115054 (Дослідницький метод опитування та методологічна основа його проведення)

План

1. Види опитування

2. Соціометричні процедури

3. Суцільне і вибіркове дослідження

4. Телефонне інтерв'ю

5. Методична частина програми

6. Методи обробки і аналізу даних

7. Теоретико-методологічна частина програми

8. Графічне представлення даних

9. Експертне опитування

1. Види опитування

Опитування як вид дослідження розбивається на два великі різновиди — анкетування і інтерв'ю. Анкетування — форма організації тексту у питаннях та відповідях. Інтерв'ю — по наперед розробленому плану бесіда, що припускає прямий контакт інтерв'юєра з респондентом, в ході якої інтерв'юєр фіксує його відповіді.

У свою чергу, кожний з цих видів опитування розділяється на безліч підвидів: 1) по числу опитуваних (груповий і індивідуальний); 2) по місцю проведення (удома, на роботі і в цільових аудиторіях — відвідувачі клубу, пацієнти в поліклініці і т.п.).

Анкети можна розділити за способом розповсюдження серед опитуваних: роздаткова (кур'єрська) анкета; поштова (розсилана поштою); пресова (публікована в газеті або журналі).

Крім того, види опитувань можна класифікувати по інших критеріях, а саме: а) кількісні (із застосуванням статистики) і якісні ; б) письмові (анкети, тести) і усні (інтерв'ю); в) очні і заочні; г) стандартизовані, напівстандартизовані і нестандаризована; д) клінічні і фокусуючі; е) направлені і ненаправлені; ж) пробні і основні ; з) масове опитування і експертне опитування. При всіх відмінностях види опитувань об'єднує одна обставина — запитальник, тобто відповідна дослідницькому задуму і логічно збудована система питань — адресованих респонденту мовних повідомлень в питальній, ствердній або негативній формі, а також пропонованих до них варіантів відповіді. Запитальник — більш широкий термін, ніж анкета. Він застосовується по відношенню як до анкетування, так і інтерв'ю. У свою чергу, анкета — це документ опитування ("анкета для робітника") і метод опитування (тобто анкетування). В західних методиках анкетою називається запитальник, який частіше за все заповнюється за допомогою інтерв'юєрів, але іноді розсилається поштою або лунає респондентам для самостійного заповнення.

Групове анкетне опитування широко застосовується по місцю роботи і навчання. Анкети лунають для заповнення в аудиторії, куди запрошуються включені у вибірку респонденти. Звичайно один анкетер працює з групою з 15—20 чол. Групове анкетування вимагає дотримання деяких спеціальних умов, що забезпечують психологічний комфорт ситуації опитування і відповідей, що підвищують якість. Приміщення, де проводиться опитування, повинно бути психологічно нейтральним (кімната відпочинку), вільним від чинників, що заважають (телефонні дзвінки, сторонні розмови, музика, телепередачі, присутність сторонніх людей і т.п.). У вітчизняній соціології найпопулярнішим є індивідуальне анкетне опитування. Ним користуються приблизно в 75—80% випадків.

2. Соціометричні процедури

Центральне місце серед соціально-психологічних методів, що використовуються в управлінні персоналом, займають соціометричні тести, призначені для діагностики емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій і антипатій між членами групи.

Призначення соціометричної процедури може бути трояким: а) зміна ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі; б) виявлення "соціометричних позицій", тобто співвідносного авторитету членів групи по ознаках симпатії-антипатії; в) виявлення внутрішньогрупових підсистем — згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.

У вузькому значенні соціометричні методи є способами вивчення структури міжособових відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих або інших соціометричних критеріях.

Соціометрія в трактуванні Моренно виступає проектом соціальної науки в цілому, основною ідеєю якого є наступне положення: мала група — модель суспільства, на її прикладі видно, що для життя людей важлива як об'єктивна структура, створювана функціональними обов'язками, так і структура емоційних (неформальних) відносин.

В цілому соціометричний метод, запропонований Я. Моренно, базується на п'яти головних тезах:

1. Людські відчуття мають кількісне вимірювання і виражаються в найпростіших одиницях.

2. Жодна людина не може жити без емоційних зв'язків з іншими людьми, і тому не окремий індивід.

3. У відносинах між людьми діє закон соціальної гравітації.

4. Вищі форми колективних організацій розвиваються з низьких, найпростіших.

При проведенні соціометричного дослідження важливо забезпечити необхідну для цього мотивацію його учасників. Ця вимога відображена в правилі адекватної мотивації, згідно якому процедура будь-якого тесту повинна співпадати з інтересами випробовуваних. Лише в цьому випадку досліджувана група перетворюється на групу дослідників,

В рамках соціометрії можна виділити три групи методів: соціометричну тестову методику (тест), психодраму і соціодраму, а також групову моренотерапію (групову терапію), це так звана триєдина система Моренно.

Зараз соціометричні тести використовуються як незалежні методи, що включають спеціальні процедури збору первинної інформації про вибори членів групи, способи уявлення і аналіз цієї інформації.

