70056 (Експертиза творів скульптури, що становлять художню цінність), страница 2

Піщаник – ще більш пористий та м'який, ніж вапняк, матеріал, що здавна використовувався для виконання пластичного орнаменту на архітектурному тлі. Крім того, ще єгиптяни використовували його у монументальній скульптурі, що було продовжено в епоху Середньовіччя (статуї Страсбурзького собору).

Мармур – особлива порода вапняку, що має міцну структуру, красивий тон різних кольорів (від чисто білого до глибокого чорного), ніжні переходи світлотіні. Мармур був улюбленим матеріалом стародавніх греків, незважаючи на те, що з нього важко зробити статую з широкими рухами. Ігноруючи монолітність статуї, грецькі скульптори складали свої статуї з кількох частин, виготовлених іноді навіть з різних порід мармуру. Так славнозвісна Венера Мілоська має тіло з широковідомого пароського мармуру а одяг – із мармуру іншої породи, при цьому шов між двома частинами не збігається ідеально. Крім того у праве стегно вставлено окремий шматок, а руки зроблено ще з двох інших шматочків і прикріплено за допомогою металевих скріпок. Як вишуканий, ідеально красивий матеріал мармур сприймався скульпторами епохи Ренесансу і в Новий час.

Скульптурними матеріалами можуть бути різні метали та їх сплави, що застосовуються в монументальній та великій станковій скульптурі. До них належать: бронза, сплави на алюмінієвій основі, чавун, листова мідь, листовий алюміній, електролітична мідь для гальванопластичної скульптури. Найпопулярнішим із цих матеріалів е бронза.

Бронза – це суміш олова та міді, до яких іноді домішують цинк або свинець. Чим більший відсоток міді (до 90%), тим червонішим буде колір бронзи. Як скульптурний матеріал бронза використовувалася ще у ІІІ тис. до н. е. на Стародавньому Сході і набула популярності в скульптурі Риму. На відміну від мармуру бронза дає можливість створювати статуї та скульптурні композиції із широкими просвітами, оскільки бронзова відлита статуя, порожня всередині, більш легка і має властивості з’єднувати частини, створюючи вільну незамкнуту композицію. Бронзова поверхня відбиває світло, народжуючи яскраві оптичні ефекти, тому цей матеріал і використовується найчастіше для створення монументальної скульптури як частини архітектурного пейзажу.

Сплави на алюмінієвій основі дуже пластичні й дають можливість виливати тонкі деталі фактури та скульптурного декору. Декоративні можливості цих сплавів своїм сріблястим полірованим тоном здатні створити враження срібла, чим і приваблюють скульпторів. Алюмінієві сплави придатні для використання карбування, що збагачує естетичне враження від скульптури.

Чавун не поступається бронзі своїми ливарними властивостями, а чорний колір скульптури з цього матеріалу додає їй масивності и монументальності.

Листові метали — мідь, алюміній, нержавіюча сталь мають гладкі поверхні и широко використовуються у декоративній скульптурі. Оскільки скульптура з таких матеріалів монтується на сталевому каркасі, це дає можливості створювати складні композиції та робити винос окремих деталей.

Гальванопластична мідь відрізняється від бронзи винятковою точністю відтворення всіх нюансів авторської виліпленої моделі. Гальванопластика є найбільш економною технікою лиття тому що допускає будь-яку товщину стінок скульптури. За своїми пластичними властивостями скульптура з гальванопластичної міді не відрізняється від бронзової і перевершує останню за точністю відтворення оригіналу.

За Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» оригінальні вироби скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів вважають культурними цінностями (розд. 1, ст. 1).

Методи аналізу культурних цінностей

Працівники музею та мистецтвознавці володіють кількома засобами дослідження, зокрема :

- візуальний;

- іконографічний (історія архітектури, матеріальної культури, костюма);

- технологічний (хімічні особливості та фізико—хімічні процеси);

- документальний;

- стилістичний (аналіз манери окремих майстрів, їх шкіл, цілих художніх епох).

