11018 (Конституція та екстер’єр собаки), страница 2

Організм тварини являє собою єдине складне ціле, де всі частини взаємозв`язані і залежать один від другого. Ця залежність по зовнішньому вигляду може бути мало помітною або різко вираженою, в результаті чого кожна порода має свої форми і пропорції будови, обумовлені її продуктивністю, умовами зовнішнього середовища - годування, утримання, догляду і застосування.

Статі - це окремі частини тіла собаки, що виконують певні функції організму, за котрими судять про здоров`я, витривалість, міцність будови, статевої та породної вираженості та, певною мірою, про племінну і службову цінність тварини. При вивчені статей відмічають селекційно-генетичні зв`язки зовнішніх форм тіла з корисними природними властивостями та певними робочими якостями тварини. Особливості будови визначають за гармонійністю та пропорційністю статури, ступенем розвиненості кістяка й мускулатури, за раціональністю кутів з`єднання окремих частин тіла й суглобних з`єднань, що забезпечують кращу рухливість, ресорність та стійкість тварини з мінімальними затратами енергії.

Рис. Частини тіла (статі) собаки: 1 - лоб; 2 - морда; 3 - мочка носа; 4 - скули; 5 - перехід від лоба до морди: 6 - затилок із затилочним бугром; 7 - шиї (7а - гребінь шиї; 7б - горло); 8 - холка; 9 - спина; 10 - поясниця; 11 - круп; 12 - бокова частина грудей; 13 - груди; 14 - нижня частина грудей; 15 - живіт; 16 - пах; 17 - плече; 18 - лікоть; 19 - передпліччя; 20 - зап’ястя; 21 - п’ясть; 22 - передня лапа; 23 - сідалишний бугор; 24 - стегно; 25 - коліно; 26 - голень; 27 - суглоб; 28 - п’ятка; 29 - плюсна; 30 - задня лапа: 31 - хвіст; 32 - подвздох (голодна ямка); 33 - маклак; 34 - крайня плоть

Екстер`єр оцінюють найбільш розповсюдженим у кінології окомірним способом у стійці та в русі тварини. Окомірна оцінка основана на суб`єктивному висновку, думці, що склалася про зовнішній вигляд та розвиток тварини в цілому. Окомірну оцінку доповнюють промірами, зважуванням, а в необхідних випадках фотографуванням, кінозніманням, відеозаписом. Біометричні дані на собаку та інші відомості про нього складають об`єктивну характеристику особливостей будови тварини й використовуються у селекційній роботі. Огляд собаки виконують з відстані 4 метрів збоку, спереду та ззаду. Собака повинен стояти на горизонтальному майданчику та рівномірно спиратися на всі чотири кінцівки. Після загального огляду оцінюють окремі статі тіла за ділянками в певній послідовності.

Статі голови. За статями голови можна скласти уявлення про багато з особливостей собаки. Величина голови та кісткові виступи дозволяють судити про розвиток усього кістяка, про грубість або ніжність конституції, про вираженість статевого диморфізму. Форма кісток черепа - одна з найбільш стійких ознак, за допомогою котрих можна встановити породність і типовість собаки. Голова буває грубою (тяжкою) чи сухою (легкою), вузькою чи широкою, довгою чи короткою. Визначення пропорційності довжини голови росту собаки та відповідності типу його будови складають основу описувальної оцінки всіх статей голови.

1 - голова клиноподібна, помірно широка в черепній частині, перехід від лоба до морди помітний, лінія морди паралельна лінії лоба, вуха стоячі, гостроконечні, мають форму рівностороннього трикутника;

2 - голова клиноподібна, довга, вузька, суха, перехід від лоба до морди плавний, малопомітний, вуха невеликі стоячі, з опущеними вперед кінцями;

3 - голова клиноподібна, довга, суха, перехід від лоба до морди малопомітний, вуха високо поставлені, висять на хрящах;

4 - голова вузька, легка, суха, морда загострена, опущена вниз, вуха висять;

5 - голова масивна, груба, з широким лобом, морда коротка, з товстими, але сухими губами, вуха широко поставлені, коротко купіровані;

6 - голова масивна, морда об`ємна, з відвислими губами, вуха високо поставлені, гостро й високо купіровані;

7 - голова з округлим випуклим лобом, різким переходом від лоба до морди, морда коротка, тупа, піднята, з товстими опущеними губами, вуха купіровані;

8 - голова масивна, сира, з випуклим лобом та різким переходом від лоба до морди, губи сирі, товсті, вуха високо поставлені, висять

Потилиця - верхня частина голови, де прикріплюються сухожилки шийних грудних та плечеголовних м`язів, що визначають силу ривків собаки під час боротьби. У собак різних порід та різного типу будови потилиця буває сильно або слабко вираженою.

