Масовість, критичність і наростаюча теоретичність феміністських робіт в 80-і роки привели до того, що жінки - дослідники й викладачі соціальних і гуманітарних наук на Заході стали активніше займатися вивченням жіночої теми. Так, на початку 70-х років в американських університетах виникли так називані women's studies, у рамках яких жінки вивчали й переосмислювали досвід жінок. "Жіночі дослідження" виникли, коли стало очевидним, що, по суті, соціальні й гуманітарні науки під видом вивчення людини взагалі, тобто homo sapiens, вивчають винятково чоловіків. Жіночі дослідження саме й були орієнтовані на вивчення жіночого культурного Задзеркалля, причому тут використалися самі різні методи: сповідь, групова дискусія, глибинні інтерв'ю (на аналізі трьохсот таких інтерв'ю написана книга Б. Фрідан "Містика жіночності"), вторинний аналіз матеріалів етнографічних досліджень.

Паралельно цьому розвивалася феміністська критика традиційної західної науки. Феміністська критика науки стосується насамперед андроцентризма й маскулінизма, характерних для неї, а також соціальних наслідків цього. Маскуліний характер науки виявляється в багатьох явищах. Коштує насамперед звернути увагу на те, що визначення самої науки дається через використання маскуліних атрибутів: об'єктивності, раціональності, строгості, імперсональності, волі від ціннісного впливу. Але головне, у чому виражається маскулінизм європейської науки - це характер виробництва знань. Відкидаючи ті способи пізнання, які традиційно асоціюються з фемінними (інтуїцію, почуттєве пізнання), або ті види досвіду, які звичайно визначаються як не чоловічі, наука відвертається від багатьох інших способів пізнання миру. Андроцентризм науки виражається, як показала феміністська ревізія наукових досліджень, і в тім, що об'єктами вивчення традиційно є чоловіки й маскулинне. Так, наприклад, біологія, антропологія, медицина й психологія довгий час вивчали під видом "людини взагалі" чоловіка. Інший, не менш цікавий приклад: традиційні історичні дослідження стосуються, як правило, подій "великий" (чоловічий) історії - воєн, битв, революцій, зміни династій; а повсякденне життя людей, що вважається сферою діяльності жінок, рідко виявляється в поле зору дослідників. Жінки, таким чином, виявляються "захованими" від Історії, але й сама Історія виявляється досить однобічною. Навіть "ієрархія наук" носить маскулинний характер: більше престижу і шановними вважаються "строгі" науки, начебто математики або фізики, менш шановними й "солідними" - "фемінні", начебто літературознавства.

У цілому, загальна критика сучасної науки з позицій фемінізму збігається з основними моментами інших критичних відносно європейської науки філософськими, історико-культурними й методологічними концепціями. Феміністські аргументи, що доводять дегуманізацію наукового знання або фальш тези про соціокультурної "нейтральності" науки, також багато в чому перетинаються з аналогічними аргументами сучасних соціологів науки.

Можна помітити подібність між феміністськими поданнями про сучасну науку як про практично повністю маскулінизовану сферу й деякими концепціями науки, розроблювальними епістемологами країн, що розвиваються, Азії й Африки, які виявляють у європейській науці сліди расизму, буржуазності, євроцентризма. Наприклад, Р. Мінз указує на безпідставність домагань європейської науки на володіння виключним правом виступати від імені науки в цілому, науки як такий. Справа в тім, підкреслює він, що ідеологія, властива європейській науці й, що складається в оцінці успішності пізнання (по ступені оволодіння природними силами й ресурсами), у цей час виявляє своє явне банкрутство, тоді як культури американських індіанців і деяких інших народів нацеленої на гармонізацію відносин людини й природи, на процеси відтворення земних ресурсів в ім'я життя майбутніх поколінь. Дж. Нідем підкреслює обмеженість європейської картезіанської науки в порівнянні, наприклад, зі східною медициною, незвідної до рівня примітивних фізіологічних узагальнень і заснованих на них технічних прийомів.

Феміністки аж ніяк не збираються створювати "жіночу" науку або філософію. Мова йде про розробку феміністської перспективи в системі наукового й теоретичного знання. Феміністська критика науки показує, як відбувається впровадження системи панування й підпорядкування, що відтворюють гендерну асиметрію й дискримінацію, в область виробництва й структуру знань про світ.

Інституціоналізація жіночих досліджень в університетах привела до значного збільшення досліджень у цій області, з'явилися вимоги більш систематично ставитися до феміністської теорії, зробити більше ясним методологічний підхід до основних понять феміністської теорії. Чималу роль у цьому зіграли численні дискусії по ключових проблемах і поняттям фемінізму, а також взаємна критика й самокритика різних концепцій фемінізму.

