115163 (Контроль навчання)

1. Вступ

В будь-якій діяльності присутній контрольно-оцінний компонент. Контроль – це послідовність дій суб'єкта, спрямованих на встановлення зворотного зв'язку з об'єктом для перевірки реалізації цілей діяльності. Оцінювання же полягає у вираженні результатів контролю, встановленню ступеню реалізації цілей діяльності.

Зворотний зв'язок (корекція)

Природа контролю – у варіативності умов діяльності, що впливає на досяжність мети. Функції контрою в управлінні:

• встановлення зворотного зв’язку;

• отримання зворотної інформації;

• встановлення дійсного співвідношення цілей і результатів.

Види контролю:

• за масштабом – повний, вибірковий;

• за етапом – попередній, підсумковий;

• за частотністю – періодичний, систематичний.

1. Поняття та функції контролю в управлінні діяльністю та навчанням

У навчанні контроль служить перевіркою реалізації навчальних цілей – сформованості в учнях запланованих знань і умінь. Однак виконувані їм функції трохи ширше.

Функції контролю в навчанні:

• перевірочна – перевірити реалізацію певної цілі навчання – знання чи вміння учня, яке він набував в процесі навчання;

• оцінююча – встановити рівень реалізації певної цілі навчання;

• діагностична – встановити недоліки і помилки у сформованих вміннях і знаннях;

• навчальна – повторити і закріпити пройдений матеріал;

• стимулююча – спонукати учнів до подальшої роботи;

• коректувальна – вдосконалити деякі знання і вміння учнів, змінити викладацьку роботу для усунення виявлених недоліків і помилок у формуванні певних вмінь і навичок.

2. 2. Етапи і структура контролю в навчанні

Основними етапами контролю в навчанні є:

1. Підготовка контролю.

2. Перевірка

3. Оцінювання.

4. Корекція

Структурними компонентами контрольно-оціночної діяльності (за Л.М. Фрідманом) є:

• ціль контрою;

• об’єкт контролю, оцінки і корекції;

• еталон, з яким порівнюється об’єкт;

• зміст контролю;

• результат контролю;

• критерій оцінки;

• оцінка у формі розгорнутої характеристики об’єкта з точки зору обраного критерію;

• відмітка;

• засоби корекції;

• результат корекції як новий об’єкт контрольно-оціночної діяльності.

Підготовка до контролю полягає у формулюванні цілі контролю, описі еталону, розробці критеріїв, норм оцінювання, виборі виду, форми і методу контролю, підготовці змісту.

Ціль контролю – найчастіше – перевірка відповідної навчальної цілі (повної чи частковий), відповідає функціям контролю. Проконтрольованими повинні бути всі навчальні цілі.

Еталон контролю – ідеальний результат навчальної діяльності (ціль навчання), зразок, з яким порівнюються реальні (фактичні) результати, що демонструються учнем.

Об'єкти контролю – реальні результати навчальної діяльності.

Зміст контролю – конкретні завдання, питання, що застосовуються в контролі.

Види контролю виділяються на основі місця контролю в процесі навчання:

1. початковий (попередній) – визначення міри готовності до навчання;

2. поточний – спосіб одержання оперативного зворотного зв'язку;

3. періодичний – застосовуваний після закінчення визначеного навчального періоду;

4. заключний (підсумковий) – визначення навченості учня – досягнення навчальних цілей.

Форми контролю – способи організації зовнішніх умов контрольно-оцінної діяльності:

• за кількістю учнів, що одночасно беруть участь в контролі:

1. індивідуальний (окремі учні);

2. груповий (у підгрупах);

3. фронтальний (вся група).

• за суб’єктом контролю:

1. зовнішній (перевіряє викладач);

2. взаємоконтроль (перевіряє учень учня);

3. самоконтроль (перевіряє сам учень).

• за місцем організації навчання:

1. аудиторний контроль;

2. позааудиторний контроль;

• за формами занять:

1. контрольна робота

2. колоквіум;

3. залік;

4. іспит.

Методи контролю – способи організації самого контролю (подачі його змісту, характеру виконання завдань і т. п.):

1. спостереження;

2. усна перевірка (опитування, співбесіда);

3. письмова перевірка (контрольна робота, диктант, твір, реферат);

4. лабораторно-практична робота (звіт, графічна робота, розробка проекту);

5. програмований контроль (тестування).

Власне контроль являє собою процес порівняння, встановлення однаковості чи розбіжності об’єкту та еталону і частіше називається перевіркою – процес порівняння, звірення реальних результатів навчання з еталонними.

Оцінювання – установлення ступеня однаковості (розходження) реальних результатів навчання з еталонними. Оцінювання починається ще на етапі підготовки до контролю і полягає у встановленні критеріїв і норм оцінювання.

