160523 (Грошовий ринок та Міжнародний валютний фонд), страница 2

Відкритий ринок забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральними банками. Центральні банки використовують операції на відкритому ринку як найгнучкіший інструмент грошово-кредитної політики. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посередникам, а через них і населенню, фірмам та компаніям, центральні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредитний потенціал, і, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збільшують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструментами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Їх купівля-продаж слугує збалансуванню попиту і пропозиції грошей та формуванню ринкової ставки відсотка як ціни грошей.

Взаємозв'язки між трьома групами економічних суб'єктів (тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками), що реалізуються через потоки грошей та інструменти фінансового ринку можна представити у вигляді інституційної моделі грошового ринку. За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

сектор прямого фінансування;

сектор опосередкованого фінансування.

Пряме фінансування – переміщення грошей по каналах ринку безпосередньо від їх власника до того, хто їх потребує для реального використання. Працюючі тут брокери та дилери фондового ринку виконують технічну роль посередннків. Сектор прямого фінансування функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. За допомогою акцій покупці грошей назавжди залучають кошти інвесторів у свій оборот. А каналом запозичень залучаються грошові кошти на визначений період часу. Покупці грошей для цього використовують облігації та інші подібні боргові папери.

Загалом, сектор прямого фінансування відіграє важливу роль. Для суб'єктів економічного життя, що стають позичальниками, грошові кошти цього сектору розширюють можливості вибору найвигідніших запозичень і знижуються ціни за користування позиками. Продавцям грошей надається можливість вибору найнадійнішого позичальника, дозволяє уникати ризиків, а загострення конкуренції на ринку запозичень, в тому числі між фінансовими посередниками, примушує їх знижувати ціну і розширювати асортимент послуг.

У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

канал капітального фінансування (акціонерного), по якому покупці назавжди залучають кошти у свій оборот;

канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають гроші в свій оборот в обмін на облігації та інші цінні папери. Суб'єктами цього ринку можуть бути і банки — як продавці і покупці своїх цінних паперів та як звичайні посередиики-брокери.

Опосередковане фінансування — це рух коштів від власника до їх споживача по каналах ринку через фінансових посередників. Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв'язків, що потребують значних витрат грошей, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо.

Фінансові посередники – це особливі фірми, які акумулюють кошти на грошовому ринку і продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони можуть створювати власні зобов'язання й вимоги, які виступають самостійними інструментами грошового ринку, і зумовлюють появу нових грошових потоків. Свою діяльність посередники здійснюють заради одержання прибутку, що робить фінансове посередництво важливою сферою бізнесу. До фінансових посередників відносяться банки та небанківські фінансово-кредитні установи: страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. Банки відіграють ключову роль у секторі опосередкованого фінансування.

2. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні

Валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Розрізняють три форми валютних систем: національна, світова і регіональна (міжнаціональна). Як правило, їх межі збігаються з певним економічним простором і валютними ринками, що забезпечує двосторонню внутрішню єдність валютної системи і валютного ринку [2, c.201].

Світова валютна система - це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства [2, c.206]. Вона склалася внаслідок розвитку інтеграції національних економік у світове господарство та світових валютних відносин, нині регулюється статутом МВФ, а її принципи функціонування та організаційні засади визначено Ямайською угодою країн - членів МВФ у січні 1976 р.

Складовими елементами світової валютної системи є:

Форми міжнародних засобів платежу. Першим із них було золото, з часом у міжнародних розрахунках задіяні були векселі, банкноти, чеки, депозити тощо. У 70-ті роки з'явилися спеціальні міжнародні і регіональні платіжні засоби під загальною назвою міжнародної ліквідності. До них належать золото, вільно конвертовані валютні запаси держав і міжнародні гроші.

Уніфікований режим валютних паритетів і курсів.

Режим валютних ринків. Започаткував його ринок золота. Золото вільно продавалося і вивозилося з країн на основі міжнародно закріпленої офіційної ціни. Наприклад, офіційна ціна золота 1 ун. (31,1035 г золота) у 1837-1934 рр. становила 20,67 дол., у 1934-1968 рр. - 35 дол., у 1968-1971 рр. - 42,22 дол. Після останньої дати офіційна ціна золота ліквідована, а ринок золота перетворився у різновид звичайного товарного ринку, що функціонує на основі взаємодії законів попиту і пропозиції.

