158745 (Розвиток науки на Україні)

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра філософії

та економічної теорії

Контрольна робота

на тему:

„Розвиток науки на Україні ”

План

Вступ.

1. Наука як продуктивна сила суспільства.

2. Закономірності розвитку науки та її функції.

3. Тенденції сучасної науки на Україні.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

XX століття - це епоха науково-технічної революції, століття прориву в ядро атома й у відкритий космос, синтезу органічних речовин, проникнення в геном, пізнання механізмів поводження живих систем, століття інтеграції знань і комплексного рішення науково-практичних задач.

За минуле сторіччя відбувся неймовірний підйом наукової думки людства, що набула зовсім новий напрямок розвитку - повна комп'ютеризація, Всесвітня павутина. Але зворотним боком видатних відкриттів стали величезної моці руйнування, наприклад, від ядерних вибухів. Наука породила цілий вузол протиріч.

Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. В сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному обсязі в єдності усіх її сторін. Такий аналіз науки передбачає звернення до її виникнення та розвитку.

Передісторія науки, поява наукового знання сягає своїм корінням в глибоке минуле. Становлення науки пов'язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різних видах практичної діяльності.

Метою нашого дослідження є спроба з’ясувати принципи та фактори впливу на розвиток науки України.

В своїй роботі ми не ставимо завдання дати аналіз всього ходу історичного розвитку науки на Україні в усій повноті та цілісності. Швидше всього, мета - показати, що розвиток наукового знання передбачає участь специфічної філософської детермінації. Виявлення механізму цієї детермінації вимагає звернення до історії науки і філософії.

2. Наука як продуктивна сила суспільства

Наука у сучасному суспільстві є соціальним інститутом, який забезпечує вироблення, накопичення знання, їх використання у практичній діяльності. З огляду на таке розуміння науки як суспільного явища, виділяють кілька площин цього феномена.

Наука розглядається як одна з форм суспільної свідомості, оскільки вона виробляє уявлення про явища і закони реального світу, які оформлені у вигляді емпіричного і теоретичного знання. Це дані про предмети навколишнього світу, суспільні процеси, явища, події, про закони і принципи вивчення об’єктів, про форми та способи їх пізнання. В результаті такої аналітичної діяльності формується узагальнене знання у формі окремих філософських висновків і світогляду в цілому. Таким чином, наука - це результат діяльності, сума набутих на даний момент знань, що у своїй сукупності створюють цілісну картину світу.

Оскільки наукова діяльність є невід’ємною частиною процесу пізнання людиною оточуючого світу, вона є складовою духовної культури суспільства і характеризується "...доцільно організованою творчою діяльністю по постановці, вибору та розв’язанню проблем духовного і практичного освоєння світу".

Наука має свої специфічні особливості, які забезпечують для неї центральне місце серед інших форм суспільної свідомості. Вона відрізняється об’єктивністю характерних для неї форм відображення дійсності, тобто відносною істинністю знання, а також засобами її цілеспрямованого досягнення, які узагальнені у понятті "раціональність".

Поняття "наука" пов’язане із діяльністю, спрямованою на одержання нового знання про природу, суспільство і мислення. З огляду на цей аспект говорять і про індивідуальну науково-дослідну роботу, і про систему такої роботи у певному науковому осередку, установі, регіоні, державі, світі, тобто про певній вид суспільного розподілу праці.

Наукова діяльність здійснюється у певних напрямках, що дозволяє забезпечити більш ґрунтовне дослідження оточуючого нас світу. У зв’язку з цим термін "наука" використовують для позначення галузі знань, наприклад, педагогіка як наука - це галузь знань, предметом якої є процес навчально-виховного впливу на особистість, його результат, норми оптимальної організації взаємодії між його учасниками.

Наука як соціальний інститут включає в себе "...вчених з їхніми знаннями, здібностями, кваліфікацією і досвідом, з поділом і кооперацією праці, всю сукупність знань, які є передумовою, засобами або результатами наукового дослідження, наукові установи з їх лабораторно-експериментальним устаткуванням, науково-дослідні програми творчої діяльності, методи і методику науково-дослідної роботи, понятійний апарат, мережу наукової інформації, систему підготовки і атестації кадрів, форми функціонування і використання всіх нагромаджених знань".

Як соціальний інститут, наука є формою спільної діяльності, яка передбачає інтеграцію її учасників у відносно автономні наукові спільноти. Різновидами наукової спільноти є наукові дисципліни, наукові галузі та наукові школи.