Критерії оцінювання – параметри еталона – результату навчання (уміння учня): правильність (відсутність помилок), якість, швидкість, своєчасність виконання.

Норми критеріїв оцінювання – значення критеріїв, розподілені за певними рівнями (наприклад: «відмінно» – повністю правильно, якісно, своєчасно, «добре» – повністю правильно, але дещо неякісно і/або несвоєчасно, «задовільно» – 1–2 помилки; «незадовільно» – більше 2 помилок).

Оцінка – вираження результатів оцінювання. Види представлення оцінки:

1. словесна (письмова чи усна) – вираз оцінки на словах: схвалення чи осудження, рецензія, критика, характеристика, обґрунтування, пояснення, вимова.

2. рухова – вираз оцінки за допомогою різноманітних жестів: кивання головою, поплескування по плечах, потиск руки, аплодування та інше.

3. умовний знак (відмітка) – вираз оцінки за допомогою умовного знаку: традиційна цифрова відмітка, бали рейтингу, + / -, зараховано / незараховано; «незадовільно», «задовільно», «добре», «відмінно»).

4. предметні заохочення (нагороди, призи, грамоти, премії) і покарання (штрафи, «жовті» та «червоні» картки, вилучення з гри).

Корекція – зміна навчальних цілей, способів навчальної роботи відповідно до отриманих результатів.

2. 3. Психологія оцінювання в навчанні

Оскільки навчання являє собою спільну діяльність педагога і учнів, навчальна оцінка завжди є і соціальною оцінкою, впливаючи на кожного учня і групу учнів в цілому. Тому при проведенні оцінювання завжди треба думати не лише про норми і критерії оцінювання, а й про те, як вплине оцінка на конкретного учня, що змініть в його поведінці. За ступенем узагальненості оцінку можна поділити на: парціальну; фіксовану; інтегровану.

Парціальна оцінка («порція») – окрема вербальна оцінка учня, виказана у будь-який час, в зв’язку з будь-якими формами контролю.

Фіксована оцінка – оцінка, виражена у формі відмітки (діє тривалий час).

Інтегрована оцінка – поєднання парціальної і фіксованої оцінки.

Обмеження лише парціальними оцінками не надає можливості порівняти успіхи учнів, встановити динаміку успішності навчання окремого учня. Однак лише фіксована оцінка також має свої обмеження, оскільки педагог не завжди точно встановлює норми оцінювання (на 5 – бог, на 4-я, інші на 3 і нижче). Завищена норма оцінки (важко досягти) породжує стурбованість, зниження активності, відмову від роботи. Занижена норма оцінки (легко досягти) також спричиняє зниження активності, благодушність, самозадоволення, неробство, ледарство, гультяйство. До того ж відмітки не завжди надають можливості чітко встановити розбіжність між успіхами учнів в навчанні. Наприклад, 4 для одного може бути слабкою, а для іншого – дуже високою підготовленістю. Завищена оцінка для одного може підсилити бажання навчатись, для другого – послабити. Тому в навчанні рекомендується завжди використовувати інтегровані оцінки: не лише повідомити результати контролю, а й додати її вербальне тлумачення.

За способом надання парціальна оцінка поділяється на пряму (звернену на конкретного учня) і непряму (оцінку людини через когось, щось).

Треба пам’ятати, що непряма оцінка – більш стимулює і депресує. «Хвалити краще при всіх, лаяти – на одинці».

Способи оціночної стимуляції парціальною оцінкою:

• відсутність оцінки (відхилення від оцінки);

• невизначена оцінка;

• пряма позитивна (згода, схвалення) чи негативна (зауваження, незгода, покарання).

Відсутність і невизначеність оцінки – небажані, оскільки породжують домисли учнів.

Отже, у здійсненні оціночної діяльності необхідно завжди приймати до уваги безліч чинників, у тому числі психологічних і соціально-психологічних, прогнозувати вплив оцінки на конкретного учня і його становище в групі і комбінувати за необхідності різні форми оцінок.

2. 4. Принципи успішного контролю навчання

1. Об'єктивність перевірки і оцінки – виключення упереджених, суб'єктивних і помилкових оцінок, перевірка тільки того, що вивчалося. Оцінка в очах учня повинна бути справедливою і переконливою (часто це і дозволяє зробити використання різних форм оцінок). Вчитель повинен поставити чіткі і зрозумілі учням критерії і норми оцінювання, пояснити учням попередньо свої вимоги.

2. Індивідуальний характер контролю – необхідно враховувати знання кожного окремого учня, його досягнення і труднощі в роботі, що дозволяє виявити фактичний стан знань, умінь учня, а також характер індивідуальної допомоги, що повинна бути йому надана.

3. Систематичність, регулярність контролю (але не ритмічність).

