95638 (Сутність і види міжнародної міграції робочої сили), страница 2

3. Міжнародна економічна інтеграція

Процеси інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, формування інтернаціональної вартості супроводжуються посиленням міжнародної концентрації вироб­ництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією тощо. В су­купності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації вироб­ничих відносин (або відносин економічної власності) і господар­ського механізму, що, у свою чергу, детермінує процес інтернаці­оналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин.

Найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн За­хідної Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейсь­кого економічного співтовариства, або "Спільного ринку". Спершу це було об'єднання шести країн (ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Гол­ландії та Люксембургу), які підписали "Римський договір" 1957 p., що набрав чинності з 1.1.1958. У 1973 p. до них приєдналися Вели­кобританія, Данія, Ірландія, у 1981 p. — Греція, у 1986 p. — Порту­галія та Іспанія. У 1991 p. на сесії ЄЕС було підписано угоду між ЄЕС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про ство­рення Європейського економічного простору (ЄЕП). До ЄАВТ, яка була створена в 1960 p., увійшли Великобританія, Норвегія, Данія, Швеція, Австрія, Швейцарія, Португалія. Отже, в ЄЕП входять ни­ні 17 європейських країн, у ЄС — 15.

Згідно з Єдиним Європейським актом 1987 p. і Маастрихтським договором 1991 p. було утворено Європейський Союз із за­гальною кількістю населення понад 370 млн. осіб. Подали заяви про входження до ЄС Австрія, Туреччина, Польща, Угорщина та інші країни. Мають намір вступити до цієї організації деякі кра­їни колишнього СРСР, зокрема Україна, Білорусь, республіки Балтії. У недалекому майбутньому ЄС може налічувати понад 20 держав Європи.

Головними органами ЄС є Рада Міністрів (до якої входять представники країн-членів на рівні міністрів і яка наділена зако­нодавчою владою, а її рішення обов'язкові і входять до національ­ного законодавства); Європейська комісія (у складі 20 осіб, яких призначають уряди національних країн на 5 років), яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя та ін.; Європейський Парламент (до нього прямим голосуванням оби­рають 626 депутатів, які здійснюють законотворчу діяльність і кон­тролюють діяльність ЄС, Європейського Суду та ін.).

Колишній голова Комісії EC Жак Делор підрахував в 1992 p., що за 33 роки свого існування EC пережив 19 років динамічного розвитку, 5 років криз, 19 років застою. За цей час були закладе­ні основи митного союзу (знижені, а відтак скасовані митні збо­ри при перевезенні товарів з країни в країну, встановлені єдині тарифи в торгівлі з іншими державами); жителі країн-учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспор­тів і віз (лише з національним посвідченням особи), почалося взаємне визнання свідоцтв та дипломів про освіту, громадяни інтегрованих країн мають право на постійне проживання в іншій країні за наявності роботи; проводиться спільна сільськогоспо­дарська політика; майже без перепон компанії цих країн роблять взаємні інвестиції; досягнуто значного прогресу щодо вільного переміщення товарів і послуг, робочої сили і капіталів. Надалі планується узгоджувати єдину податкову, цінову політику тощо, тобто домогтися економічної інтеграції. Так, з 1993 p. будь-який банк-резидент має право на здійснення всіх банківських опера­цій у будь-якій країні ЄС. У 1999 p. створено Центральний Євро­пейський банк, який разом із центральними банками інших кра­їн ЄС сформує єдину Європейську систему центральних банків, а у безготівковий обіг введено єдину валюту євро (у готівковій обіг вона буде запроваджена в 2003 p.).

Експерти Комісії ЄС підрахували, що остаточна ліквідація торговельних бар'єрів дасть щорічну економію 15 країнам у сумі майже 330 млрд. дол.; введення єдиної грошової валюти зеконо­мить 10 млрд. дол.; ціни на споживчі товари внаслідок посилен­ня конкуренції знижуватимуться на 4,5—5% щорічно; темпи зрос­тання економіки підвищаться на 4,5—7%; на 1,8—5,7 млн. збіль­шиться кількість робочих місць. Для досягнення цього уже нині формується єдиний наднаціональний бюджет у сумі майже 100 млрд. євро.

