142576 (Становище болгарської діаспори в Україні та діяльність болгарських товариств)

Становище болгарської діаспори в Україні та діяльність болгарських товариств на сучасному етапі

Вже більше 200 років проживає болгарська спільнота в Україні в мирі і злагоді поруч з українцями та іншими багаточисленними національними меншинами. Болгарська спільнота є однією з найбільших національних об’єднань України. І тим вагоміший той факт, що представники етнічних болгар беруть і будуть брати активну участь в політичному і суспільному житті Української держави, у вирішенні проблем, які на сьогодні є надзвичайно актуальними і для болгар, і для українців, і для всіх громадян України – представників інших національностей.

На початку ХХІ сторіччя болгарська діаспора України відіграє вагому роль в соціально-економічному і культурному розвитку української держави. Чільне місце в розвитку болгарської культури займає інтелігенція. Показником цього є її присутність у всіх гілках влади, зайняття керівних посад у вищих навчальних закладах, на промислових підприємствах. Багато болгар працюють на ниві українського бізнесу, сприяючи соціально-економічному розвитку нашої держави. Для ілюстрації дійсного становища справ потрібно скористатися даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

Загальна кількість осіб, що ототожнює себе, як представників болгарської національності, склала 204 тисячі 600 осіб серед всіх громадян України. Таким чином болгари займають VI місце в етнічній структурі держави, поступаючись українцям (37 млн. 541 тис 700 осіб), росіянам (8 млн. 334 тис 100 осіб), білорусам (275 тис 800), молдаванам (258 тис 600) та кримським татарам (248 тис 200). При цьому доля болгар в складі населення України складає 0,4%.

В останній час чисельність болгарського населення в Україні скоротилася на 12,5% або майже на 30 тисяч (в 1989 році болгар було 233,8 тисяч). Навряд це можна пояснити тимчасовою еміграцією студентів в Болгарію, природним скороченням населення або результатами етнічної асиміляції з боку сусідів. Одна з версій зменшення чисельності болгар – не добропорядність осіб, що проводили перепис.

Але, порівняння з даними попередніх переписів свідчить про відносну стабільність цієї національної групи. Якщо раніше основою господарського життя болгар було сільське господарство і відповідно більшість представників цієї національності мешкали у селах, то на сьогодні майже 60 тисяч болгар проживають в містах України (трохи більше третини всіх болгар). В зв’язку з економічними і соціальними перетвореннями останніх років кількість болгар-міських жителів значно збільшилась. В пошуках заробітку цілі родини переселяються до Одеси, Запоріжжя, Києва.

В двох областях України – Одеській і Запорізькій, болгари впевнено займають ІІІ місце по кількості населення, поступаючись лише українському і російському населенню. В Одеській області проживають 75% всіх болгар України – більше 150 тисяч або 6,1% всього населення області. В Запорізькій – 27,7 тис болгар або 1,4%. Решта представників болгар України мешкають у Миколаївській, Донецькій, Кіровоградській областях. Порівняння даних останнього перепису з даними перепису 1989 року засвідчує ще одну парадоксальну тенденцію. Відсоток зменшення чисельності болгар по окремих регіонах України більший, аніж загальний відсоток по всій країні. Тільки Одеська і Запорізька області демонструють: перша – відносну стабільність в порівнянні з іншими групами, друга – незначний приріст за рахунок повернення кримських болгар з депортації. Показово те, що болгари займають VIII місце за ступенем збереження своєї мови в якості рідної. Болгарську вказали 64,2% всієї групи, 30,3% – російську, 5% – українську мови. Російськомовність болгарської спільноти відповідає загальноукраїнській тенденції: 29,6% населення країни обрали російську мову в якості рідної.

Аналіз даних свідчить: ступінь мовної самосвідомості найвищий серед болгар Одеської області – 77,8%. В інших історичних областях проживання болгар вона складає приблизно 20,5% і вище. Виняток складають лише болгари Криму і Донецької області. Перші – як наслідок трагічних подій депортацій, а інші – свідоцтво прискорення процесу урбанізації регіону. Найбільш українізовані болгари проживають в Кіровоградській (67,2%) і Київській (30,2%) областях.