3. Суцільне і вибіркове дослідження

Вибіркове дослідження є способом систематичного збору даних про поведінку і установки людей за допомогою опитування спеціально підібраної групи респондентів, що дають інформацію про себе і свої думки. Свою назву воно одержало завдяки використовуванню спеціальної процедури відбору з величезної сукупності одиниць дослідження (генеральної сукупності) невеликої частини (вибіркової сукупності), яка дуже точно відображає основні параметри цілого. Процедура побудови вибірки заснована на методах математичної статистики і базується на принципах теорії вірогідності. Вибіркове дослідження більш економічне і не менше надійне, ніж суцільне, хоча вимагає більш витонченої методики і техніки.

Традиційне анкетування за рубежем іменується письмовим опитуванням. Виділяють поштове опитування, групове анкетування, індивідуальне анкетування.

До суцільних досліджень, що охоплюють всі одиниці генеральної сукупності, відносяться переписи населення. В той же час найпоширенішим інструментом пізнання в соціології виступають вибіркові дослідження.

4. Телефонне інтерв'ю

Телефонне інтерв'ю — одна з форм опосередкованого опитування, що набула особливо широкого поширення в 2000р. у великих містах Росії. Телефонне опитування — це специфічний синтез анкетування і інтерв'ювання, що використовується, як правило, в рамках одного міста або іншого населеного пункту.

Переваги. Серед переваг телефонного опитування перед особистим інтерв'ю фахівці називають наступні риси: оперативність, наявність контролю над респондентом; мінімальний вплив інтерв'юєра, хороші можливості по забезпеченню більш адекватних відповідей; низька собівартість; високий ступінь конфіденційності і, отже, щирості відповідей; стандартність в способі доставки даних.

Використовування телефону дає дві основні переваги — економія і оперативність. Телефонне інтерв'ю може здійснюватися із спеціально обладнаного приміщення, де паралельно працюють декілька інтерв'юєрів, а до їх телефонів можуть під'єднуватися контролери. По телефону будь-яка група інтерв'юєрів може значно дешевше одержати інформацію, при цьому контроль здійснюється з одного місця. Крім хороших можливостей контролю якості роботи інтерв'юєрів даний метод забезпечує зниження витрат за рахунок об'єднання ресурсів. Крім того, опитування по телефону значно оперативніші, ніж персональні.

Число питань, що задаються, в телефонному опитуванні звичайно дещо більше, ніж в поштовому, але менше ніж в особистому інтерв'ю. Швидкість отримання відповіді, як правило, нижче, ніж в очному, але вище, ніж в поштовому опиті.

Недоліки. Перший недолік телефонного інтерв'ю — неможливість дотримати репрезентативність вибірки. Основою вибірки в телефонному опитуванні служить телефонна книга, а ступінь обхвату населення напряму залежить від рівня телефонізації країни, багато в чому залежить від володіння інтерв'юєра голосом і уміння на відстані відчувати стан респондента. Другий недолік — нещирість відповідей.

Телефонне інтерв'ю виявилося самою слабкою ланкою в методичному арсеналі сучасної соціології.

5. Методична частина програми

Для соціологічних служб важливим стає систематичний збір та зберігання методичної інформації про проведені дослідження. Основним документом, що містить таку інформацію, є методичний розділ програми. Він забезпечує спадкоємність методичної культури досліджень при зміні заводських соціологів і є документальним свідоцтвом рівня професіоналізму при їх атестації.

Вибірка.

В програмі необхідно дати характеристику типу вибірки з обгрунтовуванням доцільності її використовування в відповідності з метою дослідження, вимогами репрезентативності і організаційними можливостями даного дослідження.

Вибіркова сукупність задається самим об'єктом дослідження Відмінність між об’єктом і вибірковою сукупністю полягає в тому, що друга менша за об'ємом і представляє зменшену копію першого. Якщо об'єкт дослідження охоплює десятки тисяч людей, то вибіркова сукупність — сотні. Тому більшість соціологічних досліджень має не суцільний, а вибірковий характер: за строгими правилами відбирається певна кількість людей, що відображають по соціально-демографічних ознаках структуру об'єкту, що вивчається, тобто формується вибірка. В програмі дослідження ретельно описується проект вибірки, у тому числі обгрунтовується техніка проведення опитування; указуються підходи до визначення достовірності одержаної інформації (вона необхідна для того, щоб упевнитися в ступені правомірності розповсюдження одержаних висновків на весь об'єкт дослідження). Цей проект в подальшому може уточнюватися.

6. Методи обробки і аналізу даних

Дані — первинна інформація, одержана в результаті соціологічного дослідження; відповіді респондентів, оцінки експертів, результати нагляду і т.п.

