20651 (Україна на світових ринках озброєння)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальний стан та тенденції світового ринку озброєння

1.1 Сутність та значення світового ринку озброєнь

1.2 Тенденції світового ринку озброєння

Розділ 2. Аналіз стану України на світовому ринку озброєння

2.1 Стан України на світовому ринку озброєння

2.2 Міжнародна інтеграція

Розділ 3. Напрямки підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку озброєння

3.1 Міжнародна кооперація військового співробітництва

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасний економічний і політичний розвиток багатьох країн в умовах інтеграції світогосподарських зв'язків зіштовхується з необхідністю забезпечення захисту національних інтересів і власної безпеки, зокрема шляхом збільшення військово-економічного потужності і потенціалу країни, що багато в чому визначається станом військової економіки і, в першу чергу, оборонно-промислового комплексу (ОПК) країни.

Однією з ефективних форм збереження та розвитку науково-технічного і технологічного потенціалу оборонно-промислового комплексу України є інтеграція його виробничих процесів у міжнародні структури. Це дасть змогу Україні підвищити ефективність використання виробничих, наукових і експериментальних можливостей, а також матеріально - технічних ресурсів оборонної промисловості, забезпечить зниження собівартості оборонної продукції, сприятиме розширенню ринків її збуту, залученню іноземного капіталу у розвиток виробництв галузі тощо.

Міжнародні передачі товарів військового призначення являють собою глибоко укорінене явище, характерне для розвитку сучасних міжнародних відносин. Це обумовлено суверенним правом держав одержувати в цілях оборони озброєння та військову техніку (ОВТ), які надходять, зокрема, із зовнішніх джерел. Незважаючи на доволі обмежену частку обсягів торгівлі зброєю в загальносвітовому товарообігу, саме військово-технічне співробітництво (ВТС) держав визначає рівень взаємної довіри, значною мірою впливає на формування та подальший характер відносин між ними, тому його дослідження набуває додаткової наукової та практичної актуальності.

Військово-технічне співробітництво ґрунтується на чинному законодавстві України, яке повністю відповідає міжнародним нормам щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та обмеження передач окремих видів товарів військового призначення та подвійного використання. З метою нерозповсюдження звичайних озброєнь, ядерної зброї та матеріалів, ракетних технологій, хімічної та біологічної зброї в Україні створено ефективну систему державного експортного контролю, яка діє в рамках міжнародних режимів.

Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Російську Федерацію. Іншими перспективними напрямами військово-технічного співробітництва є держави Південно-Східної Азії, Африки та Близького Сходу.

Значний здобуток у дослідження проблем міжнародного воєнно-економічного співробітництва в Україні внесли вітчизняні вчені О. Барановський, В. Бегма, Л. Безчасний, Р. Боднарчук, О. Бодрук, В. Борохвостов, В. Будкін, О. Власюк, А. Гальчинський, О. Гергель, О. Гончаренко, В. Горбулін, М. Єрмошенко, А. Зленко, О. Їжак, П. Кабан, В. Кириленко, В. Литвин, А. Лук'янов, А. Шевцов, Г. Манчуленко, В. Мунтіян, Н. Невідома, В. Новицький, Б. Парахонсъкий, Г. Перепелиця, С. Пирожков, І. Семеніхін, П. Скурський, А. Сухоруков, Г. Удовенко, В. Юрчук та інші

Мета та завдання роботи. Метою роботи є визначені України на світовому ринку озброєння,дослідженні особливостей стану світового та українського ринку озброєнь і військової техніки.

Для реалізації мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання дослідження:

- розглянути стан та тенденції світового ринку озброєння ;

- визначити місце України на світовому ринку озброєння ;

- охарактеризувати оборонно-промисловий комплекс України, його стан та можливі напрями співробітництва з країнами Заходу;

- розглянути міжнародні інтеграційні процесу оборонно-промислового комплексу України.

Об’єкт дослідження – ринок озброєнь та військової техніки України та інших країн світу.

Предмет дослідження – загальний стан світового ринку озброєнь та військової техніки та місце України на даному ринку. Основні партнерські взаємозв’язки України та країн світу у військово-технічній сфері.

При виконанні роботи використані матеріали статистичних збірників, монографій та публікацій стосовно стану українського та світового ринку озброєнь та військової техніки у періодичних виданнях, статистична інформація з економічних та бізнесових довідників.

Розділ 1. Загальний стан та тенденції світового ринку озброєння

1.1 Сутність та значення світового ринку озброєнь

Військово-технічна співпраця є невід'ємною частиною зовнішньої політики будь-якої держави. На рубежі століть, в силу, перш за все геополітичних і економічних умов, воно є вельми істотним питанням для України і миру, оскільки в світі відбуваються складні процеси, з'являються нові центри впливу і системи безпеки.

