158209 (Глобальні кризи й проблема цінності науково-технічного прогресу), страница 2

Наука ставить своєю кінцевою метою передбачати процес перетворення предметів практичної діяльності (об'єкт у вихідному стані) у відповідні продукти (об'єкт у кінцевому стані). Це перетворення завжди визначене сутнісними зв'язками, законами зміни й розвитку об'єктів, і сама діяльність може бути успішної тільки тоді, коли вона погодиться із цими законами. Тому основне завдання науки виявити закони, відповідно до яких змінюються й розвиваються об'єкти.

Стосовно до процесів перетворення природи цю функцію виконують природні й технічні науки. Процеси зміни соціальних об'єктів досліджуються суспільними науками. Оскільки в діяльності можуть перетворюватися всілякі об'єкти предмети природи, людина (і стану його свідомості), підсистеми суспільства, знакові об'єкти, що функціонують як феномени культури й т.д., остільки всі вони можуть стати предметами наукового дослідження.

Орієнтація науки на вивчення об'єктів, які можуть бути включені в діяльність (або актуально, або потенційно як можливі об'єкти її майбутнього перетворення), і їхнє дослідження які підкоряються об'єктивним законам функціонування й розвитку становить першу головну особливість наукового пізнання.

Ця особливість відрізняє його від інших форм пізнавальної діяльності людини. Так, наприклад, у процесі художнього освоєння дійсності об'єкти, включені в людську діяльність, не відділяються від суб'єктивних факторів, а беруться у своєрідній склейці з ними. Будь-яке відбиття предметів об'єктивного миру в мистецтві одночасно виражає ціннісне відношення людини до предмета. Художній образ це таке відбиття об'єкта, що містить відбиток людської особистості, її ціннісних орієнтацій, які вплавляються в характеристики відбиваної реальності. Виключити це взаємопроникнення значить зруйнувати художній образ. У науці ж особливості життєдіяльності особистості, що створюють знання, її оцінні судження не входять безпосередньо до складу породжуваного знання (закони Ньютона не дозволяють судити про те, що любив і що ненавидів Ньютона, тоді як, наприклад, у портретах кисті Рембрандта відбита особистість самого Рембрандта, його світовідчування і його особистісне відношення до зображуваних соціальних явищ; портрет, написаний великим художником, завжди виступає і як автопортрет).

Наука орієнтована на предметне й об'єктивне дослідження дійсності. Сказане, звичайно, не означає, що особистісні моменти й ціннісні орієнтації вченого не грають ролі в науковій творчості й не впливають на його результати.

Процес наукового пізнання обумовлений не тільки особливостями досліджуваного об'єкта, але й численними факторами соціокультурного характеру.

Розглядаючи науку в її історичному розвитку, можна виявити, що в міру зміни типу культури міняються стандарти викладу наукового знання, способи бачення реальності в науці, стилі мислення, які формуються в контексті культури й випробовують вплив всіляких її феноменів. Цей вплив може бути представлене як включення різних соціокультурних факторів у процес генерації властиво наукового знання. Однак констатація зв'язків об'єктивного й суб'єктивного в будь-якому пізнавальному процесі й необхідність комплексного дослідження науки в її взаємодії з іншими формами духовної діяльності людини не знімають питання про розходження між наукою й цими формами (повсякденним пізнанням, художнім мисленням і т.п.). Першою й необхідною характеристикою такого розходження є ознака об'єктивності й предметності наукового пізнання.

Наука в людській діяльності виділяє тільки її предметну структуру й все розглядає крізь призму цієї структури. Як цар Мідас із відомої древньої легенди до чого б він не доторкався, усе зверталося в золото, так і наука, до чого б вона не доторкнулася, усе для неї предмет, що живе, функціонує й розвивається за об'єктивними законами.

Тут відразу ж виникає питання: ну, а як тоді бути із суб'єктом діяльності, з його цілями, цінностями, станами його свідомості? Все це належить до компонентів суб'єктної структури діяльності, але адже наука здатна досліджувати й ці компоненти, тому що для неї немає заборон на дослідження яких-небудь реально існуючих феноменів. Відповідь на ці питання досить простій: так, наука може досліджувати будь-які феномени життя людини і його свідомості, вона може досліджувати й діяльність, і людську психіку, і культуру, але тільки під одним кутом зору як особливі предмети, які підкоряються об'єктивним законам. Суб'єктну структуру діяльності наука теж вивчає, але як особливий об'єкт. А там, де наука не може сконструювати предмет і представити його природне життя, обумовлене його сутнісними зв'язками, там і кінчаються її домагання. У такий спосіб наука може вивчати все в людському світі, але в особливому ракурсі й з особливої точки зору. Цей особливий ракурс предметності виражає одночасно й безмежність і обмеженість науки, оскільки людина як самодіяльна, свідома істота має волю волі, і він не тільки об'єкт, він ще й суб'єкт діяльності. І в цьому його суб'єктному бутті не всі стани можуть бути вичерпані науковим знанням, навіть якщо припустити, що таке всеосяжне наукове знання про людину, його життєдіяльності може бути отримано.

У цьому затвердженні про границі науки немає ніякого анті сцієнтизму. Просто це констатація безперечного факту, що наука не може замінити собою всіх форм пізнання миру, всієї культури. І все, що вислизає з її поля зору, компенсують інші форми духовного збагнення миру мистецтво, релігія, моральність, філософія.

Вивчаючи об'єкти, преутворені в діяльності, наука не обмежується пізнанням тільки тих предметних зв'язків, які можуть бути освоєні в рамках заготівок, що історично зложилися на даному етапі розвитку суспільства типів діяльності. Ціль науки укладається в тім, щоб передбачати можливі майбутні зміни об'єктів, у тому числі й ті, які відповідали б майбутнім типам і формам практичної зміни миру.

Як вираження цих цілей у науці складаються не тільки дослідження, що обслуговують сьогоднішню практику, але й верстви досліджень, результати яких можуть знайти застосування тільки в практиці майбутнього. Рух пізнання в цих верствах обумовлено вже не стільки безпосередніми запитами сьогоднішньої практики, скільки пізнавальними інтересами, через які проявляються потреби суспільства в прогнозуванні майбутніх способів і форм практичного освоєння миру. Наприклад, постановка внутрінаукових проблем і їхнє рішення в рамках фундаментальних теоретичних досліджень фізики привели до відкриття законів електромагнітного поля й пророкуванню електромагнітних хвиль, до відкриття законів розподілу атомних ядер, квантових законів випромінювання атомів при переході електронів з одного енергетичного рівня на інший і т.п. Всі ці теоретичні відкриття заклали основу для майбутніх способів масового практичного освоєння природи у виробництві. Через кілька десятиліть вони стали базою для прикладних інженерно-технічних досліджень і розробок, впровадження яких у виробництво, у свою чергу, революціонізувало техніку й технологію з'явилися радіоелектронна апаратура, атомні електростанції, лазерні установки й т.д.

Великі вчені, творці нових, оригінальних напрямків і відкриттів, завжди звертали увагу на цю здатність теорій потенційно містити в собі цілі сузір'я майбутніх нових технологій і несподіваних практичних додатків.

Література

1. Гольбах П. Система природи. - К., 1997.

2. Дильтей В. Описова психологія. - К., 2000

3. Карпинська Р.С. Біологія й світогляд. - К.,1998.

4. Климентович Ю.Л. Статистична теорія відкритих систем. - К., 1995.

5. Койрє А. Нариси історії філософської думки. - К., 1995