2.2 Гендерна теорія: основні поняття й напрямки

80-і роки характеризуються новою фазою в розвитку жіночих досліджень. Починається перехід від аналізу патріархату й специфічного жіночого досвіду до аналізу гендерної системи. Жіночі дослідження поступово переростають у гендерні, де на перший план висуваються підходи, згідно яким всі аспекти людського суспільства, культури й взаємин є гендерними. Спостерігається поступовий зсув акцентів: від аналізу жіночого фактора й констатації чоловічого домінування до аналізу того, як гендер є присутнім, конструюється й відтворюється у всіх соціальних процесах і як це впливає на жінок і чоловіків.

Диференціація понять підлоги й гендера означала вихід на новий теоретичний рівень. Уперше розходження понять "підлога" і "гендер" було позначено психологом Р. Столпером в 1968 році. Пізніше (1972 рік) цю ідею підтримали феміністські антропологи. Вивчаючи різні суспільства, вони виявили значну різницю в розумінні чоловічих і жіночих ролей, позицій, чорт характеру, коротше, у розумінні того, що є чоловік і жінка в тім або іншім суспільстві. Уперше на це звернула увагу в середині століття М. Мід. В 1972 році з'являється швидко знаменитої книга, що стала досить, "Жінка, культура й суспільство", що вийшло за редакцією М. Розальдо й Л. Ламфере. Стаття Ш. Ортнер " чиСпіввідноситься жіноче із чоловічим так само, як природне з культурним?" надалі викликала бурхливі дискусії. У цій роботі відзначається той універсальний факт, що репродуктивна роль жінок не враховується при визначенні її соціального статусу в суспільстві й що жінки витиснуті зі сфери соціального в сферу приватного, тому що вони асоціюються із природним, а не соціальним.

Мабуть, однієї з перших робіт, у якій з'явилося досить чітко промовлене розходження понять "підлога" і "гендер", стала робота Г. Рабін. Використовуючи методи психоаналізу й структурної антропології, Рабін вивчала символічне значення факту обміну жінок між чоловіками в так званих примітивних суспільствах. У результаті вона прийшла до висновку, що саме обмін жінками між племенами відтворює чоловічу владу й структуру гендерної ідентичності, при яких жінки оцінюються як біологічні істоти й ставляться винятково до сімейної сфери. На основі цього конструюється". пологендерна система як набір угод". Інакше кажучи, гендерна система, що конструює дві підлоги як різні, нерівні й навіть взаємодоповнюючі, є фактично системою влади й домінування, ціль якої - концентрація матеріального й символічного капіталу в руках батьків.

Далі варто згадати роботу психолога Р. Унгер "Про редефініції понять піл і гендер", де вона запропонувала використати слово sex тільки стосовно спеціальних біологічних аспектів людини, а термін "гендер" тільки під час обговорення соціальних, культурних і психологічних аспектів, які ставляться до рис, нормам, стереотипам, ролям, що вважаються типовими й бажаними для тих, кого суспільство визначає як жінок або чоловіків.

Наступною важливою для становлення гендерної теорії роботою була книга А. Річ "Материнство як досвід і інститут". Я хотіла б з метою нашого дослідження виділити тут тільки одну з ідей, почерпнуту нею з аналізу робіт "чорних феміністок (black feminists)". Я маю на увазі ідею про те, що гендер не є монолітною категорією, що робить всіх жінок тими самими, але, скоріше, позначає позицію субординації (тобто гендер - категорія соціальної стратифікації). У результаті Річ дійде висновку про те, що гендер - своєрідна система, взаємозалежна з іншими владними (стратифікаційними) категоріями. Таким чином, гендер у неї стає частиною складної мережі владних компонентів.

В 80-і й 90-і роки гендерні дослідження стали досить розповсюдженими. Однак як розуміння й використання самого поняття "гендер", так і застосовувані в ході досліджень методи досить різні. У цілому я виділяю три основні теорії гендера:

1) теорія соціального конструювання гендера;

2) гендер як стратифікаційна категорія;

3) гендер як культурна метафора. І одну помилкову.

Почнемо з кінця.

