70000 (Детермінанти художнього образу в контексті театральної культури)

1ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Наконечна Оксана Василівна

УДК 792.2.02:316.4.066 (043.3)

ДЕТЕРМІНАНТИ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

В КОНТЕКСТІ ТЕАТРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Спеціальність 26.00.01 – теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Харків –2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Овчиннікова Альбіна Петрівна, Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, професор кафедри культурології

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Мартинюк Тетяна Володимирівна, Мелітопольський державний педагогічний університет, завідувач кафедри музичного виховання і хореографії;

кандидат мистецтвознавства, доцент Спрінсян Василь Георгійович, Одеський національний політехнічний університет, доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності.

Захист відбудеться „ 19 ” червня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий „ 16 “ травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В. Потрашков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За роки державності України сформувалося і зміцніло вітчизняне мистецтвознавство, про потужний потенціал якого свідчать різноаспектні наукові розробки з теорії і історії культури, театрального мистецтва, режисури тощо, збільшення обсягу теоретичного та емпіричного матеріалу, що ґрунтується на національних підвалинах. Одним із підходів удосконалення національної культури і мистецтва є вирішення проблеми аналізу сценічної образності, яка майже не була предметом дослідження вітчизняних вчених, і лише протягом останніх років з’явилися перші дослідження, пов’язані з обґрунтуванням необхідності нового підходу до аналізу сценічної образності, що знайшло своє відображення в працях Ю. Бобошка, Ю. Давидова, О. Клековкіна, Н. Корнієнко, М. Левченка, В. Пацунова та ін. Отже, в мистецтвознавстві назріла необхідність значного переосмислення проблеми аналізу сценічної образності, застосування для її вивчення найсучасніших методів дослідження. В сучасному українському мистецтвознавстві існує потреба створення концепції наукового аналізу сценічної образності за певними критеріями, яка б носила не тільки прикладний, але і узагальнюючий характер, набувши якостей системи. Принаймні, необхідно окреслити виміри дослідження цієї проблеми, визначивши теоретичну, методологічну базу та узгодивши термінологію.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри культурології ОНУ ім. І.І. Мечникова та є складовою теми кафедри культурології ОНУ ім. І.І. Мечникова „Філософсько-методологічні дослідження гуманітарного знання” (наказ ОНУ ім. І.І. Мечникова № 855-18 від 18 травня 2001 р.).

Мета дослідження – створення узагальненої концепції аналізу сценічної образності в театральній культурі.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення завдань:

- дослідити генезу детермінант художнього образу шляхом аналізу історичних джерел та праць науковців з теорії та історії культури;

- визначити сучасні тенденції та перспективи визначення детермінант художнього образу;

- упорядкувати наукову термінологію, пов’язану з проблемою аналізу художнього образу в театральній культурі;

- застосувати системний підхід для аналізу художньої образності;

- розглянути психологічні аспекти художньої образності в театральній культурі;

- з’ясувати чинники, що є детермінантами художнього образу в театральній культурі і створити систему критеріїв аналізу сценічної образності;

- обґрунтувати способи фіксації та аналізу чинників-детермінант художнього образу в театральній культурі;

- вивести критерії, за якими сценічне створіння може вважатися сценічним образом;

- довести універсальність чинників-детермінант художнього образу в театральній культурі.

Об’єкт дослідження – художній образ в театральній культурі.

Предмет дослідження – детермінанти створення і втілення художнього образу в театральній культурі.

Методи дослідження: абстрагування (для дослідження окремих детермінант художнього образу, відокремлених з їх цілісного комплексу); аналітико-синтетичний (для формулювання цілісного погляду на сучасний стан проблеми аналізу художнього образу, для розгляду різних категорій образності; для дослідження визначених особливостей з метою створення єдиної цілісної системи детермінант художнього образу в теорії і історії культури); аналогії (для образного пояснення напрямків дослідження); генетичний (для виведення визначень); експлікації (для уточнення певних понять з неозначеним складом); індуктивний (для узагальнення результатів дослідження першоджерел, для виведення узагальнюючих положень); історичний (у дослідженні ґенези художнього образу в теорії і історії культури), класифікації (для об’єднання властивостей художнього образу в певні групи детермінант за їх функціями); комплексного аналізу (для застосування даних суміжних галузей гуманітарних наук); моделювання (для побудови моделей певних об’єктів і процесів для з’ясування їх функцій, структури та субстрату); порівняльно-зіставний (для зіставлення різних визначень з метою уточнення термінології; для визначення типових особливостей детермінант художнього образу); синергетичного аналізу (для здійснення системного підходу в театральній ейдології); систематизації та узагальнення (при теоретичному опануванні проблеми аналізу художнього образу); феноменологічної дедукції (для обґрунтування обмежень предмету дослідження); формалізації (для створення схем, використання символів, умовних позначень).

