2123 (Страхування транспортних засобів та вантажів)

СТРАХУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ВАНТАЖІВ

Страхування транспортних засобів

Засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добровільно. На страхування беруться автотранспортні засоби та водні маломірні судна, які підлягають державній реєстрації у встановленому порядку.

До автотранспортних засобів відносять: легкові, вантажні, вантажо-пасажирські, мікроавтобуси, мотоцикли, моторолери, мотоколяски, мопеди, трактори та міні-трактори.

До водних транспортних засобів відносять різноманітні човни, яхти, катамарани і т. ін.

Як показує практика найбільш розвинених країн світу, найпоширенішим видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, скажімо, на цей вид страхування припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрімким зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту — з іншого. Статистичні дані свідчать, що число загиблих на 1 млрд пасажиро-кілометрів становить: для автотранспорту — 16 осіб, для повітряного — 6,5, для залізничного транспорту — 1,2 особи.

Одночасно із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять. В автострахуванні до об'єктів страхування відносять:

страхування "авто-каско";

страхування цивільної відповідальності;

страхування від усіх видів ризиків;

страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;

страхування експортно-імпортних вантажів;

страхування вантажів при перевезеннях внутрішнього сполучення;

страхування від нещасних випадків під час ДТП.

Страхування вантажу від нещасних випадків та цивільної відповідальності буде розглянуто пізніше.

Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням майна третьої сторони.

При страхуванні автомобілів приватних власників, крім перерахованих уже ризиків, додаються ще відшкодування бенефіціару (правонаступнику) в разі смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах — затрати на лікування, а також на покриття збитків від пошкодження багажу та інших предметів, що знаходились у салоні автомобіля.

Страхування "авто-каско" передбачає страховий захист від будь-яких збитків, котрі можуть виникнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу чи окремих його частин за настання обумовлених у страховому полісі подій. Цей вид страхування поширюється на всі автотранспортні, водні та наземні види транспортних засобів.

Страхування "авто-каско" може бути повним або частковим.

При повному страхуванні "авто-каско" власник транспортного засобу отримує страховий захист від збитків внаслідок пошкодження застрахованого об'єкта у випадку аварії, зіткнення з будь-яким іншим предметом, пожежі, самозагорання, перевертання, стихійного лиха, вибуху, протиправних дій і т. ін., за вилученням збитків експлуатаційного характеру.

При частковому страхуванні "авто-каско" страхове покриття забезпечується лише в разі пожежі, вибуху двигуна, викрадення, пошкодження транспортного засобу під час викрадення, стихійного лиха.

За умовами страхування "авто-каско" страховик не відшкодовує збитків, якщо:

вони є наслідком навмисних дій страхувальника, членів його сім'ї або осіб, у розпорядженні котрих знаходився транспортний засіб;

вони є наслідком воєнних дій, громадянського збурення,страйків;

вони конфісковані, арештовані, знищені за розпорядженням влади.

засіб експлуатувався несправним;

водій був у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;

засіб використовувався з метою навчання водити (автомобіль);

встановлено природний знос транспортного засобу або його окремих вузлів.

Страхування водного транспорту

Україна має дві з трьох найбільших у Європі річок, які виконують важливі транспортні функції, а також два моря з виходом в Атлантичний океан. На водних шляхах працюють потужні флоти — морський і річковий. До того ж у країні добре розвинене суднобудування. Отже, об'єктів для страхування водного транспорту та морських ризиків не бракує.

Розглядаючи умови страхування суден, слід мати на увазі дві особливості:

• по-перше, незважаючи на заборону втручання з боку держави в добровільні види страхування (стаття 41 Закону України «Про страхування»), окремі питання, пов'язані з укладанням договорів страхування морських ризиків, певною мірою законодавче врегульовані;

• по-друге, оскільки майновому страхуванню корпусів суден належить певна частка серед інших видів страхування, об'єднаних поняттям «морське страхування», у цьому підрозділі торкатимемось іноді інших видів морського страхування.

Головним законодавчим актом, що регулює умови морського страхування, є прийнятий у грудні 1994 року Кодекс торговельного мореплавства України (далі — Кодекс), який містить розділ «Морське страхування». Розглянемо положення зазначеного Кодексу, що стосуються страхування морських суден та договорів морського страхування в контексті з міжнародною практикою страхування суден.

Стаття 242 Кодексу до об'єктів морського страхування відносить будь-який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, у тому числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб судового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестраховування).

Основні засади здійснення морського страхування були закладені в законі Великої Британії про морське страхування 1906 року . В цьому законі закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які можна й потрібно застосовувати для договорів з будь-яких видів страхування.

Розглядаючи ці норми, можна зіставити з ними положення статей зазначеного Кодексу. Скажімо, обов'язковість наявності страхового інтересу передбачена згаданою щойно статтею 242.

Найвищий ступінь довіри сторін передбачає, що вони, укладаючи договір страхування, з'ясують усі суттєві обставини, що стосуються об'єкта страхування та можливого ризику. Аналогічні норми передбачаються статтею 243, «Інформація про стан ризику». У ній, зокрема, зазначено, що в разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані страховиком.

Страхувальник звільняється від цього обов'язку щодо загальновідомих фактів, а також фактів, що відомі або повинні бути відомі страховику.