Світовий ринок озброєнь і військової техніки в певному значенні є одній з складових світового ринку товарів і включається в загальносвітовий товарообіг. Проте, на відміну від “звичайної” торгівлі продукцією цивільних виробництв, в світовій торгівлі озброєннями і військово-технічній співпраці багатьох держав химерним чином поєднується значну кількість аспектів міжнародних і внутрідержавних питань. [7, c. 22]

З макроекономічної точки зору, світовий збройовий ринок нагадує звичайні товарні ринки: є товар (озброєння і військова техніка), і далі, як в класичній макроекономіці, є попит, є пропозиція; перевищення попиту над пропозицією веде до підвищення середнього рівня цін; перевищення пропозиції над попитом – до падіння.

В цілому ж торгівля зброєю йде по традиційному макроекономічному ланцюжку “руху товару” – від власне виробників товару (підприємства-виробники ОІВТ) до кінцевих споживачів (як правило, національні озброєні сили, державні легальні офіційні воєнізовані формування і структури, але бувають і недержавні легальні або нелегальні або навіть кримінальні структури). Між виробниками і споживачами, як правило, але не завжди, існують посередники – експортери і імпортери.[17, c. 3]

Інша справа, що на попит і пропозицію сильно впливає політика – політична нестабільність в якомусь регіоні, взаємні територіальні претензії низки країн, протистояння військово-політичних союзів, зміна зовнішньої політики держав або ж військові конфлікти між державами або усередині країни. Все це веде до збільшення попиту, зростання світових витрат на військові потреби і закупівлі озброєнь.

У загальному об'ємі світової торгівлі ринок озброєння і військової техніки (ОВТ) займає вельми скромне місце - його частка складає менше 0,4%. Оборот цього ринку в 2004 р. знаходився на рівні 32 млрд дол. Для порівняння: об'єм світового експорту машин і устаткування в тому ж році склав 3,5 трлн, нафти і нафтопродуктів - 982,5 млрд і продукції хімічної промисловості - 974,3 млрд дол. [11, с. 7].

Проте значущість цього світового ринку визначається не тільки об'ємом експорту озброєння і військової техніки і отриманням відповідного прибутку. Торгівля зброєю є важливим інструментом зовнішньої політики, який сприяє просуванню інтересів країни-експортера по всьому світу і відповідним чином впливає на політичний курс країн-імпортерів.

У міжнародній практиці даний ринок прийнято називати «ринком зброї» або «ринком озброєнь і військової техніки». Найширше поняття, що позначає повну номенклатуру всіх товарів, що звертаються на легальному ринку зброї, - це «продукція військового, подвійного і спеціального призначення» (ПДС). Під «продукцією військового призначення» (ПВН) розуміються звичайні види озброєнь, військова і спеціальна техніка, боєприпаси, вибухові речовини, роботи/послуги військового призначення, інформація і результати інтелектуальної діяльності у військово-технічній області, амуніція та інші. У роботі можуть бути використані інші вирази, близькі до поняття ПВН, їх вживання обумовлене вимогами лексичної різноманітності («продукція оборонно-промислового сектора», «продукція військово-промислового комплексу», «оборонна продукція», «військова продукція»). Поняття «Озброєння і військова техніка» (ОВТ) уживатиметься у вужчому значенні, воно включає звичайні види озброєнь, військову і спеціальну техніку.

Одним з наслідків закінчення «холодної війни» у 1992 році є формування світового ринку зброї. Фактори, що сприяли розвитку збройних технологій, але перешкоджали розвитку конкурентного ринку озброєнь протягом цього конфлікту, були:

• розірвання або призупинення всіх науково-технічних зв’язків і військової кооперації між США та союзниками й СРСР та союзниками протягом 46 років;

• форсування перегонів озброєнь, створення військово-політичних союзів при одночасної інформаційної закритості для членів інших блоків;

• торгівля зброєю велася лише всередині блоків, передусім, між стратегічними союзниками.[34, c. 12]

Після закінчення «холодної війни» протягом 1992-1996 рр. спостерігалося деяке уповільнення темпів росту експорту зброї одночасно зі зменшенням державних замовлень на потреби військових промислових комплексів основних країн – експортерів зброї. Це викликано скороченням потреб у зброї з боку країн блоку НАТО та країн, що входили в Організацію Варшавського Договору.[34, c. 13]

Сучасний світовий ринок озброєнь - один з найбільш складних секторів світового господарства. Суперництво окремих країн та угруповань тут є дуже гострим: боротьба точиться не тільки за окремі прибутки, а й за військово-технічну перевагу, тривалу прив’язку покупця до свого технологічного комплексу. Придбані кораблі, літаки, системи протиповітряної оборони, танки, артилерійські комплекси служать, як правило, багато років, однак з часом потребують модернізації та ремонту. Тому зв’язки у цій сфері надто вигідні виробнику, оскільки перша угода тягне за собою необхідні чергові контракти. На рубежі 1980-1990-х років на світовому ринку озброєння та військової техніки відбулися суттєві зміни, які визначили його розвиток у наступні роки [13, с. 5 ].

