71880 (Гендерні стереотипи в культурі)

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

кафедра філософії

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

„ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ У КУЛЬТУРІ“

Аспірантки факультету іноземних мов

спеціальності література зарубіжних країн

Мельник Д. М.

Науковий керівник

Сафоняк Л.М.

Львів 2006

План

1. Вступ.

2. Основні соціо-філософські погляди на розрізнення жіночого і чоловічого.

3. Поняття соціального і гендерного стереотипу.

4. Процес формування гендерного стереотипу. Ознаки стереотипу.

5. Основні гендерні стереотипи у культурі і суспільстві.

6. Етнічні гендерні стереотипи.

7. Рефлексія гендерних стереотипів у культурі.

8. Висновки.

9. Список використаної літератури.

1. Вступ

Одним з найбільш фундаментальних і таких, що посідають онтологічний статус, членувань людського буття упродовж тисячоліть історії був його поділ на дві протилежні сутності - чоловіче та жіноче. Проблема існування жіночого і чоловічого у культурі розглядається культурологами на історичному матеріалі. Етнографами визнається два типи первісної культури – матріархат і патріархат (Баховен І., Фробеніус Л.). Матріархальний тип культури, головними ціннісними основами якого виступали зв'язок із землею та кровні узи, а найважливішою характеристикою – пасивне сприйняття і ставлення до природи, пов’язується з тим фактом, що на зорі людської історії кровні узи можна було простежити тільки за материнською лінією. Відповідно жінка-мати виступала правителькою і законодавицею як у роді так і у суспільстві. Головною рисою цього типу культури вважається природна рівність людей, через те, що всі люди – діти матерів діти Матері-Землі.

Історичний розвиток людства призвів до того, що ціннісна парадигма зазнала сильних змін, змінився відповідно і тип культури: чоловіки стали правлячою силою в родині і суспільстві. Встановлюється патріархальний тип культури, характерними рисами якого стали прагнення до змін навколишнього середовища, раціонально-практичне мислення. На зміну рівності приходить принцип «улюбленого сина в ієрархії».

Сучасні дослідження культури ґрунтуються на тому твердженні, що «жіночі» і «чоловічі» засади можна виявити в різних культурах. Перевага чоловічого початку в культурі обумовлює пріоритет влади, цінності речей, суверенності і незалежності, амбіцій і показовості. Жіночий початок у культурі забезпечує інші цінності: якість життя, дбайливість, взаємозалежність й у вищому значенні людяність. Обидва ці культурні типи відіграють однакову за значенням роль у житті людства. Становлячи дві протилежні характеристики культури вони призводять до майже діалектичного розвитку: боротьба і співіснування протилежностей породжує поступ.

Переважання патріархального типу збереглося до теперішніх часів.

У другій половині ХХ ст. питання розрізнення чоловічого і жіночого набуло особливої ваги, оскільки усталені норми сприйняття цих категорій зазнали значних змін. Це було насамперед пов’язане із феміністичним рухом, який сприяв тому, що увага від суто чоловічого перейшла і до жіночого, до жіночої культури, письма і життя загалом.

Фемінізм став не лише ідеологічним рухом за права жінок. Він розробив і ряд теоретичних положень, які поклали початок новим студіям, спочатку жіночим, які потім переросли у ґендерні студії, які в свою чергу охопили практично усі сфери гуманітарних наук: соціологію, філософію, психологію, літературознавство, лінґвістику і т.д.

Поняття ґендерних стереотипів чи не найпоширеніше у ґендерних студіях. Велика кількість праць, присвячених цьому питанню, свідчить не лише про актуальність даної теми, а й про її невичерпність і багатогранність. Звичайно, охопити всі концепції, погляди, класифікації ґендерних стереотипів у обмеженому за обсягом рефераті важко. Тому ми намагалися окреслити найосновніші і як нам здавалося найцікавіші моменти у дослідженнях ґендерних стереотипів.