Лоб, у залежності від породної належності й типу будови собаки, може мати різну форму. Плоский лоб із малопомітним чи поступовим переходом до морди властивий собакам сухої будови й енергійної поведінки, а випуклий лоб із широким та різким переходом характерний для собак сирої будови й малорухливої поведінки.

Морда - передня частина голови в поєднанні з іншими її частинами є породною ознакою собаки. Вона може бути гострою чи тупою, довгою чи короткою (відносно довжини лоба), піднятою доверху чи опущеною вниз.

Мочка носа в більшості собак чорна. Допускається темно-коричнева й темно-сіра в собак білих та світлих забарвлень. Рожева мочка носа свідчить про відсутність пігменту в собаки та вважається вадою. У здорового собаки, що не спить, мочка носа завжди волога й холодна.

Вилиці виражають ступінь розвитку вилицевих дуг та мускулатури голови. У собак із масивною головою вилиці випуклі, а в собак з легкою (сухою) головою вилиці слабко виражені, утворюють поступовий перехід до морди.

Очі виражають функціональний стан нервової системи, норов, темперамент, емоційний настрій та стан здоров`я собаки. У залежності від породи вони бувають круглі, овальні, темні та світлі, у відповідності до загального забарвлення собаки, прямо поставлені (кути очей на одній лінії), косо поставлені (зовнішні кути очей вище внутрішніх).

Вуха розрізняють за формою, величиною та поставом. Поєднання цих та інших ознак надає певних рис голові собаки, характерних тій чи іншій породі. Форма вух собак більшості порід нагадує рівнобедрений чи рівносторонній трикутник. Кінці вух можуть бути загострені чи закруглені. Вуха відносно величини голови бувають великі й маленькі, довгі й короткі, а також стоячі, напівстоячі й висячі. Стоячі вуха мають міцні, добре розвинені й еластичні хрящі, що утримують вушні раковини в положенні вверх і вперед. Стоячі вуха, направлені в сторони, називаються розвішеними, що вказує на слабкість хрящів або флегматичний характер. Вуха, кінці котрих направлені до середньої лінії, називаються зближеними.

Напівстоячі вуха із-за м`якості хрящів верхньої половини мають кінці, опущені вниз, вперед чи в сторони. У собак, що відносяться до порід зі стоячими вухами, напівстоячі вуха можуть бути спадковою вадою або наслідком рахіту й виснаження в молодому віці росту й розвитку. Звичайно в цуценят вуха починають підніматися з 2-місячного віку, і цей процес закінчується до 6-7 місяців.

Висячі вуха бувають двох видів: висячі на хрящах та повністю висячі внаслідок м`якості хрящів усієї вушної раковини.

Постав вух може бути високим та низьким (по відношенню розміщення основи вушної раковини до лінії лоба), вузьким та широким (по відношенню до середньої лінії лоба).

В окремих порід собак вуха в цуценячому віці обрізають (купірують) за визначеною стандартом формою.

Губи - шкірні складки, що утворюють краї рота. Вони бувають сухі, тонкі, натягнуті, щільно прилягаючи або сирі, утворюючі складки й відвисання, що називаються брилами. Для деяких собак брили є природною ознакою (боксер). Сухі губи частіше всього бувають у собак міцної будови, а товсті й відвислі свідчать про належність собаки до сирого типу конституції.

Зуби відображають стан та особливості мінерального обміну речовин в організмі, виконують функції захисту й нападу. У собаки повинно бути 42 зуба. Виконуючи неоднакові функції, вони мають різну будову й назву: 12 різців, 4 клика, 26 корінних. Зуби повинні бути здоровими, білими, мати правильне змикання різців та кликів. Форма змикання зубів називається прикусом (рис).

Нормальним прикусом вважається ножицеподібний, коли при зімкнутих щелепах різці нижньої щелепи своїми передніми сторонами примикають до задньої сторони різців верхньої щелепи та при відкушуванні нагадують роботу ножиць. При змиканні клики нижньої щелепи входять у проміжки між крайніми різцями та кликами верхньої щелепи, утворюючи “замок”, що забезпечує собаці міцну хватку. Різці у основи щелепи повинні бути розміщені в одну лінію. Любе відхилення від ножицеподібного прикусу, якщо це не обумовлено породою, вважається вадою і собака виключається із числа племінних.