По закінченні “холодної війни” ринок зброї почав звужуватися, однак локальні конфлікти, навіть на зразок югославського, погрожують наслідками, що виходять далеко за межі того чи іншого регіону та які поповнюють втрати, обумовлені вже наступом “холодного” миру. Зараз перед країнами - основними експортерами озброєнь та військової техніки постає завдання максимально розширити власну частку на ринку, який звужується, а отже, хоч би протягом кількох найближчих років зберегти попередній середньорічний рівень виручки від продажу зброї.

Особливістю світової торгівлі зброєю у 90-х роках є те, що вона, на відміну від попереднього десятиріччя, характеризується не стратегічною, а переважно комерційною конкуренцією. Політичні чинники, які домінували на ринку озброєння в останні роки, поволі поступаються місцем ринковим, унаслідок чого змінюються традиційні уявлення про торгівлю зброєю як про міждержавний імпорт (експорт) в основному крупних систем озброєння та військової техніки. Ця форма торгівлі вже не домінує, як у 70-і роки, а дедалі частіше витісняється новими.[28]

Почалося інтенсивне суперництво між головними виробниками озброєння, які змагаються за ринки збуту та власну частку військових бюджетів країн усього світу. Тиск економічних чинників за таких умов набагато збільшився. Такому стану речей певною мірою сприяла криза, в якій опинилася оборонна промисловість практично всіх провідних держав. А викликана вона загальним скороченням ємності світового ринку озброєння.

Після так званої ремісії розпочинається новий етап розвитку ринку озброєння та переозброєння, тобто модернізації морально застарілої техніки та зброї.

На цьому етапі на світовий ринок озброєння впливають інші фактори, які можливо поділити на:

• міжнародні: контроль за експортно-імпортними операціями, які здійснюються в межах національних законодавчих систем та міжнародних домовленостей;

• політичні: логіка біполярного протистояння була винесена у сферу так званих країн «третього світу». Внаслідок цього суто комерційні відносини продовжували підпорядковуватися політичним факторам: введення ембарго на поставки зброї (Ірак, Лівія, Югославія), курс на активний розвиток власної військової промисловості (Бразилія, Ізраїль, Індія, Туреччина, ПАР, Індонезія);

• торгові: обмеженість кола виробників й експортерів зброї та військової техніки.[42, c. 22]

Поява так званих офсетних поставок, коли частина замовленої продукції виробляться у країні замовника, з подальшою передачею технологій та ліцензій. Передача у лізинг військової техніки тощо.

При цьому, споживання зброї розподілилося на ситуативне та довгострокове.

Ситуативне викликано кількістю збройних конфліктів, війнами, національно-етнічними завадами.

Довгострокове споживання залежить від застарілості парків воєнної техніки, матеріального та морального зносу стрілової зброї, та інтенсивності її використання, впровадження нових розробок ВПК у серійне виробництво зброї, переозброєння внаслідок посилення політичної та економічної позиції.

Світовий ринок зброї, як і будь-який інший товарний ринок, розвивається під впливом великої кількості різноманітних чинників - політичних, економічних, військових, соціальних і інших. Найбільший вплив на нього роблять чинники, пов'язані із зміною військово-політичної обстановки, виникненням дисбалансу сил в окремих регіонах, розв'язуванням озброєних конфліктів і ухваленням урядами країн першочергових, невідкладних мерів з метою забезпечення національної безпеки.

Чинники, що діють в даний час, визначають поточний стан світового ринку озброєння і військової техніки, а також послуг військового призначення, можна звести в дві основні групи: стимулюючі і стримуючі торгівлю озброєнням.

До стимулюючих належать наступні чинники.

1. Наявність регіональних і локальних вогнищ напруженості, що підвищують попит на світовому ринку ОВТ. За оцінкою експертів, не дивлячись на тенденцію, що намітилася, до їх врегулювання, кількість локальних конфліктів в світі найближчими роками навряд чи істотно скоротиться. Так, в 2005 р. в світі було зафіксовано 17 озброєних конфліктів [10, с. 120]. Збереження тих, що існують і виникнення нових вогнищ напруженості однозначно підтримує попит на ОВТ і сприяє розширенню цього ринку.

2. Потреба держав в сучасному високотехнологічному і найбільш досконалій зброї обумовлена невід'ємним правом кожного члена світової спільноти на забезпечення своєї національної безпеки. Відсутність у багатьох держав власних виробничих можливостей для задоволення всіх потреб національної безпеки визначає їх зацікавленість в світовому ринку озброєння, здатному ці потреби задовольнити.

3. Швидке економічне зростання низки країн Азії і Близького і Середнього Сходу, що розвиваються, поява у них значних фінансових ресурсів (зокрема, в результаті продажу нафті, експорту у великій кількості продукції оброблювальної промисловості) дозволила цим країнам збільшити закупівлі озброєння. З 1994 по 2005 рр. на їх частку припало 56 - 58% загального об'єму світового імпорту ВВТ. Необхідно також відзначити, що країни Азії і Близького і Середнього Сходу залишаться основними покупцями ОВТ на найближчі роки.