4. Гласність – обов'язкове ознайомлення учнів із критеріями і нормами оцінювання, висування і роз'яснення своїх вимог, повідомлення оцінок і їхнє обґрунтування. Ця вимога спонукає до розвитку в учня навичок самоконтролю і самооцінювання. Доцільніше націлювати учнів не на отриманий результат, а на те, яким він може стати, не наводити як приклад не стільки встигаючого в навчанні товариша, скільки його ж особисті, поки що окремі досягнення (теорія перспективних ліній А.С. Макаренко).

5. Всебічність перевірки – охоплення всіх розділів програми, щоб не покривати позитивною оцінкою з одного розділу програми незадовільну з іншого і попередити прогалини в знаннях учнів. Необхідно забезпечити перевірку всіх висунених навчальних цілей, всіх запланованих рівнів засвоєння навчальної інформації.

6. Диференційованість перевірки, котра передбачає врахування специфіки програмного матеріалу, предмету, індивідуальних особливостей учня (боязкість, заїкання, стан здоров’я). Деяким учням треба дати триваліший час на підготовку до відповіді, вчасно підбадьорити, дати додаткове запитання. Інколи можна відкласти виставлення поганої відмітки, якщо вчитель бачить, що учень прагне покращити своє навчання.

7. Різноманітність форм і методів контролю, що створює умови для реалізації всіх функцій контролю, підвищенню інтересу учнів до його проведення і результатів.

8. Етичність ставлення до учня, повага до нього.

9. Позитивність – забезпечення позитивного ставлення учнів до контролю, розуміння його більшої ролі як засобу зворотного зв’язку, ніж засобу оцінювання, зниження значення оцінки, залучення учнів до оцінювання.

2. 5. Тестовий контроль в навчанні

Всі вказані психологічні обставини, необхідність дотримання принципів успішного контролю накладають велику особисту відповідальність на викладача, вимагають від нього постійної досвідченої і психологічно грамотної поведінки. При великої кількості викладачів і навчального навантаження забезпечити всі вказані принципи не завжди можливо. Тому сьогодні в навчанні все частіше застосовується дидактичне тестування.

Педагогічний (дидактичний) тест – це система завдань специфічної форми, змісту, побудованих у певній послідовності, що дозволяють якісно виміряти й оцінити рівень засвоєння навчальної інформації. Він відрізняється від психологічних тестів своїми цілями.

Дидактичний тест, як правило, містить наступні елементи:

1. Назва теми (навчальної дисципліни), по якій проводиться тест.

2. Інструкція з виконання тесту.

3. Тестові завдання.

4. Бланк відповідей.

5. Правильні відповіді (тим, хто виконує тест, надаються тільки після його виконання).

6. Норми оцінок.

Основна структурна одиниця тесту – тестове завдання. Його складові:

• безпосередньо завдання (починається з активного дієслова – того, що необхідно зробити: укажіть, підкресліть, відзначте, запишіть, виберіть правильну відповідь, закінчите пропозицію, упишіть пропущений текст і т. п.);

• ствердження, малюнки, таблиці, формули, схеми і т. п., частина яких пропущена;

• питання;

• варіанти відповідей (якщо такі маються).

Форми тестових завдань

Приклади тестових завдань різної форми

№	Форми тестових завдань	Приклади тестових завдань
	ЗАКРИТІ – на вибір:
1	простий чи дихотомічний (2 відповіді);	Чи вірно приведене нижче визначення: Педагогічний тест – це система завдань специфічної форми…. а) вірно; б) не вірно. Який із приведених закінчень даного твердження вірніше: Важкість завдань у педагогічному тесті повинна: а) збільшуватись; б) знижуватись.
2	множинний із зазначеною кількістю правильних відповідей;	Виберіть із приведених нижче характеристик два основних критерії якості тестів: стислість; надійність; валидність; об'єктивність; несуперечність.
3	множинний з незазначеною кількістю правильних відповідей (таких узагалі може не бути);	Основними критеріями якості тестів є: стислість; надійність; валидність; об'єктивність; несуперечність.
4	на відповідність;	Встановіть відповідність між елементами лівого і лівого стовпчиків:
		1. Закриті тести 2. Відкриті тести 1. ________; 2. __________.	на вибір на розгорнуту відповідь на відповідність на коротку відповідь
5	на правильну послідовність.	З запропонованого переліку слів складіть визначення: Педагогічний тест – це ___________________________ Перелік слів:…завдань, форми, специфічної, система…
	ВІДКРИТІ:
6	на коротку однозначну відповідь;	Запишіть основні критерії якісних тестів ________________ ____________________________________________________________
7	на доповнення;	Доповніть визначення необхідними словами: Педагогічний тест – це ____________, певного __________, що зростає _____________, що дозволяє _______________.
	на розгорнуту відповідь:
8	структуровану (з обмеженням);	Вкажіть основні етапи розробки тестів: 1. ________________________________ 2. ________________________________ 3. ________________________________
9	неструктуровану.	Запишіть визначення: Педагогічний тест – це ________________

