Гуманітарний університет

“Запорізький інститут державного та муніципального управління”

Кафедра

КУРСОВА РОБОТА

Гендерне "жіноче питання" в Україні

м. Запоріжжя

Зміст

Вступ

1. "Жіноче питання" в Україні

1.1 Історія "жіночого питання"

1.2 Розвиток гендерних досліджень

1.3 Фемінологія, як напрямок гендерних досліджень

2. Актуальність "Жіночого питання" на сучасному етапі

2.1 Соціальні аспекти фемінізму

2.2 Гендерна теорія: основні поняття й напрямки

2.3 Нетрадиційність методології і її використання в сучасному соціальному й гуманітарному знанні

3. Гендер у дзеркалі історії та перспективи розвитку гендерних студій в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У статті висвітлюються важливі загальнотеоретичні питання, пов'язані з гендерною епістемологією. Історико-філософський аналіз розвитку знання про гендер здійснюється через різноманітні значення, символи, явища, соціокультурні вияви, що відображені у гуманітарному дискурсі минулого та сьогодення.

Гендер як соціокультурно обумовлений мислительний конструкт є об'єктом вивчення багатьох гуманітарних наук. Завдяки постмодерністській філософії геидерна концепція оформилась у самостійний науковий напрям з 60-х років XX сторіччя і в межах гуманітарного знання (філософія, культурологія, етнологія, соціологія, соціальна психологія, лінгвістика та ін.) активізувалися дослідження гендеру. В європейському та американському академічному середовищі з'явилися наукові публікації, що засвідчили інтегральність нової дисципліни та перспективи її міждисциплінарного розвитку. Наприкінці XX сторіччя окреслилися основні наукові етапи, в межах яких відбувалося становлення поняття "гендерної епістемології".

Сучасний гуманітарний дискурс у своєму розмаїтті проблематики не лише відображає особистісний і соціокультурний світ, а й презентує історію взаємовідносин між статями, конструює певну поведінку й різноманітні види гендерної взаємодії. У науковий обіг поняття "гендеру" було впроваджено для розрізнення понять біологічної статі людини, її культурного і соціального конструктів. Нове поняття мало сприяти подоланню традиційного (есенціоналістського) наукового погляду, що пояснював би всі соціокультурні відмінності між статями, особливостями їхньої біологічної природи. Відтак гендер розглядається як культурний, соціальний конструкт, система міжособистісних взаємовідносин, за допомогою якої формується, стверджується та відтворюється уявлення про чоловіче та жіноче в соціокультурі.

1. "Жіноче питання" в Україні

1.1 Історія "жіночого питання"

Жіночі й гендерні дослідження розвиваються в системі вищого утворення України з початку 90-х років XX століття. Ця інноваційна для вітчизняної гуманітарної науки галузь наукового знання зуміла за досить короткий строк інтегрувати різні ресурси: науковий потенціал академічної й вузівської науки, вузівську систему підготовки науково-педагогічних кадрів, підтримку закордонних благодійних фондів, демократичні принципи вибору студентами спецкурсів, закладені в навчальних планах по спеціальностях, бібліотечні фонди, нові інформаційні технології.

Сьогодні, коли жіночі й гендерні дослідження й вивчення основ гендерних знань міцно ввійшли в систему гуманітарного утворення багатьох вузів країни, доречно здійснити короткий екскурс в історію становлення цієї галузі науки у вищій школі.

Звертання вчених до жіночого й гендерної проблематиці пов'язане з періодом відходу від офіційної ідеологічної установки про те, що жіноче питання в нашій країні остаточно вирішений. Перехід до ринкової економіки, що супроводжувався реальним зниженням соціального статусу жінок, незатребуваністю їх освітнього, професійного потенціалу при рішенні принципово важливих для держави й суспільства проблем, стимулював зародження й розвиток міждисциплінарних досліджень, що поклали в основу тендерний підхід до аналізу політичних, соціальних і культурних процесів.

Для вузівських учених цей період знаменний ще й тим, що на початку 90-х років у системі вищого утворення початок формуватися гуманітарне утворення, коли в державний освітній стандарт, крім загальновизнаних "філософії" і "вітчизняної історії", був уведений комплекс гуманітарних дисциплін: "соціологія", "політологія", "право", "культурологія", "релігіоведення", "психологія", коли з'явилася можливість через факультативи й спецкурси на вибір запропонувати студентам знання з нових областей гуманітарної науки.