У разі приховування страхувальником істотних відомостей або надання ним неправильних відомостей страховик має право відмовитись від договору.

Ідеологічно до цієї норми можна віднести також статті 254 «Обов'язки страхувальника за генеральним полісом» (ця стаття стосується здебільшого страхування вантажів) та 262 «Повідомлення страхувальника про зміну страхового інтересу». Так, страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом або відносно об'єкта страхування (перевантаження, зміна способу перевезення, порту розвантаження, відхилення від обумовленого або звичайного шляху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то договір морського страхування припиняється з моменту настання змін.

Третій принцип, закладений законом Великої Британії щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, який до нього призвів, становить основу договору страхування. Ушкодження або знищення об'єкта страхування не завжди може розглядатись як страховий випадок. Дуже важливо, через що такі збитки сталися, оскільки одні причини передбачають виплату страхового відшкодування, інші — ні.

Це пояснюється насамперед тим, що страховики беруть на себе відповідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і розрахувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік винятків із страхових випадків. Відмова надати страховий захист від явищ, що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), пояснюється іншими причинами. Відповідні ризики беруться на страхування за додаткових умов і за додаткову страхову премію.

Тому в полісах поряд із заявою про те, що «застраховано від усіх ризиків», передбачається список застережень і винятків. Коли йдеться про договори морського страхування, до таких винятків належать збитки, що сталися внаслідок навмисних дій страхувальника, збитки внаслідок неморехідного стану судна, збитки від природних властивостей вантажу, ядерна шкода, воєнні ризики, піратські дії, арешт. Ці самі застереження передбачені відповідними статтями 255 — 261 Кодексу.

Четвертий принцип — здійснення відшкодування в межах фактичних збитків також закладений і в Кодексі. Стаття 250 «Страхова сума» передбачає, що страхувальник зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо ця сума нижча за вартість застрахованого інтересу (страхову вартість), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського страхування, перевищує страхову вартість, договір є не дійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Стаття 251 «Перевищення страхової суми над страховою вартістю» також унеможливлює здійснити страхове відшкодування понад розмір збитку, якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, на суму, що перевищує його страхову вартість.

До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267 відносить і витрати страхувальника, зроблені ним з метою зменшити збитки, за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з метою виконати вказівки страховика (стаття 263 «Запобігання або зменшення збитків»), з'ясувати й установити розмір збитків, що їх має відшкодувати страховик, і для складання диспаші із загальної аварії.

Стаття 276 «Отримання відшкодування від третіх осіб» також доповнює зазначені нормоположення, передбачаючи, що страховик сплачує лише різницю між сумою, належною для сплати за умовами договору морського страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб, якщо страхувальник отримав відшкодування збитків від третіх осіб.

Суброгація. Стаття 269 Кодексу має аналогічну назву і передбачає, ^ що в разі сплати страхової суми, за винятком звільнення страховика від зобов'язань за договором, до страховика за його згодою переходять:

1) усі права на застраховане майно — у разі страхування на повну вартість;

2) право на частку застрахованого майна, яка пропорційна відношенню страхової суми до страхової вартості — у разі страхування на неповну вартість.

Аналогічна норма передбачена статтею 274 «Право страховика щодо третіх осіб». До страховика, який сплатив страхове відшкодування, переходить у межах сплаченої суми право вимоги, що його страхувальник (або інша особа, яка отримала відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування.

Якщо страхувальник відмовиться від свого права щодо особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стане неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині.

Інша, дуже схожа по суті норма має назву «Абандон», але тут ініціатором відмови від своїх прав на застраховане майно виступає страхувальник. Стаття 271 Кодексу передбачає ось що.

Страхувальник може заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно (абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:

1) пропажі судна безвісти;

2) економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого судна;

3) економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення;

4) захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небезпеки, якщо захоплення триває більше двох місяців.

Угода сторін, що суперечить правилам цієї статті, не дійсна.

Заява про абандон повинна бути зроблена страховику протягом шести місяців з моменту закінчення термінів (настання обставин).

Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник утрачає право на абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.

Страхування каско суден. На страхування приймають: корпус судна, зокрема й такого, що будується, з його машинами, обладнанням, устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається відповідними умовами страхування. Незважаючи на те, що єдиних для всього світу умов не існує, усі вони мають багато спільного, головним чином передбачаючи захист від знищення, пошкодження корпусу, машин, обладнання суден (каско); видатків у разі настання відповідальності перед третіми особами (відповідальність); видатків судовла-сників на зменшення збитків (витрати).

Найпоширенішими є англійські умови, що мають назву «Застереження Інституту Лондонських Страховиків». Існують також німецькі, норвезькі, американські умови.

Український морський страховий ринок також застосовує різні умови страхування. Попри те, що всі страховики конкурують між собою, існують тенденції щодо зближення застосовуваних ними умов страхування.

Подальшу інтеграцію у зближенні умов страхування має здійснювати Морське страхове бюро України, що створене згідно зі статтею 12 Закону України «Про страхування» та статтею 242 Кодексу торговельного мореплавства.

Далі розглянемо принципові положення типових умов страхування каско суден щодо ризиків та винятків із переліку страхових випадків.

Страхові ризики

За угодами страхування, укладеними згідно з цими умовами, відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також із інших причин раптового і непередбаченого характеру.