145388 (Характеристика спеціальних митних режимів)

Реферат

з митної справи

на тему:

"Характеристика спеціальних митних режимів"

2008

До спеціальних митних режимів відносяться: транзит, спеціальна митна зона та вільний склад. Відповідно до законодавства України на її території діють тільки митні режими "транзит" та "спеціальна митна зона".

У випадку транзиту товари не купуються і не реалізовуються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, а переміщуються через територію України з метою доставки з однієї іноземної країни до іншої.

Транзитні перевезення здійснюються як прохідний та внутрішній митний транзит. Під прохідним митним транзитом розуміють переміщення товарів і транспортних засобів під митним контролем від одного пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - пункту ввезення на митну територію України - до іншого - пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - пункту вивезення за межі митної території України.

Внутрішнім митним транзитом вважається переміщення товарів і транспортних засобів під митним контролем:

• від пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - пункту ввезення на митну територію України - до митного органу, розташованого на митній території України;

• від митного органу, розташованого на митній території України, до пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, пункту вивезення за межі митної території України;

• від одного митного органу, розташованого на митній території України, до іншого митного органу, розташованого на митній території України.

Товари і транспортні засоби, що переміщуються транзитом мають: залишатись у незмінному стані, крім природних втрат; вони не можуть використовуватись з іншою метою, крім транзиту; у випадках, визначених законодавством України, переміщуватися за наявності дозволу на транзит через митну територію країни, який видається відповідними уповноваженими органами; бути доставленими до митного органу призначення у строк, визначений митним органом відправлення.

Під час митного транзиту товарів на митній території України з дозволу та під контролем митного органу можуть здійснюватись окремі операції л такими товарами без зміни їхніх властивостей та товарного вигляду.

До товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, може застосовуватися один із перелічених заходів гарантування доставки цих товарів до митного органу призначення:

1) надання власником товарів гарантій митним органам;

2) охорона та супроводження товарів митними органами;

3) перевезення товарів митним перевізником;

4) перевезення на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП.

Рішення про застосування заходів гарантування доставки товарів до митних органів призначення приймається у кожному конкретному випадку митними органами, розташованими у місцях, де розпочинається транзит таких товарів, за наявності підстав для застосування зазначених заходів. При цьому заходи гарантування доставки застосовуються в обов'язковому порядку до підакцизних товарів.

Вид заходу гарантування доставки товарів, що перебувають під митним контролем, до митного органу призначення обирається власником товарів чи уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законодавством України.

Заходи гарантування доставки товарів, що перебувають під митним контролем і перевозяться між митними органами, застосовуються за рахунок власника цих товарів або уповноваженої ним особи. Витрати на їх застосування митними та іншими органами державної влади України не відшкодовуються.

Якщо митний орган має підстави для підозрівання перевізника у том}', що він не гарантує цих вимог, то митний орган допускав вантаж до транзиту тільки після перевірки транспортного засобу за умови перевезення з митним супроводженням або виконання перевезення митним перевізником.

Витрати на переоснащення транспортного засобу та інші несе перевізник, і держава їх не відшкодовує. Якщо умови транзиту порушено, перевізник повинен сплатити штраф у розмірі таких митних платежів, за яких би товар був випущений у вільний оборот. Митні платежі та збори не сплачуються, якщо при транзиті товар знищено внаслідок аварії чи дії непереборної сили.

Охорона і супроводження товарів митними органами здійснюються як при внутрішньому, так і при прохідному митному транзиті. Форми та методи охорони і супроводження товарів до митного органу призначення, а також умови і порядок їх застосування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. За охорону і супроводження товарів митними органами стягується відповідна плата в розмірі, що не перевищує фактичних затрат митних органів.

Статті 154, 159 Митного кодексу України чітко регламентують права та обов'язки перевізника, у тому числі й після аварії. Якщо транспортний засіб при здійсненні транзитного перевезення внаслідок аварії або дії непереборної сили не зміг прибути до митного органу призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний:

вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання;

терміново повідомити найближчий митний орган про обставини події, місцезнаходження товарів та транспортних засобів;

забезпечити перевезення товарів до найближчого митного органу або доставку посадових осіб митного органу до місцезнаходження зазначених товарів.

Митні органи не відшкодовують перевізнику витрати, понесені у зв'язку із вжиттям даних заходів.

Таким чином, митний транзит товарів транспортних засобів через територію України може здійснюватись за маршрутами, які визначаються перевізником на власний розсуд, виходячи з міркувань економічної доцільності. Але в окремих випадках можуть встановлюватись обмеження щодо використання певних шляхів та напрямків транзиту на територію України, визначатися шляхи чи напрямки руху для певних видів транспорту чи товарів, що переміщуються транзитом через територію України, пункти пропуск) ' для ввезення та вивезення окремих видів товарів.

Строк доставки товарів до митного органу призначення повинен визначатися митним органом відправлення відповідно до нормативного законодавства та нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення. До цього строку не включається час зберігання товарів на складах у разі перевантаження з одного виду транспорту на інший, а також час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, дозволених митними органами.

Досвід використання даного митного режиму в Україні засвідчує, що при невідпрацюванні всієї сукупності митно-тарифних відносин при транзиті товарів через митну територію України даний митний режим стає одним із найбільш поширених для здійснення контрабандних операцій. Отже, система митного контролю за здійсненням таких операцій потребує удосконалення.

