182951 (Орендно-майнові відносини в сільськогосподарських підприємствах: досягнення і проблеми)

ОРЕНДНО-МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ: ЗДОБУТКИ ТА ПРОБЛЕМ

И

ПЛАН

Постановка проблеми

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Мета статті

Викладення основного матеріалу

Висновки

Список використаних джерел інформації

Постановка проблеми

Невизначеність та відсутність цілісної позиції держави відносно концептуальних засад орендно-майнових відносин в аграрному секторі може призвести до суттєвих проблем його подальшого розвитку. Суть цієї проблеми в тому, що дана ситуація не задовольняє власників землі, оскільки вони вважають що це занадто малі рентні платежі, вони становлять близько 1,5%, а у розвинених економіках такі платежі повинні становити не менше банківського відсотка за довгостроковими депозитами, нині розмір такого відсотку складає 12-14. З іншого боку, вона не задовольняє власників та керівників сільськогосподарських підприємств, оскільки при сьогоднішній ціновій політиці та при фінансовому стані підприємств, навіть такі мізерні виплати є обтяжливими і фінансово тиснуть на сільськогосподарські підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вагомий внесок у розробку теоретико- методологічних засад процесу формування та використання фінансових ресурсів в сільськогосподарських підприємствах зробили В. Борисова, М. Дем'яненко, П. Лайко, М. Малік, Б. Пасхавер, П. Саблук, А. Чупіс та ін. Вони збагатили економічну науку глибокими, фундаментальними ідеями. Під впливом їх досліджень суттєво змінилися уявлення про систему кредитного забезпечення, ціноутворення, оподаткування сільськогосподарських підприємств, що ознаменувало новий етап в їх вивченні.

На противагу цьому залишається малодослідженою проблема орендно-майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах, умов та факторів, що впливають на ці багатовекторні процеси, їх специфіку, взаємозумовленість та взаємозв'язок. Більшість дослідників розглядають окремо економічні, організаційні, фінансові аспекти цієї складної широкоспекторної проблеми, що обмежує можливості комплексного її розв'язання.

Мета статті. Здійснити моніторинг здобутків та проблем орендно-майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах у контексті реалій сучасної аграрної економіки, а також окреслити пріоритетні напрями їх розвитку.

Викладення основного матеріалу

В силу обставин, характерною особливістю функціонування сільськогосподарських підприємств України є те, що переважна більшість з них орендує землю та майно у великої кількості власників. 91,5 % сільськогосподарських угідь взято сільськогосподарськими підприємствами в оренду (табл. 1).

Таблиця 1

Розраховано за даними Держкомстату

При цьому спостерігається значна варіація за регіонами: від 65,3% у Закарпатській до 97,2% у Тернопільській областях. Слід зазначити, що повноцінна об'єктивна статистика орендних виплат сільськогосподарськими підприємствами в Україні поки що відсутня. Крім того, проведене вибіркове обстеження та анкетне опитування не завжди підтверджує статистичні дані за цими виплатами, особливо по великих акціонерних сільськогосподарських підприємствах. У нашому дослідженні ми використовували, крім статистичних даних, публікації Мінагрополітики та спеціально зібрані дані.

Обсяг продукції сільського господарства, виданої пайовикам в рахунок орендної плати за землю та майнові паї (частки) в 2000-2005 рр. сягав до 6,6 % (табл. 2).

А витрати на ці цілі сільськогосподарських підприємств сягають понад 10% виручки (табл. 3), і більше ніж 14% усіх витрат.

Виявлено, що збільшення обсягів орендних виплат мало залежить від збільшення виробництва валової продукції (r_xy= 0,4383, а В = 0,1921), від надходжень від реалізації (r_xy= 0,1576, а В = 0,0248), і зовсім немає зв'язку з обсягами прибутків (r_xy= 0,224, а В = 0,0005).

Такий стан суттєво впливає на забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами.

У наших умовах орендна плата за своєю сутністю виступає специфічною формою розподілу доходів сільськогосподарських підприємств, як і дивіденди. Але дивіденди це частина чистого прибутку, розподілена між: учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному (пайовому) фонді підприємства.

В сільськогосподарських підприємствах орендна плата формально виплачується не з прибутків, а відноситься на собівартість продукції, що теж є специфікою вітчизняних умов.

На нашу думку, віднесення орендних виплат на собівартість продукції відбувається з кількох причин. По-перше, така схема реформування мала найвищу політичну підтримку, і виплати їх з доходів в умовах збиткового функціонування переважної кількості підприємств, зумовило б зневіру селян до здійснюваних реформ і суперечило б задекларованій всебічній підтримці соціально-економічного розвитку села. По-друге, таке рішення не впливало на доходну частину бюджету, оскільки прибуток сільськогосподарських підприємств не є базою оподаткування. По-третє, ці виплати можна вважати додатковим доходом селян, що в умовах низьких виплат заробітних плат відіграє свою позитивну роль. Крім того, вони включаються до сукупних доходів селян і в їх складі оподатковуються на рівні оплати праці. Зазначені причини вплинули на включення орендної плати до складу собівартості продукції сільського господарства.

Орендні виплати нараховуються, головним чином, готовою продукцією і послугами, частка розрахунків у грошовій формі становить 19% (варіація від 1% до 66%). Часто підприємства проводять розрахунки зерном, та їх частка становить 37% (варіація від 4 до 86%). Крім того, набули поширення розрахунки послугами (особливо у фінансово слабких підприємствах), частка яких становить 23% (варіація від 1% до 70%).

Така ситуація, демонструючи плюралізм підходів і концепцій, не задовольняє власників землі, і тому не буде заохочувати до купівлі землі у майбутньому, коли землі сільськогосподарського призначення будуть продаватися. Також вона не задовольняє власників сільськогосподарських підприємств, оскільки орендні виплати для них обтяжливі і не сприяють зростанню їхньої економічної активності.