Теоретичні основи дисертаційного дослідження закладені в працях фахівців з теорії, історії культури, мистецтвознавства: В. Василька, М. Кагана, В. Комісаржевського, Л. Курбаса, В. Немировича-Данченка, К. Станіславського, Г. Товстоногова, М. Чехова та ін. Ґрунтовність опанування теми обумовлена використанням праць сучасних мистецтвознавців А. Баканурського, А. Бурова, В. Горпенка, А. Григоряна, Т. Знамеровської, О. Клековкіна, Н. Корнієнко, А. Михайлової, Г. Місюн, А. Овчиннікової, П. Паві, В. Пацунова, Н. Рождественської, В. Фіалка, О. Шила; філософів І. Добронравової, Т. Новаченко, І. Пригожина, С. Ситька, І. Стенгерс, А. Уйомова, А. Цофнаса; психологів Г. Айзенка, Г. Вільсона, А. Лазурського, У. Шелдона, М. Щокіна, Г. Юнга; досвіду роботи сучасних театральних режисерів А. Бабенко, Д. Богомазова, Р. Віктюка, Г. Волчек, А. Жолдака, О. Ліпцина, Ю. Одинокого, що відображає теоретичний та практичний підхід до досліджуваної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні тези про існування детермінант художнього образу в театральній культурі. У цьому зв’язку дисертантом вперше:

- обґрунтована теоретична та методологічна база нового напрямку дослідження мистецтвознавства – театральної ейдології – для здійснення наукового аналізу категорії художнього образу в театральній культурі;

- упорядковані психологічні категорії аналізу художнього образу в театральній культурі;

- обґрунтовані параметри аналізу об’єктивних детермінант художньої образності і способи констатування наявності суб’єктивних детермінант (індикатів);

- визначені критерії можливості аналізу художнього образу в театральній культурі – „критерії допуску”;

- систематизована функціональна структура художнього образу в театральній культурі;

- запропонована універсальна схема наукового аналізу художнього образу в контексті театральної культури;

- уточнена термінологія багатьох театрознавчих понять, що раніше не відокремлювалися або використовувалися як тотожні: „сценічний образ”, „роль”, „характер”, „діюча особа”, „персонаж” тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в галузі культурології для осмислення процесу створення і втілення художнього образу в театральній культурі. Отримані результати можна застосовувати в навчальному процесі для читання навчальних дисциплін „Історія театру”, „Культурологія”, „Основи акторської майстерності”, „Режисура”, „Історія режисури”, „Сценічне мовлення”, спрямованих на професійну підготовку акторів, читців та режисерів. Результати дисертаційного дослідження використовуються автором у навчальному процесі зі студентами ОНУ ім. І.І.Мечникова.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені у формі наукових доповідей і виступів на конференціях, серед яких: V Міжнародна науково-практична конференція „Наука і освіта – 2002” (Дніпропетровськ-Житомир –Чернівці); Друга всеукраїнська науково-практична конференція „Україна наукова – 2002” (Дніпропетровськ-Полтава-Черкаси); науково–практичний семінар „Молодіжний театр як форма розвитку професійної компетенції майбутніх митців” (Луганськ-2004); Перша Міжнародна науково-практична конференція „Науковий потенціал світу-2004” (Дніпропетровськ); Третя Міжнародна науково-практична конференція „Динаміка наукових досліджень-2004” (Дніпропетровськ); науково-практична конференція „Перспективні розробки науки і техніки – 2004” (Дніпропетровськ); ІV Міжнародна науково-практична конференція „Динаміка наукових досліджень-2005” (Дніпропетровськ), Інтернаціональна науково-практична конференція „The Science: Theory and practice – 2005”. (Прага – Бєлгород – Дніпропетровськ).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 17 публікаціях, одна з яких – монографія, 8 – статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 7 – тези виступів на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (221 позиція). Загальний обсяг тексту дисертації 208 сторінок (основна частина 173 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, визначаються його мета і завдання, висвітлюються в цілому його об’єкт і предмет, характеризуються наукова новизна і методологічні передумови.