Не слід залишати без уваги і той факт, що до сьогоднішнього дня в регіоні мовою міжнаціонального спілкування лишається російська мова. Як бачимо, болгари в Україні загалом проживають в цікавому етнічному регіоні, але при цьому у своїх родинах, в селах продовжують спілкуватися рідною болгарською мовою. Точніше сказати – діалектами. Але цей факт абсолютно не заважає їхньому спілкуванню.

Характеризуючи соціальну структуру болгар, слід відмітити, що вони являються водночас і сільською, і міською групою. З початку 90-их років ХХ століття в Україні відбувається поліпшення транспортних зв’язків, через що все більша кількість болгар починає переїжджати до міст, тим самим збільшуючи і посилюючи міські групи. Ці процеси, в свою чергу, ставлять перед болгарською спільнотою цілий ряд питань, що потребують особливої уваги. Відомо, що представники національних меншин, потрапляючи в місто, швидко втрачають свою етнокультурну специфіку і розчиняються у загальній масі. Одна з задач, що стоїть перед болгарами, – консолідація представників болгарського етносу у міському середовищі, підтримка і зміцнення їхньої етнічної самосвідомості, включення в систему соціальних зв’язків і відносин взаємодопомоги. Але все ж таки, не слід забувати, що більшість болгар України проживає в селах, де проблем не менше.

В регіонах компактного проживання болгари за кількістю міського населення поступаються лише українцям і росіянам. В Одеській області, наприклад, болгари займають друге місце за кількістю сільських жителів (101385 осіб або 11,9%) і третє місце серед міських жителів (49298 осіб або 3,1%). Серед болгарського населення останнім часом слід відмітити і тенденцію до переселення в столицю – Київ, де сьогодні проживають не менше 5 тис болгар. Це відповідає і розподілу за соціальними групами: майже 38% болгар України – робітники, 12% – службовці всіх рівнів, 35% зайняті в сільському господарстві, 15% – в індивідуальній діяльності.

Впевнено можна казати і про гендерну збалансованість групи. За статевою ознакою болгари, як і українське населення в цілому, характеризуються незначним переважанням жінок: на одного чоловіка – 1,07 жінки.

В Україні початку ХХІ століття є більше сотні поселень, з якими безпосередньо пов’язана життєдіяльність болгар. Ця суха статистика може бути представлена тим фактом, що кожне третє село в Одеській і Запорізькій областях – болгарське.

Розвиток болгарської спільноти в Україні на сучасному етапі проходить в тісному взаємозв’язку з соціально-економічними с суспільно-політичними змінами в державі. Завдяки газетам, радіо, телебаченню населення швидко отримує доступ до інформації, а також і можливість адекватно сприйняти світові події, зробивши певні висновки.

В контексті політики перебудови та політики гласності в кінці 80-их рр. посилюються об’єднавчі тенденції серед болгар. Ще в 1985 р. група бессарабських болгар організовує, засновує, а пізніше, 30 березня 1989 р., офіційно реєструє першу болгарську суспільну організацію на території СРСР – болгарське культурно-просвітницьке товариство ім. Св. Св. Кирила і Мефодія. Актив товариства знаходився в м. Болград Одеської області, а його представники – в ряді болгарських сіл. В програмі Болградського товариства будо записано, що воно є регіональним об’єднанням, чия діяльність направлена на захист людських, національно-культурних, економічних і інших інтересів бессарабських болгар, а також представників тих національностей, які проживають в місцях компактного проживання болгар. В суспільно-політичній сфері головна задача товариства – консолідація болгарського населення з метою збереження національної самосвідомості в рамках Конституції і Законів УРСР.

Після набуття Україною незалежності одним з її перших правових актів, що стосувався прав національних меншин, стала Декларація прав національностей, прийнята Верховною Радою 1 листопада 1991 р. В статті 6 Декларації гарантовано «всім національностям право створювати свої національно-культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання». Там же вказано, що « ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити у встановленому законом порядку масові заходи, сприяти розповсюдженню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій». Певний вплив на процес організації і створення товариств представників національних меншин справила стаття 7 Декларації: «національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають право на вільні контакти зі своєю історичною батьківщиною».

