100115 (Зайнятість і рівень життя населення України)

Зміст

1. Зайнятість і рівень життя населення України 2

2. Проблеми сільського безробіття 5

3. Розв’язання проблем трудової зайнятості соціально вразливих верств населення 8

3.1 Пенсіонери на ринку праці 8

3.2 Забезпечення працевлаштування інвалідів 10

3.3 Удосконалення державного регулювання зайнятості молоді 18

4. Розширення зайнятості та підвищення рівня життя населення 23

1. Зайнятість і рівень життя населення України

На сучасному етапі ринкового формування економіки проблема зайнятості населення України є однією з найгостріших соціально-економічних проблем, а таке явище як безробіття стало досить звичним, і Україна вже має певний досвід у вирішенні проблем зайнятості населення.

На зареєстрованому ринку праці в 2001-2003 рр. (табл.1.1) зафіксовано перші ознаки стабілізації.

Таблиця 1.1

Чисельність зареєстрованих безробітних та рівень безробіття в Україні станом на 1 січня 2001-2003 рр.

Так, у 2002 р. чисельність безробітних порівняно з попереднім роком зменшилась на 147,1 тис. осіб, або 12,7%, та з початку 2003 року вона зросла на 2,6%. Таку ж динаміку мав і показник рівня безробіття.

Щодо оцінки змін у складі безробітних за ознакою тривалості безробіття, то варто зауважити, що середня тривалість безробіття має тенденцію до скорочення: 2001р. - 11міс.; 2002р. - 9 міс.; 2003 р. - 8міс. В той же час простежується зростання числа незайнятих громадян з тривалістю безробіття до 3 місяців (30,8 проти 29,7% попереднього року); від 3 до 6 місяців (19,8 проти 18,9%) та від 6 місяців до 1 року (31,0 проти 25,6%), що наглядно відображено на рис.1.1

Чисельність безробітних із тривалістю безробіття понад 1 рік на початок 2003 р. (порівняно з 2001 р) зменшилась у 2 рази і становила 190,5 тис. осіб. Таким чином, спостерігається позитивна тенденція, адже коли людина більше року не може знайти роботу, вона вдається до пошуку шляхів заробітку в тіньовому секторі та за кордоном.

Рис.1.1 Тривалість зареєстрованого безробіття у 2002-2003 рр. (на 1січня,%)

Аналіз безробітних за причинами незайнятості та статтю показав, що у 2002 р. найбільшу частку - 37,8% - становили громадяни у віці 15-70 років, звільнені за власним бажанням, причому серед чоловіків цей фактор був переважаючим для 41,8% зареєстрованих осіб (рис.1.2).

Рис.1.2 Безробітні за причинами незайнятості та статтю у 2002 р.,%

Друге місце займали звільнені з економічних причин (35,5%). Такий розподіл викликаний тим, що значна кількість працюючих не задоволена заробітною платою, умовами праці та іншими причинами, і це змушує їх звільнятись, аби шукати краще місце роботи.

І хоча протягом минулого року центральними й місцевими органами виконавчої влади забезпечувалося виконання заходів, передбачених Державною програмою зайнятості на 2001-2004 роки, яку було спрямовано на формування нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення, підвищення якості робочої сили, збереження і створення робочих місць, сприяння зайнятості населення й запобігання масовому безробіттю, все ж на 1 січня 2004 року на обліку в державній службі зайнятості всього було 1003,7 тис. незайнятих громадян. Чисельність осіб, що в такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003 р. зросла на 2,0%, а порівняно з початком 2003 р. - скоротилася на 4,9%. Серед зазначеної категорії громадян 98,5% мали офіційний статус безробітних, з них двом третинам було призначено допомогу по безробіттю. Чисельність зареєстрованих безробітних за грудень зросла на 4,1% і становила 988,9 тис. осіб.

Згідно зі статистичними даними, у 2003 р. послугами державної служби зайнятості скористалися 2835 тис. незайнятих громадян. В цьому періоді активними заходами сприяння зайнятості населення (працевлаштування, професійне навчання, громадські роботи) було охоплено 1431 тис. осіб, що в 1,1 рази більше, ніж у 2002р.

Таким чином, у вирішенні проблеми зайнятості простежуються певні позитивні зрушення, але робота щодо боротьби з безробіттям і бідністю триває. Тому завданням державної політики на 2004 рік визначено зменшення чисельності незайнятого населення, створення нових робочих місць, удосконалення системи професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб економіки, а також – посилення державної підтримки й соціального захисту осіб, які цього потребують і не спроможні на рівних конкурувати на ринку праці.

