1802 (Проблемні позички і засоби реструктурування безнадійних боргів)

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЗАПОРІЗЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ»

Реферат

на тему:

ПРОБЛЕМНІ ПОЗИЧКИ І ЗАСОБИ РЕСТРУКТУРУВАННЯ БЕЗНАДІЙНИХ БОРГІВ

Виконала: студентка V курсу

групи ДУ-102

Кулікова Н. В.

Мелітополь, 2006

Проблемними боргами називають такі, за якими своє­часно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, за яких банк матиме сумнів щодо повернення позики.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.

Проблемними, насамперед, можуть стати кредити, ризик по яких є підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу фінансових трудно­щів, що зароджуються, та вжити заходів до виправлення ситуації і захисту інтересів банку. Ці заходи варто здійснити якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть необоротними. При цьому варто врахувати, що збитки банку не обмежуються лише несплатою боргу і втратою процентів.

Збиток, що завдається банку, значно більший і він може бути пов'язаний з іншими обставинами:

— підривається репутація банку, тому що велике число .прострочених і непогашених кредитів спричинить падіння

довіри вкладників, інвесторів і т. п.;

— збільшуються адміністративні витрати, оскільки проб­лемні позички вимагають особливої уваги кредитного персо­налу, непродуктивної витрати часу на підтримку статус-кво;

— підвищиться погроза відходу кваліфікованих кадрів через зниження можливостей їхнього стимулювання в умовах падіння прибутковості операцій;

— кошти будуть заморожені в непродуктивних активах;

— виникає небезпека зустрічного позову боржника до бан­ку, що може довести, що вимога банку про відкликання позички призвела його на грань банкрутства.

Основні події, що можуть спричинити присвоєння кредиту статусу «Спеціальний контроль» такі:

— несплата процентів чи неповернення основної суми боргу або її частини;

— несприятлива зміна у вартості забезпечення кредиту;

— більш низькі, ніж передбачалося, надходження на

рахунок;

— фінансові показники, що відбивають несприятливе становище. На додаток до вищезгаданих подій співробітники банку повинні також стежити за такими «сигналами», що можуть несприятливо відбитися на становищі позичальника:

— утрата важливого ринку;

— не поновлення митної, дистриб’юторської представницької угоди з іншим підприємством;

— утрата ліцензії;

— тривале неповне використання виробничих потужно­стей;

— збої у постачаннях сировини;

— надмірні запаси, що можуть послужити причиною мож­ливих збитків;

— втручання екологічної інспекції для часткового чи пов­ного закриття виробництва;

— застаріваюче устаткування;

— залежність від іншого підприємства, що знаходиться У важкому фінансовому становищі;

— утрата вигідного клієнта або ринку збуту.

— різка зміна відносин із банком, небажання співробіт­ничати;

— заміна ключових співробітників;

— захоплення створенням нових підприємств, скупка нерухомості;

— поганий стан фінансових звітів;

— прийняття необґрунтованого ризику;

— установлення нереалістичних цін на продукцію;

— повільна реакція на погіршення ринкових умов;

— слабкий операційний контроль;

— відсутність наступності в керівництві;

— утрата важливих клієнтів;

— створення спекулятивних запасів;

• відстрочки заміни застарілого устаткування і т. ін.

Якщо кредитний інспектор вважає, що ділове і фінансове становище позичальника погіршилося до ступеня, що загро­жує можливості погашення кредиту, банк може зажадати від позичальника представити програму, що виправляє ситуацію, й ужити заходів, що знижують ризик банку.

У банку для здійснення контролю за ходом погашення кредиту формується спеціальне кредитне досьє, де зосере­джена вся документація по кредитній угоді і всі необхідні відомості про позичальника. Документи групуються в такий спосіб;

— матеріали по кредиту (копії кредитного договору, боргових зобов'язань, гарантійних листів і т. п.);

— фінансово-економічна інформація (фінансові звіти, аналітичні таблиці, податкові декларації; бізнес-плани і т. п.);

— матеріали про кредитоспроможність клієнта (аналітичні звіти кредитних інспекторів, зведення, отримані від інших банків, відповіді на запити і т. п.);

— документи по забезпеченню кредиту (договір застави, документи про передач}' прав по внесках і цінних паперах, заставні і т. п.);

— листування по кредиту (листування з клієнтом, записи телефонних розмов і т. п.).

Найбільш загальним і часто застосовуваним у банківській практиці є показник питомої ваги простроченої позичкової заборгованості, що характеризує стан питання з проблемни­ми і простроченими активами. Цей фінансово-економічний індикатор виступає одним з центральних при аналізі резуль­татів реалізації кредитно-інвестиційної стратегії банку взагалі і кредитування реального сектора економіки зокрема .