З розпадом СРСР призупинився бурхливий етап національного Відродження. Деякий час існуючі болгарські товариства перебували в стані розгубленості. Всі програми, проекти і надії до цих пір орієнтувались на законодавство СРСР, в рамках якого передбачалось вирішення національного питання. Але радянська держава перестала існувати. Дуже скоро практично всі ті, хто прийшов в національний рух, роблять висновок про необхідність створення національних культурних товариств в рамках вже нової держави. Влітку 1992 р. Верховна Рада майже одночасно приймає закони України «Про національні меншини» та «Про об’єднання громадян». На підставі цих двох актів в жовтні 1993 року дев’ятьма болгарськими товариствами, що мали на той момент юридичну реєстрацію, була заснована нова організація – Асоціація болгарських національно-культурних товариств і організацій України (сьогодні вона має назву Асоціація болгар України). Її засновниками стали болгарські товариства з Одеської, Запорізької областей, АР Крим, міст Харкова і Києва. Усього в установчій конференції взяли участь 39 делегатів (з 9 товариств і 3 організацій), а також 70 гостей, в т. ч. з Болгарії і Молдови. На конференції було обрано Координаційну Раду із 17 осіб; Ревізійну Комісію з 5 осіб. В той же день на засіданні Координаційної ради було обрано Президента – Ф.П. Каражекова, заступників – В.П. Коєва, В.В. Міткова, В.С. Пєтрова, І.І. Половнюка, секретаря – Д.І. Костової.

Так розпочався новий етап, коли вже незалежна Україна політично і юридично визнала факт існування на її теренах сильної національної меншини. І саме з цього моменту йде процес консолідації болгар України. Одним з найнагальніших питань для керівництва Асоціації стало питання будівництва власного приміщення. З цим питанням Федір Каражеков як керівник Асоціації неодноразово звертався до керівництва Болгарії та України. «Згідно із Законом «Про національні меншини» та за дорученням Президента України від 22 листопада 1995 р. №1–14/678 про створення національно-культурного центру болгар України в м. Одеса, враховуючи пропозиції Глави Адміністрації Президента України від 23 липня 1996 р. №1–15/1354, прохання Всеукраїнської Асоціації болгарських національно-культурних товариств та організацій України про створення Культурного центру болгар України:

– передати в оренду Всеукраїнській асоціації болгарських національно-культурних товариств та організацій України для створення культурного центру болгар України майно та приміщення, загальною площею 1105 кв. м. кінотеатру ім. Котовського».

В лютому 1999 р. на звітно-виборній конференції було прийнято рішення про початок реконструкції і реставрації будівлі. Автором проекту ВЦБК став талановитий архітектор Н.К. Базан. Фінансову допомогу надала міська та обласна влада – всього 60 тис. гривень. Від імені уряду Болгарії прем’єр-міністр Болгарії Іван Костов виділив 30 тис. дол. США. Під час реставрації будівлі головна проблема полягала тому, що будівля – пам’ятник архітектури міста, і треба було виконати всі умови для його збереження, які ставила міська влада.

24 травня 1999 року, в День слов’янської писемності і культури, в присутності почесних гостей – дружини Президента України Людмили Кучми і дружини прем’єр-міністра Республіки Болгарії Олени Костової відбулось відкриття Всеукраїнського центру болгарської культури в м. Одеса. І до сьогоднішнього дня стоїть ця споруда в центрі Одеси на вулиці Віце-адмірала Жукова, 9 і дає право українським болгарам пишатися не тільки своєю історією і культурою, а й вмінням вирішувати масштабні задачі на сучасному етапі. На офіційному відкритті Всеукраїнського центру болгарської культури А. І. Кіссе відмітив: «24 травня 1999 р. назавжди залишиться найяскравішою сторінкою в історії ВЦБК. З особливим почуттям вдячності хочу привітати офіційних гостей, котрі спеціально приїхали на наше свято з Софії, Києва і інших регіонів нашої країни. Їхня присутність, увага і доброзичливість підняли на високий щабель нашу святкову подію. Хочу сьогодні щиро подякувати тим, хто допоміг в реставрації будівлі, перетворив його на прекрасний палац: будівельникам, спонсорам за їхню фінансову допомогу, всім місцевим болгарам, адміністрації міста і області, нашій державі».

Основна форма роботи Асоціації – звітно-виборні конференції, які проходили 20 лютого 1999 р., 24 березня 2001 р., 21 лютого 2003 р. наступна конференція має пройти в Одесі в березні 2007 р. Основні питання, що піднімались на конференціях, в основному організаційного характеру: вдосконалення принципів роботи, пошук нових шляхів вирішення існуючих проблем, повноваження президента та керівних органів, внесення змін та доповнень до Статуту Асоціації.