43111 (Авторські новотвори в поезії П. Тичини)

План

Вступ

Розділ І. Способи творення лексичних інновацій

1.1. Авторські новотвори як об'єкт дослідження

1. Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі

2. Способи творення авторських новотворів

Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П.Тичини

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Інтенсивне різноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XX ст. Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українській літературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного, економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновлення лексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів (Пашко – 1994; Русанівський – 1997; Януш – 1997; Мазурик – 2000; Кочерган – 2001; Стишов – 2003; Турчак – 2003).

Виділяється спеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення – лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню творчості письменників, чия творчість протягом тривалого часу була штучно вилучена з літературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій, через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним і об'єктивним. Поглиблюється дослідження особливостей оказіональної номінації у творчості класиків української літератури – Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Самійленка, П.Тичини та ін.

Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори – відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладні оказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функції яких зумовлені передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місце індивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національної мови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфіка оказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття, описуються особливості експресивних новотворів, розробляється лексикографічний аспект дослідження інновацій.

Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображають специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сфері оказіональної номінації.

Для успішного розв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення досліджень інноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а також аналіз результатів індивідуального словотворення як окремих письменників, так і груп авторів певних хронологічних періодів. Актуальним є порівняльно-зіставне дослідження специфіки оказіональної номінації у різних стилях сучасної української літературної мови, передусім у публіцистичному і розмовному, де це явище відбивається найбільшою мірою.

У 70-і роки здійснюються перші спроби лексикографічного опису індивідуально-авторських новотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого було включено понад 600 одиниць.

Актуальність теми: джерела виникнення неологізмів бувають різні. Причому, в одних випадках появу нового слова помічає кожний, хтось з ним уперше зустрівся, а в інших – нові слова входять у вжиток багатьох носіїв мови так, що їх новизна залишається непоміченою.

Об’єктом дослідження: утворення новотворів в поезії українського письменника П.Тичини.

Метою дослідження: встановлення формально-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей авторських новотворів у поезії П.Тичини.

Розділ І. Способи творення лексичних інновацій

Мова надзвичайно чутливо реагує на зміни в соціальному житті народу. Йдеться не лише про назви на позначення нових понять; соціальні чинники приводять у рух закладені в систему мови потенційні сили, рухливішими, живішими стають «атоми» і в цілому організмі мови, і в окремих її мікросистемах.

Неологізми (гр. neos “новий” і logos “слово”) – слова, а також їх окремі значення, вислови, які з’явилися в мові на даному етапі її розвитку й новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми) [6].

Неологізми називають лексичними інноваціями. На думку О.Сербенської, інновації – це “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох” [7].

Фактори, які спричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи:

1) позамовний - потреба дати назви новим предметам і явищам;

2) інтралінгвальний – для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інше.

Неологізми поділяються на лексичні й семантичні.

Семантичні неологізми – це нові значення, які розвиваються в словах, уже наявних у мові (меню, фанера, піратство).

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.

Авторські неологізми, які називають стилістичними, індивідуально-авторськими, оказіоналізмами, становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми ввійшли до літературної мови.

Переважну більшість неологізмів становлять слова, утворені з власне українських словотворчих компонентів – з основ широко вживаних українських слів за допомогою звичайних для української мови суфіксів і префіксів, подібно до вже існуючих в українській мові форм. Такі неологізми виникають в українській мові незалежно від будь-якого впливу інших мов, але нерідко поява їх зумовлена наявністю відповідних слів в інших мовах, зокрема в російській. У цьому випадку слово іншої мови, як правило, теж нове, відіграє лише роль стимула для виникнення українського новотвору, тим часом останній виникає на грунті власне українських словотворчих компонентів – коренів, суфіксів. Префіксів.

За допомогою власне українських словотворчих засобів, нові слова – як кальковані за зразками інших мов, так і цілком незалежні від іншомовних зразків – творяться в українській мові зовсім вільно. Можна без перебільшення сказати, що нові слова, не зафіксовані раніше в жодному словнику, виникають у живому мовленні щоденно. Це пояснюється тим, що в самій словотворчій системі української мови вже наперед закладена можливість утворення від будь-якого наявного слова за допомогою властивих українській мові словотворчих засобів нових слів, структурно подібних до тих, які були утворені раніше.

Вдало вжиті нові слова, які створюються поетами в кожному окремому випадку для чіткішого висловлення якоїсь певної сторони художнього образу, надають поетичним творам особливої свіжості, оригінальності, привабливості.

