115087 (Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі)

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Книш Інна Василівна

УДК 37.013.73:37.033:101.8

ЕКОЛОГІЧНЕ ЗНАННЯ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ДИСКУРСІ

спеціальність 09.00.10 – філософія освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Кочубей Наталія Василівна, Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, доцент кафедри філософії та соціології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кисельов Микола Миколайович, Інститут філософії ім. Г. C. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософських проблем природознавства та екології;

кандидат філософських наук, доцент Сухова Надія Миколаївна, Київський національний авіаційний університет, доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться “ 21 ” лютого 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий 18 січня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Л. С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення постнекласичної науки кінця XX -початку XXI ст. пов’язане, перш за все, з дослідженнями складних відкритих нелінійних систем. Однією з причин, що викликала таку гносеологічну трансформацію, став пошук оптимальної стратегії розвитку системи Людина – Природа, спрямованої на стабілізацію зв’язків між її основними структурними елементами. У даному контексті екологія стає одним з найголовніших напрямів постнекласичного етапу розвитку науки. Неухильне зростання організаційної складності суспільства, і відповідно опосередкованого впливу людини на природу викликає масштабні незворотні зміни біосфери, приводить до створення таких умов існування в сучасному світі, які стають все більш нестабільними, нестійкими, а отже, непередбачуваними.

Тому виникає необхідність якісно нового осмислення співвідношення Людини та Природи як ретроспективно, так і в перспективному плані в рамках постнекласичної парадигми з використанням інновацій системного підходу, а також методів нелінійної динаміки. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що, на нашу думку, осмислення й розуміння причин і можливих шляхів вирішення екологічних проблем неможливе без всебічного аналізу становлення та розвитку як природознавства, так і світоглядного елемента у системі Людина – Природа, у самій потребі модернізації екологічної освіти.

Актуальність теми дослідження, таким чином, детермінована необхідністю філософського аналізу сучасного наукового й освітнього дискурсів, у контексті яких екологічне знання набуло б всебічного й адекватного прочитання.

Ступінь наукової розробки проблеми. Аналіз літератури надав можливість виявити міждисциплінарні звязки та сформулювати теоретико-методологічні підвалини дисертаційного дослідження. Сутність становлення, функціонування, значення екології як науки неможливо зрозуміти без переосмислення філософських, психологічних, педагогічних, етичних і біологічних проблем існування людства.

Наукові джерела, що були нами опрацьовані в процесі дисертаційного дослідження, можна об’єднати у такі групи.

Першу групу складають праці дослідників докласичного та класичного періодів (від античності до Нового часу). Ідеї філософів ранньоантичного періоду (Анаксимен, Анаксимандр, Аристотель, Демокрит, Піфагор, Платон), специфічною рисою яких є ідентичність предмета науки й предмета філософії, характеризуються космоцентричністю та органічною єдністю Людини, Логосу та Природи.

Епоха Відродження ознаменувалася ідеями антропоцентризму та, як наслідок, першими спробами розробити експериментальні методи в науці Це, зокрема, створило передумови для майбутньої дихотомії – об’єкт і суб’єкт пізнання у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Г. Галілей, П. Гольбах, Р. Декарт, І. Ньютон, К. Рульє). Ця дихотомія стала основою для ньютоно-картезіанської парадигми, яка остаточно сформувалася з виникненням класичної механіки.

До другої групи теоретичних напрацювань відноситься широкий спектр літературних джерел, автори яких презентують некласичний період розвитку науки. Представниками некласичного періоду є: В. Вернадський, Е. Геккель, Е. Леруа, П. Тейяр де Шарден та ін. У цей період відбувається перенесення акцентів з опису явищ, що відповідають статичним закономірностям, на процеси, які описуються динамічними законами: від розгляду окремих екологічних об’єктів до розгляду екологічних процесів. Ці дослідники одними з перших відзначили, що природа є не просто об’єкт, що перебуває у стані статики, а це, перш за все, процес, який піддається флуктуаціям, роль однієї з яких виконує антропогенний фактор, що постійно посилюється.

Розвиток природознавства та дослідження в галузі квантової фізики привели до виникнення некласичної парадигми, відмінною рисою якої є визнання в науковому пізнанні принципової ролі випадковості та стохастичних законів, які описують процеси, що мають імовірнісний характер.