Крім економічної, ЄС проводить єдину соціальну політику, спрямовану (згідно з офіційними документами) на забезпечення вищого рівня соціальної єдності, унеможливлення експлуатації.

Але економічна інтеграція супроводжується й значними втра­тами. У країнах ЄС зросло безробіття (до 22 млн. осіб), із сіль­ськогосподарського обігу через перевиробництво продукції до 2000 p. буде вилучено майже 15 млн. га землі, знищується чима­ло готової сільськогосподарської продукції, в той час як у краї­нах ЄС налічується майже ЗО млн. бідних. Але загалом життєвий рівень більшості населення підвищується. Наприкінці 80-х років жителі ЄС витрачали на продовольство до 20% споживчих витрат, у 1987 p. уперше витрати на відпочинок та розваги перевищували витрати на харчування. Передбачається скорочення середнього робочого тижня до 35—36 годин та ін.

Економічна інтеграція не може не супроводжуватися полі­тичною, юридичною та іншими видами інтеграції у сфері надбу­дови. Сьогодні ЄС — це переважно конфедеративний устрій зі значними елементами федерації. Такі органи цієї організації, як Рада та Комісія, наділені правом прийняття юридичне обов'яз­кових для держав—членів цього товариства рішень з багатьох пи­тань. Крім проблем вільного переміщення товарів, послуг, робо­чої сили та капіталів, керівні органи товариства мають право ви­рішального голосу (наднаціональне право) у сфері сільськогос­подарської, антитрестівської, транспортної політики та у сфері зовнішньої і внутрішньої торгівлі. Згідно з рішеннями Маастріх-тського договору в ЄС запроваджено єдине громадянство. Вод­ночас ці країни не проводять єдиної промислової політики. Зго­дом органи ЄС матимуть право регулювати валютні відносини. Тому справедливим є твердження Дж. Піндера (професора Коро­лівського інституту міжнародних відносин Великобританії) про те, що "розвиток співтовариства з часу його утворення може роз­глядатися як поступ до створення федеративної системи". Якщо інтеграція, на його думку, пошириться й на сферу безпеки, то це співтовариство стане федеративною державою.

Нині, коли наднаціональні органи приймають закони лише у межах тих функцій, які добровільно делегують Їм національні держави, закони окремих країн не можуть протиставлятися зако­нам всього співтовариства і не повинна виникати проблема їх пріоритету. З прийняттям у 1986 p. Єдиного Європейського акта в разі конфлікту національного права і права співтовариства прі­оритет надається праву співтовариства.

Право співтовариства поширюється на всіх фізичних та юри­дичних осіб у країнах. Для того, щоб воно набрало чинності, не вимагається згода всіх учасників співтовариства. До кінця 90-х років сферами такого права, крім названих, буде єдина політика в соціальній сфері, в сфері охорони навколишнього середовища, фундаментальних досліджень, регіональна політика. Більшість країн ЄС дійшли висновку про необхідність поглиблення інтег­рації у сфері зовнішньої політики та безпеки. Планується ство­рення Кабінету Міністрів ЄС. До 2010 p., коли кількість держав співтовариства зросте майже вдвічі, постане питання обрання пре­зидента, головною функцією якого буде координація діяльності держав співтовариства у політичній, військовій, соціальній, еко­номічній та інших сферах.

У наступному столітті відбуватиметься боротьба двох супе­речливих тенденцій. Перша з них — тенденція до утворення моноетнічних держав. Так, за науковими прогнозами, до 100-річчя ООН (заснована у 1949 p.) на планеті з'являться ще майже 100 нових держав. Друга тенденція — створення економічних угру­повань багатьох країн конфедеративного і федеративного типу.

Література:

1. “Міжнародні економічні відносини” В.Б.Буглай, Н.Н.Ливенцев. Москва, “Фінанси і статистика”, 1996 р. – 347с. ;

2. “Міжнародні економічні відносини” Е.Ф.Авдокушин Москва, Информационно-внедренческий центр “Маркетинг”, 1997 р. – 289с. ;

3. Мочерний С.В. «Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти » . – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 592с. ;

4. Тлумачний словник економічних термінів “Це - бізнес”. Київ, “Альтерпрес”, 1996р. – 278с. ;

5. Положення міжнародного валютного фонду.