Серйозною проблемою є відсутність застосовних на прак­тиці інструментів прогнозування і планування величини по­казника питомої ваги простроченої позичкової заборгованості банку. Особливо актуальна ця проблема для банків, у яких аудит проводиться за міжнародними стандартами фінансової звітності і керівники яких ставлять завдання зменшення реально сформованого рійня показника до середньосвітової його величини.

Для чіткого розуміння проблеми введемо наступну систему показників, що відбивають стан банківської позичкової за­боргованості.

Поточна позичкова заборгованість (ППЗ) — позичкова заборгованість по основному боргу, термін платежу по якій ще не настав.

Прострочена позичкова заборгованість (ПППЗ) —позичкова заборгованість по основному боргу, не погашена позичальником у встановлені кредитним договором терміни.

Загальна позичкова заборгованість (ЗПЗ) — залишок основного боргу за наданими банком позичальнику кредита­ми, тобто сума ППЗ і ПППЗ на момент проведення аналізу показника.

При складній діючій податковій системі, що характери­зується великою кількістю податків, високими ставками опо­даткування і дуже значними штрафними санкціями за недотримання податкового законодавства, ризик неповер­нення кредиту значно зростає. Це пов'язано з тим, що кошти для здійснення платежів по кредиту, можуть бути вилучені в доход держави.

Величина середньої платоспроможності позичальників вносить свою лепту в коливання розглядуваного показника. Чим вищий середнівй рівень кредитоспроможності, тим біль­шою є ймовірність своєчасного і повного розрахунку пози­чальника з банком. Таким чином, фактори зовнішнього (по відношенню до банку) середовища і можливі їхні комбінації можуть здійснювати довгостроковий визначальний вплив на формування середньої величини рівня простроченої позич­кової заборгованості, підвищуючи або знижуючи її.

До внутрішніх (мікроекономічних) чинників впливу на величину проблемних кредитів можна віднести:

— використання вищим керівництвом стратегічних і так­тичних методів планування і управління діяльністю банку і відповідно переслідування (контроль) стратегічних або тактичних інтересів;

— кваліфікація персоналу банку і застосовувана система перепідготовки кадрів:

— ступінь комплексності й ефективність використовува­них методів моніторингу кредитів;

• рівень узгодженості (чіткість координації) дій функціо­нальних підрозділів банку в процесі стягнення ПППЗ.

Стосовно прогнозування та планування простроченої заборгованості можна відзначити наступне.

1. Прогнозування і планування величини показника пи­томої ваги простроченої позичкової заборгованості здійсню­ється в довгостроковому і короткостроковому періодах. Задачі, що виникають у кожному з них, різні за рівнем склад­ності, застосовуваним математичним апаратом і точністю рішення, що досягається.

2. При прогнозуванні на довгострокову перспективу показ­ник ПВ є функцією багатьох змінних, обумовлених макроекономічними (зовнішніми) і мікроекономічними (внутріш­німи) факторами, значна частина яких важко піддається прогнозній оцінці і формалізації.

3. У короткостроковому періоді в ряді випадків вдається здійснити більш точний прогноз (планування) показника ПВ з урахуванням двох домінантних змінних: простроченої позичкової заборгованості (ПППЗ) і поточної позичкової заборгованості (ПГІЗ).

Для ефективної роботи банку доцільним є створення спе­ціалізованого підрозділу по роботі з проблемними активами. При необхідності формується також мережа дочірніх і «неза­лежних» підприємств, жорстко контрольованих банком і ви­користовуваних для вирішення конкретних задач боротьби з простроченими кредитами.

У своїй діяльності підрозділ по роботі з проблемними активами (чи підрозділ проблемних активів — ППА) повинен керуватися чинним законодавством, нормативними актами Національного банку України, статутом, рішеннями правлін­ня, іншими нормативними документами банку і положенням про підрозділ. Варто спеціально підкреслити, що мова йде про роботу винятково легальними методами, що строго відпові­дають вимогам законодавства.

Сформулюємо типові задачі, що стоять перед підрозділом проблемних активів:

— участь у формуванні і реалізації ефективної кредитно-інвестиційної стратегії банку з метою одержання макси­мального прибутку.

— вироблення принципів, стратегій, форм і методів участі банку і його дочірніх структур у здійсненні діяльності по роботі з проблемними активами. Розробка і реалізація можливих схем погашення простроченої заборгованості.

Основні принципи, що повинні бути закладені в організа­цію роботи, такі:

— попередження переходу активу в розряд проблемних — ППА (поряд з основними підрозділами, що ведуть активні операції) повинен брати участь у процедурі ухвалення рішен­ня про розміщення активу, привносячи досвід своєї роботи в загальну справу, систематично стежити за станом портфеля активів банку і підключатися до роботи з позичальником з мо­менту першої затримки платежу.

— повнота і комплексність підходу до розв'язання проблеми — банком повинні використовуватися всі надані законом і нормативними документами засоби для організації «масованої атаки» на боржника.