Пластика художня принципово відрізняється від пластики реальної речі. На відміну від письменника або музиканта для скульптора домінуючим матеріалом є предметність матеріального світу – здатність людини до візуального мислення.

Прагнення перевірити результати стилістичного аналізу, підтвердити або відкинути висновки про приналежність даного твору тому чи іншому авторові, розробити найбільш ефективний метод консервації і реставрації спонукало дослідників, реставраторів, істориків мистецтва все частіше звертатись за об’єктивними даними матеріального аналізу. На практиці найчастіше виконують такі методи матеріального аналізу.

Фізико-хімічні методи дослідження

Застосування аналітичних методів при технологічному дослідженні творів мистецтва завдячує вдосконаленню існуючих методів та розробці нових. Основна мета даного методу полягає в тому, що для отримання повної інформації для проби бралося якнайменше речовини. Це головна відмінність сучасних фізико-хімічних методів.

Емісійний спектральний аналіз

Найбільш розповсюджений метод елементарного аналізу речовини. Він полягає в реєстрації атомних емісійних спектрів за допомогою спектрографа. Емісійний спектр складається з вузьких ліній, котрі визначаються електронною структурою атомів та є характеристичними для кожного елемента. Кількість ліній у спектрі залежить від складу атомів елемента в пробі. Порівнюючи з іншими методами елементарного аналізу спектральний має такі переваги при дослідженні мікропроб живопису : високу чутливість, що в свою чергу дозволяє визначати в пробі вагою до 4 мг елементи з вмістом 10–2–10–3%; можливість у будь-який час повернутися до аналізу; прилади для спектрального аналізу є доступними для реставраційних закладів.

Лазерний спектральний мікроаналіз

За допомогою мікроскопа на поверхні проби фокусується потужний світловий імпульс лазера. При взаємодії світла з речовиною проби на її поверхні випалюється кратер діаметром 10–200 мкм. Речовина з кратера випаровується і частково перетворюється в плазму, яка складається з іонів та електронів і потрапляє в простір між електродами, де відбувається іскровий розряд, котрий збуджує атоми й іони речовини, випаровувану з кратера. Іскрові емісійні спектри реєструються на спектрографі. Лазерний мікроаналіз доцільно застосовувати при дослідженні окремих прошарків у зразках багатопрошарного живопису. Перевага лазерного аналізу в тому, що він не потребує попередньої спеціальної обробки проби, оскільки світловий імпульс випаровує всі речовини, які використовуються в живописі.

Якісний аналіз

Його успішно можна застосовувати для дослідження багатопрошарного живопису за умови, що його товщина не менше 20 мкм. При густині речовини, характерної для фарбового прошарку або ґрунту, в пробі необхідно випалити кратер не менше 20 мкм або при менших кратерах випарованої та іонізованої речовини, щоб викликати іскровий розряд між електродами.

Кількісний аналіз

Дослідження виконують порівнюючи виміряну на мікрофотометрі інтенсивність почорніння ліній елемента в пробі та еталоні. Інтенсивність ліній визначається не тільки вмістом елемента в пробі, але й хімічним складом та розмірами часток, температурою випаровування проби та умовами розряду. В лазерному кількісному мікроаналізі точність відтворення результатів залежить від коефіцієнтів поглинання і відбиття для світла лазера матеріалів, що вивчаються. При лазерному мікроаналізі є однорідність обраних ділянок проби. У лазерному мікроаналізі дуже важка проблема еталонів, тому для дослідження він застосовується рідко.

Рентгенофазовий аналіз

Один із методів визначення складу і структури речовини — метод рентгенофазового аналізу. Основним у ньому слугує метод порошка (метод Дебая-Шеррера), коли монохроматичний пучок рентгенівських променів направляють на полікристалічний зразок. Рентгенофазовий аналіз ефективний при дослідженні пігментів, які мають однаковий хімічний склад, але різну кристалічну структуру.

Інфрачервона спектроскопія

Цей метод застосовує явище особливого поглинання речовини ІЧ-випромінювання окремих довжин хвиль. ІЧ-спектроскопію використовують для віднайдення червоних (краплак, кошеніль, кармін) та жовтих (шафран) органічних барвників. ІЧ-спектри цих речовин складні і для точної ідентифікації необхідно застосовувати інші методи.