Специфічна форма організації досліджень, яка передбачає об’єднання груп вчених навколо визнаного лідера з метою засвоєння та подальшої розробки його ідей - це наукова школа. Від інших форм дослідницької діяльності наукова школа відрізняється поєднанням процесів одержання і накопичення інформації з підготовкою спеціалістів, тобто передачею професійної компетентності від одного покоління до іншого. Існування наукової школи та спільна і скоординована діяльність її членів сприятливо відбивається на формуванні наукового досвіду, на швидкості та ґрунтовності формування нового покоління науковців. Для наукової школи характерною є єдність теоретичних поглядів, методологічного підходу та інших конгнітивних (пізнавальних) характеристик, відносно високий рівень соціальної інтеграції, який підтверджується особистим науковим авторитетом лідера даної наукової школи, стійкий доступ до джерел наукового спілкування (спеціальні видання, конференції).

Наука як форма спільної діяльності також передбачає соціальний контроль за обміном індивідуальними чи колективними науковими досягненнями. В основі цього процесу лежать наукові комунікації (неформальні — приватні бесіди, листування та формальні - спеціалізовані професійні видання, публічні форуми) і структури (фундаментальні дослідження, прикладні дослідження та розробки, впровадження), які стають фундаментом диференціації наукового співтовариства на спеціалізовані професійні групи - галузі науки.

Іншою стороною такої диференціації є наукова політика — зміст, процес і результат формування підсистеми управління наукою, яка є надбудовою над процесом переносу наукових досягнень у практику і забезпечує їх регуляцію у відповідності із певними державними або суспільними пріоритетами.

Рівень розвитку науки обумовлює рівень розвитку суспільства. її перетворення у безпосередню виробничу силу сприяє розв’язанню гострих національних і глобальних проблем (таких, наприклад, як продовольча і енергетична), розширенню перспектив економічного та соціального прогресу суспільства. Особливе місце у цьому процесі відіграє освіта, оскільки формування всебічно розвиненої особистості та підготовка висококваліфікованих спеціалістів є важливим фактором соціально-економічного вдосконалення та науково-технічного прогресу, постійного оновлення всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Перетворюючись у провідний фактор розвитку суспільного виробництва, наука стає основним рушієм докорінних якісних перетворень виробничих сил, що є сутністю науково-технічної революції. Як довготривалий процес науково-технічна революція обумовлена науково-технічним та соціальним факторами. Перший пов’язаний із успіхами природничих наук (відкриття електрона, створення теорії відносності та квантової механіки тощо), із революційними зрушеннями у техніці (застосування електрики у виробництві, винайдення радіо, народження авіації, оволодіння атомною енергією, виникнення кібернетики). Другий фактор пов’язаний із різким ростом фінансування науки та збільшенням кількості науково-дослідних установ, створенням у багатьох країнах системи державного фінансування науки. У зв’язку з цим посилюються безпосередні зв’язки між наукою та практикою, прискорюється впровадження наукових розробок.

Для сучасного етапу науково-технічної революції характерними є:

1) формування нової структури суспільного розподілу праці, у якій наука стає однією із провідних ланок;

2) перетворення науки у безпосередню виробничу силу в результаті поєднання науки, техніки і виробництва;

3) докорінне перетворення всіх основних елементів виробничих сил - предмета праці, знарядь праці та самого працівника;

4) зростання інтенсифікації процесу виробництва;

5) впровадження комп’ютерних технологій, які змінюють функцію і місце людини у процесі виробництва і застосовуються в управлінні цим виробництвом, у організації дозвілля тощо.

Соціальне значення науково-технічної революції визначається об’єктивними можливостями, які вона створює для ряду соціокультурних процесів: зміни змісту і характеру праці, подолання суперечностей між соціально різнорідними її видами, зростання рівня культури (в тому числі загальної та спеціальної освіти) населення, посилення взаємодії наук, зростання ролі гуманітарного знання тощо. Наслідки науково-технічної революції виходять за національні рамки і потребують спільних зусиль світової громадськості, в тому числі, і наукової. Особливого значення набуває розвиток інформаційних* технологій, посилення ролі інформаційної діяльності у соціальному управлінні, інформатизації суспільства. Про вплив науки на суспільство свідчить той факт, що рівень останнього визначається не тільки матеріальними витратами на його утримання, ефективність планування і управління державою, станом "людського фактора", але й рівнем розвитку науки, загальної та професійної освіти.