Міжнародні валютно-фінансові організації. Найважливішими з них нині є Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Членом МВФ Україна стала у 1992 р. Рішенням Ради керуючих від 22 січня 1999 р. сумарний капітал МВФ зріс до 210,9 млрд. SDR (СПЗ), а квота України - з 997,3 млн. до 1372,0 млн. СПЗ, що помітно розширює обсяги наших можливих запозичень.

Фінансові ресурси МВФ використовуються для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютному співробітництву шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, багатосторонньої системи платежів, усунення валютних обмежень, надання країнам-членам коштів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів [2, c.208]. Кредити МВФ поділяються на два види:

1) кредити в межах резервної позиції країни. Надаються строком до 3-5 років у формі позички іноземної валюти в обмін на національну. Погашення позички здійснюється оберненими операціями-викупом національної валюти на вільно конвертовану. При цьому в межах 25% квоти країна отримує позики без обмежень, а також на суму кредитів у іноземній валюті, що надані МВФ раніше. Загалом, цей кредит не повинен перевищувати 200% квоти;

2) кредити, що надаються понад резервну позицію. Такі позички надаються країні-членові МВФ після попереднього вивчення її валютно-економічного становища і виконання усіх вимог МВФ щодо реалізації стабілізаційних заходів. І хоч стабілізаційні програми МВФ часто обтяжливі, передбачають обмеження внутрішнього кредитування бюджетних видатків і заробітної плати, здатні знижувати темпи економічного зростання та викликати на перших порах інші негативні явища, але їх отримання сприяє залученню крупних кредитів приватних банків, а отже, стимулює економічний розвиток країни-позичальника. Міжнародний банк реконструкції та розвитку як провідний структурний елемент світового банку є спеціалізованим закладом ООН і міждержавним інвестиційним інститутом, що здійснює операції кредитування для сприяння розвитку економіки країн-членів МВФ, гарантування приватних інвестицій, надання допомоги у здійсненні приватизації, зміни форм власності та впровадження антимонопольних заходів тощо. Сприяння в економічному розвитку здійснюється шляхом надання довгострокових позик і кредитів та гарантування приватних інвестицій. Кредити для розширення промислового потенціалу надаються переважно на 20 років під гарантію уряду. Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції [2, c.209].

Іншими спорідненими організаціями, що входять до складу групи Світового банку, є: Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів. Наприклад, МАР створена для надання пільгових кредитів країнам, що розвиваються, строком до 50 років з оплатою 0,75% річних. Міжнародна фінансова корпорація свою діяльність спрямовує на стимулювання вкладів приватного капіталу у промисловість країн, що розвиваються. Кредити міжнародна фінансова корпорація надає насамперед високорентабельним приватним підприємствам, строком на 15 років в розмірі 20% вартості проекту і без гарантій уряду [2, c.210].

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) страхує капіталовкладення від політичних ризиків (на випадок війни, експропріації, розриву контракту). Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення і урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами.

Важливою фінансово-кредитною установою, яка не входить до складу групи Світовий банк, є Банк міжнародних розрахунків у Базелі, що охоплює членство центральних банків 30 країн-членів ОЕСР та інших міжнародних організацій. Він здійснює розрахунки між країнами Європейської валютної системи, виконує депозитно-позикові, валютні, фондові та інші операції та регулює міжнародні валютно-кредитні відносини [2, c.211].

Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними установами охоплюють проекти, що покликані сприяти економічному розвитку і залученню ресурсів іноземних інвесторів для стабілізації виробництва і його структурної перебудови. При цьому МВФ більше співпрацює з Україною в реалізації короткострокових програм фінансової стабілізації, а Світовий банк зосереджується переважно на середньо та довгострокових проектах структурних і галузевих перетворень. Зокрема, відносини України з МВФ охоплюють три типи програм:

1) програма системної трансформації економіки (Sistemic Transformation Fasility – STF), що закладає основи розвитку співробітництва;

2) програма короткострокового фінансування, яку називають «стенд-бай» (Stand-by). Вона розрахована на 1-13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, макроекономічної стабілізації;

3) програма розширеного фінансування (Extanded Fund Faculty – EFF), що розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації та здійснення структурної перебудови галузей економіки.

У своєму розвитку світова валютна система пройшла етапи золотомонетного стандарту, золотозливкового і золотодевізного стандарту, золотодоларового стандарту або Бреттонвудська система і нині діє як Ямайська валютна система.

Світова валютна система

Золотомонетний стандарт

Золотозливковий стандарт і золотодевізний (валютний) стандарт

Доларовий стандарт

Стерлінговий стандарт

Бреттон-Вудська валютна система