Реферат складається із кількох невеликих розділів. Спочатку ми спробуємо окреслити основні філософські і соціобіологічні концепції, що вплинули на закріплення ґендерних стереотипів. Серед інших, аналізуються погляди З.Фройда, Т.Парсонса, Ф.Енгельса. Особлива увага звернена на етнічні ґендерні стереотипи, оскільки дослідження цих стереотипів дає змогу прослідкувати формування і утвердження стереотипів у культурі. В даному рефераті аналіз формування етнічних ґендерних стереотипів зосереджений на слов’янській культурі. Основною працею, на яку спирається розвідка є дослідження Оксани Кісь. Окремим пунктом розглядається рефлексія ґендерних стереотипів у культурі, зокрема у мистецтві, літературі і мові.

1. Основні соціо-філософські погляди на розрізнення жіночого і чоловічого

Однією з тих концепцій, яка глибоко вплинула на розвиток наукових поглядів щодо жінки ХХ ст. була теорія Зиґмунда Фройда. Фройд вважав, що особа жінки визначається самим фактом відмінності її анатомічної будови від чоловіка. Саме відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні (і основні для розвитку жіночої психіки) особливості – кастраційний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси за Фрейдом визначають три основні лінії розвитку жіночої психіки:

1. одна веде до придушення сексуальних імпульсів, а отже до неврозів;

2. друга – до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібні прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність;

3. третя – до нормальної жіночності, під якою Фройд розумів прагнення реалізувати бажання володіти чоловіком через заміжжя і народження сина.

Результатом нормального розвитку жіночої психіки і природними компонентам здорової жіночності є пасивність, відсутність відчуття справедливості, схильність до заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості.

Таким чином, можна зробити висновок, що погляди З.Фройда на жінку базуються на постулаті про її біологічну неповноцінність, з якого формуються лише три можливі типи жіночої психіки: істерія, чоловікоподібність і «нормальна» жіночність [7; с.11]. Дивним чином теорія Фройда стала так би мовити основоположною не лише для закріпленні стереотипів у свідомості людей, а й виправдовувала ставлення до жінки як до істоти неповноцінної.

Усі подальші теорії у філософії і соціології лише закріплювали ці погляди. Так, американський соціолог Т.Парнсон, досліджуючи зміни, що відбулися з американською сім’єю у середині минулого сторіччя, приходить до висновку, що механізмом, який забезпечує рівновагу і стабільність системи соціальної взаємодії, є функціональне розділення сфер діяльності, тобто розподіл ролей. Він вважав, що для існування будь-якої соціальної системи необхідне виконання інструментальної і експресивної функцій. Одна людина не може перебрати на себе обидві ці функції, не може одночасно перейняти риси владності і жорстокості з одного боку і набувати м»якості та вміння врегулювати конфлікти з іншого. Іншими словами в одній людині важко поєднати діаметрально протилежні риси характеру і поведінки.

Відповідно і в сім’ї повинен існувати розподіл ролей: інструментальну функцію повинен перейняти чоловік, а експресивну – жінка. Парсонс вважає, що основним для жінок є статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особи, відповідальної за домашнє господарство. Соціально престижна професійна діяльність чоловіка зумовлює його верховенство у сім’ї. Парсонс вважав, що такий розподіл ролей запобігатиме можливому змаганню між подружжям за владу, статус, що може призвести до руйнівних для шлюбу наслідків. Жінка може займатися професійною діяльністю лише в тому випадку, якщо це не загрожує «змаганням» із чоловіком [7; с.12-13].

Частково складається враження, що такий розподіл ролей у сім’ї слугує не для збереження сімейного затишку, а для задоволення честолюбних потреб самих чоловіків, можливо, навіть певним чином компенсовувати комплекс меншовартості в тому разі, коли дружина досягає значних кар’єрних успіхів у порівнянні із чоловіком.

Цікавим моментом у теорії Парсонса є те, що спочатку він пропонує таку модель для американського суспільства, але потім оголошує її інваріантною для будь-якого суспільства. Звичайно, така модель могла б вирішити чимало проблем, але не у кожному суспільстві вона могла б бути ідеальною.

Лайонел Тайгер та Робін Фокс, представники біологічної концепції вважали, що людські істоти не є продуктом культури і виходили лише із біологічних чинників. Вони були переконані в тому, що домінування осіб чоловічого роду є біологічно детермінованим і характерне для всіх тварин у тому числі і для людини. Влада належить чоловікам, бо це закладено їх природою [7; с.14]. Слід згадати, що вчені робили свої висновки на основі вивчення приматів, оскільки вони нібито схожі із людиною.