Між наукою і суспільством існує і зворотній зв’язок. Високорозвинена держава, зокрема, сприяє розвитку науки в цілому і її галузей. На окремих етапах суспільного розвитку особливого значення набувають ті чи інші його сфери, які потребують пріоритетної уваги з боку суспільства. Зокрема, на етапі становлення України як самостійної держави особливо важливим було виявити ці галузі соціально-економічної діяльності, щоб забезпечити її стабільний прогресивний розвиток. Такими галузями практичної та наукової діяльності могли стати металургійна промисловість, літакобудування, легка промисловість та енергетика. Нажаль, ці можливості не були вчасно і достатньо використані. В даному випадку мало місце неналежне врахування однієї із найважливіших умов забезпечення даної форми зв’язку - скоординованості між специфічними особливостями науки і пануючими суспільними нормами.

Як специфічна галузь діяльності, наука є предметом спеціальної соціологічної дисципліни - соціології науки, а також прикладних досліджень, пов’язаних з формуванням наукової політики, розв’язанням завдань управління у даній галузі.

2. Закономірності розвитку науки та її функції

Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. Аналіз науки передбачає звернення до її виникнення і розвитку.

Становлення науки пов’язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різних видах практичної діяльності.

Характеристику науки вперше було дано Арістотелем. Він створює науку як особливу форму знання – знання заради самого знання – і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності. Успіхи природознавства епохи Відродження створили нову об’єктивну основу виникнення філософського дослідження науки, а необхідність та неминучість боротьби з схоластикою стимулювали даний процес.

Подальший розвиток науки привів до синтезу органічного поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Такий тип наукового пізнання характерний для науки Нового часу.

Промислова революція призводить до розвитку капіталізму і виникнення науки нового типу – вона починає перетворюватися в безпосередню продуктивну силу суспільства. Загалом, в історичному генезисі науки можна виділити три основних періоди.

1. Переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки: від її виникнення до Галілея і Ньютона. Основною метою наукової діяльності в соціальному плані було формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини.

2. Переважно технологічна, матеріально виробнича орієнтація науки: починаючи з XVII ст. і до сучасності. Технічна орієнтація науки була за результатами революційною як для техніки, так і для самої науки. Техніка стає “певною силою знання” і все більше залежить від успіхів наукових досліджень. Наука стає фактором виробничого процесу, який у свою чергу стає сферою її застосування. В цьому аспекті і виражається сутність нової цільової орієнтації науки, нового історичного етапу її розвитку.

3. Орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (сучасний етап). В ході науково-технічного прогресу інтелектуальний, духовний розвиток людей стає провідним фактором зростання матеріального виробництва.

Розвиток науки в сучасному суспільстві спричиняє “вертикальну” інтеграцію науки – тенденцію до все більшого зближення науки з практикою, а в зв’язку з цим – до зближення між фундаментальними і прикладними науками. Відбуваються суттєві зміни в науці як системі знання, поглиблюються процеси диференціації та інтеграції наукового знання.

Результатом диференціації є поява окремих теоретичних систем і виділення їх у самостійні галузі науки із своїм предметом, мовою і методом. Диференціація наукового знання супроводжується його інтеграцією, що являє собою не просто об’єднання існуючих систем у щось єдине, не суму знань, досягнутих різними науками, а прагнення в процесі взаємозв’язку запозичити один у одного і методи, і мову, щоб застосувати їх для вивчення свого об’єкта. Інтеграція шляхом перенесення методів і мови науки є одним із показників глибокої єдності сучасного наукового знання.

Інтеграція охоплює чітко відокремлені одна від одної науки і означає процес, пов’язаний з підпорядкуванням окремих наук, що виділяються, цілісній структурі концептуального каркасу висхідного знання. Тенденція до інтеграції наук відображає універсальний характер руху матерії та її основних атрибутів – простору, часу, причинності, можливості і дійсності та ін. Інтеграція і диференціація діалектично взаємопов’язані. Диференціація виступає як форма виділення нових концепцій із знання, що стало традиційним, причому стара концепція може виступати як хронічний випадок нової із збереженням її значення для певного кола явищ. Але в процесі диференціації розвиваються теорії, які починають наближатися між собою, формуючи загальний концептуальний апарат і сприяючи дальшому синтезу знання. Суміжні галузі різних наук зливаються, утворюючи нові дисципліни. Так виникає нова наука, що виділяється із старої.