Форми тестових завдань по перевірці кожного рівня засвоєння

Рівень засвоєння	Тестові завдання
Сприйняття	Закриті: на дихотомічний (1) чи множинний вибір (із указівкою кількості правильних відповідей) (2)
Осмислення	Закриті: на множинний вибір без вказування на кількість правильних відповідей (3), на відповідність (4), на правильну послідовність (5) Відкриті: на доповнення (7), на розгорнуту структуровану відповідь (з обмеженням) (8), на розгорнуту неструктуровану відповідь (9)
Запам'ятовування	Відкриті: на коротку, однозначну відповідь (6), на доповнення (7)
Алгоритмічна дія	Відкриті: на розгорнуту структуровану відповідь (з обмеженням) (8)
Пошукова дія	Відкриті: на доповнення (7), на розгорнуту неструктуровану відповідь (9)
Творча дія	Відкриті: потребуючі розгорнутої відповіді, неструктуровані (9)

Проведення контролю і оцінювання навчання на основі тестування має певні особливості, що можна поділити на переваги і недоліки. Переваги дидактичного тестування:

• оперативність проведення;

• економність (при тестовому контролі викладач перевіряє лише правильність виконання, часто за допомогою коректно визначеного стандарту, тому на перевірку і оцінку знань у нього йде мінімум часу);

• можливість одночасно охопити велику кількість осіб

• можливість одночасно перевірити більший обсяг знань

• здатність забезпечити індивідуалізований підхід в навчанні,

• за умов якісної підготовки – велика об’єктивність результатів.

Недоліки дидактичного тестування:

• при масовому тестуванні велика ймовірність неправильної відповіді не стільки з відсутності знань, скільки з неправильного розуміння питання;

• вибір відповідей дає досить значну можливість вгадувати правильну відповідь, при цьому головне – це не стільки знати, скільки орієнтуватись в умовах тестування, проявити кмітливість;

• тести визначають лише кінцевий результат діяльності учня, не показують того, як він дійшов до цього, як долав труднощі, що було причиною помилки при виборі відповіді – незнання, неуважність або пошук нестандартного рішення.

• Усі завдання повинні бути короткими, гранично ясними і конкретними (якщо завдання письмове, «запишіть» краще, ніж «назвіть», «підкресліть» краще, ніж «укажіть»).

• Варіанти відповідей повинні бути по можливості короткими, приблизно однаковими по довжині, здаватися дорівнює правдоподібними, логічно відповідати на поставлене запитання, не повинні бути занадто очевидними.

• У тесті з множинним вибором оптимальна кількість варіантів відповідей 5–7.

• Труднощі завдань повинні поступово зростати: від закритих дихотомічних питань до відкритих тестових завдань, що вимагають розгорнутої відповіді.

• Завдання повинні бути різних труднощів: 15–20% завдань повинні бути здатні виконати навіть самі слабко знаючі учні, 15–20% завдань – тільки самі знаючі, інші 60–70% завдань повинні бути середніх труднощів.

• Тести перевіряють ступінь досягнення учнем запланованого рівня засвоєння навчального матеріалу. Тому форма тестового завдання по перевірці сформованості якого-небудь уміння повинна відповідати запланованому рівню його засвоєння.

• Цікавими варіантами закритих тестових питань є кросворди.

• У відкритих тестових завданнях можуть використовуватися опису ситуацій, що вимагають вибору й обґрунтування рішення, малюнки, по яких необхідно скласти розповідь і т. п. Такі завдання вимагають розробки відповідних критеріїв їхнього виконання.

• Для економії кількості екземплярів тестів оптимальніше, щоб учні давали відповіді не в самих тестах, а в бланках для відповідей. Інколи для економії часу можна також продиктувати тести на слух. Однак учням легше відповідати на тест у самому тесті (хоч при цьому важче забезпечити індивідуальність відповіді).

• Відсутні частини тверджень і т. п. можуть уписуватися як безпосередньо в ці твердження (для цього повинно бути досить місця), так і записуватися в бланках відповідей (у цьому випадку в місцях пропусків ставляться номери).

• При проведенні дидактичного тестування слід враховувати особливості груп навчання, мати всі необхідні для тестування матеріали (попередньо розкладені): тести, інструкції, схеми роздавання тестів, система розрахунку балів, встановлювати орієнтовний час виконання тестів (0,5–2 хвилини на одне тестове запитання).

Сьогодні актуальним є комп’ютерне тестування навчальної успішності, що дозволяє ще більш прискорити процес тестування.