Растрова (скануюча) електронна мікроскопія

Вона дає можливість отримати об’ємне зображення зразка фарбового прошарку або ґрунту на телевізійному екрані, яке можна фотографувати за допомогою фотокамери. Растрова електронна мікроскопія дозволяє найбільш зручно аналізувати морфологічні характеристики мінеральних пігментів. Цим методом можна вивчати структуру поверхневого фарбового прошарку, виявляти мікротріщини, утворення вторинних мінералів при взаємодії пам’яток з оточуючим середовищем, виявляти початкові стадії біологічного пошкодження та проводити групову чи індивідуальну ідентифікацію мінеральних компонентів за структурними особливостями.

Рентгенівський мікроспектральний (мікрозондовий) аналіз

При дослідженні методом рентгенівського мікроспектрального аналізу зразок сканується за допомогою електронного мікрозонда — пучка електронів діаметром до 1 мм. Метод мікрозонда дає можливість для якісного і кількісного аналізів індивідуальних зерен компонентів мікропроби фарбового прошарку.

Метод рентгенівської флуоресценції

Цей метод для якісного елементного аналізу зразка використовує характеристичне вторинне рентгенівське випромінювання — рентгенівську флуоресценцію, збуджену первинним рентгенівським випромінюванням та реєструючи за допомогою спеціальних датчиків. Перевагою цього методу є простота кількісного аналізу, можливість в одній пробі аналізувати послідовно багато елементів та збереження проби для наступних досліджень іншими методами.

Мікрохімічний аналіз зв’язуючих

Мікрохімічні реакції дозволяють розрізняти окремі класи зв’язуючих, а в деяких випадках — визначити ту чи іншу речовину. Мікрохімічний аналіз в комплексі лабораторного дослідження творів мистецтва повинен розглядатися як метод попереднього вивчення. Він дозволяє побудувати експерименти із застосуванням більш досконалих методів.

Інфрачервона спектроскопія органічних зв’язуючих

Ідентифікація індивідуальних органічних компонентів фарбового прошарку за допомогою методу ІЧ-спектроскопії являє собою складне завдання. Найбільше складностей виникає тоді, коли пробу досліджують повністю, не поділяючи на пігменти та зв’язуючі. Досить часто пігмент складає таку значну частину проби, що її поглинання органічною частиною і отриманий ІЧ-спектр представляє собою спектр майже чистого пігмента.

Тонкопрошарна хроматографія зв’язуючих

Найбільш об’єктивним методом ідентифікації зв’язуючих є хромотографія мономерних компонентів. Хроматографічний метод полягає в розділенні суміші речовин на компоненти і базується на відмінності в їх розподіленні між рухомою і нерухомою фазами. В наш час при дослідженні творів мистецтва більш широко застосовують хроматографію в тонкому прошарку інертного носія (сорбента).

Аналіз липідних зв’язуючих

Ідентифікація масел та яєчного жовтка по небілкових компонентах являє собою складне завдання. Хоч методи паперової і тонкопрошаркової хромотографії жирних кислот та їх похідних зараз добре розроблені, але вони дуже складні та трудомісткі для визначення типу липідних зв’язуючих. Найкращі результати в дослідженнях по ідентифікації липідних зв’язуючих досягнуті за допомогою газорідинної хромотографії. В цьому випадку необхідно відмітити, що відокремлені компоненти попередньо переводять в летючі сполуки, після чого суміш досліджують газорідинним хроматографом.

Оптико-фотографічні дослідження

А.Углов і А.Поповіцький були першими російськими фотографами, які звернулися до вивчення творів живопису. Велика цікавість до староросійського мистецтва на межі двох століть викликала потребу в фотографічному відтворенні творів мистецтва. Потемнілі від часу, вони на фотографіях погано прочитувалися. Тоді і виникла потреба в новому підході до фотографії творів мистецтва. Після другої світової війни зі збільшенням виробництва газосвітніх ламп метод монохроматичного вивчення живопису набув широкого розповсюдження.