71553 (Весiльнi пiснi та обряди)

Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим

Республіканського вищого учбового закладу "Кримський гуманітарний університет" філія м. Армянська

Кафедра гуманітарних наук

Тема: «Весільні пісні та обряди».

Фольклорна практика

План

Вступ

Передвесільний цикл

Власне весільний цикл

Народні прикмети

Весільні привітання

Весілля в Сумській області

Звіт

Список використаної літератури

Вступ

У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу. У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин. "Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста. Весі́лля — комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій, пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості в різних народів і у різних країнах. На кінець ХХ ст. зберігаються 2 основні тенденції у справлянні весіль у світі — з одного боку, під впливом глобалізації весільний обряд набув у найбільших мегаполісах планети універсального космополітичного вигляду (особливо при міжетнічних, міжконфенсійних, міжрасових і т. зв. міжнародних шлюбах), з іншого — існує стійка тенденція до «етнізації» весіль і всіх пов'язаних з ним традицій, навіть у середовищі городян, в т. ч. і в Україні.

Передвесільний цикл

Передвесільний обряд: короткий огляд

Шлюбу або весіллю передувало тривале знайомство молодих людей: вуличні гуляння, вечорниці, досвітки. Співжиття до шлюбу заборонялося. У Центральній Україні по вечорницях залишалися ночувати в хаті «на полу» усі учасники цього дійства. Але! Хлопці та дівчата нічого собі не дозволяли такого, що дозволяють у наші часи. Повага до дівочої честі становила характерну рису українського сімейного побуту (ех...). Найкращим часом для весіль була осінь: з 15 серпня до 14 листопада (у нас на блозі вже писалося про бажані дні одруження). За законами народної етики починати весілля серед тижня вважлося непристойною справою, тому їх найчастіше проводили на вихідні або на свята, з приходом календарного свята Покрови.

От як оспівується передвесільний обряд в українській народній пісні:

Покровонько, Покровонько,

Покрий мені голвоньку,

Щоб я жінкою була,

Щоб мені весело жилось

З чоловіком молоденьким,

З дитятком весельньким

Сватання (сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово). Починалося сватання, коли посли від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М'ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі — ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра.

Досить складний обряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: "Покохавши літо чи два... парубок до дівчиного батька й матері носила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку".

Оскільки наша країна велика, то і звичаїв у неї теж багато. І в кожному регіоні вони різні, нехай традиції схожі, але відмінності в регіонах спостерігаються. От на Закарпаті на сватанні дівчини сват розхвалював наречену такими словами: «Вона не жовтокоса, не чорноока, але така, як красна квітка, як золотий вінок, як коштовний камінь, як зоря на небі, як роса на сонці».

За звичаєм, дівчину завжди запитували прилюдно про згоду на шлюб. Але через свою скоромність дівчина не давала прямої відповіді на запитання хлопця (ну що поробиш, народний етикет!). У більшості випадків вона відповідала: »Як батько та мати, так і я«. Як вам така відповідь? Мені не подобається, але що поробиш — такі звичаї. старости, приймаючи з рук дівчини рушники, вклюнялися їй і дякували: «Спасибі батькові і матері, що свою дитину рано будили (мене хоч батьки і будили рано, але я не вставала) та доброму вчили. Спасибі й дівчині, що рано вставала, тонко пряла і хороші рушники придбала».

У деяких місцевостях молодих ставили на коліна вивернутий кожух, щоб вони кланялися Богу і молилися. Коли батько й мати благословляють, то дівчина, перев'язавши старостів рушниками (знову повторюю: через праве плече під ліву), подає зарученому на тарілці крайку або самобрану хустку. Старости виймають із-за пазухи пляшку з горілкою, частують господарів та домовляються про час заручин.

Діалоги сватів в обряді сватання

Якщо ви не знаєте, що казати у такій ситуації, хочете, щоб ваша промова відповідала звичаям на всі практично 100% або вам просто цікаво почитати зразок розмови, то будь ласка, тримайте:

— Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем (Михайлом) і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця — красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе, віддай свою оленицю — красну дівицю — та нашому стрільцю-молодцю.

Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді. Господар відповідає :

Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилися олениця?

Старости:

— Ні, господарю, олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом.

Тоді господар дає знак і хтось з родини вводить до хати стару жінку:

— Ось вам і олениця, панове стрільці, за нею гнались?

— Ні, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї — як зорі, зуби — як перли, вуста вишневі. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє.

Батько дівчини відповідає:

— Ніколи такої олениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом ви пішли.

— Добре, коли очі помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю.

Після цих слів господареві вклоняються і кажуть:

— Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором'язлива.

Заводять наречену і кличуть молодого, який стоїть у сінях. Після того, як молоді прилюдно виявляють згоду на шлюб, дівчина пов'язує руки молодого хусткою, старостів — рушниками. На знак згоди обмінюються зі старостами хлібом і запрошують їх до вечері.

