43461 (Перекладацька адаптація та типологія прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn), страница 9

Прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах комунікації. Отже, вивчити прагматичний аспект речення значить вивчити речення в процесі мовної комунікації. На наш погляд, найбільш прийнятною теорією мовної комунікації є теорія мовленнєвих актів. Відповідно до цієї точки зору, не окремі слова чи речення є базисними елементами людської комунікації, а мовленнєві акти. Кожен мовленнєвий акт складається з т.зв. субактів:

а)локутивний акт (прагматично релевантні структурні компоненти);

б)пропозиціональний акт (прагматично релевантні семантичні компоненти);

в)і локутивний акт (наявність певного наміру, певної мети);

г)перлокутивний акт (вплив мовленнєвого акта).

На основі теорії мовної комунікації можна побудувати модель мовної комунікації (див. схему 1.3), в якій центральне місце відведене поняттю текст. Речення є компонентом тексту. Саме у тексті і лише у тексті може бути встановлений прагматичний статус речення.

Текст може існувати в двох варіантах - усному і письмовому.

Необхідно розрізняти текст на мовному, докомунікативному рівні (як абстрактно-теоретичну категорію) і текст на мовленнєвому, комунікативному рівні. У першому випадку слід вживати безпосередньо термін "Текст", у другому випадку - "дискурс" у вузькому розумінні.

Крім того, існує широке розуміння дискурсу: об'єктивна реальність сприймається індивідуумами і переломлюється в їхній свідомості у суб'єктивні світи, втілені в мовній формі. Такий суб'єктивний світ і є диcкурсом у широкому розумінні. Причини мають у дискурсі широкого плану статус не подій, не просто пропозицій, а фактів.

Те, що поняття "дискурс" у вузькому розумінні (далі "дискурс") тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям "функціональний стиль".Виходячи з цього, варто розрізняти дискурси офіційно-ділового стилю, розмовного стилю, наукового стилю, газетно-публіцистичного стилю, художнього стилю. Тому надалі ми будемо розглядати складне речення з точки зору прагматики як компонент дискурсів різних функціональних стилів.

В результаті проведеного дослідження дискурсів художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів були отримані дані про вживаність складних речень з конекторами da, weil, denn. Ці каузальні таксиси найбільш вживані в дискурсах художнього стилю, менш вживані в науковому стилі і найменш вживані в газетно-публіцистичному стилі. В дискурсах усіх трьох стилів перевага віддається формі підрядного речення. В художньому стилі найбільш уживані паратаксиси з конектором denn (66%), найменш уживані гіпотаксиси з конектором weil (25%); в газетно-публіцистичному стилі найбільш часто зустрічаються причинні речення з конектором weil (57%), найбільш рідко - з конектором da (6%); в науковому стилі перевага віддається конектору weil (40%), найменш уживаним є конектор da (27%). В цілому розподіл вживаності таксисів з цими конекторами від більшого до меншого виглядає так:

а)таксиси з denn;

б)таксиси з weil;в)таксиси з da.

В розмовному стилі провідне місце серед досліджуваних конекторів з величезним відривом посідає конектор weil (98%), а da (1%) і denn (1%) відіграють другорядну роль.

Підрядні речення причини із сполучником da відносяться до розряду т.зв. підрядних речень, що примикають, які прагматично виконують допоміжну роль. На них у дискурсі не робиться особливий акцент. Тому конектор da слід вживати, якщо наслідок важливіший за причину.

Підрядні речення причини із сполучником weil відносяться до розряду т.зв. зв'язаних підрядних речень, які відрізняється значною автономністю по відношенню до головного. На них у дискурсі робиться особливий акцент. Тому конектор weil слід вживати, якщо причина важливіша за наслідок.У складному реченні з denn причинний зв'язок, взаємозалежність частин відчувається значно слабкіше, зате значеннєва й емоційна вага окремого речення зростає.

Denn орієнтований на те, щоб перетворити нерозуміння адресата у розуміння та уникнути непорозумінь між комунікантами у подальшому дискурсі. Тому даний конектор є адресатоорієнтованим. Da, навпаки, є адресантоорієнтованим конектором, оскільки у цьому випадку мовець використовує інформацію, відому як йому, так і слухачу, щоб у плані змісту сформувати комунікативний ланцюжок висновків, оцінок, рішень. Weil орієнтується на дійсність, сприяє одержанню знання і перетворенню незнання у знання.