Саме в цей період учені й викладачі вузів починають відчувати потребу в систематизованій науковій інформації про проблеми адаптації жінок до нових соціально-економічних умов, про стан жіночих і гендерних досліджень за рубежем, про досягнення й проблеми соціального стану жінок у розвинених державах миру.

Суспільна думка цього періоду характеризується ідеологічною мозаїчністю. Поряд з офіційною ідеологією в науковій і публіцистичній літературі починають відкрито виражатися критичні погляди на низький соціальний статус жінок і державну політику по жіночому питанню.

Стали висловлюватися ідеї про розходження між юридичною й фактичною рівністю, про стійкий гендерних стереотипи, характерних для патріархального укладу в сім'ї, про "професійні амбіції" чоловіків, стимулуємих всією системою соціальних очікувань. Суперечливість рішення жіночого питання в СРСР знайшла комплексне відбиття в книзі "Праця, сім'я, побут радянської жінки", написаної колективом юристів за редакцією С.В. Поленіной і виданої в 2000 році. У рамках міжвузівської науково-дослідної програми на базі Харківського госуниверситета початку функціонувати підпрограма "Проблеми соціально-економічного положення жінок у сучасних умовах". У міжвузівскому збірнику наукових праць "Жінка в мінливому світі", виданому в 2001 році, учені регіональних вузів уперше піддали критичному осмисленню соціально-економічне положення жінок на етапі переходу до ринкових відносин, привели численні факти про дискримінаційну політику держави відносно жінок, взяли під сумнів ефективність "захисної" політики, висунули концепцію "активного соціального захисту", що дозволяє жінці створити стартові умови для творчого розвитку й подолання традиційних гендерних ролей.

Але, мабуть, найбільш революційні погляди на соціалістичну теорію й практику рішення жіночого питання ми зустрічаємо в цей період у роботах учених, що об'єдналися в центр гендерних досліджень. "Як ми вирішуємо жіноче питання?" - стаття з такою назвою була опублікована в 1999 році в четвертому номері журналу "Комуніст" і мала великий резонанс у науковому середовищі. Вона ознаменувала новий етап у науковому осмисленні радянської теорії й практики рішення жіночого питання, заснованому на егалітарної концепції рівності підлог. Автори Н. Захарова, А. Посадська, Н. Римашевська вперше у вітчизняній науці порушили питання про "егалітарнне трактування марксистського розуміння рівності", що, на їхню думку, "складається не в тім, що суспільство повинне прагнути до стирання всіх соціальних розходжень між чоловіком і жінкою. Саме навпроти - підкреслюється необхідність планомірної, активної роботи для створення рівних соціальних умов розвитку; мова йде не про "усереднення" людини й перетворенні його в якусь безстатеву істоту, а про зняття тих соціальних бар'єрів, які заважають виявитися людині як особистості". Одним з таких бар'єрів учені вважали "стереотип підлоги, що спрощує, усредняющий особистість до рівня реалізації її "природної специфіки" - як чоловіка або як жінки". Таким чином, ученим був запропонований методологічний ключ к осмисленню гендерної системи. Важливе наукове значення мала також висунута в статті класифікація політики, що зачіпає інтереси жінок. Якщо до цього періоду у вітчизняному обществознанні мова йшла про різні напрямки реалізації марксистсько-ленінської концепції рішення жіночого питання, то Н. Захарова, А. Посадська й Н. Римашевська сформулювали концепцію чотирьох типів політики: патриархатної, економічної, демографічної й егалітарної. Ставало зрозумілим, що в радянської "жіночої" політики були аж ніяк не егалітарні коріння. Ці висновки стимулювали наукову думку, розширювали інформаційне поле для новаторських (щодо попереднього періоду) досліджень.

У статті О. Вороніній "Жіноче питання" було дано критичне осмислення радянської державної політики в цьому напрямку. Автор переконливо показала, що "принцип жіночої рівноправності в безправному суспільстві перетворився не просто у фікцію, демагогічний прийом", але використався "для виправдання подвійної експлуатації жінок". На основі великих статистичних і аналітичних матеріалів були розкриті основні форми дискримінації жінок у СРСР, показана система відтворення патриархатних стереотипів у масовій свідомості, висунута ідея про необхідність "двосторонньої" емансипації - для жінок і для чоловіків.