Наведена картина поставила проблему співвідношення причин та наслідків орендних виплат, суттєвих відмінностей між звичаями і поведінкою власників орендно-майнових паїв та підприємств і про можливості та умови їх взаєморозуміння. Тому необхідні заходи щодо корінного перегляду формування політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств.

Варто відзначити, що нині фактично відсутня наукова дискусія щодо удосконалення політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств.

Вартість майна, переданого в оренду, становила понад 9,5 млрд. грн. Кількість осіб, які отримали право на майновий пай, становила понад 6 млн. чол., середній розмір індивідуального майнового паю — 3604 грн., причому у Дніпропетровській області він становить 6706 грн., а в Чернівецькій - 1141 грн. Частка орендної плати від грошової вартості орендованого майна згідно з договорами становить 1%. Частка розрахунків за оренду майна у грошовій формі становить 28%, причому в Рівненській області це 0%, а у Запорізькій - 64%. Часто за оренду майна підприємства розраховуються зерном і ця частка становить 27%, причому в Запорізькій області це 2%, а у Закарпатській - 79%. Крім того, набули поширення розрахунки так званими послугами (особливо у фінансово слабких підприємствах), частка цих розрахунків становить 20%, причому у Чернівецькій області - 4%, Рівненській - 66%, а в Житомирській - 34%.

Кількість громадян, які мають право на земельний пай, понад 6,9 млн. осіб. Частка орендної плати від грошової вартості орендованої землі становить 1,4%, причому в АР Крим - 0,9%, а у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Черкаській областях - 1,5 %. Частка розрахунків за оренду землі у грошовій формі становить 15 %, причому в Тернопільській області - 1%, а у Кіровоградській - 22%. Найчастіше за оренду землі розраховуються зерном - 60% усіх розрахунків, причому в Тернопільській області 90%, а в Донецькій - 40%. Послугами за оренду землі розраховуються лише 6% усіх розрахунків, причому у Чернівецькій області 0 %, а у Рівненській - 46 %.

Аналіз орендних виплат сільськогосподарських підприємств (табл. 1) свідчить, що з року в рік має місце тенденція до зменшення сум нарахування орендних виплат за майно.

Так, у 2001 р. було нараховано 127,5 млн. грн., у 2005 р. - 73,2, тобто суми нарахувань дивідендів за майно за чотири роки зменшилися на понад 57 %. Викликає занепокоєння стійка тенденція щодо невиконання договірних зобов'язань. Відсоток виконання договірних зобов'язань знижується. У 2001 р. він становив 87, у 2004 р. — лише 75%. Слід відмітити, що лише в Закарпатській та Миколаївській областях виконання договірних зобов'язань сягає 100%, а в Хмельницькій - 45%.

Суми нарахувань дивідендів за користування землею мають не таке помітне коливання по роках і є більш постійними. Так, у 2001 р. було нараховано 2049 млн. грн., у 2004 р. - 2263 грн., тобто суми нарахувань дивідендних виплат за користування земельними частками за чотири роки майже не змінилися. Відсоток виконання договірних зобов'язань за оренду землі також зменшується. У 2001 р. він становив 98%, у 2004 р. вже - 93%. Варто зазначити, що лише в Кіровоградській та Тернопільській областях виконання договірних зобов' язань сягає 100%, а, наприклад, у Сумській області - 72%.

Проведені дослідження показали, що дуже часто на практиці орендні виплати сплачують за так званим залишковим принципом, і переважно невчасно. Відомо немало спроб керівників зменшити орендну плату при розрахунках з власниками паїв за завищеними цінами за сільськогосподарську продукцію та надані послуги. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для цих виплат, необхідно вилучати з наявних фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств і при цьому немає різниці як ці виплати будуть відображені в обліку, оскільки нерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а є показником із бухгалтерського звіту.

Середній розмір земель сільськогосподарського призначення становить 783,6 га. При цьому власна земельна ділянка підприємства мінімальна, тобто, головним чином, земля та майно взято в оренду. Однак, чим більше боргів має підприємство у структурі свого капіталу, тим вищий фінансовий ризик. Це означає, що незалежно від рівня доходу від своїх операцій, що підприємство має сплачувати орендну плату як за землю, так і за майно. Отже, чим більше підприємство бере в оренду землі та майна, тим більше в нього фіксованих витрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі. Якщо в період економічного підйому вигідно брати в оренду майно та землю, то це завдає збитків у період спаду економічної активності. За такого стану речей не доводиться особливо дивуватися, що третина сільськогосподарських підприємств із року в рік є збитковими.

Нині більшість селян віддали свої земельні паї в оренду до п' яти років. Основна частина з них має строк оренди до трьох років, а подекуди лише на один рік, що не дає змоги господарствам планувати перспективи розвитку і не заохочує інвесторів вкладати великі кошти у сільськогосподарське виробництво. У той же час в європейських державах договори оренди укладаються на строк понад п'ять років. В основному це договори на весь цикл сівозмін (10-15 років), з них значна частина договори на 20-50 років.

Без розробки оптимальної політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств, яка б задовольнила як селян, так і інвесторів, ці проблеми вирішити неможливо. Удосконалення такої політики потребує не лише перегляду строків оренди, а й створення умов, які б зацікавили власників паїв віддавати землю та майно в довгострокову оренду. Це може бути досягнуто збільшенням орендних виплат. Підвищення повинно бути обґрунтовано пов'язано з показниками величини паю та грошової оцінки землі. Це дозволить не лише розвивати великі товарні господарства, а ще дасть можливість залучати додаткові фінансові ресурси в сільськогосподарське виробництво, що сприятиме застосуванню нових технологій.