На основі фактичного матеріалу ми вивчили модифікації каузальності та можливості прагматичної корекції у складних реченнях. Перший напрямок модифікації каузальності - корекція причинного статусу: за допомогою прагматичного коректора адресант уточнює свою думку про причину. Найбільш підданий прагматичній корекції конектор weil. Його можуть супроводжувати акцептанти одиничності причини {bloß, nur), актуалізатори першорядності, важливості висунутої причини {vor allem, besonders) та багато інших прагматичних коректорів. Конектор da може контактувати з прагматичними коректорами besonders і erst. Конектор denn не контактує з прагматичними коректорами.

Об'єктом прагматичної корекції може виявитися не сполучник, а сам мотивуючий факт, при цьому каузальний статус того, що повідомляється (його мотивуюча сила), сумніву не піддається: такий вид корекції властивий усім трьом розглянутим видам складних речень.

Другий напрямок модифікації фіксує стадію пошуку для протилежного фрагмента інформації - наслідку, тому прагматичні коректори фігурують у головному реченні, а каузальна частина корекції не піддається, її мотивуюча сила не обговорюється. Усі три розглянуті види складних речень можуть підлягати модифікації другого напрямку.У результаті проведених досліджень ми встановили комунікативно-прагматичні типи складних речень з конекторами da, weil, denn. Для гіпотатксисів з конектором da це є:

а) константи в у головному реченні - констатив у підрядному реченні;

г) квеситив у головному реченні - констатив у підрядному реченні;

є) директив у головному реченні - констатив у підрядному реченні.

Для конектора weil:

а)констатив у головному реченні - констатив у підрядному реченні;

б)констатив у головному реченні - квеситив у підрядному реченні;

в)констатив у головному реченні - директив у підрядному реченні;

г)квеситив у головному реченні - констатив у підрядному реченні;

д)квеситив у головному реченні - квеситив у підрядному реченні;є) директив у головному реченні - констатив у підрядному реченні,де варіанти б) і в) характерні для усного мовлення.

Для конектора denn:

а) констатив у реченні, що не вводиться denn (далі "без denn") - констатив уреченні, що вводиться denn (далі "з denn");

б)констатив у реченні без denn - квеситив у реченні з denn;

в)констатив у реченні без denn - директив у реченні з denn;є) директив у реченні без denn - констатив у реченні з denn,де варіант в) властивий лише розмовному стилю.

У результаті дослідження прагмаепістемічних особливостей каузальних таксисів з конекторами da, weil, denn було встановлено, що сурядний сполучник denn виступає показником (маркером) вивідного знання, каузальні паратаксиси з da мають епістемічне значення "досвідно-достовірне знання", а каузальні конструкції з weil передбачають фактологічне, а тому абсолютно достовірне знання мовця і мають епістемічне значення "об'єктивно-достовірне (емпіричне) знання".

Однак поряд з вищевказаним значенням сполучник weil набуває нового -симптоматичного. Підрядне речення, яке вводиться фактологічним weil, відповідає на питання "Чому це так?". Підрядне речення, що вводиться симптоматичним weil,дає відповідь на питання "Звідки ти це знаєш?" або "Як ти до цього прийшов?". Тобто фактологічне weil репрезентує причину відповідного стану речей, а симптоматичне weil обґрунтовує епістемічний стан мовця.

Паратаксиси з denn і гіпотаксиси з новим (симптоматичним) weil конкурують між собою, але якщо речення з denn традиційно сигналізує епістемічний стан "вивідне знання", то конструкція з новим weil сигналізує більш ускладнений епістемічний стан - "вивідне знання" плюс "емпіричне знання". Контамінація двох епістемічних станів в одній синтаксичній формі є цілком закономірним явищем на фоні інформаційної революції, що відбувається в сучасному суспільстві: жива повсякденна мова жваво відреагувала на потреби сьогодення, створивши конструкцію, яка поєднує в собі і фактологічне, і вивідне знання.

У цілому ж можна вважати, що каузальні таксиси як констатив не переслідують мети глобального впливу на епістемічний світ слухача. їх прагмаепістемічний потенціал зводиться до інтенції мовця "Доводжу до фонду твоїх знань, що Q, тому що Р. А розпорядитись цим знанням ти маєш за власним розсудом".