2. Проблеми сільського безробіття

Парадокс: безробіття у селі, де земля - годувальниця споконвіку не залишає без діла нікого, хіба що хворих чи дуже ледачих. Тут завжди знайдеться робота, і навіть якщо вона не забезпечує належного рівня доходу, то, принаймні, дає можливість прохарчуватися. Здавалося б, навіть саме поняття безробіття не стосується сільського укладу життя.

Однак факт залишається фактом: чисельність зареєстрованих безробітних у сільській місцевості в грудні 2003 р. зросла більше, ніж у міській (на 5,7 проти 2,8%) і на 1 січня 2004 р. становила відповідно 449,2 та 539,7 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття в сільській місцевості також зріс на 0,4, а в міській – на 0,1 відсоткового пункту. Цей показник для сільського населення, як і раніше, значно перевищував аналогічний показник для жителів міст та на 1 січня 2004 р. становив 6,9 проти 2,6% працездатного населення працездатного віку відповідної місцевості.

Як показано на рис.2.1, у 2002 р. кількість безробітних працездатного віку становила 432,2 тис. осіб, а кількість зайнятих – 5431,7 тис. осіб. Всього ж на селі було зайнято 6106,7 тис. осіб, з яких 35,6% - зайняті за приватною формою власності, що на 15,1 та 5,1% перевищує рівень відповідно 1999 і 2001 рр.

Рис.2.1 Економічна активність сільського населення

Середній рівень зайнятості сільського населення у 2002 р. в цілому по Україні склав 55,9%, але в більшості областей цей показник виявився нижчим (рис.2.2).

Рис.2.2 Рівень зайнятості сільського населення по регіонах у 2002 році

Отже, найнижчий рівень зайнятості селян спостерігався у Чернівецькій області (39,5%), а найвищий було зареєстровано на Волині (82,6%).

Що ж призвело до стійкого зростання кількості безробітних серед сільських мешканців Чернівецької області? Вагома причина - закриття багатьох промислових підприємств, які діяли в регіоні, скорочення штатів у сферах сільського побуту, культури, медицини тощо. Як наслідок, економічно активне населення щораз більше й більше (особливо на Буковині) подається на заробітки за кордон. Здебільшого це жінки молодого й середнього віку. Саме вони становлять понад 60% від загальної кількості безробітних краю.

Щодо вирішення проблеми сільського безробіття, то в області практично завершено паювання землі. Відповідно було затверджено Програму розвитку земельних відносин у Чернівецькій області на 2001-2010 роки, за допомогою якої можна вирішувати питання та суперечки стосовно землі. Велика роль приділяється службі зайнятості, котра насамперед веде пошук вакансій, а також проводить навчання і перенавчання населення (особливо молоді) професіям сільськогосподарського профілю й орієнтованим на самозайнятість.

Будемо сподіватися, що ці кроки приведуть до пожвавлення на ринку праці, і кількість селян, зайнятих трудовою діяльність, значно збільшиться. Проте проблема зростаючого безробіття на селі характерна для переважного числа регіонів України. Спостерігається масовий наплив вивільнених селян до районних центрів зайнятості. Що ж повинні робити ці служби для зменшення безробіття серед сільських мешканців?

Найперше, треба провести роз’яснювальну роботу, бо значна кількість селян навіть не знає про переваги реєстрації в центрах зайнятості та про ті можливості, якими можна скористатись. Відтак напрошується висновок: незайнятими селянами, які перебувають на обліку, повинні займатись місцеві органи самоврядування. Нині так склалось, що в багатьох селах немає дієвого центру організації життя громади. Ними мають бути сільські ради, місцеві органи самоврядування. Водночас виникає доцільність включати проблеми зайнятості, зокрема, сільського населення, до планів соціально-економічного розвитку населених пунктів регіонів.

Та якою б ефективною не була діяльність служби зайнятості, без створення робочих місць не обійтись. Адже більшість сільськогосподарських підприємств збиткові, тому вони повинні скорочувати штат робітників. До того ж спостерігається наступна тенденція: люди працевлаштовані, та гроші їм не платять багато років. І хоч середня заробітна плата на селі за офіційними даними становить 205 грн. (що є неприпустимим), трапляються непоодинокі випадки бартерних виплат. Щоб вийти з такої ситуації, необхідне державне втручання, а саме ефективне впровадження системи підтримки й розвитку сільськогосподарських підприємств, у тому числі фермерських.

