж лексико-семантичними варіантами багатозначного слова, що належать до однієї синтаксичної групи, а також до різних синтаксичних груп, і в наявності перехідних і складних значень.
Синонімічні ряди (встановлені у психолінгвістичному експерименті) до різних синтаксично диференційованих значень розкривають закономірності семантичної структури полісемічного слова, що служать теоретичною основою подальших лексикографічних розробок.
Тепер звузимо коло питань до галузі дієслівної синонімії. “Лексико семантичні співвідношення дієслівних синонімів на міжмовному рівні обумовлені специфікою лексичних значень цієї частини мови”, - пише П.В.Бублейник [4,35]. В.В.Виноградов відзначав “широту семантичного обсягу” дієслів: “Семантична структура дієслів більш об’ємна і гнучка, ніж усіх інших граматичних категорій. Це властивість дієслів залежить від особливостей граматичної будови дієслів. У дієсловах засоби об’єднання і диференціації значень різноманітніші, ніж в іменах “. Цю особливість дієслівної семантики В.В.Виноградов слушно пов’язував також із характером морфемної структури дієслова, з “з багатозначністю його синтаксичних можливостей, його конструктивною організуючою силою” [4,36].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