Насамперед, вона має містити весь комплекс регулятивних заходів як економічного, так і адміністративного характеру, головною метою якого має бути система гарантування доставки вантажів, задекларованих при митному оформленні, до кінцевого місця призначення.

Економічним регулятором може бути використання системи надання власником товарів і транспортних засобів або уповноваженою ним особою фінансових гарантій митним органам. Види цієї гарантії можуть мати самі різнобічні форми: грошова застава, гарантійний лист уповноваженого банку, страхування фінансової відповідальності перевізника, гарантія незалежного фінансового посередника.

Система адміністративного регулювання товаропотоків через митну територію України повинна базуватися на перевезенні транзитних товарів митним перевізником чи жорсткому визначенні маршрутів руху з охороною та супроводженням товарів і транспортних засобів митними органами. Застосування даних заходів не тільки дасть змогу побудувати ефективну систему митного контролю за транзитними вантажами, але й використовувати додаткові джерела надходження коштів у сфері митно-тарифних відносин.

В окремих випадках критерієм використання того чи іншого митного режиму є певна територія, на якій визначено застосування особливого митного клімату. Прикладом такої території може бути функціонування спеціальних економічних зон у світовому економічному просторі.

Спеціальні економічні зони, з досвіду їх впровадження, розглядаються як невеликі територіальні анклави з особливо сприятливим режимом щодо залучення іноземного капіталу, які незначно пов'язані з національним ринком і переважно зорієнтовані на розвиток експорту. В матеріалах Конференції ООН з торгівлі і розвитку 1.975 року дається наступна дефініція вільної зони: "Це анклав в національній митній території, як правило, розміщений поблизу від міжнародного морського порту чи аеропорту, в який без митних формальностей поступає обладнання чи інші товари іноземного надходження. Дана імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання митної влади країни зони".

До основних типів економічних зон належать експортно-виробничі, зони зовнішньої торгівлі, зони підприємництва, науково-технологічні парки і технополіси.

Останнім часом для усіх означених вище типів спеціальних економічних зон притаманні загальні риси, які дещо змінюють сутність концепції їх створення. Це насамперед:

• спонтанне розповсюдження зональних привілеїв і пільг на території, що розташовані поруч;

• поступова переорієнтація певної кількості зон на внутрішній ринок, що суперечить сутності їхньої концепції.

• зони починають поширюватись на досить значні території, навіть окремі країни визначаються як СЕЗ;

• трансформація виробничих зон на зони з сервісною орієнтацією, що підкреслює зростаючу роль сектора послуг в економіці країн.

До експортно-виробничих зон належать територіальні угруповання, де зарубіжні фірми виробляють продукцію на експорт, отримують прибуток за рахунок спеціальних стимулів та привілеїв. Вперше зона такого типу з'явилась у 1959 р. в аеропорту Шенон. У наступні роки цей тип СЕЗ дістав найбільшого поширення в країнах, що розвиваються, особливо в Азії. Ці країни нещодавно пройшли етап індустріалізації, їхні зусилля спрямовані на інтеграцію до світової економіки, тому експортно-виробничі зони найбільшою мірою відповідають цілям їхньої економічної політики.

Зони зовнішньої торгівлі, - це частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевезення вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо виготовлення, сортування, пакетування товарів тощо.

Дана форма вільних економічних зон еволюціонована з територій "вільних гаваней", "порто-франко".

Під "вільною гаванню" розуміють територію порту разом з водним басейном, набережною і певними прилеглими ділянками землі з розташованою на них виробничою інфраструктурою. Територія вільної гавані не входить до митної території даної країни, тому в межах такої гавані допускається вільне ввезення і вивезення іноземних товарів без сплати митних платежів. При цьому дозволяється складування і зберігання таких товарів на митних складах без обмежування, а також дозволено обробку, переупаковку та інші операції з даними товарами.

Водночас, при вивезенні товарів із вільної гавані на митну територію даної країни або на будь-яку іншу митну територію, на них нараховуються і сплачуються мито та інші митні платежі на загальних підставах. Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко. Вони також виділяються із загальної митної території, і в їх межах дозволяється вільне безмитне ввезення і вивезення іноземних товарів. На відміну від вільної гавані, для районів порто-франко дозволяється тільки вільне безмитне ввезення або вивезення іноземних товарів державою будь-якого регіону світу. Правовий стан і кордони району порто-франко визначаються законодавчим актом країни, влада якої розповсюджена на даний район, або міжнародною угодою. Прикладом даного правового режиму можна вважати функціонування території порто-франко "Одеса" на початку XIX століття. На сьогоднішній день існують тільки пропозиції щодо відновлення даного режиму на території Одеси.

Оскільки створення зовнішньоторговельних зон пов'язане з незначними капітальними витратами, засновниками таких зон, як правило, є місцеві органи влади або консорціуми зацікавлених господарських товариств. Прибуток від їх діяльності спрямовується до місцевого бюджету. Наприклад, у США зараз діють близько 200 зовнішньоторговельних зон. Вони поділяються на зони загального призначення та субзони.

Зони нагального призначення перебувають поза юрисдикцією митної служби країни. Місця їх розташування тяжіють до транспортних центрів та вузлів, портів, аеропортів. Крім складування, сортування, упаковки та перевалки вантажів, що є основою діяльності таких зон, у них допускається здійснення операцій з незначної доробки товарів іноземного походження з метою передпродажної підготовки та подальшого експорту.