Розвиток і накопичення знань про природу привели до розуміння, що екологія стала однією з основ постнекласичної науки, яка спирається на міждисциплінарні засади. Це знайшло відображення в працях таких вітчизняних філософів і вчених, як Т. Гардашук, Ф. Канак, М. Кисельов, К. Ситник, і зарубіжних - Д. Андреєв, М. Белл, З. Бжезинський, А. Добсон, П. Дювінью, Ч. Елтон, М. Коль, А. Нейс, Ю. Одум, В. Панов, А. Печчеї, М. Реймерс, Ч. Сноу, М. Стронг, М. Танг, А. Тоффлер, А. Урсул, С. Шварц та ін. Екологія в цей час стає постнекласичним знанням, у якому дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, межа між об’єктом і суб’єктом пізнання стирається; відбувається як онтологічне, так і гносеологічне поєднання Людини та Природи.

Третя тематична група має етичне спрямування і репрезентована працями Аристотеля, Гіппократа та Цельса з філософії, медицини та етики, ідеї яких набули подальшого розвитку в дослідженнях Дж. Ді Бернардо, К. Бернара, С. Боткіна, В. Вересаєва, В. Власова, Ф. Гааза, О. Дембновецького, Г. Йонаса, Н. Кочубей, В. Кулініченко, Ю. Кундієва, Е. Лайта, М. Моїсеєва, А. Моля, Н. Петрова, В. Поттера, Р. Рудіємо, Т. Хофмана, М. Чащина, А. Швейцера. Екологічне знання доповнюється етичними засадами – медичною етикою та деонтологією, біоетикою та етикою Землі, екологічною етикою, етикою відповідальності аж до виникнення інвайронментальної парадигми та макроетики. Все це сприяло екологізації сучасної освіти та екологічного виховання, виникненню нового вектора соціальної еволюції, спрямованого на становлення екологічної свідомості та нооосферизації людського мислення.

Четверта група має освітньо-наукову специфіку та презентована іменами вчених, які працюють у царині сучасного освітнього і філософського дискурсу, екологізації сучасної освіти та екологічного виховання. У ній можна виділити три наукові напрямки досліджень: холістичний (А. Кочергін, І. Цехмістро), тоталогічний (В. Кізіма, В. Кіпень, В. Онопрієнко, В. Рижко, В. Суковата), синергетичний (О. Бріжатий, Л. Горбунова, І. Добронравова, І. Єршова-Бабенко, В. Крисаченко, С. Клепко, Н. Кочубей, В. Лутай, І. Предборська, С. Шевельова, Г. Шефер, А. Фомічов, В. Цикін та ін.).

До останньої, п’ятої групи відносяться праці вітчизняних та зарубіжних дослідників - Е. Азроянця, Т. Андреєвої, О. Базалука, М. Бауера, А. Беліченка, С. Біленького, Ю. Бойчук, Т. Дементьєва, М. Кисельова, Л. Курняка, В. Лозовського, С. Лозовського, А. Маковецького, Г. Марушевського, А. Матвійчука, О. Михалечко, Л. Тарасова та Т. Тарасової, А. Толстоухова, А. Федотова та ін., які працюють над проблемами сучасного природознавства, екологічної освіти та становлення етичних аспектів відношення “Людина – Природа”.

До окремої групи слід віднести праці М. Бердяєва, Й. Гердера, М. Грушевського, М. Костомарова, Г. Сковороди, П. Юркевича, які дають можливість розширеного трактування поняття етики як екології культури, масової екологічної грамотності, цінності життя, екологічної свідомості, української екологічної культури.

Однією з відмінних рис постнекласичної науки є її принципова екологізація та етизація, яка, на наш погляд, має три вектори розвитку: історія природознавства, оскільки без знання причин кризи та світоглядних установок, які призвели до неї як такої, неможливо розкрити сутність цієї кризи; морально-етичне спрямування через упровадження ідей та методів макроетики; педагогічний аспект, без якого становлення екологічної свідомості людини, яка живе в штучно створеному світі, неможливе.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з науково-дослідною темою “Нова філософія освіти в інформаційному суспільстві”, номер державної реєстрації 0107U002825, яка досліджується на кафедрі філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка.