1.1 Авторські новотвори як об'єкт дослідження

Кожен письменник - носій літературної мови, але він і найактивніший творець національної мови в тому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що в особистісному відтворює багато разів пережите живе слово народу. Тому і є таким важливим і авторитетним слововживання письменника, коли йдеться про усталення мовностилістичної норми.

Мовотворчість відомих українських письменників неодноразово була об єктом вивчення мовознавців.

Індивідуально - авторські новотвори - важливий елемент твору. У них виявляється індивідуальність автора.

Коли говорять про місце письменника в історії національної мови, насамперед, мають на увазі взаємозв’язок між загально - народною мовою і мовою його творів. Художнє мовлення - двобічний процес. З одного боку, загальновживана мова є основою, будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого - талановитий майстер збагачує літературну мову новими значеннями чи відтінками значень слів, новими словосполученнями.

Таким помітним явищем в історії української літературної мови є творчість П.Тичини. Мова творів П.Тичини - це цвіт народного слова і подих нашої доби, тут взаємодіють найдавніші та найновіші слова.

Не в усіх творах П.Тичини спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю П.Тичини. Стимулюється воно ідейно - художніми, композиційними особливостями творів. Стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через усі твори П.Тичини.

Чи не найхарактерніша ознака індивідуального стилю П.Тичини - його словотворення. Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і це дає йому право на "експеримент" в естетичному освоєнні світу. Водночас неабияка роль в утворенні лексичних новацій належить і аналогії.

Новотвори П.Тичини - це яскравий публіцистичний мовний разок.

Серед них такі групи слів:

1. Індивідуально-авторські новотвори, що демонструють словотворчі можливості української мови. - це яскравий публіцистичний мовний зразок.

2. Запозичення з інших мов, які в тканині публіцистичного твору нерідко виступають як варваризми, є засобом інтелектуалізації мови, сприяють точному висловленню думки.

3. Узвичаєні в російській мові слова й вислови, які нерідко вживають українці. Це, здебільшого, назви реалій радянської доби, які в публіцистичних творах П.Тичини мають яскравий негативний відтінок значення.

4. Просторіччя, які в публіцистичному стилі є незвичним явищем, бо сфера їх функціонування - усне мовлення. Однак вони є добрим засобом іронії, сатири, вживаються з оцінним значенням.

5. Уживання загальновживаної лексики в новому значенні.

1. Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі

Існують такі класифікації функцій оказіональних слів:

1) функція оказіонального слова знаходиться у прямій залежності від авторської мети;

2) матеріальна організація оказіоналізма і роль, яку він виконує, взаємозумовлені.

Менш експресивними є потенціоналізми, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від канонічних утворень. Відсутність експресії обумовлює і функцію таких слів – номінативну чи номінативно-оцінну.

Номінативна функція оказіональних слів полягає в найменуванні того, що важко передати, для чого у літературній мові не існує прямого визначення. У творенні інновацій як номінативних одиниць велику роль відіграє аналогія. Формуючись, оказіоналізм не проходить шлях від знака повідомлення до знака найменування.

Авторський новотвір – це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища.

На процес номінації впливають прагматичні фактори, які відбивають відношення оказіоналізму до того, що ним називається. У цьому випадку вони виконують номінативно-оцінну функцію. Експресія похідних оцінних значень зумовлена невідповідністю твірного значення похідному слову. Номінативно-оцінна функція найбільше притаманна композитам та юкстапозитам, які, порівняно з простими словами, мають пізнавально-оцінну сему. Номінативно-оцінна функція інновацій тісно пов’язана з функцією образності, але стосовно останньої є первинною.

Оказіональне слово є одним із засобів створення гротеску, комічної, версифіації, тому воно активно використовується поетами як засіб стилізації, тобто виконує стилістичну функцію. На стилістичну визначеність оказіонального слова впливають декілька факторів: семантичне забарвлення твірної основи, від якої утворений оказіоналізм, словотвірна модель, за якою він побудований, контекст і мовленнєва ситуація, яка уточнює його значення.

Так, уплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає в тісному зв’язку внутрішньої форми слова з семантикою лексичних інновацій.

Одним із засобів формування авторського стилю є застосування авторського словотвору – оригінального комбінування різностилістичних узуальних морфем при творенні новотворів-іменників. Порівняно зі словотворчими, морфологічні засоби стилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це випадки оказіонального використання категорії числа.