Їх послідовник соціобіолог Едуард Вілсон, розвиваючи теорію Дарвіна, стверджував, що предметом природного відбору є не тільки фізичні, а й поведінкові характеристики. Він також відкидав вплив культури на людину, постійно проводив аналогії між людиною і твариною. Ще однин представник цієї школи, Девід Береш, пояснював відмінності в чоловічій і жіночій поведінці тим, що кожна біологічна істота використовує різні шляхи для збільшення своїх шансів на виживання і відтворення. Чоловікам вигідно бути агресивними, непостійними, нерозбірливими, а жінкам – сором’язливими стриманими, поки вони не знайдуть чоловіків із відповідним генотипом.

Що ж стосується філософських концепцій, то вони мало чим відрізняються від соціобіологічних і психонаналітичних. У західній філософії завжди обстоювалася диференціація чоловічого начала як первинного і духовного і жіночого як тілесного і вторинного. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. пропонують в даному випадку окремо розглянути роботу Ф.Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави», де основи дискримінації жінок розглядається з точки зору класового аналізу і представляється як окремий випадок придушення людини в антагоністичному класовому суспільстві. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. знаходять у роботі Енгельса ідею соціостатевої стратифікації суспільства, яка проте залишилася у тіні. Енгельс іде від аналізу питання, чому, в момент виникнення приватної власності розподіл праці за статевими ознаками набув такого вирішального значення [7; с.15]

Проаналізовані концепції хоч і належать до різних дисциплін все ж спираються на позиції біодетермінізму. Напевно, не варто підкреслювати, що авторами концепцій є самі чоловіки.

Вирішальну роль у виникненні принципово нової наукової парадигми у дослідженнях статі зіграв фемінізм. На даний момент фемінізм – це, як вважає Фурман [7; с. 17], альтернативна філософська концепція соціокультурного розвитку. Теоретики фемінізму почали формувати свої теоретичні претензії до традиційного західного знання і нові теоретико-методологічні підходи до аналізу культури. Це виявилося і у критиці психоаналітичного підходу Фрейда з його теорією «кастраційного комплексу», і у відстоюванні наявності жіночої культури, як рівноправної чоловічій, а не як субкультури і зрештою у руйнуванні стереотипів, пов’язаних із соціальними ролями жінок. Феміністична критика культури намагається зясувати марґінальне становище жінок у культурі та винайти шляхи подолання цієї ситуаціії. Представники фемінізму розробляють жіночу мову культури, теоретично – у філософії, літературознавстві, культурній антропології, психоаналізі, теоретично – у літературі, візуальному мистецтві, кінематографі.

Феміністичний рух, звичайно, не є однорідним. Розрізняють соціалістичний, марксистський, радикальний, психоаналітичний, постмодерністський фемінізм. Ми не будемо докладно зупинятися на кожній з цих течій фемінізму. Це, зрештою, не належить до завдань даного реферату. Варто лише згадати, що разом із феміністичним рухом, з»явився і маскулінний рух, який також намагався переосмислити основні суспільні стереотипи, але він не набув такої масовості як феміністичний рух.

1. Поняття соціального і ґендерного стереотипу

Початок формування теорії стереотипізації заклали американські вчені. У 1922 році вийшла книга Уолтера Ліппмана «Суспільна думка». Саме ця книга і ввела до наукового обігу поняття «стереотип». «Стереотипи, – писав Ліппман, - це упереджені думки, які рішуче керують усім процесом сприйняття. Вони маркують визначені об’єкти як знайомі або незнайомі, так що ледь знайомі здаються добре відомими, а незнайомі далекими. Вони збуджуються знаками, які можуть варіювати від точного індексу до невизначеної аналогії [7; с.285]. Будь-яке суспільство характеризується набором стереотипів як знаків, що полегшують і спрощують процес соціальної комунікації. Вони – «один з інструментів, що допомагає людині орієнтуватись у подіях, які виникають повсякденно» [2; с.9]