Подекуди сватання відбувалося без жениха. Тоді всі пили чарку і домовлялися про прихід родичів нареченого у гсті — «на оглядини». На cхідній Україні свати ходили з хлібом і, попередньо розламавши, підносили його в обмін на рушники. Якщо траплялася відмова, то дівчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою.

Традиційне українське сватання

Українську весільну обрядовість можна умовно поділити на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Кожний з цих етапів має свій стиль, час і свої риси святкування, якими він і відрізняється від інших частин весільного дійства.

Починалося все із сватання, основні моменти якого зводились до того, що наречений вибирав сватів, які йшли сватати дівчину в будинок її батьків. Вибір сватів — це відповідальний момент, тому що від нього залежали результат і подальший розвиток подій самого весілля.

Переступивши поріг, одержавши дозвіл ввійти в будинок, свати кланялися в знак вітання і подяки господарям будинку. Потім запиту вали чи туди вони прийшли, де живе прекрасна дівиця і т.п. Батьки дівчини, заздалегідь приготувавшись до приходу сватів, зустрічали їх хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. За частуванням мова зводилась до того, що «у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дівчина». Якщо дівчина була згідна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона виносила рушники, якими перев'язу вала сватів. Це означало, що дівчина приймає їхню пропозицію. Коли ж вона відмовлялася, то, згідно української традиції, вона дарувала молодому гарбуза. У такому випадку про хлопця казали, що він «вхопив гарбуза» або «облизав макогін».

У разі успішного сватання через певний час відбувалися умови (оглядини, домовини) — знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини — своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Після усіх цих церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і вже не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитись вважалася безчестям, за відмову ж сплачували відшкодування матеріальних витрат та ще й «за образу»

Умовини (оглядини, розглядини, обзорини, печеглядини) — знайомство з господарством молодого, яке здійснювалося невдовзі після успішного сватання . Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності. В ньому проглядається і серйозність ставлення до утворення сім'ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини.

Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб умовини завершилися шлюбною угодою. Бувало, навіть вдавалися до хитрощів: позичали у сусідів коня, волів або сільськогосподарський реманент.

Проте не в усі часи і не скрізь У. сприймалися так однозначно. В цілому ж критерії оцінки обранця чи обраниці в середовищі українців базувалися на іншому грунті. З погляду тогочасної дівчини суджений мав бути передусім хазяїном, опріч того — врівноваженим, спокійним і непитущим, а суджена, з погляду хлопця, — працьовитою, справною господинею, а ще й чепурною та привітною. З моральних якостей найбільше цінувалася доброта. Отже, сімейне щастя ототожнювали передусім із доброзичливими взаєминами між подружжям: Не потрібен і клад, якщо у чоловіка з дружиною лад.

Про хиткість цього звичаю може свідчити довільність його дотримання: у "класичному" варіанті У. передували заручинам, але могли поєднуватися з ними, проводитися після них або й зовсім не проводитися.

Придане

Як відомо, за українськими звичаями кожна дівчина повинна до весілля підготувати собі придане (приданное) у вигляді вишитих власною рукою вишиванок з різними візерунками та малюнками. І таких вишиванок повинно було бути приблизно 15-25 штук! Вишивалися вони на різні випадки життя, включно, навіть до смерті. Вишиванка з візерунком, що складався з квіток та листочків належала молодій дівчині, а от вишиванка з геометричними малюнками доводилася для більш літніх жінок. Родичі молодої показували придане нареченої родичам нареченого та самому нареченому для того,щоб показати наскільки вправною майстринею була наречена. Ні в якому разі не можна було купувати вишиванки чи замовляти їх у іншої жінки, оскільки вишиванки вважалися також оберегом від злих духів (якщо були вишиті власницею).

Пісні на дівоч-вечір:

Дівич-вечір по-українськи... На Слобожанщині він проходив у молодої вдома, уся молодь збиралася на вареники з сиром, сир для яких мати заздалегідь запасала, а дівчата-дружки ліпили вареники та співали весільних пісень. Також вилися весільні вінки під супровід таких пісень

Ой, надлетіли гуси-лебеді на наш двір,

Та й нанесли розмай-зіллячко нам на стіл.

Ой що ж ми будемо з того зіллячка робити? -

Просити Марусю, щоб її віночок увити.

просили благословення та рідних молодої:

Благослови, Боже, і отець, і мати,

Будемо вінок зачинати.

Один з вінків, у якому неодмінно мусить бути барвінок, плели для молодої:

Благослови, Боже,

І отець, і мати,

Своєму дитяті

Барвінковий вінок вити.

Трохи менший вінок - для молодого. Дівчата працювали та співали ритуальні пісні:

Перед нашими воротами

Гуло, гуло два голубоньки

Гули, гули, догували,

Як ми вінки довивали.

Решту вінків з м'яти та рути роздавали дружкам молодої. Молода співала:

Вийте, дівоньки, собі і мені

Собі звийте з рути-м'яти,

Мені звийте з барвіночку...

А чому саме з барвінку? Тому що вважалося, що зелений барвінок - то символ тривалого кохання.

Вінки мали релігійне значення у шлюбі:

А в суботу проти неділеньки

Розтворили небо;