З соціологічними даними можна проводити наступні операції: 1) готувати їх для обробки; шифрувати, кодувати; 2) обробляти (вручну або за допомогою комп'ютера), табулювати, розраховувати багатовимірні розподіли ознак, класифікувати і т.д.; 3) аналізувати; 4) інтерпретувати. Етап аналізу даних — комплекс процедур, що становлять стадії перетворення даних. Як основні виділяються: етап підготовки до збору і аналізу інформації; оперативний етап первинної обробки даних, перевірки надійності інформації, формування описових даних, їх інтерпретації; результуючий етап узагальнення даних аналізу і реалізації прикладної функції. На кожному етапі розв'язуються відносно самостійні задачі. Разом з тим хід аналізу в дослідженні відрізняється достатньо високою гнучкістю.

Аналіз даних — основний вид робіт соціологічного дослідження, направлений на виявлення стійких, істотних властивостей, тенденції об'єкту, що вивчається; включає виділення і розрахунок показників, обгрунтовування і доказ гіпотез, побудову виведень дослідження.

Основне призначення аналізу даних: зафіксувати інформацію про об'єкт, що вивчається, у вигляді ознак, визначити її надійність, виробити об'єктивні і суб'єктивно-оцінні характеристики і показники досліджуваного процесу, обгрунтувати і перевірити гіпотези, узагальнити результати дослідження, встановити напрями і форми їх практичного вживання.

Науковий звіт.

Після завершення аналізу даних результати оформляються в підсумкові документи дослідження. За формою і призначенню розрізняють три основні види підсумкових документів: 1) звіт; 2) наукові публікації; 3) публікації в засобах масової інформації. Науковий звіт адресований замовнику, наукова стаття — фахівцям, а публікація в пресі — широкій публіці.

Об'єм наукового звіту у фундаментальному дослідженні дуже великий, а його структура повторює в основних рисах програму дослідження.

Об'єм заключного звіту в прикладному дослідженні, в частковості маркетинговому, звичайно менше, оскільки не включає теоретико-методологічний розділ. Його структура також наближається до структури програми прикладного дослідження.

Структура, об'єм і зміст наукового звіту орієнтовані на свого споживача — професійних колег в першому випадку і менеджерів компанії замовника в другому.

Структурно заключний звіт ділиться на три частини: ввідну, основну і заключну. Ввідна частина включає титульний лист, договір на проведення дослідження, меморандум, зміст, перелік ілюстрацій і анотацію.

Основна частина звіту складається з введення, характеристики методології дослідження, обговорення одержаних результатів, констатації обмежень, а також висновків і рекомендацій. В кінці приводяться висновки і рекомендації. Висновки грунтуються на результатах проведеного дослідження.

7. Теоретико-методологічна частина програми

Розробка теоретико-методологічної частини програми дослідження починається з постановки проблеми. Вона задає тон всьому процесу роботи соціолога. Правильне формулювання проблеми задасть істинний вектор руху, неправильна — помилковий. В другому випадку далі можна не йти, оскільки всі ваші зусилля виявляться марними.

Формулювання і обгрунтовування проблеми дослідження.

Проблемна ситуація — стан в розвитку соціального об'єкта, що характеризується нестійкістю, невідповідністю його функціонування потребам подальшого розвитку.

Проблема — форма наукового відображення проблемної ситуації.

Частіше всього соціологи не надають особливого значення правильному вибору проблеми дослідження, покладаючись на інтуїцію і здоровий глузд. Уміння перетворювати тему дослідження в проблему дослідження — особливе мистецтво, що вимагає кваліфікації і досвіду.

Соціальною проблемою називають існуючу в самій реальності, в навколишньому нас житті суперечливу ситуацію, що носить масовий характер і що зачіпає інтереси великих соціальних груп або соціальних інститутів. Це може бути незнання причин зростання молодіжної злочинності, збільшення безробіття або зниження життєвого рівня населення.

Соціальні проблеми класифікуються залежно від мети дослідження, носія проблеми, масштабів її поширеності, часу дії суперечності, його глибини.

Чітке формулювання проблемної ситуації на 60—70% зумовлює кінцевий успіх. Дослідницька задача виступає інструментальним записом проблеми дослідження. На стадії формулювання проблеми соціолог звертається до вивчення наукової і методичної літератури, результатам попередніх соціологічних досліджень власної і інших соціологічних служб, аналізу економічного, технічного і організаційного контексту проблеми, опиту експертів. В ролі експертів можуть виступати безпосередні учасники проблемної ситуації, включені в неї на різних рівнях управління.

Визначення об'єкта і предмета дослідження.

Об'єкт — носій проблемної ситуації, конкретна область соціальної реальності, сфера діяльності суб'єкта суспільного життя, включена в процес наукового пізнання. Виділення об'єкта здійснюється на основі аналізу проблеми. Як об'єкт вичленяють сферу соціальної дійсності, що містить соціальну суперечність проблемної ситуації.

Об'єктом соціологічного дослідження в широкому значенні виступає носій тієї або іншої соціальної проблеми, у вузькому — люди або об'єкти, здатні дати соціологу необхідну інформацію. Частіше за все об'єктом виступає соціальна група — студенти, робочі, матері-одинаки, підлітки і т.п. Якщо, наприклад, вивчаються причини неуспішності у вузі, то об'єктом вивчення в рівній мірі є студенти і викладачі.