Отже, конектор weil може мати симптоматичне значення у дискурсі. При цьому дієслово-присудок може виступати і на другому місці, і у кінцевій позиції. Однак в останній час вимальовується раціональна тенденція до вживання у weil-реченнях з симптоматичним значенням дієслова-присудка на другому місці, що дозволить відрізняти їх від weil-речень з фактологічним значенням, де дієслово-присудок виступає у кінцевій позиції.

На даний момент проблема вживання дієслова-присудка у кінці підрядного weil-речення або на другому місці у ньому може бути вирішена таким чином: два види weil-речень не можуть мати дієслово-присудок у кінці, у цих випадках можлива лише конструкція з дієсловом-присудком на другому місці:

а) речення, яке виражає причину, співвідноситься не з цілим реченням, а з одним членом речення й обґрунтовує вибір саме такого слова або словосполучення;

б)речення, яке виражає причину, є спонукальним або питальним.-_r

Встановлені три умови, недотримання яких призводить до того, що можливою є тільки нормативна конструкція з дієсловом-присудком у кінцевій позиції:

а)підрядне речення виступає у постпозиції;

б)підрядне речення рематичне;

в)те, що повідомляється підрядним реченням, не повинно бути очевидним для слухача.

У тих weіl-реченнях, які не відносяться до двух вищевказаних видів і відповідають трьом вимогам, може вживатися як нормативна (дієслово-присудок у кінці), так і ненормативна (дієслово-присудок на другому місці) конструкції, при цьому ненормативна конструкція має за мету зменшення напруги адресата при декодуванні отриманої інформації.

Але ці дані відносяться до розмовного стилю, побудовані на матеріалі усного мовлення. Після вивчення письмових джерел (дискурсів художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів), ми з'ясували, що weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці тут - велика рідкість (чотири одиниці на весь досліджений фактичний матеріал (тобто ~1%), у той час коли для розмовного стилю дослідники називають такі цифри як 1/3 або 20% усіх weil-речень). Однак слід пам'ятати, що порушення рамкової конструкції у підрядному реченні не обов'язково передбачає розміщення дієслова-присудка на другому місці, але і розташування після дієслова інших членів речення, їх винесення за рамки. Буде доцільно розрізняти weil-речення з непорушеною рамковою конструкцією і weil-речення з порушеною рамковою конструкцією. Порушення рамок не стало граматичною нормою для розглянутих речень, тому що weil-речення зустрічаються досить рідко (~3% усіх weil-речень). Порушення рамок стилістично мотивоване, воно використовується для досягнення певного стилістичного ефекту (для імітації розмовного стилю; для акцентуації винесеної за рамки частини речення, надання їй особливої ваги тощо). Тенденція порушення рамкової конструкції тим більше, чим більший обсяг має речення. Тобто адресант робить інформацію в цьому випадку більш доступною для розуміння і сприйняття, що дозволяє досягти більш ефективної реалізації комунікативної інтенції.

Бібліографія

1. Почепцов ОТ. Основы прагматического описання предложения. - К.: Вища школа, 1986. - 116 с.

2. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблеми и категории прагматики: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1985. - Випуск 16. - С. З - 42.

3. Кифер Ф. О роли прагматики в лингвистическом описаний: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1985. - Випуск 16. - С. 333 - 348.

4. Brünner G., Graefen G. Texte und Diskurse. - Opladen: Westdeutscher Verlag, 1994. -440 S.

5. Wörterbuch: Linguistische Grundbegriffe. - Würzburg: Verlag Ferdinand Hirt, 1987. -224 S.

6. Петров В.В. Философия, семантика, прагматика: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1985. - Випуск 16. - С. 471 - 476.

7. Wittgenstein L. Philisophische Bemerkungen. - Frankfurt a/Main: Rhees, 1964. - 115 S.

8. Schmidt S.J. Sprachliches und soziales Handeln. Überlegungen zu einer Handlungstheorie der Sprache // Linguistische Berichte. - 1969. - № 2. - S. 64 - 69.

9. Austin J.L. How to do things with words. - London: Clarendon Press, 1962. - 167 p.

lO.Searle J.R. What is a speech act? //' The philosophy of language. - London: Clarendon Press, 1971.-P. 39-53.