Прямий прикус - різці верхньої та нижньої щелепи ріжучими поверхнями впираються одна в одну як кліщі. Такий прикус називається кліщеподібним. При такому прикусі ріжучі поверхні різців передчасно сточуються. Недокус буває в собак із недорозвиненою нижньою щелепою, у результаті чого різці нижньої щелепи не доходять до лінії верхніх різців, а клики верхньої щелепи, щільно прилягаючи до нижніх, сточують їх задню поверхню. При перекусі різці нижньої щелепи висуваються вперед за лінію верхніх різців, а клики нижньої щелепи щільно прилягають до окрайків верхньої щелепи, швидко стираючи їх. За характером стирання зубів та зміною форм прикусу визначають вік собаки. Надмірне стирання та зміна кольору зубів, порушення зубної емалі свідчать про порушення в організмі обміну речовин або про захворювання окремих почорнілих зубів.

Статі шиї. У залежності від породної належності й типу будови собаки шия може бути сухою чи сирою, короткою чи довгою, поставленою високо чи низько й направленою вище чи нижче лінії кута 45 градусів до горизонту.

Для кожної породи собак постав шиї визначений стандартом. У всіх випадках шия повинна бути сильною, рухливою, пропорційною довжині голови й іншим частинам тіла. На шиї визначають дві статі: гребінь та горло. Ступінь розвитку мускулатури гребеня виражає силу та спритність собаки при веденні боротьби. Широке чи вузьке горло свідчить про ступінь розвитку дихальної трубки (трахеї) та всієї легеневої системи.

Статі тулуба. Основою тулуба є грудна клітина, черевна й тазова порожнини, де розміщені життєво важливі органи, які визначають витривалість собаки, працездатність та міцність будови.

Холка - місце прикріплення потужних м`язів переду собаки, що визначають опорну й рухальну силу тварини. Вона повинна бути добре розвинена й виступати над лінією спини.

Спина є продовженням холки і разом із крижами служить зв`язком, “мостом" переду із задом собаки, забезпечуючи передачу рухових поштовхів від задніх кінцівок. Спина повинна бути середньої довжини, прямою та широкою, з добре розвиненою мускулатурою.

Горбата спина свідчить про загальне захворювання чи слабкість м`язів спини та задніх кінцівок. Провисання спини - ознака м’язової слабкості, що призводить до швидкої втомлюваності собаки.

Крижі утворюють рухливий перехід від спини до крупа і разом зі спиною несе велике навантаження при русі собаки. У собак більшості службових порід вони повинні бути порівняно короткими, широкими, мускулистими і дещо випуклими. Собака з прямими та провислими крижами швидко втомлюється при русі, що відображається на його працездатності. Довгі й горбаті крижі - відхилення від норми.

Круп - задня верхня частина тулуба, що об`єднує на крижах та кістках тазу потужну мускулатуру задніх у кінцівок. Круп повинен бути довгим, широким, помірно похилим до хвоста. Короткий та вузький круп - ознака м’язової слабкості задніх кінцівок. Горизонтальний та скошений круп свідчить про відхилення в поставі задніх кінцівок.

Груди - передній відділ тулуба, який відповідає формі грудної клітини собаки. Вони повинні бути об`ємними й мати овальну форму в поперечному перетині. Груди великого об`єму свідчать про добре розвинені легені, а овальна форма забезпечує найбільш повний вдих і видих. Об`єм грудей обумовлений їх глибиною, якщо їх нижня частина розміщена на одній лінії з ліктями або нижче них. Мілкі груди мають лінію вище лінії ліктів. Округлі (бочкоподібні) груди спостерігаються в сирих, тяжких та малорухливих собак. Вузькі мало об’ємні груди мають слабкі недорозвинені собаки. Бочкоподібні та вузькі груди викликають неправильний постав передніх кінцівок.

Живіт - задня, нижня частина тулуба. Форма живота залежить від типу конституції та форми грудей собаки. При нормальному розвитку живіт повинен бути підтягнутий дещо вище лінії грудей. Опущений живіт зустрічається в собак сирої будови. Надміру підтягнутий (піджарий) живіт характерний для собак сухої будови та при хронічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Пах - верхня бокова частина живота собаки між останнім ребром та маклоком. Ширина паха відповідає довжині крижів. Пах буває широкий, вузький, вільний, повний та запалий. Він відображає особливості будови, загальний розвиток та фізичний стан собаки.

Маклок являє собою бугор підвздошної кістки таза, де прикріпляються сухожилки мускулатури задньої кінцівки. Добре розвинені маклоки свідчать про потужність мускулатури задніх кінцівок собаки.

Хвіст у поєднанні з іншими статями є ознакою породної належності собаки. За допомогою хвоста собака забезпечує збалансованість рухів і виражає своє емоційне ставлення до різних об`єктів та ситуацій. За формою хвіст буває опущений (шаблевидний, гачком, поліном), піднятий (серпом, прутом, кільцем) та купірований (відрізаний) відповідно до вимог стандартів. За довжиною хвіст може бути коротким, якщо він не доходить до скакальних суглобів, та довгим - нижче скакальних суглобів.