• своєчасність вживання заходів — у роботі з проблемни­ми активами найчастіше виникають ситуації, коли необхідно негайно прийняти рішення, що дозволяє повернути до 100 % заборгованості або перевести актив із проблемного в нормаль­ний.

• ефективність вживання заходів — результатом роботи підрозділу повинне бути реальне зростання доходів банку. Повинен бути прийнятий до уваги і часовий фактор. У прак­тичній діяльності банк найчастіше змушений йти на поточні втрати з метою досягнення стратегічного позитивного резуль­тату.

— наростання позитивного ефекту — боржник, що не може, розрахуватися одноразово, повинен повертати борг частинами, але за графіком і під пильним контролем підроз­ділу.

— вивчення і впровадження в практику роботи банку досвід^' вітчизняних і зарубіжних фінансових інститутів в області здійснення операцій по запобіганню і зниженню ризиків виникнення проблемних активів.

— здійснення інформаційного забезпечення структурних підрозділів банку методичними, нормативними, інструктив­ними й аналітичними матеріалами по всіх основних напрям­ках діяльності підрозділ.

ППА бере участь у розробці нормативних документів банку, у межах своєї компетенції направляє обов'язкові для виконання підпорядкованими установами вказівки і роз'яс­нення. Слід зазначити, що до розсилання методичного мате­ріалу варто підходити досить акуратно, тому що конфіден­ційність інформації і можливість неоднозначною тлумачення директив у випадку їхнього несанкціонованого розголошення можуть привести до небажаних наслідків і навіть конфліктів із зовнішніми організаціями.

З типових завдань випливають і виконувані підрозділом проблемних активів наступні основні функції:

1) здійснення комплексу заходів, пов'язаних з роботою щодо повернення заборгованості по проблемних активах, і аналітичного обліку заборгованості, що знаходиться у відан­ні підрозділу;

2) організація і проведення роботи з повернення проблем­ної заборгованості, у тому числі з залученням фахівців суміжних підрозділів; підготовка, у межах своєї компетенції, висновку для колегіальних органів банку;

3) супровід активів від стадії переходу в групу проблемних до одержання конкретного результату;

4) у частині, що відноситься до компетенції підрозділу, здійснення організації, обліку і контролю діяльності дочірніх структур банку, що залучаються до роботи з проблемними активами.

5) здійснення розрахунку, нарахування і контролю за рухом сформованих резервів на можливі втрати по позичках або інших видах резервів по заборгованості, що числиться у віданні підрозділу.

Робота з проблемними активами будується в банках по-різному. Найбільш широко розповсюджений принцип закріп­лення активу на увесь час існування за підрозділом, що його створив. Але практика свідчить, що підрозділ, який займа­ється масовими активними операціями і найчастіше має бізнес-план по обов'язкових обсягах розміщення, не завжди здатний забезпечити навіть простий моніторинг активів. У результаті втрачається час і актив може перейти з проблем­ного в безнадійний до стягнення.

Істотну роль у роботі з проблемними активами відіграє під­розділ стратегічного аналізу банку, що повинен давати повну апріорну оцінку можливих наслідків рішень, що прийма­ються, з урахуванням стратегічних інтересів банку в цілому.

ППА повинен підтримувати безпосередній безперервний оперативний контакт із юридичною службою і службою безпеки. Лише завдяки консолідованим зусиллям цих та інших служб банку можливе досягнення очікуваного ефекту в роботі з проблемними активами.

Однак такий вид діяльності приводить до об'єктивно закладеної конфліктності підрозділу з основними підрозділа­ми, що займаються розміщенням активів. Цей конфлікт має дві основні причини.

Перша обумовлена розходженням підходів до управління підрозділом і конкретним видом діяльності. Усупереч поши­реній думці в нестабільній економіці роль стратегічного управління не тільки не знижується, але й значно зростає. У вітчизняній практиці, на жаль, це правило тільки ще береться на озброєння керівниками банківських структур і банки діють переважно методами, що не відповідають реа­ліям періоду переходу до ринкової економіки. При цьому якщо відносно детермінованих зовнішніх впливів співробітники банку вже намагаються застосовувати принципи стратегіч­ного управління, то в частині організації внутрішньої роботи банку спостерігається традиційне тактичне управління, пов'я­зане з твердою довгостроковою регламентацією процедур. Однак співробітники підрозділу проблемних активів першими усвідомлюють, що в роботі з нестабільними позичальниками необхідно застосовувати методи саме стратегічного управлін­ня і стають послідовними прихильниками цього принципу. Таким чином, виникає конфлікт між підрозділами, що засто­совують у своїй роботі різні методи управління. Усунути або згладити цю конфліктну ситуацію може тільки керівник банку, чітко розуміючий об'єктивність наявних протиріч і уявляє пріоритети завдань, розв'язуваних персоналом.