Об’єкт дослідження: історичний процес становлення та розвитку системи екологічних знань.

Предмет дослідження: філософсько-методологічні аспекти впливу екологічних знань на сучасний освітній дискурс.

Актуальність теми та стан її розробленості визначили мету й завдання дисертаційного дослідження.

Мета дослідження полягає у:

виявленні механізмів становлення екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі;

розробці теоретичної моделі екологічної освіти та екологічного виховання, що сприяли б становленню цілісного бачення світу.

Досягнення означеної мети зумовило постановку і виконання таких дослідницьких завдань:

1. Розкрити сутність і шляхи становлення екологічного знання, проаналізувати зміну статусу екологічного знання відповідно до етапів його розвитку: докласичний, класичний, некласичний та постнекласичний.

2. Дослідити антропологізацію екологічного знання в некласичний період розвитку науки.

3. Проаналізувати методологічні зрушення у постнекласичний період розвитку екологічного знання та показати можливі шляхи виходу з кризового стану у відносинах Людина – Природа.

4. Дослідити екологічну освіту та екологічне виховання як продукт соціокультурного розвитку.

5. Проаналізувати вплив холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів у сучасній філософії на становлення концепції екологічної освіти та екологічного виховання.

6. Дослідити роль етичної складової в постнекласичний період розвитку екологічного знання.

7. Визначити основні вимоги та умови функціонування системи екологічної освіти та екологічного виховання у вітчизняній навчально-виховній системі.

8. Дослідити ментальні засади української екософії як джерела розвитку вітчизняної освіти та її роль у вирішенні проблеми виховання національної свідомості.

Методологічні та теоретичні засади дослідження складає філософське синтетичне теоретизування, за допомогою якого різноманітні підходи до дослідження екологічного знання розглядаються не тільки як опозиційні, а й як такі, що доповнюють один одного, демонструючи послідовність і плідність педагогічного дискурсу при вивченні та порівнянні різних концептуальних моделей ноосферизації людського мислення на основі екологічної свідомості, що можна досягнути шляхом екологізації освіти та виховання.

Необхідність дослідження філософських проблем екологічної освіти та екологічного виховання в контексті трансформації екологістських стратегій зумовила пріоритетність основного принципу організації екологічного знання – його етичного, гуманістичного, соціального, філософського, біологічного, психологічного та педагогічного спрямування.

Основною теоретичною базою дослідження стали філософські, етичні, педагогічні, гуманістичні, біологічні та психологічні інтерпретації екологічного знання в працях зарубіжних і вітчизняних вчених, наукові праці з біології, хімії, педагогіки, етики, матеріали науково-практичних семінарів і конференцій, публікації в періодичних наукових виданнях. У роботі широко використовуються методи аналізу і синтезу, дедукції та індукції, спостереження, формалізації, моделювання, порівняння тощо.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у створенні концептуальної філософської моделі розвитку екологічного знання та його методологічного впливу на становлення сучасного освітнього дискурсу. У результаті проведеного наукового дослідження:

· уперше у вітчизняній філософській думці презентована концепція розвитку екологічного знання в докласичний, класичний, некласичний та постнекласичний періоди розвитку науки, визначено його особливості, методи та специфіку пізнавальних відношень між суб’єктом, об’єктом та методами наукового пізнання;

· запропоновано теоретико-світоглядну специфіку розгляду співвідношення суб’єкта й об’єкта пізнання в некласичний період розвитку екологічного знання, що виникає у системі Людина – Природа і проявляється в антропологізації екологічних знань та визначається подвійним статусом екологічного знання як гуманітарного і природничо-наукового;

· аргументовано, що саме екологічна освіта та екологічне виховання відображають нерозривність зв’язку між суспільством і природою, органічно поєднують гуманітарне та природничо-наукове знання. У зв’язку з цим екологічні знання мають реалізовуватися в освіті та вихованні через два взаємопов’язані напрямки: теоретичне знання про природу та практичне знання про межі та наслідки людської діяльності;

· на основі аналізу холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку сучасної системи освіти встановлено їх взаємодоповнення та необхідність комплексного їх впровадження в систему освіти, що сприятиме становленню екологічного світогляду як засновку формування ноосферного мислення;