Гендер як соціально-демографічна категорія, або помилкова теорія гендера. Помилкової гендерної теорією я називаю використання цього поняття як традиційної соціодемографічної категорії (соціостатевої ролі), або проведення під видом гендерних досліджень положення жінок і дітей. Сприйняття гендера як соціостатевої ролі характерно для соціально-економічних досліджень, автори яких не хочуть відставати від сучасних ідей. На мій погляд, цей підхід є комбінацією ідей традиційної соціології підлоги з ідеями, що обговорювалися у феміністських роботах і women's studies. У рамках цього підходу, з одного боку, розрізняються підлога як біологічний факт і гендер як соціальна конструкція; з іншого боку - наявність двох протилежних "гендерів" приймається як даність. При цьому вважається, що "природа" чоловіків і жінок різна настільки, що їх можна рознести по різним соціальним (соціостатетвим) категоріях.

Гендер як соціальна конструкція/теорія соціального конструювання гендера.

У рамках цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками й чоловіками, конструйована основними інститутами суспільства. Цей підхід заснований на двох постулатах:

1) гендер конструюється за допомогою соціалізації, подолу праці, системою гендерних ролей, сім'єю, засобами масової інформації;

2) гендер будується й самими індивідами - на рівні їхньої свідомості (тобто гендерної ідентифікації), прийняття заданих суспільством норм і підстроювання під них (в одязі, зовнішності, манері поводження й т.д.).

Тут варто згадати роботи Э. Гофмана, Г. Гарфінкеля, К. Уеста й Д. Зіммермана.

Робити гендер - означає створювати такі розходження між хлопчиками й дівчинками, чоловіками й жінками, які не є природними, сущностними або біологічними. Гендерна приналежність індивіда проявляється в тім, що людина робить і робить постійно в процесі взаємодії з іншими людьми.

Коли соціальне виробництво гендера стає предметом дослідження, звичайно розглядають, як гендер конструюється через інститути соціалізації, подолу праці, через культуру (гендерні ролі й стереотипи, мас-медіа), проблеми гендерної стратифікації й нерівності.

Гендер як мережа, структура або процес, тобто гендер як стратифікаційна категорія в сукупності (мережі) інших стратифікаційних категорій. Гендер, ієрархизующий соціальні відносини й ролі між чоловіками й жінками, - категорія стратифікаційна. Але крім гендера, такими категоріями є клас, раса, вік. Американська дослідниця Дж. Скотт однієї з перших запропонувала розглядати гендер у ряді цих категорій.

Французька постмодерністська феміністка Т. де Лауретіс уважає, що гендер - комплексний механізм або технологія, що визначає суб'єкт як чоловічий або жіночий у процесі нормативності й регулювання того, ким повинен стати людина відповідно до експектаціями, пропонованими йому суспільством. Процес конструювання гендерної ідентичності протікає у взаємодії з іншими нормативними змінними, такими як раса й клас, у ході чого виробляється владна система. Інакше кажучи, Лауретіс уважає гендер процесом, що конструює соціально-нормативний суб'єкт через побудову розходжень по підлозі, зв'язаних у свою чергу з расовими, етнічними, соціальними розходженнями.

Гендер як культурна метафора. Крім біологічного й соціального аспектів в аналізі проблеми підлоги, феміністки виявили й третій, символічний, або властиво культурний його аспект. Чоловіче й жіноче на онтологічному й гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів: чоловіче - раціональне - духовне - божественне - (.) - культурне; жіноче - почуттєве - тілесне - гріховне - (.) - природне.

На відміну від першого - біологічного - аспекту підлоги, у двох інших його аспектах - соціальн і символічний^-символічному-символічнім-культурно-символічному - утримуються неявні ціннісні орієнтації й установки, сформовані таким чином, що всі, обумовлене як "чоловіче" або ототожнюва з ним, уважається позитивним, значимим і домінуючої, а обумовлене як "жіноче" - негативним, вторинним і субординуємим. Це проявляється не тільки в тім, що властиво чоловік і чоловічі предикати є домінуючими в суспільстві. Багато хто не пов'язані з підлогою феномени й поняття (природа й культура, чуттєвість і раціональність, божественне й земне й т.д.) через існуючий символічний ряд ототожнюється з "чоловічим" або "жіночим". У такий спосіб створюється ієрархія, супідрядність усередині вже цих - нестатевих - пара понять. При цьому багато явищ і поняття здобувають "полову" (або, вірніше сказати, гендерную) фарбування.

Разом з тим убудованість чоловічих і жіночого як онтологічних початків (тобто первинних буттєвих принципів) у систему інших базових категорій трансформує і їх власний, спочатку біологічний^-біологічний-природно-біологічний зміст. Підлога стає культурною метафорою, що, як відзначає Э. Фі,". передає відношення між духом і природою. Дух - чоловік, природа - жінка, а пізнання виникло як якийсь агресивний акт володіння; пасивна природа піддається вопрошанню, розкриттю, людина проникає в її глибини й підкоряє собі. Прирівнювання людини до духу, що пізнає, у його чоловічому втіленні, а природи - до жінки з її підпорядкованим положенням було й залишається безперервною темою західної культури".