У першому розділі „Тенденції та перспективи аналізу художнього образу в контексті театральної культури” визначається ступінь вивченості проблеми художнього образу в культурі, обґрунтовується методологічна база дослідження, простежуються сучасні перспективи аналізу художнього образу.

У підрозділі 1.1. „Методологічні основи дослідження детермінант художнього образу” переглядаються під новим кутом зору теоретичні положення щодо проблеми аналізу художнього образу. Визначаються детермінанти створення і втілення художнього образу в контексті театральної культури. Детермінантами вважаються фактори, що безпосередньо впливають, і, як наслідок, відбиваються на процесі створення, втілення і сприйняття художнього образу, що обумовлюють цей процес, і за якими його можна досліджувати.

У підрозділі 1.2. „Генеза детермінант художнього образу в театральній культурі” обгрунтовується теза про те, що будь-яке мистецтво можна назвати „образним мисленням”, тому шлях історії дослідження проблеми художнього образу міститься не тільки в історії самого мистецтва, а й в роботах прикладного значення в галузі мистецтвознавства, теорії та історії культури. Розглянуто дослідження проблеми художньої образності в працях вітчизняних і зарубіжних науковців, як-от: В. Асмуса, Г. Бояджиєва, О. Бурова, І. Виноградова, П. Єршова, Ю. Кренке, Д. Попова, С. Бейлі, П. Паві, Е. Суріо, В. Проппа тощо.

Підрозділ 1.3. „Сучасні тенденції та перспективи аналізу художньої образності” присвячений аналізу художніх образів в сучасній театральній культурі. Ця проблема вирішується тільки театральною критикою, яка обмежується виконанням двох функцій: спрямовуючої (орієнтування глядача на певні думки щодо вистави) та промоутерської (здійснення своєрідної реклами чи агітації). Для цього використовується переважно дескриптивний метод, внаслідок чого наявні наступні особливості: „синдром приписування” (суб’єктивне викладення власних думок критика), „синдром вампіризму” (некритичне запозичення їх у режисера); „синдром залежності” (залежність критики від факторів, що не піддаються формалізації).

В дисертації пропонується введення нового напрямку в мистецтвознавстві, названого „театральна ейдологія” (від грецьк. eidos – образ). Театральна ейдологія досліджує закономірності створення і втілення сценічного образу, враховує об’єктивні і констатує суб’єктивні детермінанти образності. Завдяки цьому забезпечується зворотній зв’язок між акторами і глядачами та театральними фахівцями. Пропонуються такі обмеження: аналізувати не процес, а результат; не посилатися на особистість актора чи режисера; враховувати „квантовий ефект”. Це означає, що об’єкт дослідження – сценічний образ – вступає із суб’єктом – дослідником в багатозначні стосунки, внаслідок чого образ сприйнятий не дорівнює образу втіленому, а образ проаналізований – образу сприйнятому. ”Квантовий ефект” притаманний всім типам нематеріальних систем, до яких належить і система сценічної образності. Доводиться правомірність використання такого підходу за принципами об’єктивності, потрібності, неототожнення та неповноти істини.

Другий розділ „Проблема аналізу художньої образності в театральній культурі” складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто художній образ як предмет дослідження театральної ейдології.

У підрозділі 2.1 „Синтетична природа поняття образу” уточнюється термінологія театральної ейдології. Визначені і розмежовані поняття, що раніше не відокремлювалися або використовувалися як тотожні: „сценічний образ”, „герой (діюча особа)”, „персонаж”, „роль”. Застосовано поняття „явища вуалізації”, внаслідок якого при аналізі художнього образу в театральній культурі завжди залишиться „надсмисловий залишок”, обумовлений специфічністю природи сценічного мистецтва.