3. Розв’язання проблем трудової зайнятості соціально вразливих верств населення

3.1 Пенсіонери на ринку праці

Пенсіонери в Україні становлять значну соціальну групу: за станом на 01.01. 2003 року їх налічувалося 14,4 млн. осіб, що на 9,9% більше, ніж було на початку 1991-го. У структурі їх чисельності 42% - це пенсіонери, які проживають у сільській місцевості, 21,7% - за інвалідністю та у зв’язку з втратою годувальника. Така статистика підтверджує необхідність особливої уваги держави до питань соціального захисту цієї категорії громадян.

Через досить низький (а точніше – один із найнижчих у Європі) рівень заробітної плати в Україні, розмір пенсій, навіть з урахуванням усіх надбавок, доплат, компенсацій та підвищень, залишається мізерним, одним з найменших серед країн СНД. На початок 2003–го середній розмір місячної пенсії становив 136,6 грн. – це лише половина прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. У третини пенсіонерів розмір пенсії перебуває на рівні від 25 до 50% цього мінімуму. Лише 4,4% пенсіонерів мають пенсію на рівні 75-100% прожиткового мінімуму, а 17% - вищу за прожитковий мінімум.

Незадовільний рівень пенсійного забезпечення та низька якість життя спонукають пенсіонерів займатися економічною діяльністю. Позаторік на великих і середніх підприємствах працювало 1748 тис. пенсіонерів, або 14,3% облікової кількості штатних працівників. Більшість працюючих пенсіонерів – це жінки (51%). Найбільше пенсіонерів працювало на підприємствах промисловості – 604,7 тис. осіб, у закладах освіти – 256,2 тис. осіб. Питома вага пенсіонерів у загальній кількості штатних працівників за цими видами діяльності сягає 16-17%. Найбільша частка працівників, які одержують пенсію на пільгових умовах, зосереджена у промисловості, авіаційному транспорті та державному управлінні. Серед пенсіонерів, що працюють у сільському та лісовому господарстві, торгівлі, пошті, фінансовій діяльності значну частку становлять інваліди. Пенсіонери за віком складають понад 70% чисельності пенсіонерів, зайнятих у готельній та ресторанній справах, водному транспорті, операціях з нерухомість, у сферах здавання під найм і послуг юридичним особам, освіти, охорони здоров’я й соціальної допомоги, колективних, громадських та особистих послугах.

Звичайно, зайнятість для пенсіонерів є не лише економічною потребою. Це необхідна складова соціалізації інвалідів, підтримання соціального статусу пенсіонерів за віком, які зберегли працездатність, подовження активного періоду їх життя, передачі професійних знань новим поколінням працівників. А це, в свою чергу, вимагає створення відповідних умов праці, які б враховували фізичні та соціально-психологічні особливості цієї групи населення, а стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу та самозайнятості різних категорій пенсіонерів, що пропонують свої трудові послуги на ринку праці. Така політика особливо важлива у зв’язку з прогнозами демографічної ситуації – тенденція до збільшення кількості пенсіонерів в Україні збережеться, а отже, економічне навантаження на працююче населення зростатиме.

Проведення пенсійної реформи, зокрема створення трирівневої системи страхування та перехід на персоніфікований облік внесків, має вирішити наболілі проблеми пенсійного забезпечення громадян України. Та повністю відчути ці позитивні зміни зможуть лише ті майбутні пенсіонери, які зараз вступають у працездатний вік. Адже вони зможуть собі накопичити достатню суму коштів, які їм виплачуватимуть після виходу на заслужений відпочинок. Поліпшити сьогоднішнє становище пенсіонерів можна лише завдяки об’єднанню зусиль держави, роботодавців та працівників щодо прискореного розвитку економіки нашої держави, зокрема стрімкого зростання темпів ВВП, а відтак поповнення Держбюджету, підвищення ефективності виробництва та доведення розміру оплати праці до рівня розвинутих країн. Зростання заробітної плати служитиме економічною базою для збільшення розміру пенсій і подолання бідності в країні.

Реалізація заходів щодо зростання рівня та якості життя пенсіонерів має ґрунтуватися на виваженій концепції й оновленій законодавчій базі. Концептуально важливим повинен стати перегляд пріоритетів витратної частини державного та місцевих бюджетів у напрямку їх подальшої соціальної спрямованості, а також наближення нормативних показників рівня пенсій стосовно середньої заробітної плати, прийнятих у ряді Європейських країн. На законодавчому рівні необхідно передбачити обов’язкову щомісячну індексацію номінальних пенсій відповідно до індексу ринкових цін на продовольчі і непродовольчі товари, а також на тарифи комунальних та інших послуг.