Так, метафора підлоги виконує роль культурного символу й, отже, виступає як культурно-формуючий фактор. Іншими словами, гендерна асиметрія фігурує як один з основних факторів формування традиційної західної культури, що розуміє як система виробництва знання про світ.

Підсумовуючи сказане, можна констатувати, що поняття "гендер" відбиває, по суті, і складний соціокультурний процес конструювання суспільством розходжень у чоловічих і жіночих ролях, поводженні, ментальних і емоційних характеристиках, і сам результат - соціальний конструкт гендера. Важливим елементом конституювання гендерних розходжень є їхня поляризація й ієрархічна супідрядність, при якому маскулинне автоматично маркірується як пріоритетне й домінуюче, а фемінне - як вторинне й підпорядковане.

2.3 Нетрадиційність методології і її використання в сучасному соціальному й гуманітарному знанні

Гендер як соціокультурно обумовлений мислительний конструкт є об'єктом вивчення багатьох гуманітарних наук. Завдяки постмодерністській філософії геидерна концепція оформилась у самостійний науковий напрям з 60-х років XX сторіччя і в межах гуманітарного знання (філософія, культурологія, етнологія, соціологія, соціальна психологія, лінгвістика та ін.) активізувалися дослідження гендеру. В європейському та американському академічному середовищі з'явилися наукові публікації, що засвідчили інтегральність нової дисципліни та перспективи її міждисциплінарного розвитку. Наприкінці XX сторіччя окреслилися основні наукові етапи, в межах яких відбувалося становлення поняття "гендерної епістемології". До їх змістового аналізу так чи інакше зверталися закордонні та вітчизняні філософи Джейн Флокс, Джін Бетке Елштайн, Ненсі Фрезер, Розі Брайдотгі, Джудіт Батлер, Ірина Жеребкіна, Наталія Чухим, Вікторія Гайденко тощо. Однак в історико-філософському аспекті проблеми розвитку гендерної теорії знання є недостатньо осмисленими та потребують свого подальшого розгляду. Метою даної розвідки є аналіз основних етапів становлення гендерної епістемології у закордонному" філософському дискурсі другої половини XX сторіччя.

Сучасний гуманітарний дискурс у своєму розмаїтті проблематики не лише відображає особистісний і соціокультурний світ, а й презентує історію взаємовідносин між статями, конструює певну поведінку й різноманітні види гендерної взаємодії. У науковий обіг поняття "гендеру" було впроваджено для розрізнення понять біологічної статі людини, її культурного і соціального конструктів. Нове поняття мало сприяти подоланню традиційного (есенціоналістського) наукового погляду, що пояснював би всі соціокультурні відмінності між статями, особливостями їхньої біологічної природи. У дослівному перекладі з англійської мови гендер тлумачиться як "рід" у лінгвістичному значенні слова (наприклад, рід іменника). У вжитку це поняття вперше з'явилося в психоаналітичній праці Роберта Степлера "Стать і гендер: про розвиток чоловічості і жіночості" (1968). Згодом завдяки працям таких дослідниць, як Гейл Рубін, Адрієн Річ та ін. поняття "гендер" поширилось. Відтак гендер розглядається як культурний, соціальний конструкт, система міжособистісних взаємовідносин, за допомогою якої формується, стверджується та відтворюється уявлення про чоловіче та жіноче в соціокультурі.

Прагнення дослідників наблизитися до розуміння типового у суб'єктивному чоловічому/жіночому світі, щоб збагнути особливості розвитку соціокультурного світу, виводило на площину наукового аналізу щораз нові проблеми і поняття. Так, у 70 - 80-і роки дослідження гендеру характеризуються своєю емпіричністю. Цей етап був увінчаний критикою раціоналістської методологічної площини філософії. Відзначається однобічність традиційної ("андроцентричної") епістемології та обґрунтовується необхідність роширення інтелектуального потенціалу філософських теорій та входження в них фемінної проблематики. На цьому етапі тендерні дослідження мають за мету "коригування" та "вдосконалення" науки (антропології, психології, історії, соціології тощо) з позицій жіночого авторства. Однак цей емпіричний етап характеризувався не зовсім толерантною науковою позицією дослідників гендеру у своїй невпинній критиці "маскулінності" та прагненні визнання теоретичних концептів тендеру в академічному середовищі.