З погляду впровадження нових ідей і нової методології в дослідження проблем рівноправності, виділяється стаття Н. Захаровій і А. Посадської "Жіноче питання" і соціальна політика", де дається наукове тлумачення егалітарної концепції рівності підлог. Із цієї позиції аналізуються політики в сферах зайнятості, соціального захисту, соціального керування, утворення, висувається принципово новий підхід до розробки й оцінки державної політики, що зачіпає інтереси жінок. Уперше у вітчизняній соціальній науці вводиться поняття "загальнонаціональна гендерна політика", метою якої повинне стати не просто "поліпшення положення жінок", а формування соціальної структури, відкритої для "особистісної самоактуалізації будь-якої людини, незалежно від приналежності до тієї або іншої підлоги".

Таким чином, наприкінці 80-х - початку 90-х років у соціальній науці початок формуватися новий напрямок, засноване на концепції "гендера", що визнає за обома підлогами рівне право на самореалізацію у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Серед наукових центрів, внесших істотний внесок у становлення вітчизняної гендерної науки, підвищення кваліфікації викладачів, розробку методології гендерних досліджень варто назвати Київський центр гендерних досліджень, Центр гендерних досліджень на базі філії Інституту соціології УАН. Їх плідна наукова й педагогічна діяльність викликає незмінно великий інтерес і повага з боку дослідників, що працюють у вищій школі. Не можу не назвати ім'я С.Г. Айвазової, що першої серед вітчизняних учених в 2006 році захистила докторську дисертацію по гендерної проблематиці, вибравши тему "Жінки в суспільстві: гендерний вимір політичного процесу".

Серед учених і фахівців, внесших значний внесок у розвиток гендерних досліджень, крім вищезгаданих, хотілося б відзначити О. Вороніну, Е. Здравомислову, А. Темкіну, Е. Кочкіну, Н. Пушкареву, Н. Шведову, Н. Степанову, М. Малишеву, Л. Завадську, Е. Мезенцеву, М. Баскакову, И. Юкіну, Е. Єршову, Т. Кліменкову, Е. Мещеркіну, З. Поленіну, Л. Ржаніцину, Л. Рєпіну, Т. Гурко, Л. Рєпіну, А. Чирікову, О. Здравомыслову, Н. Агжихіну, чиї роботи викликають великий інтерес серед учених.

На інституціоналізацію гендерних досліджень як самостійної галузі гуманітарного знання позитивно позначається процес інтеграції науки із практичною діяльністю суб'єктів політики й керування. Він виражається в тім, що цілий ряд жінок-політиків захистили дисертації по жіночій і гендерної тематиці, серед них Г.Н. Карелова - перший заступник міністра праці й соціального розвитку, доктор соціологічних наук, Е.Ф. Лахова - депутат Верховної Ради, кандидат політичних наук, ТА. Мельникова - начальник відділу Міністерства праці й соціального розвитку, доктор політичних наук.

Всі ці процеси в значній мірі сприяли активному розвитку спочатку жіночих, а пізніше - гендерних досліджень у наукових колективах регіональних вищих навчальних закладів.

1.2 Розвиток гендерних досліджень

З 2001 року окремі наукові колективи почали проводити соціологічні дослідження із проблем адаптації жінок до нових економічних умов, вивчати гендерні аспекти зайнятості, розробляти технології зм'якшення гендерної асиметрії, підвищення соціальної активності жінок.

Першу наукову конференцію, що об'єднала вчених на базі регіонального наукового центра й піддала критичному осмисленню досягнення радянського періоду в області гендерних відносин, провели в 2002 році. У ній взяли участь учені з України й з Росії. Саме із цього періоду початку складатися мережа дослідницьких центрів по жіночій і гендерної тематиці, однак розробки велися паралельно, не були скоординовані й потрібні в основному на регіональному рівні.

Ситуація кардинально змінилася коли була відкрита міжвузівська науково-дослідна програма "Жінки України: проблеми адаптації й розвитку в нових соціально-економічних умовах". Вона об'єднала дослідницькі центри 15 вузів. Основна увага була зосереджена на особистості з її соціогендерними, демографічними характеристиками. Учені включилися у вивчення жіночої історії, трансформацій соціальних позицій жінок і чоловіків протягом останніх десятиліть, у розробку концептуальних основ державної соціальної політики, технологій соціальної й політичної адаптації жінок у країнах з перехідною економікою. На базі Харківського держуніверситету стали щорічно проводитися підсумкові наукові конференції по програмі, які придбали загальноукраїнський, а потім і міжнародний статус, вийшли за рамки міжвузівської програми, втягнули у свою орбіту не тільки вітчизняних, але й закордонних учених.

Уже в перший період функціонування програми в колективів учених з'явилася потреба в обміні науковою інформацією. Результати наукових досліджень стали публікуватися в інформаційному бюлетені, що видавався головною радою.